Справа № 127/38358/24
Провадження № 2/127/5625/24
09.07.2025 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення про відмову в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВМР про визнання незаконним та скасування рішення про відмову в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання вчинити дії. Позов мотивовано тим, що згідно договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 22.10.2004р. ОСОБА_2 продав а ОСОБА_1 купив цілісний майновий комплекс до складу якого входять житловий будинок літ «А» площею 304,6кв.м., готель-їдальня з прибудовами «Б» загальною площею 733,3кв.м. коптильня «Г» площею площею 62,7кв.м., туалет «У», погріб з шиєю «Д», огорожі №1-№3 трансформаторна підстанція №4 атрезіанська свердловина №5, башта рожновського №6, громовідвідні вежі №7-№8 газопровід «І» , водопровід II. Також у п. 17 договору зазначено, що згідно довідки, виданої виконкомом Вінницько-Хутірської сільської ради від 22.10.2004р. №466 земельна ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 км. виділена в користування гр.. ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель (цілісного майнового комплексу) площею 4,00га. Продавець зобов'язаний сприяти покупцю в переоформленні права на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний за цим договором цілісного майнового комплексу. Право власності на цілісний майновий комплекс було зареєстровано 07.12.2004р. КП ВООБТІ. В 2011році було розроблено обґрунтування розташування придорожнього комплексу на якому також планується перспективне будівництво об'єктів необхідних для повноцінного функціонування цілісного майнового комплексу на земельній ділянці орієнтовною площею 4,00га та 23.05.2011р. від Вінницької обласної державної адміністрації отримано розпорядження №254 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4га під будівлями та спорудами, що належать гр. ОСОБА_1 на праві власності за рахунок земель, які перебували в постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 для обслуговування готельно-сервісного комплексу. Однак, 05.09.2017 році з єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно виявилось, що частина земельної ділянки необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу увійшла до земельної ділянки наданої для фермерського господарства загальною площею 4,9038га, яка перебуває в данний час у власності ОСОБА_3 , який 24.12.2013р. отримав свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 виданого державним реєстратором Вінницького районного управління юстиції Бадюк О.В. згідно рішення індексний номер №9353432 від 21.12.2013р. Також ділянка вже внесена до державного земельного кадастру, що підтверджується витягами від 05.09.2017р. Підставою для отримання вказаного свідоцтва став наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 року №ВН/0520681'000:01:001/00001472. Вінницьким районним судом Вінницької області розглядалась справа №128/2924/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнання прав власності на земельну ділянку. По вказаній справі проводилась земельно-технічна та будівельна-технічна експертиза. У висновку від 28.11.2019 року №4188/4189/19-21 експертом КНДІСЕ надано найменш обтяжливий варіант встановлення площі та конфігурації меж земельної ділянки необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу, належного ОСОБА_1 з якого вбачається, що частина земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_3 оскаржуваним наказом необхідна для обслуговування цілісного майнового комплексу належного ОСОБА_1 . Так Верховний суд в постанові від 29.09.2021р. по справі №128/2924/17 виклав правові висновки щодо застосування норм права у правовідносинах, що виникли для захисту ОСОБА_1 своїх прав як власника нерухомого майна. В проваджені суду Вінницького районного суду Вінницької перебувала цивільна справа №128/446/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , головного управління Держгеокадстру у Вінницькій області про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та припинення речового права. В позовних вимогах позивач просив суд: Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 року №ВН/0520681000:01:001/00001472 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 та припинити ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 4,9038га. кадстровий номер 052068100010010410 розташовану на території Вінницько-Хутірської сільської ради за межами населеного пункту. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 09.09.2022р. в задоволені позову було відмовлено. Постановою Вінницького апеляційного суду від 01.12.2022р. апеляційну скаргу було задоволено. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09.09.2022р.