Справа № 159/8284/24 Провадження №11-кп/802/397/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
10 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2025 року,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Нововолинськ Волинської області, громадянина України, освіта середня-спеціальна, не працюючого, не одруженого, проживаючого АДРЕСА_1 , раніше судимого: 1) 16.01.2020 вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 місяці; 2) 22.03.2021 за ч.2 ст.185, ст.71 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 місяці 15 днів; 3) 24.06.2021 Володимир-Волинським районним судом Волинської області за ч.2 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до 1 року позбавлення волі, звільнений 06.09.2022 по відбуття строку покарання, засуджено за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_7 у строк покарання зараховано попереднє ув'язнення з 06.02.2025 по день набрання законної сили вироком із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з 06.02.2025.
Запобіжний захід застосований до ОСОБА_7 у виді тримання під вартою в ДУ «Луцький слідчий ізолятор» продовжено до набрання вироком законної сили.
Вироком також вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів, а також арешту на майно.
Згідно з даним вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він судимий вироком Володимир-Волинським районним судом за ч.2 ст.185 КК України за яким судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку, на шлях виправлення не став та повторно вчинив нове умисне кримінальне правопорушення проти власності. Так, він в ніч з 01.01.2024 на 02.01.2024, в умовах воєнного стану, що діє на підставі Закону України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, забравши зі сходинкової клітки під'їзду №1 житлового будинку, що знаходиться за адресою: м.Ковель, вул.Вітовського 2А, таємно повторно викрав велосипед марки «Formula» сірого кольору вартістю 8833,33 грн., та в подальшому розпорядився викраденим на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 майнової шкоди на загальну суму 8833,33 грн.
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності його винуватості, правильності кваліфікації його дій, а також виду призначеного покарання, оскаржує судове рішення з мотивів невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі внаслідок суворості. Вказує про те, що суд першої інстанції при призначенні покарання не врахував те, що він має ряд хвороб, а саме тубезкульор кості позвоночника, відсутність однієї нирки та гепатит «С». Окрім того, не враховано і того, що він потребує оперативного втручання. З цього приводу у нього наявні усі документальні підтвердження. Вважає, що призначене йому покарання є надто суворим.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які скаргу підтримали та просили задовольнити, думку прокурора, яка вважала скаргу безпідставною у зв'язку з чим просила залишити її без задоволення, апеляційний суд доходить до наступного висновку.
За положеннями ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Судом першої інстанції матеріали кримінального провадження за згодою учасників судового провадження розглянуті в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України. Встановлені судом фактичні обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та його кваліфікація за ч.4 ст.185 України є правильними. При цьому, у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України з'ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин та добровільність їх позицій. Діям обвинуваченого дана правильна юридична оцінка, яка також ніким не оспорюється.
Разом з тим, сторона захисту вказує про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок суворості, оскільки вважає, що у суду є цілком законні підстави для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.69 КК України.
Проте такі доводи до уваги судом не приймаються з огляду на таке.
При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Як зазначено уп.1, 2, 3 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень ст.66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Водночас, як зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені кримінально-процесуальним законом, який передбачає повноваження судів апеляційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно із положеннями ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні цієї ж норми процесуального права, означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК) вчинене у конкретному випадку діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин справи в їх сукупності визначає тяжкість конкретного злочину, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію злочину, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання, а також зважаючи на принцип індивідуалізації покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції вказаних вимог матеріального права та роз'яснень Пленуму Верховного Суду дотримався в повній мірі.
Як вбачається із вироку, призначаючи обвинуваченому покарання, місцевий суд з достатньою повнотою врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та дані про його особу. При цьому, судом наведено переконливі доводи про необхідність призначення обвинуваченому покарання за ч.4 ст.185 КК України в межах санкції статті (частини) у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі.
До обставин, які пом'якшують покарання, суд правильно відніс визнання вини, щире каяття, та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень. При цьому, обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.
Крім того, місцевий суд призначаючи покарання обвинуваченому врахував, що вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, згідно із ст.12 цього ж Кодексу, - відноситься до категорії тяжкого і є умисним проти власності.
З достатньою повнотою судом взято до уваги і дані, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме те, що він неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та має судимість, відбував реальну міру покарання у виді позбавлення волі, на шлях виправлення не став, належних висновків не зробив, а знову ж вчинив умисний корисний тяжкий злочин, що відповідно свідчить про його небажання виправитись та стати на шлях виправлення.
Також враховано, що обвинувачений ніде не працює, неодружений, перебуває на обліку у лікаря нарколога внаслідок вживання опіоїдів з синдромом залежності із 2015 року, а у лікаря психіатра, - не перебуває.
Проаналізувавши вищенаведене, апеляційний суд вважає, що при призначенні ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог закону та в повній мірі врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного й інші обставини кримінального провадження.
Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримуючись вимог ст.50, 65 КК України дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.4 ст.185 КК України - 5 років.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо виду і строку призначеного ОСОБА_7 покарання та вважає його необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення як ним так і іншими особами нових кримінальних правопорушень і таким, що не можна вважати надто суворим в даному випадку, як про це зазначає сторона захисту.
Водночас, з приводу апеляційних доводів сторони захисту про можливість застосування при призначенні покарання положень ст.69 КК України, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.
Дійсно, положеннями ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
У п.8 постанови Пленуму ВСУ роз'яснено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній, - послатися на ч.1 ст.69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Апеляційний суд зазначає, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення ст.66 та ст.69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст.69 КК України при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Встановлені судом вищенаведені пом'якшуючі покарання обставини та дані про особу обвинуваченого, у тому числі його хвороби, в даному випадку з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, мети та мотиву, яким він керувався під час його вчинення, на думку колегія суддів, не можуть вважатись такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливають на пом'якшення покарання в розумінні ст.69 КК України.
Наведені стороною захисту доводи не містять у собі посилання на обставини, які б з огляду на положення ст.69 КК України можна було вважати такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, що відноситься до умисного корисливого тяжкого злочину проти власності, вчиненого в умовах воєнного стану.
При цьому, цілком безпідставними є апеляційні доводи сторони захисту про неврахування судом незадовільного стану здоров'я обвинуваченого, оскільки з урахуванням вищевикладеного, такі обставини фактично були враховані місцевим судом.
Усі доводи сторони захисту щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає голослівними та до уваги не приймає, оскільки вони, як вбачається з оскаржуваного вироку, фактично повністю були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Таким чином, підстав для зміни вироку та пом'якшення обвинуваченому призначеного покарання шляхом застосування положень ст.69 КК України, з мотивів наведених стороною захисту, апеляційний суд не знаходить.
Не було встановлено апеляційним судом будь-яких порушень кримінального чи кримінального процесуального законів, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
А тому, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуваний вирок, - без змін.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2025 року щодо нього, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - у той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Головуючий
Судді