Справа № 761/46197/24
Провадження № 2/761/4154/2025
(заочне)
12 червня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Анохіна А.М.,
при секретарі - Лазуренко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики, -
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики в якому просить суд:
стягнути за розпискою від 23.11.2021 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 22958,81 (двадцять дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) доларів США 81 центів, з яких: 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США - сума боргу за договором позики № 1, 6627,30 (шість тисяч шістсот двадцять сім) доларів США 30 центів - сума збитків від інфляції, 1 331,58 (одна тисяча триста тридцять один) доларів США 58 центів - 3% річних від простроченої суми, що на день складання позовної заяви складає за офіційним курсом НБУ (за 1 долар - 41,44 гривень) в еквіваленті на гривні 951 413 (дев'ятсот п'ятдесят одну тисячу чотириста тринадцять) гривень 09 коп;
стягнути за розпискою від 20.12.2021 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 22649,18 (двадцять дві тисячі шістсот сорок дев'ять) доларів США 18 центів, з яких: 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США - сума боргу за договором позики № 2, 6349,65 (шість тисяч триста сорок дев'ять) доларів США 65 центів - сума збитків від інфляції, 1 299,53 (одна тисяча двісті дев'яносто дев'ять) доларів США 53 центів - 3% річних від простроченої суми, що на день складання позовної заяви складає за офіційним курсом НБУ (за 1 долар - 41,44 гривень) в еквіваленті на гривні 938 582 (дев'ятсот тридцять вісім тисяч п'ятсот вісімдесят дві) гривень 02 коп.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 23.11.2021 за усним договором позики № 1 ОСОБА_1 передала позичальниці ОСОБА_2 у власність грошові кошти у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США, зі строком повернення до 25.12.2021.
Крім того, 20.12.2021 за усним договором позики № 2 ОСОБА_1 передала позичальниці ОСОБА_2 у власність грошові кошти у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США, зі строком повернення до 20.01.2022 року.
На день подання позовної заяви до суду, ОСОБА_2 не повернула позивачу грошові кошти ні за розпискою від 23.11.2021 на суму 15 000 доларів США, ні за розпискою від 20.12.2021 на суму 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США.
Крім того, позивач вважає, що підлягають стягненню на її користь сума збитків від інфляції та 3% річних від простроченої суми.
З урахуванням наведеного, просить задовольнити позовні вимоги.
11 грудня 2024 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищевказана справа передана на розгляд судді Анохіну А.М.
12 травня 2024 року до суду надійшла інформація про реєстрацію місця проживання позивача та відповідача.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.
11 березня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явилася, представником подано до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позов підтримала та просить його задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судові засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не надала.
Про причину неявки суд до відома не поставила.
Відповідно до ч. 3, 5, 8 ст. 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання.
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Крім того, відповідач викликалася до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 14-507 цс 18 від 12 грудня 2018 року.
Враховуючи вимоги даної норми закону суд вважає повідомлення відповідача про час розгляду справи належним.
Згідно ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з цього, враховуючи думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
За таких обставин суд визнав можливим провести розгляд справи за відсутності учасників процесу.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно розписки від 23.11.2021, ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 15000 доларів США та зобов'язалась повернути вказану суму до 25.12.2021. Розписка складена власноручно та підписана сторонами.
Крім того, згідно розписки від 20.12.2021, ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 15000 доларів США та зобов'язалась повернути вказану суму до 20.01.2022. Розписка складена власноручно та підписана сторонами.
Станом на дату звернення до суду з позовом відповідачем не повернуто отримані в борг грошові кошти.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання взятих на себе боргових зобов'язань.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, так і дати її отримання.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов'язанням їх повернути та дату отримання цих коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Суд виходить із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.
Слід зазначити, що у даному випадку власноручне написання і підписання ОСОБА_2 боргової розписки із зобов'язанням повернути суму позики підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання обумовленої у розписці грошової суми.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Водночас, оскільки судом встановлено, що сторонами було укладено договір позики за яким кошти були передані в іноземній валюті (долари США), суму заборгованості за договором позики слід стягувати в доларах США.
Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 10 січня 2024 року у справі № 202/29556/13 (провадження № 61-12349св21), від 14 липня 2021 року у справі № 759/11740/15-ц (провадження № 61-45св21), від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/3956/15-ц (провадження № 61-8074св22) та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто, таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Водночас, з огляду на приписи частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Зазначення судом у рішенні двох грошових сум, які потрібно стягнути з боржника, внесло двозначність у розумінні суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривнях стягувачеві має бути перерахована зазначена у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривнях.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у поставах: від 01 лютого 2023 року у справі № 202/7130/20 (провадження № 61-9511св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 369/8122/21 (провадження № 61-10799св23).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) вказано: «…якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення»; «Посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права»; «Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення» (пункти 60, 61, 64).
Подібні правові висновки також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відтак, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за розписками у розмірі 30000 доларів США.
Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Згідно із приписів ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
З огляду на те що відповідач порушив грошове зобов'язання з повернення заборгованості за договором позики, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Згідно зі розрахунків позивача за розпискою від 23.11.2021 сума 3 % річних за період з 25.12.2021 по 09.12.2024 складає 1331 (одну тисячу триста тридцять один) доларів США 58 центів.
Згідно зі розрахунків позивача за розпискою від 20.12.2021 сума 3 % річних за період з 20.01.2022 по 09.12.2024 складає 1 299 (одну тисячу двісті дев'яносто дев'ять) доларів США 53 центів.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за розписками від 23.11.2021 та 20.12.2021.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 752/10525/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.
Таким чином, приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом з тим, згідно з розписками від 23.11.2021 та 20.12.2021 ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 30000 доларів США, а відтак, підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат, відсутні.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, аналогічне визначення міститься також в ст. 81 ЦПК України.
У ст. 13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач будь-яких заперечень на позов та доказів на спростування заявлених позивачем вимог до суду не подавав.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість 30000 доларів США 00 центів та 3 % річних. У решті заявлених позовних вимог, слід відмовити.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 15140, 00 грн.
Керуючись статтями 5, 12, 13, 81, 141, 263 - 265, 268, 280-282 ЦПК України, статтями 524, 526, 533-535, 625, 626, 628, 631, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 та проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 ) борг за розпискою від 23.11.2021 у розмірі 16331 (шістнадцять тисяч триста тридцять одна) доларів США 58 центів.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 та проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 ) борг за розпискою від 20.12.2021 у розмірі 17299 (сімнадцять тисяч двісті дев'яносто дев'ять) доларів США 53 центів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 15140,00 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Суддя Андрій АНОХІН