скасовано та винесене нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , головного управління Держгеокадстру у Вінницькій області про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та припинення речового права задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 року №ВН/0520681000:01:001/00001472 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 та припинено ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 2,0310га кадастровий номер 052068100010010410 розташовану на території Вінницько-Хутірської сільської ради за межами населеного пункту. Ухвалою верховного суду від 04.07.2023р. касаційну скаргу ОСОБА_3 було визнано неподаною та повернуто скаржнику. На виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 01.12.2022р. було виготовлено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки належної ОСОБА_3 (кадастровий номер 0520681000:01:001:0410) та в результаті поділу утворено дві земельні ділянки кадастровий номер 0520681000:01:008:0068 площею 2,8728га. (що залишається у власності ОСОБА_3 ) та кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310га , необхідну для обслуговування цілісного майнового комплексу належного ОСОБА_1 що підтверджується витягами з державного земельного кадастру та довідкою головного управління Держгеокадстру у Вінницькій області. Дане рішення суду по справі 128/446/20 від 01.12.2022 року було виконано в певному обсязі та Вінницька міська рада зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310 га, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав від 02.07.2024 року та викопіюванням від 13.08.2024 року. Після реєстрації права комунальної власності ОСОБА_1 було замовлено містобудівне обґрунтування меж і площі земельної ділянки та подано вказані документи на адресу відповідача для прийняття відповідного рішення. ОСОБА_1 10.09.2024 року звернувся до Вінницької міської рад з заявою в якій просив розглянути на черговій сесії Вінницької міської ради питання щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,1га для будівництва і обслуговування готельно-сервісного комплексу за рахунок земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310га та за рахунок несформованої земельної ділянки площею 2,0628га. Рішенням 50 сесії 8 скликання Вінницької міської рад №2538 від 25.10.2024 року відмовлено в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 з підстав розташування частини земельної ділянки в межах червоних ліній дороги, зелених насаджень загального користування, санітарної зони, відсутністю на сформованій земельній ділянці об'єктів нерухомого майна. ОСОБА_1 являється власником цілісного майнового комплексу. До поданої заяви було додано висновок судової земельно-технічної експертизи, виготовленого Вінницьким відділенням КНДІСЕ, яким визначено площу необхідну для обслуговування об'єкту нерухомого майна належного ОСОБА_1 .. Вказаний висновок став підставою для прийняття судових рішень про скасування правовстановлюючих документів та припинення державними реєстраторами прав на земельну ділянку ОСОБА_3 та відповідно реєстрацію прав на земельну ділянку за Вінницькою міською радою, в адміністративних межах. якої і знаходиться вказана земельна ділянка. Отже, в даний час Вінницька міська рада (посилаючись що заява ОСОБА_5 не відповідає вимогам ст. 134 ЗК України (стосується викупу вільних земельних ділянок) знову як і ОСОБА_3 не визнає право на земельну ділянку позивача, хоча обізнана із судовими рішеннями та висновок експерта. Просить визнати незаконним та скасувати рішення 50 сесії 8 скликання Вінницької міської ради Вінницької області №2538 від 25.10.2024р. «Про відмову в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки». Зобов'язати Вінницьку міську раду надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,1га для з урахуванням правових висновків викладених у рішенні для обслуговування існуючого готельно-сервісного комплексу за рахунок земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310га та за рахунок реформованої земельної ділянки площею 2,0628га.
Ухвалою суду від 25.11.2024 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
10.04.2025 року представник позивача надав суду заяву про зміну предмета позову, згідно якої просив визнати незаконною бездіяльність Вінницької міської ради щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.02.2025р. про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,1га для за рахунок земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310га та за рахунок несформованої земельної ділянки площею 2,0628га. Зобов'язати Вінницьку міську раду надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,1га за рахунок земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310га та за рахунок несформованої земельної ділянки площею 2,0628га. з урахуванням правових висновків викладених у рішені.
Ухвалою суду від 07.05.2025 року прийнято до свого провадження заяву про зміну предмета спору.
12.06.2025 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав за обставин викладених в ньому, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала щодо його задоволення з підстав викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 22.10.2004р. ОСОБА_2 продав а ОСОБА_1 купив цілісний майновий комплекс до складу якого входять нежитловий будинок літ «А» площею 304,6кв.м., готель-їдальня з прибудовами «Б» загальною площею 733,3кв.м. коптильня «Г» площею площею 62,7кв.м., туалет «У», погріб з шиєю «Д», огорожі №1-№3 трансформаторна підстанція №4 атрезіанська свердловина №5, башта рожновського №6, громовідвідні вежі №7-№8 газопровід «І» , водопровід ІІ.
Також у п. 17 договору зазначено, що згідно довідки, виданої виконкомом Вінницько-Хутірської сільської ради від 22.10.2004р. №466 земельна ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 км. виділена в користування гр.. ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель (цілісного майнового комплексу) площею 4,00га.
Продавець зобов'язаний сприяти покупцю в переоформленні права на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний за цим договором цілісного майнового комплексу.
Право власності на цілісний майновий комплекс було зареєстровано 07.12.2004р. КП ВООБТІ.
В 2011році на замовлення ОСОБА_1 було розроблено обґрунтування розташування придорожнього комплексу на якому також планується перспективне будівництво об'єктів необхідних для повноцінного функціонування цілісного майнового комплексу на земельній ділянці орієнтовною площею 4,00га.
23.05.2011р. Вінницькою обласною державною адміністрацією видане розпорядження №254 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4га під будівлями та спорудами, що належать гр. ОСОБА_1 на праві власності за рахунок земель, які перебували в постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 для обслуговування готельно-сервісного комплексу.
05.09.2017 році позивачем було з'ясовано, що частина земельної ділянки необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу була передане згідно наказу Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 року №ВН/0520681000:01:001/00001472 у власність фермерському господарству ОСОБА_3 , який 24.12.2013р. отримав свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 . Також вказана земельна ділянка внесена до державного земельного кадастру.
В проваджені Вінницького районного суду Вінницької області перебувала справа №128/2924/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнання прав власності на земельну ділянку.
По вказаній справі проводилась земельно-технічна та будівельна-технічна експертиза. У висновку від 28.11.2019 року №4188/4189/19-21 експертом КНДІСЕ надано найменш обтяжливий варіант встановлення площі та конфігурації меж земельної ділянки необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу, належного ОСОБА_1 з якого вбачається, що частина земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_3 оскаржуваним наказом необхідна для обслуговування цілісного майнового комплексу належного ОСОБА_1 .
Так Верховний суд в постанові від 29.09.2021р. по справі №128/2924/17 виклав правові висновки щодо застосування норм права у правовідносинах, що виникли для захисту ОСОБА_1 своїх прав як власника нерухомого майна.
Згідно ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Стаття 120 ЗК України визначає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Аналізуючи статтю 120 ЗК України та статтю 378 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи. Отже, законодавець допускає припинення права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти за попереднім власником.
Так згідно ст. 377 ЦК України (в редакції чинній на час укладання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу) визначала, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Так п. 18-1 «Постанови пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при вирішенні цивільних справ» затвердженою постановою ВСУ від 16.04.2004р. 37 При вирішенні вимог про визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд має з'ясовувати, зокрема, чому це питання не було визначено в договорі, можливість укладення між відчужувачем і набувачем додатку до цього договору щодо права набувача на земельну ділянку та чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної
ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, який існував до їх відчуження. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17 зазначено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).
Після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене.
Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається заміна землекористувача: права й обов'язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зазначених ОСОБА_1 , як підстава касаційного оскарження від 27 лютого 2019 року № 913/661/17, від 06 березня 2019 року у справі № 914/2687/17.
В проваджені суду Вінницького районного суду Вінницької перебувала цивільна справа №128/446/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , головного управління Держгеокадстру у Вінницькій області про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та припинення речового права.
В позовних вимогах позивач просив суд: Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 року №ВН/0520681000:01:001/00001472 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 та припинити ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 4,9038га. кадастровий номер 052068100010010410 розташовану на території Вінницько-Хутірської сільської ради за межами населеного пункту.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 09.09.2022р. в задоволені позову було відмовлено. Постановою Вінницького апеляційного суду від 01.12.2022р. апеляційну скаргу було задоволено. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09.09.2022р.скасовано та винесене нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , головного управління Держгеокадстру у Вінницькій області про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та припинення речового права задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 року №ВН/0520681000:01:001/00001472 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 та припинено ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 2,0310га. кадастровий номер 052068100010010410 розташовану на території Вінницько-Хутірської сільської ради за межами населеного пункту.
Ухвалою верховного суду від 04.07.2023р. касаційну скаргу ОСОБА_3 було визнано неподаною та повернуто скаржнику.
На виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 01.12.2022р. ОСОБА_1 було замовлено виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки належної ОСОБА_3 (кадастровий номер 0520681000:01:001:0410) та в результаті поділу утворено дві земельні ділянки кадастровий номер 0520681000:01:008:0068 площею 2,8728га. (що залишається у власності ОСОБА_3 ) та кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310га , необхідну для обслуговування цілісного майнового комплексу належного ОСОБА_1 що підтвердлжується витягами з державного земельного кадастру та довідкою головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Дане рішення суду по справі 128/446/20 від 01.12.2022 року було виконано в певному обсязі та Вінницька міська рада зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310 га, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав від 02.07.2024 року та викопіюванням від 13.08.2024 року.
