Справа № 127/13473/25
Провадження № 2-о/127/219/25
09.07.2025 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниця Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулась в суд з заявою про встановлення факту смерті. Заява мотивована тим, що згідно свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 24 грудня 2006 року, про що,
свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Згідно витягу про державну реєстрацію прав за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 зареєстровано по 1/3 квартиру, яка складає 1/20 частки секції АДРЕСА_1 . Згідно свідоцтва № 104 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Вітебськ Республіки Білорусь. З метою належної реєстрації смерті заявниця звернулась до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Киїів), однак отримала відмову у проведенні державної реєстрації смерті № 2808-28.28-24 від 28.11.2024 року. Оскільки орган державної реєстрації актів цивільного стану не має можливості зареєструвати смерть ОСОБА_2 у відповідності до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000, так, як п. 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів громадянського стану передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма N106/o), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за N1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма N106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за N1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Вітебськ Республіки Білорусь.
Ухвалою суду від 15.05.2025 року відкрито провадження по справі.
В судовому засіданні представник заявника заяву підтримав за обставин викладених в заяві, просив заяву задовольнити.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, при винесені рішення покладався на розсуд суду.
Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , 24.12.2006 року зареєстрували шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_1 .
Згідно витягу про державну реєстрацію прав КП «ВМБТІ» № 33778053 від 10.04.2012р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить по 1 /3 частці квартира АДРЕСА_2 .
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 104 виданого 08.05.2022 в м. Вітебськ Республікою Білорусь, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 .
Листом № 2808-28.28-24 від 28.11.2024року відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовлено в реєстрації смерті, оскільки надане лікарське свідоцтво не відповідає ч.1 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Розділу 5 «Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні».
Згідно з ч. 3 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Відповідно до положень ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.318 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
За ч. 2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Згідно із ч.3, ч.4 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За змістом ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі, зокрема, встановлення у судовому порядку факту смерті. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995, суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм, встановлення факту смерті, в разі неможливості його підтвердити документами, що видаються уповноваженими органами, здійснюється судом в порядку окремого провадження на підставі зібраних доказів. З відповідними заявами мають право звернутися родичі, чи члени сім'ї особи, якщо встановлення даного факту є необхідним для отримання документу про смерть в уповноваженій на це установі.
Метою встановлення факту смерті в поданій заяві зазначено необхідність отримати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 який був громадянином України і зареєстрований в м. Вінниця, Україна.
Однак, жодного доказу на підтвердження вказаних обставин, а саме громадянства України, його реєстрації на території України суду надано не було.
Натомість, до заяви долучено медичне свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на території РБ, в місті Вітебськ, громадянство померлого не вказано.
Зі змісту ч. 4 ст. 263 ЦПК України вбачається, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.10.2018 у справі №235/2357/17 викладено правову позицію, згідно із якою документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Проте, суд враховує, що в даному випадку не йдеться про встановлення факту смерті фізичної особи на тимчасово окупованій території України. Відповідно, положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» застосуванню під час розгляду даної справи не підлягають.
Згідно до положень ч. 2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи, а згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов'язковою. Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру в обсязі, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до цього Закону, Цивільного та Сімейного кодексів України та інших актів законодавства органами державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з ч. 1 ст. 18 вказаного закону, про факт державної реєстрації акта цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво.
За положеннями ч. 1, 6 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» №2398-VI від 01.07.2010, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 №52/5, державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва та консульські установи України. Підставою для проведення державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Оцінюючи досліджені докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Між тим, в даному випадку в підтвердження факту смерті заявниця надала Лікарське свідоцтво про смерть встановленого зразка для громадян республіки Білорусь. Тобто, документи видано іншою державою.
В контексті наявної ситуації Державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, в тому числі і смерті, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України.
Свідоцтва про державну реєстрацію смерті, видані компетентними органами іноземних держав, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України (відповідно до статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Такі свідоцтва не підлягають заміні на свідоцтва українського зразка і не впливають на визнання вказаного факту.
Представник заявника не надав суду свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , посилаючись на те, що він в нього відсутній, так як йому лише передали лікарське свідоцтво про смерть.
Однак, заявником та її представником не надано доказів про відсутність такого свідоцтва та не реєстрацію смерті ОСОБА_2 в Республіці Білорусь, а тому у суду відсутні підстави вважати, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 не видавалося та не було зареєстровано в РБ.
Крім того, у п.13Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», роз'яснено, що суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Доказами на підтвердження факту смерті є: медичні документи про смерть, письмова відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану, неможливість одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт тощо.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v/ theRepublicofMoldovaandRussia", "IlascuandOthers v. MoldovaandRussia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду повинно ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Заявник на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 посилається на лікарське свідоцтво про смерть №104 від 08.05.2022року. Однак, до заяви зазначений доказ долучений у вигляді копії, з якої неможливо встановити медичний заклад, що його видав.
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч. 5, 6ст.81 ЦПК України).
Згідно з ч.1ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Питання щодо оцінки доказів має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті76,77 ЦПК України). Зокрема, належними, відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими за змістом частини першої ст. 78 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом. Крім того, докази мають бути достовірними, тобто на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1ст. 79 ЦПК України), а також достатніми, тобто такими, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1ст. 80 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2ст. 80 ЦПК України).
Надана заявником копія лікарського свідоцтва про смерть не є належним доказом, який би міг підтвердити факт смерті ОСОБА_2 в м. Вітебськ Республіки Білорусь.
Інших належних доказів на підтвердження своїх вимог заявник не надала.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 4, 13, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 293, 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниця Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10.07.2025 року.
ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_3 .
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниця Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), м. Вінниця, вул. Замостянська, 26а, код ЄДРПОУ 25497415.
Суддя: