Справа № 545/1865/20
Провадження № 2/545/12/25
09.07.2025 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді -Путрі О.Г.,
при секретарі - Білик М.В.
прокурора - Лобач А.В.
представника відповідача - Рокитного А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, -
Перший заступник керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 06.09.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ №9118-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».
Згідно інформації (№214110196 від 26.06.2020) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.09.2017 внесено запис №22599800 про реєстрацію об'єкта нерухомого майна №1366160653240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером
5324081900:00:001:0084 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.
Наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області №9118-СГ від 06.09.2017 року прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та не може передаватись у приватну власність.
За даним фактом відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 364 КК України, відомості про яке внесені 18.05.2017 року до ЄРДР, досудове розслідування триває.
Вважає, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.
Прохав:
1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 06.09.2017 №9118-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва»;
2) припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0084 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.09.2017 за
№22599800;
3) зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0084 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області;
4) стягнути з відповідачів понесені витрати на сплату судового збору.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області Стрюк Л.І. від 10.08.2020 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.
08.10.2020 року від представника відповідача Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому прохає відмовити у задоволенні позову. Вказує, що відсутні передбачені законом виключні підстави для звернення Першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури до суду в інтересах держави з даним позовом, адже орган державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження із здійснення контролю за дотриманням органам державної влади та юридичними особами земельного законодавства - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру - не вбачає у межах спірних правовідносин будь-яких порушень земельного законодавства. Зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області дотрималось всіх вимог чинного законодавства, як при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою так і затвердженні відповідного проекту та переданні у власність земельної ділянки. Доданик висновок комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04.09.2019 року не свідчить про недобросовісність набувачів, не змінює собою проект землеустрою, а лише констатує місце розташування земельної ділянки (т.1, а.с. 104-116).
09.10.2020 року від першого заступника керівника Полтавської місцевої (окружної) прокуратури надійшла відповідь на відзив представника відповідача Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, в якій вказує, що доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву прокурора є необґрунтованими, безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи. Вказав, що процедура отримання у власність земельної ділянки була порушена, земельна ділянка у заплаві річки Коломак не могла передаватись у власність громадянину , оскільки є землями водного фонду України, надання ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки суперечить нормам ст.80 ВК України (т.1, а.с. 129-134).
13.01.2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кумечко М.С. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого прохав відмовити у задоволенні позовних вимог (т.1, а.с. 169-176).
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області Стрюк Л.І. від 08.02.2021 року закрито підготовче провадження по справі, призначено до судового розгляду.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області Стрюк Л.І. від 01.04.2021 року задоволено заяву про самовідвід.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2021 року справу передано судді Кіндяку І.С.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області Кіндяка І.С. від 05.04.2021 року справу прийнято до провадження.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області Кіндяка І.С. від 18.05.2023 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Полтавську міську раду.
20.06.2023 року від Першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури надійшла заява про зміну предмета позову, в якій прохає: Змінити позовну вимогу прокурора з «Зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0084 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради
Полтавського району за межами населеного пункту у власність Держави в особі
Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області» на позовну вимогу «Зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з
кадастровим номером 5324081900:00:001:0084 площею 0,12 га для ведення
індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Полтавської міської ради» (т.2, а.с. 47-50).
26.06.2023 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Полтавської міської ради надійшли письмові пояснення (т.2, а.с. 71в-73).
Рішенням Вищої ради правосуддя № 947/0/15-23 від 03.10.2023 року суддя ОСОБА_2 звільнений з посади судді Полтавського районного суду Полтавської області у зв"язку з поданням заяви про відставку.
У зв'язку з чим, на підставі повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 17.11.2023, справу №545/1865/20 передано судді Путрі О.Г.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 22.11.2023 року справу прийнято до провадження, призначено підготовче засідання.
08.05.2025 року представник відповідача Кумечко М.С. направила заяву відповідача ОСОБА_1 про визнання позову (т.2, а.с. 201-203).
Ухвалою суду від 08.05.2025 року справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні прокурор Полтавської окружної прокуратури Лобач А.В. змінені позовні вимоги підтримала та прохала задовольнити, пославшись на підстави та обставини викладені у позові.
Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області Рокитний А.В. прохав відмовити у задоволенні позову.
Представник Полтавської міської ради, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК (т.2, а.с. 217-зворот), у судове засідання не з'явився.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК (т.2, а.с. 217, 218-220), у судове засідання не з'явились. Від представника відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про проведення судового засідання без її участі.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлені такі юридичні факти ти відповідні їм правовідносини.
Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Положеннями частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 Земельного кодексу України визначено, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14,19 Конституції України).
Правовідносини, пов'язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Відповідно до ст. 3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.
Згідно зі статтею 1 ВК України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони; заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).
Частиною 2 статті 58 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об'єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру.
Пунктом «д» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності , які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.
Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України заплавні землі це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).
Згідно пунктів 5, 7 ч.1 ст.80ВК України з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.
Частиною 2 ст.80 ВК України встановлено, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.
Заплавні землі є землями на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.
Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном Відповідно до частин другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків.
Судом встановлено, що 06.09.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ №9118-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» (т.1, а.с. 14).
Згідно інформації (№214110196від 26.06.2020) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.09.2017 внесено запис №22599800 про реєстрацію об'єкта нерухомого майна №1366160653240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером
5324081900:00:001:0084 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту (т.1, а.с. 13).
18.05.2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення № 42017171010000088 за ч.1ст.364 КК України, за фактом протиправної передачі на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва (т.1, а.с. 23).
Як вбачається з наданої Полтавським обласним управлінням водних ресурсів Схеми розміщення земельних ділянок, земельна ділянка з кадастровим номером
5324081900:00:001:0084 розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак (т.1, а.с. 35-зворот-36).
Крім того, відповідно до висновків судової земельно-технічної експертизи та експертизу з питань землеустрою, проведеної експертами Київського науково дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238?24272/19-41 підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0084 в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак. Також, експертним висновком встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0084 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки (т.1, а.с. 58-84).
Проведення судових експертиз під час розгляду справ в порядку цивільного судочинства врегульовано статтями 103-106 ЦПК України, якими встановлено певні вимоги до висновку експерта та необхідність в обов'язковому порядку попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, в силу яких висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України.
Відповідно до положень ст. 102 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Висновок експерта відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства та закону України «Про судову експертизу».
За таких обставин, оскільки зазначений висновок земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, проведеної в кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування в цивільній справі, а відповідач не заявляв клопотання про проведення експертизи в цивільній справі, суд враховує вказаний експертний висновок та оцінює його разом з іншими доказами у справі.
Крім того, відповідно до документації, виготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», що були розроблені у 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» - земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0084 знаходиться між розрахунковими створами №7 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. За результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості. По результатам вказаних робіт встановлено, що при рівні 50% забезпеченості спостерігається затоплення частини зазначених у листі прокуратури від 11.05.2019 земельних ділянок, а при рівнях 25% забезпеченості та вище (10,5,1 %) спостерігається (відбуватиметься ) затоплення всіх зазначених ділянок (т.1,а.с.50-зворот - 52).
З копії «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малих рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року установлено, що у вказаній документації, в т. ч. в «Книга 2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка», де, зокрема і розташована спірна земельна ділянка, а відповідно до листа Ковалівської сільської ради № 868 згідно з картографічними матеріалами від 1992 року вказані землі, що перебували у користуванні колгоспу «імені Макаренка», відносяться до заболочених сіножатей та місцями болота (землі водного фонду) ( т.1, а.с. 21-22, 43).
Документація «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малих рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» від 31 липня 1981 року № 338.
У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг (т.1, а.с. 21-зворот).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.
У правових висновках Великої Палати Верховного Суду вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), пункти 51, 52, 109 та інших. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження№ 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу juranovitcuria - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).
Отже, належним та ефективним способом захисту права власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду
Суд вважає, що відповідач у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка належать до водного фонду та набуття права приватної власності на неї є неможливим.
Таким чином, аналіз зазначених норм права та встановлених судом фактів свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0084 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, тобто належить до земель водного фонду України, відповідно до статті 84 ЗК України не може бути передана відповідачу у приватну власність для індивідуального садівництва.
Отже, позов в частині зобов'язання відповідача ОСОБА_1 , повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі Полтавської міської ради є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Щодо вимог про визнання незаконним та скасування наказу.
Як встановлено судом, земельна ділянка 5324081900:00:001:0084 площею 0,12 га, яка була передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно не може передаватися у приватну власність.
Водоохоронна зона річки Коломак визначена рішенням Полтавської обласної ради народних депутатів від 31 липня 1981 року № 338 «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм».
Таким чином, суд дійшов висновку про незаконність наказу Головного управлінням Держгеокадастру в Полтавській області №9118-СГ від 06.09.2017 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність».
Водночас, вимога про визнання наказу незаконним та його скасування є неефективним способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні.
З огляду на вказане, у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу слід відмовити.
Щодо вимог про припинення права приватної власності, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).
Окрім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 545/1431/20 (провадження № 61-15584св21) зазначено, що «скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов'язанням повернути земельну ділянку».
З огляду на викладене, позовна вимоги про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0084 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.09.2017 за №22599800, є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов'язанням повернути земельну ділянку, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва держави у вказаній справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
У постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховний Суд зробив висновок, що представництво прокурором в суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний установити причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, що сам факт незвернення до суду з позовом свідчить про те, що відповідний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі №п/800/490/15 провадження №21-1393a17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Стаття 142 Конституції України, (а також частина друга ст. 327 ЦК
України) визначають суб'єктом права комунальної власності відповідні територіальні громади, що здійснюють право власності або безпосередньо (3 допомогою місцевого референдуму, загальних зборів громадян - ст.ст. 7,8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), або через органи місцевого самоврядування.
Цими органами, відповідно ст. ст. 8-12, 80 ЗК України, є відповідні місцеві ради, сільські, селищні, міські - щодо земель територіальних громад, районні, обласні та Верховна Рада АРК - щодо земель спільної власності територіальних громад.
Оскільки право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів, кожне порушення закону щодо безпідставного заволодіння комунальною власністю є порушенням державних інтересів.
Територіальній громаді як власнику земельної ділянки земельним законодавством України гарантуються і забезпечуються умови та способи захисту права власності на неї.
Відповідно до п. 24 Розділу Х Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цими пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених п.п. а-е.
Набуття земельної ділянка 5324081900:00:001:0084 площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, розташованої на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, яка була передана у власність ОСОБА_1 , є таким, що порушує права законного володільця майна Полтавської міської ради.
Полтавській міській раді відомо про виявлені порушення і останньою не вжито заходів як власником земельної ділянки щодо оскарження правовстановлюючих документів у судовому порядку з підстав порушень вимог земельного та водного законодавства. Це свідчить про бездіяльність органу і є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.
Щодо судових витрат.
При зверненні з позовом до суду Полтавська обласна прокуратура сплатила 6306 грн. судового збору відповідно до платіжного доручення від 15.07.2020 року № 1368 (т.1, а.с. 2).
Позовні вимоги судом задоволено частково, а саме одну позовну вимогу, яка стосується виключно прав та обов'язків відповідача ОСОБА_1 , що становить 2102 грн.
Відповідно до п. 13 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
За змістом п. 14 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги - першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.
Згідно до посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого 03.08.2016 року, ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
З матеріалів справи вбачається, що саме як учасник бойових дій, ОСОБА_1 звертався до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0, 12 га для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району.
Наказом від 06.09.2017 року ГУ Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ №9118-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».
25.10.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.09.2017 внесено запис №22599800 про реєстрацію об'єкта нерухомого майна №1366160653240.
Предметом спору в даному випадку є доведення позивачем порушення чинного законодавства при отриманні ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», зважаючи на характер спірних правовідносин у справі, в якій останній здійснював захист своїх прав як учасник АТО.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій і звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 ЗУ "Про судовий збір", сплачений позивачем судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 12,13,81,141,259,263-265,352 ЦПК України,-
Позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з
кадастровим номером 5324081900:00:001:0084 площею 0,12 га для ведення
індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Полтавської міської ради.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Компенсувати Полтавській обласній прокуратурі (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, р/р UA118201720343130001000006160, ДКСУ м.Київ 820172 код ЄДРПОУ 02910060) за рахунок держави сплачений відповідно до квитанції №1368 від 15.07.2020 року судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні.
Компенсацію сплаченої суми судового збору необхідно здійснити в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О. Г. Путря