Новосанжарський районний суд Полтавської області
Справа № 542/1204/25
Провадження №1-кс/542/233/25
09 липня 2025 року селище Нові Санжари
Слідчий суддя Новосанжарського районного суду Полтавської області ОСОБА_1 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
представника власників майна - адвоката ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання начальника Новосанжарського відділу Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025175480000020 від 13.02.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України,
Начальник Новосанжарського відділу Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним клопотанням, в якому просить з метою збереження речового доказу накласти арешт на об'єкт нерухомості, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 5323484200:00:001:0570 площею 4,64 га, яка перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_5 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий 23.06.2022, орган що видав - 1247, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_6 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 20.06.1996, Магдалинівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, зареєстровану за адресою: Дніпропетровська область, смт. Магдалинівка, вул. Медична, 12, з позбавленням права відчуження, розпоряджання, використання та проведення будь-яких робіт на вказаній земельній ділянці.
У разі задоволення клопотання про накладення арешту, виконання ухвали в частині внесення відповідних відомостей про арешт нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна покласти на відділ «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавської області та Новосанжарський відділ Державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Клопотання мотивовано тим, що 12.02.2025 до відділення поліції №3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області надійшла заява від ОСОБА_5 за фактом незаконного самовільного зайняття належної йому на праві спільної часткової власності земельної ділянки кадастровий номер 5323484200:00:001:0570 посадовими особами Спільного підприємства “Полтавська газонафтова компанія», чим йому було спричинено значну матеріальну шкоду.
Відомості про дану подію внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025175480000020 від 13.02.2025 за ч. 1 ст. 197-1 КК України та розпочато досудове розслідування.
У ході досудового розслідування допитано потерпілого ОСОБА_5 , який повідомив, що між ним та Спільним підприємством «Полтавська газонафтова компанія» було укладено Договір про встановлення земельного сервітуту від 29 травня 2019 року на земельну ділянку кадастровий номер 5323484200:00:001:0570. Укладений договір був строковим - укладений на період до 31.12.2024 року без права та без можливості пролонгації.
Станом на 11.02.2025 року реєстрація Договору про встановлення земельного сервітуту від 29 травня 2019 року скасована. Але з 01.01.2025 року Спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія» не припинило безпідставне використання належної ОСОБА_5 земельної ділянки, посадові особи Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» всупереч нормам чинного законодавства не привели земельну ділянку у первісний стан придатний до її подальшого використання за цільовим призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка ОСОБА_5 не повернута.
Як зазначив ОСОБА_5 , фактично посадові особи Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» з 01.01.2025 року вчинили злочинний самозахват належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 5323484200:00:001:0570 та незаконно здійснили самовільне будівництво споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці. Під самовільним будівництвом споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці мається на увазі будівництво дорожнього покриття із залізобетонних плит. Згідно норм Земельного кодексу України та умов договору - по закінченню дії договору споруди мають бути демонтовані, а земельна ділянка повинна бути приведена у первісний вигляд придатний для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Дані дії повинно було вчинити Спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія». Ні умови Земельного кодексу, ні умови договору станом на дату подання даної заяви Спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія» не виконало. Таким чином ОСОБА_5 нанесені значні збитки.
Потерпілим ОСОБА_7 було надано договір про встановлення земельного сервітуту від 29.05.2019 року укладений між ним та Спільним підприємством «Полтавська газонафтова компанія» відповідно до якого:
-в розділі “Предмет договору» п. 1.4 зазначено - "загальна площа сервітуту складає 2,4974 га. Кадастровий номер земельної ділянки, на яку накладається земельний сервітут - 5323484200:00:001:0570».
-в розділі “Строк дії договору» п. 7 зазначено - “договір укладено до 31 грудня 2024 року, тобто до закінчення терміну дії спеціального дозволу на користування надрами Ігнатівського родовища від 31.12.2004 року № 3661, власником якого є Правокористувач». У випадку продовження терміну дії спеціального дозволу на користування надрами Ігнатівського родовища від 31.12.2004 року № 3661, або отримання Правокористувачем іншого спеціального дозволу на користування надрами Ігнатівського родовища, дія даного Договору не продовжується, а Сторони мають право укласти новий договір на термін дії такого спецдозволу при умові, що сторони в повному обсязі і у встановлені договором сі роки виконали власні договірні зобов'язання по даному Договорі.
-в розділі “Умови повернення земельної ділянки» п. 21 зазначено - “Після припинення дії договору Правокористувач повертає співвласникам земельну у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав у користування .
Однак, як було зазначено потерпілим, Спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія» не припинило безпідставне використання належної йому земельної ділянки та не привело її у первісний вигляд придатний для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.06.2025 право спільної часткової власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5323484200:00:001:0570 площею 4,64 га зареєстроване за ОСОБА_5 . Загальна площа сервітуту складає 2,4974 га.
27.03.2025 року на підставі письмового дозволу ОСОБА_5 було проведено огляд земельної ділянки кадастровий номер 5323484200:00:001:0570. Під час огляду встановлено, що на вказаній земельній ділянці, як і було зазначено потерпілим ОСОБА_5 , встановлене дорожнє покриття із залізобетонних плит та розміщене обладнання скважини 132 Ігнатівського родовища СП ПГНК.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, зазначає, що є достатньо підстав вважати, що посадові особи Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» всупереч умовам договору про встановлення земельного сервітуту продовжують використання земельної ділянки кадастровий номер 5323484200:00:001:0570.
09.06.2025 року представник потерпілого - адвокат ОСОБА_4 надав клопотання в якому прохає накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 5323484200:00:001:0570, мотивуючи це тим, що Спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія» продовжує безпідставно га незаконно використовувати вищевказану земельну ділянку, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 , що в свою чергу призводить до непоправних погіршень якості земельної ділянки та ставить під сумнів її подальше використання за цільовим призначенням.
27.03.2025 земельна ділянка із кадастровим номером 5323484200:00:001:0570 площею 4,64 га визнана речовим доказом по кримінальному провадженню.
Таким чином, не накладення арешту на земельну ділянку з позбавленням права відчуження, розпоряджання, використання та проведення будь-яких робіт на вказаній земельній ділянці, може призвести до втрати речового доказу - земельної ділянки із кадастровим номером 5323484200:00:001:0570, яка має значення для доказування кримінального правопорушення, що в подальшому перешкоджатиме розслідуванню кримінального провадження та встановленню усіх обставин даної події, зокрема може призвести до:втрати можливості проведення відповідних судових експертиз з метою визначення шкоди завданої кримінальним правопорушенням, погіршення якості земельної ділянки, що в подальшому призведе до неможливості її використання за цільовим призначенням.
Прокурор в судовому засіданні підтримав вказане клопотаня, надав пояснення аналогічні викладеним в клопотанні, просив його задовольнити.
Власники майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлялись про дату, час та місце судового засідання (а.с. 39, 65, 66)
Адвокат ОСОБА_4 , який діє в інтересах власників майна, в судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обізнані про дату, час та місце судового засідання, підтримав клопотання прокурора та просив його задовольнити.
Вислухавши прокурора, пояснення представника власників майна, вивчивши матеріали, додані до клопотання, слідчий суддя вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Положення ч.2 ст.131 КПК України передбачають, що одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170, 173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя повинен з'ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з положеннями частини другої цієї статті арешт майна допускається з метою забезпечення: 1. збереження речових доказів; 2.спеціальної конфіскації; 3. конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4. відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Так, слідчим суддею встановлено, що як з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, так і з клопотання прокурора вбачається, що ВП №3 Полтавського РУЮ ГУНП в Полтавській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025175480000020 від 13.02.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України (а.с.7) за заявою ОСОБА_5 про те, що посадові особи Спільного підприємства “Полтавська газонафтова компанія» всупереч укладеного договору про встановлення земельного сервітуту від 29.05.2019 року не припинили використання належної ОСОБА_5 земельної ділянки кадастровий номер 5323484200:00:001:0570, яка розміщена в межах Нехворощанської ТГ Полтавського району Полтавської області, чим спрчинили йому матеріальну шкоду.
Диспозиція ч. 1 ст. 197-1 КК України передбачає кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику.
З проколу огляду земельної ділянки від 27.03.2025 року вбачається, що на земельній ділянці кадастровий номер №5323484200:00:001:0570 встановлене дорожнє покриття залізобетонних плит та розміщене обладнання свердловини 132 Ігнатівського родовища СП ПГНК (а.с.27-28).
Постановою дізнавача земельна ділянка кадастровий номер №5323484200:00:001:0570 визнана речовим доказом (а.с. 29).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.04.2025 (а.с. 16-20) земельна ділянка із кадастровим номером 5323484200:00:001:0570 площею 4,64 га на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Також з вказаної Інформації вбачається, що дана земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ «Чиста криниця» на підставі договору оренди землі, укладеного 29.08.2013 року між ТОВ «Чиста криниця» (орендар) та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (орендодавці), строком на 20 років.
Також, слідчим суддею встановлено, що в межах даної земельної ділянки із кадастровим номером 5323484200:00:001:0570 частково знаходяться об'єкти нафтогазовидобування СП ПГНК, зокрема, свердловина №132 з приналежним комунікаціями.
29.05.2019 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (співвласниками) та СП «Полтавська газонафтова компанія» (правокористувч) був укладений договір про встановлення на земельній ділянці кадастровий номер 5323484200:00:001:0570, земельного сервітуту (а.с. 12-14), за умовами якого правокористувачу співвласники надали право користування земельною ділянкою (сервітут) на умовах даного договору.
Такий договір був укладений строком до 31.12.2024 року, до закінчення терміну дії спеціального дозволу на користування надрами від 31.12.2004 року №3661 (п.6 Договору).
На даний час між власниками земельної ділянки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та надрокористувачем СП «Полтавська газонафтова компанія» існує спір щодо встановлення сервітуту на користь СП ПГНК на земельну ділянку із кадастровим номером 5323484200:00:001:0570 для потреб надрокористування, який перебуває на розгляді суду (а.с. 34-35).
В даному випадку арешт майна обґрунтовується метою забезпечення збереження речового доказу.
Визнання дізнавачем зазначеного майна речовим доказом в цьому кримінальному провадженні, само по собі, не може бути єдиною підставою для накладення арешту на це майно.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слід переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, які можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно ч.1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацем другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Так, обгрунтовуючи необхідність накладення арешту на майно та наявність ризиків, прокурор посилається на те, що не накладення арешту на земельну ділянку з позбавленням права відчуження, розпоряджання, використання та проведення будь-яких робіт на вказаній земельній ділянці, може призвести до втрати речового доказу - земельної ділянки, що в подальшому перешкоджатиме розслідуванню кримінального провадження та встановленню усіх обставин даної події, зокрема може призвести до втрати можливості проведення відповідних судових експертиз з метою визначення шкоди завданої кримінальним правопорушенням, погіршення якості земельної ділянки, що в подальшому призведе до неможливості її використання за цільовим призначенням.
Разом з тим на підтвердження таких обставин не було надано належних та допустимих доказів.
Так, матеріали додані до клопотання не містять доказів, що на вказаній земельній ділянці проводяться певні роботи, заборонити проведення які просить прокурор.
Так, згідно з даними, що містяться в протоколі огляду земельної ділянки від 27.03.2025 року зафіксовано розміщення на земельній ділянці обладнання свердловини та дорожнє покриття, проведення на ній будь-яких робіт та використання земельної ділянки будь-яким чином, що може призвести до її втрати, про що зазначено в клопотанні, не відображено.
Інших доказів на підтвердження таких обставин прокурором надано не було.
Також не надано доказів вчинення власниками земельної ділянки чи іншими особами дій, направлених на знищення, пошкодження чи відчуження земельної ділянки, тобто наявність ризиків її знищення, пошкодження, відчуження, тощо чи наявність намагань інших осіб перешкодити досудовому розслідуванню.
Також не наведено та не доведено, яким саме чином наявність свердловини з комунікаціями на земельній ділянці (спір про продовження строку дії сервітуту щодо якої для потреб надрокористування перебуває на розгляді в суді) може призвести до втрати речового доказу - земельної ділянки та перешкодити визначенню шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та погіршенню якості земельної ділянки.
Також слідчий суддя зазначає, що в даному кримінальному провадженні, дані відомості про яке внесені в ЄРДР в лютому 2025 року, жодній особі не оголошено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, хоча в клопотанні зазначено про наявність достатніх підстав вважати, що посадові особи СП «Полтавська газонафтова компанія» всупереч умовам договору про встановлення земельного сервітуту продовжують використання земельної ділянки, будь-які слідчі дії з земельною ділянку після проведення її огляду 27.03.2025 року також не проводились, зокрема й щодо виявлення та фіксації фактів використання земельної ділянки, проведення на ній певних робіт, що може свідчити про знищення чи пошкодження земельної ділянки.
Зазначення про необхідність проведення експертних досліджень з метою визначення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, також є необгрунтованим, оскільки з часу проведення огляду земельної ділянки 27.03.2025 року будь-які експертизи призначені не були, про наявність перешкод в призначені яких зазначено не було.
Отже, незважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовим доказом земельну ділянку, прокурором у клопотанні не доведено такої мети арешту, як збереження речових доказів.
Так, у клопотанні прокурора не вказано, у який спосіб та для з'ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання такого доказу.
Крім того прокурор просить накласти арешт на земельну ділянку з позбавленням права відчуження, розпоряджання, використання та проведення будь-яких робіт на вказаній земельній ділянці для необмеженого кола осіб.
Разом з тим, згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
В даному же випадку наявність ризиків, визначених ч. 11 ст. 170 КПК України, зокрема щодо можливості приховування, пошкодження чи знищення майна, доведено не було.
Крім того слідчий суддя також звертає увагу, що згідно з практикою ЄСПЛ втручання у власність (користування) юридичних осіб це вимушений захід, який держава застосовує тимчасово для досягнення певного результату.
В даному випадку спірна земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ «Чиста Криниця» та встановлення таких обмежень зможе вплинути на права та законні інтереси такого суб'єкта госпордарювання.
Правомірним є арешт за умови одночасного існування критеріїв правомірності цього втручання (зокрема, законності, суспільного інтересу та справедливого балансу).
Зокрема, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
Так, і у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар» для особи.
Крім того, слідчий суддя також враховує, що арешт майна, відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України, не може перешкоджати здійсненню нормальної господарської діяльності юридичної особи.
На переконання слідчого судді, стороною обвинувачення не дотримано вимог закону щодо врахування загальних засад вжиття заходів забезпечення кримінального провадження. Так, прокурором у клопотанні не доведено, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звертається із клопотанням.
Отже, з'ясувавши всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевіривши розумність та співрозмірність обмеження права власності та право користування з потребами кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання про арешт майна, оскільки надані матеріали не доводять обґрунтованості підстави та мети накладення арешту на майно спів мірно до вимог п.1 ч.2, ч.11 ст. 170 КПК України, а тому відповідно до ч.1 ст.173 КПК України на нього не може бути накладено арешт
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 175, 309 КПК України,-
В задоволенні клопотання начальника Новосанжарського відділу Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025175480000020 від 13.02.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя Новосанжарського
районного суду Полтавської області ОСОБА_1