Справа № 752/21079/20
Провадження № 2/752/171/25
іменем України
01 липня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алексашина Юлія Борисівна про визнання заповіту недійсним,-
у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 08.11.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алексашиною Ю.Б.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його та відповідача батько ОСОБА_3 , після смерті якого залишилося спадкове майно.
ОСОБА_1 зауважує, що 20.05.2020 року, звернувшись до посольства України в Державі Ізраїль, де він тимчасово перебуває, подав заяву про прийняття спадщини, після чого, зв'язавшись з відповідачем, дізнався, що батьком за життя складено заповіт на ім'я останнього.
Позивач вважає, що заповіт від 08.11.2019 року складено його батьком в момент, коли він не усвідомлював правильність та наслідки своїх дій, через те, що в нього в грудні 2018 року виявлено онкологічне захворювання та встановлено діагноз гострий лейкоз, в зв'язку з чим ОСОБА_3 постійно знаходився на стаціонарному лікуванні, проходив курси хіміотерапії та приймав сильнодіючі медичні препарати.
Позивач додає, що стан здоров'я спадкодавця останні п'ять місяців був стабільно дуже важким, він мав сильні болі, а протягом останніх двох місяців життя часто губився в датах, плутав імена рідних людей, забував події та обставини, не міг чітко висловитися, знаходився під постійним стороннім доглядом цивільної дружини та членів її сім'ї, при цьому він також, не дивлячись на те, що проживає за кордоном приїжджав до батька, здійснював догляд за ним, купував ліки.
Також ОСОБА_1 вказує, що волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало його волі, оскільки посвідчення заповіту відбулося за три дні до його смерті, в той час, коли він перебував у вкрай важкому стані та приймав наркотичні знеболюючі препарати, при цьому здійснення напису та підписання заповіту спадкодавцем відбувалося за місцем його проживання та зайняло не більше п'яти хвилин.
Позивач зауважує, що за життя батько постійно та однозначно вказував, що не складе заповіту, та майно буде розподілене між ним і відповідачем порівно, а складений приватним нотаріусом текст заповіту в друкованому виді зроблено зі слів відповідача та на його прохання.
На підставі викладеного, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою від 03.11.2020 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання (т. 1, а.с. 37-38).
12.10.2021 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на вказану позовну заяву в якому адвокат Іщук І.М. просить у позові відмовити, посилаючись на те, що наявність заповіту ОСОБА_3 не порушує права позивача та на момент подачі заяви про прийняття спадщини він був обізнаний про його наявність; наведені позивачем обставини щодо стану здоров'я ОСОБА_3 не підтверджені; позивач з 2018 року постійно проживає в Державі Ізраїль; через свій фізичний стан спадкодавець реалізував право на складення заповіту у власному будинку про що зазначено в заповіті, а також вчинив власноручний запис в заповіті, що свідчить про його дійсне волевиявлення (т. 1, а.с. 74-78).
Ухвалою суду від 17.06.2024 року призначено в указаній справі посмертну судово-психіатричну експертизу. На вирішення експертизи поставлено питання чи усвідомлював ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , значення своїх дій та міг керувати ними в момент складання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Алексашиною Ю.Б. від 08.11.2019 року та провадження в справі зупинено (т. 2, а.с. 55-58).
Ухвалою суду від 24.06.2025 року в зв'язку з поверненням до суду матеріалів вказаної цивільної справи з висновком судово-психіатричного експерта № 604 від 23.04.2025 року, по справі призначено судове засідання (т. 2, а.с. 138-139).
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені в установленому цивільним процесуальним законодавством порядку.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з'явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені в установленому цивільним процесуальним законодавством порядку. Від представника відповідача ОСОБА_4 надійшла заява в якій просить розглядати справу без його та відповідача присутності та в задоволенні позову відмовити.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алексашина Ю.Б. в судове засідання не з'явилася, про день, час і місце розгляду справи повідомлена в установленому цивільним процесуальним законодавством порядку. Пояснень на позовну заяву від третьої особи до суду не надходило.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та вислухавши покази свідків, суд приходить до наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком позивача (т. 1, а.с. 15, 17).
Також судом з'ясовано, що за життя, 08.11.2019 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алексашиною Ю.Б., реєстровий № 705, відповідно якого заповів усе своє майно відповідачу ОСОБА_2 . На прохання ОСОБА_3 цей заповіт складено з його слів приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алексашиною Ю.Б. за допомогою комп'ютерної техніки. У зв'язку з похилим віком та слабкістю ОСОБА_3 проект заповіту складено в офісі за адресою: АДРЕСА_3, заповіт посвідчено вдома за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 16,18).
Із направленої на виконання ухвали суду від 09.01.2022 року про витребування доказів матеріалів спадкової справи № 6/2019, заведеної 19.12.2019 року після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_3 звернувся відповідач ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 125-125 зворот, 131).
Також після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , 26.06.2020 року позивач звернувся до посольства України в Державі Ізраїль із заявою про прийняття спадщини (т. 1, а.с. 19).