Після реєстрації права комунальної власності ОСОБА_1 було замовлено містобудівне обґрунтування меж і площі земельної ділянки та подано вказані документи на адресу відповідача для прийняття відповідного рішення.
ОСОБА_1 10.09.2024 року звернувся до Вінницької міської рад з заявою в якій просив розглянути на черговій сесії Вінницької міської ради питання щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,1га для будівництва і обслуговування готельно-сервісного комплексу за рахунок земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310га та за рахунок несформованої земельної ділянки площею 2,0628га.
Рішенням 50 сесії 8 скликання Вінницької міської рад №2538 від 25.10.2024 року відмовлено в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 з підстав розташування частини земельної ділянки в межах червоних ліній дороги, зелених насаджень загального користування, санітарної зони, відсутністю на сформованій земельній ділянці об'єктів нерухомого майна.
Так з урахуванням вказаного рішення ОСОБА_1 було замовлено у департаменті архітектури Вінницької міської ради висновок про єдині умови та обмеження використання земель визначених містобудівних потреб яке було надано 22.11.2024р. департаментом архітектури і містобудування Вінницької міської ради, замовлено з урахуванням вказаних єдиних умов виготовлення нового містобудівного обґрунтування, яке було виготовлене в грудні 2024року. І подано вказане обґрунтування разом із заявою 19.02.2025р. на розгляд Вінницької міської ради.
Відповіддю від 21.03.2025р. виконавчим комітетом Вінницької міської ради повідомлено про те, що попереднє звернення ОСОБА_1 було вже розглянуто і підстав для повторного розгляду немає.
Хоча слід зазначити, що в попередньому зверненні ОСОБА_1 містилось прохання щодо тотожних двох земельних ділянок з цільовим використанням для розміщення готельно-сервісного комплексу тоді як у заяві від 19.02.2025р. містилось прохання щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 2,1га для розміщення закладів торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення.. площею 1.1244га для розміщення логістичних центрів та площею 0,8756га для громадського призначення. Отже, при розробці містобудівного обґрунтування в грудні 2024році та подані заяви 19.02.2025р. ОСОБА_6 було враховано затверджена містобудівна документація та надані 22.11.2024р., департаментом архітектури і містобудування Вінницької міської ради єдині умови та обмеження використання земель визначених містобудівних потреб. Тому доводи представника Вінницької міської ради про тотожність поданих заяв та документів є необґрунтованими.
Отже, заява ОСОБА_1 від 19.02.2025р. Вінницькою міською радою розглянута не була.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», встановлено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
Згідно ст. 26 вказаного закону визначає, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
В своїх рішеннях, зокрема у справах "Йорданова та інші проти Болгарії" та "Ліндхайм та інші проти Норвегії" Європейський суд з прав людини наголошує на необхідності дотримання принципу пропорційності при прийнятті рішень органами державної влади.
Метою дотримання принципу пропорційності є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи, зокрема вказаний принцип передбачає, що здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідало б цілям, яких заплановано досягти.
Обмеження позивача у реалізації його права на набуття прав на земельну ділянку, має бути об'єктивно виправданим, обґрунтованим та справедливим.
Так, у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.comS.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії», п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Натомість у даному спорі відповідачем не дотримано принципу «належного урядування» в розумінні практики Європейського суду з прав людини.
Так ОСОБА_1 як вже зазначалось вище являється власником цілісного майнового комплексу. До поданої на розгляд Вінницької міської ради заяви було додано висновок судової земельно-технічної експертизи, виготовленого Вінницьким відділенням КНДІСЕ, яким визначено площу необхідну для обслуговування об'єкту нерухомого майна належного ОСОБА_1 .. Вказаний висновок став підставою для прийняття судових рішень про скасування правовстановлюючих документів та припинення державними реєстраторами прав на земельну ділянку ОСОБА_3 та відповідно реєстрацію прав на земельну ділянку за Вінницькою міською радою, в адміністративних межах, якої і знаходиться вказана земельна ділянка. Вказані судові рішення Вінницькою міською радою не оскаржувались.
Отже, в даний час Вінницька міська не визнає право на земельну ділянку позивача, яка необхідна для обслуговування цілісного майнового комплексу належного позивачу.
Так, Верховний суд в постанові від 20 січня 2021 року справа №318/1274/18 провадження №61-6807св19 зазначив наступне. Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (15 січня 2002 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 і Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від них.
Згідно ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного від 05 червня 2019 року в справі № 366/3436/16-ц (провадження № 14-253цс19) зазначено, що «якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. У справі, яка розглядається, позивачка обґрунтовувала вимогу про скасування наказу органу державної влади наявністю в неї існуючого речового права на земельну ділянку. Оскільки ГУ Держземагентства у Київській області прийняло рішення про надання у власність відповідачеві ОСОБА_2 земельної ділянки, користувачем якої вважає себе позивачка, то у цьому випадку обраний ОСОБА_3 спосіб захисту спрямований на відновлення її порушеного приватного (речового) права. І саме від встановлення обставин, з якими позивачка пов'язує виникнення в неї речового права на спірну земельну ділянку та відсутність підстав для виникнення такого права у відповідача, залежить правильне вирішення спору».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28 цс 20) вказано, що: «звертаючись до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зацікавлена особа звертається до власника земельної ділянки - держави або територіальної громади (в особі відповідного органу) з пропозицією про укладення в майбутньому договору оренди (предмет якого на цей час точно не визначений) та про проведення переговорів з цього приводу. У дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»). Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку. Звернення заінтересованої особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за затвердженням проєкту землеустрою є пропозицією цієї особи щодо визначення конкретного предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою. Затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою.
З огляду на те, що позивач являється власником об'єкту нерухомого майна розташованого на земельній ділянці щодо якої подано заява на отримання дозволу на складання проекту землеустрою і необґрунтованою відмовою у наданні такого дозволу порушуються його права, як власника об'єкту нерухомого майна, отже судом встановлено, що між сторонами виник приватно-правовий спір підсудний судові саме в порядку цивільного судочинства.
Так в постанові від 22 лютого 2023 року справа № 211/728/20 провадження № 61-11422св22 Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
А застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такі висновки викладені у п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що «якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом».
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.
У постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі № 372/3519/17 (провадження № 61-9176св19), від 11 липня 2022 року у справі № 759/132/20 (провадження № 61-1261св21) зазначено, що: орган місцевого самоврядування за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16 (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Висновки про те, що отримання особою дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про її передання у власність чи у користування викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 206/4712/17 (провадження № 14-96цс19).
У постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 520/15132/19 (провадження № 61-14687св20), від 25 листопада 2022 року у справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22) зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту".
У постанові від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) Велика Палата Верховного Суду робила висновок, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Зокрема у справі № 825/602/17 (постанова від 23.05.2018) Верховний Суд дійшов таких висновків: На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Тому повноваження щодо надання дозволу не є дискреційним. Судом встановлено, що розроблене в грудні 2024року обґрунтування та подана ОСОБА_1 заява відповідають затвердженій містобудівній документації та наданим 22.11.2024р., департаментом архітектури і містобудування Вінницької міської ради єдиним умовам та обмеженням використання земель визначених для містобудівних потреб тому заявлена позовна вимога про зобов'язання Вінницької міської ради надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,1га за рахунок земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310га та за рахунок несформованої земельної ділянки площею 2,0628га. з урахуванням правових висновків викладених у рішенні є належним і ефективним способом захисту порушених прав позивача.
Щодо заявлених судових витрат ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та має посвідчення категорії №1 та пенсійне посвідчення як інвалід 2 групи тому звільнений від сплати судового збору, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 2422,40грн. Витрат на правничу допомогу представником позивача в ході розгляду справи в суді не заявлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. 9-13, 17, 81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 279, ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати незаконною бездіяльність Вінницької міської ради щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.02.2025р. про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,1га для за рахунок земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310га та за рахунок несформованої земельної ділянки площею 2,0628га.
Зобов'язати Вінницьку міську раду надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,1га за рахунок земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 0520681000:01:008:0069 площею 2,0310га та за рахунок несформованої земельної ділянки площею 2,0628га. з урахуванням правових висновків викладених у рішені.
Стягнути з Вінницької міської ради (ЄДРПОУ 25512617, місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59) за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Вінницької міської ради (ЄДРПОУ03084813, місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59) на користь держави судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10.07.2025року.
ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 .
Вінницька міська рада, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 25512617.
Суддя: