Справа № 568/579/25
Провадження № 1-кп/568/80/25
"10" липня 2025 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Радивилів кримінальне провадження №12025181210000032 від 12.02.2025р. за обвинуваченнямОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кошелево, Хустського району, Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України,
ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації на особливий період, обіймаючи посаду водія автомобільного відділення взводу забезпечення командних пунктів батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , не маючи відповідного передбаченого законом дозволу (ліцензії) на придбання, носіння, зберігання бойових припасі, діючи із прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, приблизно в жовтні 2024 року (але не пізніше 16 жовтня 2024 року), перебуваючи в зоні ведення активних бойових дій в Донецькій області, шляхом привласнення знайденого, незаконно придбав 48 проміжних бойових патронів калібру 7,62х39 мм з кулями із сталевими осердями ПС (57-Н-231С), зразку 1943р., які є боєприпасами до вогнепальної стрілецької зброї та два гранатометні постріли М430А1, які придатні до стрільби, які вивіз з зони бойових дій та в подальшому незаконно зберігав у кімнаті будинку за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 до 16 год. 50 хв. 20.02.2025 року, тобто до моменту їх виявлення та вилучення працівниками поліції під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді.
Крім того, ОСОБА_4 приблизно в жовтні 2023 року, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи на сміттєзвалищі, що неподалік с. Підвисоке, Козинської територіальної громади, Дубенського району, Рівненської області, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи їх настання, шляхом власноручного зривання, незаконно придбав наркотичний засіб - канабіс, масою в перерахунку на висушену речовину 43,1 г, та який умисно, незаконно зберігав для власних потреб, без мети збуту, в одній з кімнат житлового будинку АДРЕСА_1 , до 16 год. 50 хв. 20.02.2025р., тобто до моменту його виявлення та вилучення працівниками поліції під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю, щиро розкаявся, суду пояснив, що дійсно, в жовтні 2024р., перебуваючи в зоні бойових дій в Донецькій області, привласнив боєприпаси - патрони до стрілецької зброї та гранатометні постріли, не здав їх та привіз до свого місця проживання в АДРЕСА_1 , де зберігав їх до 20.02.2025р., допоки працівники поліції їх у нього не виявили та не вилучили. Також підтвердив суду, що в жовтні 2023р., перебуваючи на сміттєзвалищі, що неподалік с. Підвисоке, Дубенського району, Рівненської області, виявив дикоростучі рослини коноплі, зірвав їх та зберігав у себе вдома для власних потреб, допоки працівники поліції 20.02.2025р. під час обшуку їх не виявили та не вилучили. Щиро розкаявся у вчиненому, просив суд суворо не карати, не позбавляти його волі, оскільки бажає продовжувати перебувати на військовій службі та приносити користь державі у її захисті від військової агресії рф.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та приймаючи до уваги, що обвинувачений, правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз'яснивши положення ч.3 ст. 349 КПК України, вислухавши думку учасників процесу, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.
Враховуючи викладене, суд, допитавши у судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_4 , вислухавши думку прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, а також матеріали щодо процесуальних витрат та речових доказів, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю поза розумним сумнівом.
Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.1 ст. 263 КК України - як придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу та за ч.1 ст. 309 КК України - як незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту.
У судовому засіданні було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушеннях визнав повністю, у вчиненому кається, засудив свою протиправну поведінку. У зв'язку з чим, на думку суду, обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень. При цьому судом не було встановлено обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України.
Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
Згідно з приписами ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.
Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії кримінального проступку та тяжкого злочину, відповідно до ст. 12 КК України, їх вид та суспільну небезпечність, наслідки вчинення кримінальних правопорушень, зокрема, відсутність суспільної шкоди. Також суд бере до уваги відомості про особу обвинуваченого, який винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень визнав, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місце проживання характеризується задовільно, є особою раніше в силу ст. 89 КК України не судимою.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне обрати обвинуваченому покарання за ч.1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції передбаченої статті та за ч.1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі. З урахуванням всіх обставин справи при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, суд вважає за можливе обрати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
При цьому, з урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, фактичних обставин справи та характеру скоєного обвинуваченим, відсутності спричинення тяжких наслідків, з огляду на особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутності обставин, що обтяжують покарання, приймаючи до уваги відношення обвинуваченого до вчиненого, який в судовому засіданні обіцяв не допускати в подальшому протиправної поведінки та просив суворо не карати, суд приходить до висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_4 зможе довести своє виправлення та перевиховання без реального відбування покарання, і тому вважає за можливе призначити обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, поклавши обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Тож, призначення ОСОБА_4 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.
Питання стосовно речових доказів судом вирішуються в порядку ст.100 КПК України.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів при проведенні судових експертиз суд в порядку ст.124 КПК України стягує з обвинуваченого ОСОБА_4 .
Запобіжний захід до обвинуваченого відсутній.
Керуючись ст. ст. 100, 124, 349, 370, 373, 374КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 309, ч.1 ст. 263 КК України та призначити йому покарання:
- за ч.1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.
- за ч.1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Згідно зі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 у період іспитового строку обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не обирати.
Іспитовий строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_4 обчислювати з дня ухвалення вироку.
Речові докази:
-5 (п'ять) експериментально-демонтованих патронів кал. 7,62х39 та 43 (сорок три) цілих патронів, поміщені у спеціальний пакет Експертної служби МВС №6118423, передані на зберігання у кімнату зберігання речових доказів ВП №2 Дубенського РВП ГУНП в Рівненській області - знищити;
-металеві уламки (осколки) 2 (двох) гранатометних пострілів М430А1, поміщені до сейф-пакету Експертної служби МВС України №2723628, передані на зберігання у кімнату зберігання речових доказів ВП №2 Дубенського РВП ГУНП в Рівненській області - знищити;
-канабіс, масою 43,1 г., поміщений до спеціального пакету «Експертна служба МВС» №1870571, що зберігається в кімнаті зберігання речових доказів ВП №2 Дубенського РВП ГУНП в Рівненській області - знищити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави вартість проведених по кримінальному провадженню судових експертиз у розмірі 15 918,00 грн. (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісімнадцять гривень 00 копійок).
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
В іншій частині, відповідно до ст. 395 КПК України, вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Радивилівський районний суд Рівненської області.
Відповідно до ст. 532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченому.
Суддя ОСОБА_1