Як вбачається з виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 16107 ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарні № 9 з 04.10.2019 року по 07.11.2019 року з діагнозом гострий лейкоз (т. 1, а.с. 20-21).
Крім того, з'ясовано, що ОСОБА_3 пройшов огляд невропатолога зі скаргами на виражений біль у ногах, руках, оніміння стоп, головокружіння та виражену загальну слабкість. Неврологічний статус: у свідомості, орієнтований, адекватний (т. 1, а.с. 87-87 зворот).
З відповіді КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району м. Києва від 01.05.2023 року № 41, вбачається, що в інформаційній системі HELSI не зафіксовані звернення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за наданням медичної допомоги до сімейних лікарів Центру. Також в архіві КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району м. Києва відсутня медична карта амбулаторного хворого на ім'я ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 221).
Також, як вбачається з листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Голосіївського району м. Києва від 23.05.2023 року № 0520-915, який надійшов на виконання ухвали суду від 20.04.2023 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не укладав декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу з лікарями КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Голосіївського району м. Києва та медичну допомогу в Центрі не отримував, тому жодних медичних документів відносно останнього лікарями Центру не складалося (т. 1, а.с. 222).
При цьому, згідно з листом КНП «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» від 03.02.2025 року № 061/29/1-01/1050, який надійшов до суду 11.02.2025 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , медичну допомогу в закладі не отримував (т. 2, а.с. 112).
Крім того, з відповіді КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» від 05.03.2025 року № 061/32-615 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , під наглядом лікарів психіатрів не перебував, за медичною допомогою не звертався (т. 2, а.с. 124).
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що із ОСОБА_3 проживали разом з червня 2013 року; в грудні 2018 року ОСОБА_3 захворів і його загальний стан був дуже поганий, він проходив хіміотерапію та останні шість місяців йому робили знеболюючі уколи. ОСОБА_3 висловлював наміри скласти заповіт на ОСОБА_2 , бо в нього гірші житлові умови. Під час посвідчення оспорюваного заповіту вона не була присутня.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що був знайомий із ОСОБА_3 з 2014 року. Часто приходив до нього в гості, допомагав з донорами. ОСОБА_3 не ділився з ним намірами на кого має скласти заповіт.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що ОСОБА_3 був її братом; спілкувалися з ним часто по телефону, збиралися разом на всі свята; він був в адекватному стані та розумово повністю здоровий; ОСОБА_3 , говорив, що залишить ОСОБА_2 квартиру за заповітом, оскільки хотів йому допомогти; примусити ОСОБА_3 скласти заповіт ніхто б не зміг, бо в нього не такий характер; психічних розладів у ОСОБА_3 не помічала; ОСОБА_3 повністю усвідомлював все та просив поховати його біля бабусі, а не біля дружини.
Також на виконання ухвали суду від 17.06.2024 року про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи 24.06.2025 року до суду від ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» надійшов висновок судово-психіатричного експерта № 604 від 23.04.2025 року, відповідно до якого ОСОБА_3 в момент складення заповіту (08.11.2019 року) на будь-який психічний розлад не страждав та за своїм психічним станом на той час усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (т. 2, а.с. 133-136).
Крім матеріалів вказаної справи, в зазначеному висновку також використані надані КНП «Київська міська клінічна лікарня № 4» медична картка стаціонарного хворого № 15891, КНП «Київська міська клінічна лікарня № 9» медична картка стаціонарного хворого № 16107 та КНП «Київська міська клінічна лікарня № 12» медична картка стаціонарного хворого № 18646 на ОСОБА_3 .
Позивач стверджував, що складений 08.11.2019 року його батьком ОСОБА_3 заповіт, яким він заповів все належне йому майно відповідачу, є недійсним, оскільки його важкий стан з огляду на наявну онкологічну хворобу, не дозволяв заповідачу усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. ст. 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто.
Частиною 4 ст. 1236 ЦК України передбачено, що чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу).
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251-1252 цього Кодексу.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (недійсність якого встановлена Законом). За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складення заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складення заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складення тощо).
Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).
Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України.
У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні ст. 225 ЦК України.
Частиною першою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак, у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Такий правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 року в справі № 359/3849/14-ц, від 16.05.2022 року в справі № 127/8183/19, від 27.05.2022 року в справі № 752/5238/16-ц, від 13.10.2022 року в справі № 757/28174/18-ц.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.
Пунктом 18 цієї ж постанови визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу в справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Враховуючи викладене, та мотиви на які вказує позивач (неусвідомлення значення своїх дій та неможливість керувати ними) як на підставу визнання заповіту недійсним, вбачалася необхідність проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, адже, з наявних у матеріалах справи медичних документів, не вдається можливим достовірно визначити, що ОСОБА_3 внаслідок наявного в нього захворювання (гострий лейкоз) страждав тяжким психічним розладом та/або міг перебувати у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, чи під впливом лікарських препаратів, в результаті чого, не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними в момент посвідчення оспорюваного заповіту 08.11.2019 року.
При цьому, сама по собі, наявність у ОСОБА_3 онкологічного захворювання, за відсутності у справі інших доказів, не дозволяє дійти висновку про абсолютну його неспроможність в момент підписання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Єдиним способом для визначення наявності такого стану особи на момент складення заповіту є призначення посмертної судово-психіатричної експертизи в порядку ст. 103 ЦПК України, оскільки, для такого висновку необхідні спеціальні знання в галузі психіатрії.
В зв'язку із чим, під час розгляду справи судом проведена посмертна судово-психіатрична експертиза,та згідно з висновком № 604 від 23.04.2025 року ОСОБА_3 в момент складення заповіту (08.11.2019 року) на будь-який психічний розлад не страждав та за своїм психічним станом на той час усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
Встановлені експертами обставини також в повному обсязі узгоджуються з наявними у матеріалах справи доказами та показами свідків.
Верховний суд у постанові від 25.11.2021 року в справі № 210/573/19 зазначає, що обов'язковість вимог ст. 105 ЦПК України щодо призначення судової-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта, в цьому випадку, є належним доказом медичного характеру в розумінні ст. 77 ЦПК України.
При цьому, суд також критично сприймає посилання позивача як на підставу недійсності оспорюваного заповіту на те, що його складено за три дні до смерті заповідача ОСОБА_3 , адже з наявних в матеріалах справи медичної документації та висновку експерта, вбачається, що останній дійсно мав онкологічне захворювання та приймав знеболюючі препарати, однак, докази того, що в момент посвідчення заповіту на користь відповідача такі його дії не відповідали дійсному наміру на випадок своєї смерті заповісти все належне йому майно ОСОБА_2 , в матеріалах справи відсутні.
Більше того, в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_7 показали, що за життя ОСОБА_3 бажав передати майно своєму синові ОСОБА_2 .
Доводи позовної заяви про те, що ОСОБА_3 зазначав, що не складе заповіту, без надання жодних доказів самі по собі не можуть вказувати, що такі факти в дійсності мали місце.
Також суд зазначає, що посилання позивача як на підставу недійсності заповіту на те, що приватним нотаріусом складено текст заповіту в друкованому виді зроблено зі слів відповідача та на його прохання, що ставить під сумнів внутрішню волю спадкодавця, є необґрунтованими та безпідставними, адже відповідно до вимог ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.
При цьому, обставини щодо особистого прочитання та власноручного підписання заповіту від 08.11.2019 року ОСОБА_3 стороною позивача не оспорюються та визнаються.
Також позивачем та його представником не надано жодних доказів щодо написання оспорюваного заповіту за допомогою загальноприйнятих технічних засобів саме зі слів чи на вимогу ОСОБА_2 .
З огляду на все вищевикладене, вимоги позову ґрунтуються на припущеннях, а тому підстави для його задоволення відсутні.
Крім того, суд зазначає, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, який тимчасово проживає за кордоном, лише 26.06.2020 року звернувся до посольства України в Державі Ізраїль із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 .
Доказів допущення помилки в даті при посвідчені вказаної заяви про що вказано стороною позивача в позовній заяві, протягом розгляду справи суду не надано.
Підтвердження про існування згоди інших спадкоємців (ч. 2 ст. 1272 ЦК України) або рішенням суду про визначення ОСОБА_1 додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України), в матеріалах справи відсутні.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 року в справі № 569/15147/17 вказав, що ч. 3 ст. 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Судом з'ясовано, що на день смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) позивач був зареєстрований за місцем фактичного проживання та реєстрації спадкодавця за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас, фактичне місце проживання ОСОБА_1 було відмінним, і останні роки він не проживав з батьком за цією адресою, а проживав за межами України, що й стороною позивача не заперечується та визнається.
Оскільки позивач за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований, проте не проживав, а сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини.
Таким чином, на момент розгляду та вирішення вказаної справи судом, ОСОБА_1 вважається таким, що не набув права на спадкове майно після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 , адже як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилася після смерті останнього.
Такі висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 27.02.2019 року в справі № 471/601/17-ц, від 10.04.2020 року в справі № 355/832/17 та від 19.05.2021 року в справі № 937/10434/19-ц.
У ч. 1 ст. 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Разом із цим, позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження порушення його спадкових прав оспорюваним заповітом з огляду на пропущення ним строку для прийняття спадщини, внаслідок чого він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК України).
При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 року в справі № 916/2040/20).
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються в разі відмови в позові - на позивача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Як вбачається з платіжної інструкції № 0.0.3894398008.1 від 19.09.2024 року відповідачем сплачено за проведення в справі експертизи 56 653,30 грн (т. 2, а.с. 70).
Отже, витрати, здійснені ОСОБА_2 за проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, є обґрунтованими, безпосередньо пов'язані з розглядом справи, а тому підлягають відшкодуванню на його користь позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 158, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алексашина Юлія Борисівна про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 56 653,30 грн (п'ятдесят шість тисяч шістсот п'ятдесят три гривні 30 копійок) витрат, понесених на оплату проведення експертизи.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алексашина Юлія Борисівна, адреса: вул. Академіка Вільямса, буд. 5, м. Київ, 03189.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко