Справа № 396/529/25
Провадження № 2/396/375/25
Іменем України
09.07.2025 року м. Новоукраїнка
Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі: головуючого судді Цесельської О.С., за участі секретаря судових засідань Кравченко І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні під час судового розгляду в залі суду в м. Новоукраїнка Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Позивач в особі представника Поліщук Ю.Р. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою. В обґрунтування позову вказував, що 25.06.2024 року передав відповідачу ОСОБА_2 в борг 420 000 грн. на підтвердження чого останнім було складено боргову розписку, в якій він підтвердив отримання вищевказаної суми та взяв на себе зобов'язання повернути грошові кошти до 01.08.2024 року. До теперішнього часу борг не повернуто, відповідач ухиляється від виконання зобов'язання, тому позивач звернувся до суду.
Ухвалою судді від 25.03.2025 року відкрито провадження по справі та призначено до підготовчого розгляду.
Ухвалою від 16.04.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду в загальному позовному провадженні.
Відзив на позов не надходив.
В судове засідання сторони не з"явилися.
Представник позивача надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом надіслання судових повісток за місцем реєстрації.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно ст.12,13,81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів , поданих учасниками справи.
Так, згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно розписки від 25.06.2024 року, складеної відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що він 09.07.2024 року отримав в борг від позивача ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 420 000 гривень готівкою та зобов'язувався повернути їх до 01.08.2024 року. Розписка містить 2 дати - 25 червня 2024 року та 09.07.2024 року. (а.с. 40).
У правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена в Постанові ВСУ від 02.07.2014 року № 6-79цс14, визначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Обставина добровільного та власноручного написання розписки відповідачем сторонами не оспорюється, що не підлягає доказуванню відповідно до ст. 81 ЦПК України.
З наведеного суд дійшов висновку, що розписка була написана відповідачем для підтвердження факту отримання ним грошової суми в борг та фактично укладення договору позики.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1ст. 207 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13, 11.11.2015 року в справі № 6-1967цс15.
З наявної в матеріалах справи розписки від 25.06.2024 року вбачається, що строк позики розпочинається з моменту підписання розписки.
Отже, вказана розписка містять в собі інформацію щодо отримання позичальником коштів в борг та зобов'язання щодо повернення боргу у визначений строк - 01.08.2024 року.
Статтею 545 ЦК України врегульовано питання щодо підтвердження виконання зобов'язання, зокрема передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Ці обставини, з урахуванням вимог ст. 545 ЦК України, свідчать про невиконання відповідачем боргового зобов'язання перед позивачем.
Відповідно до ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.
У частині ч. 1 ст.527 ЦК України сформульоване загальне правило, відповідно до якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, я визначено в ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи, після настання визначених сторонами дати, відповідач грошові кошти у повному обсязі позивачу у визначений борговим документом строк не повернув, отже свого обов'язку щодо виконання боргових зобов'язань не виконав.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлені строки і боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
На час розгляду справи стороною відповідача не надано доказів погашення боргу, також не надано доказів нікчемності розписки, та взагалі не подано відзиву по справі, як факт заперечення позовних вимог, тому дослідивши матеріали справи та зваживши норми права, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення боргу.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача у розмірі 40165, 73 грн та трьох відсотків річних у розмірі 7752, 69 грн, слід зазначити наступне.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Встановлено, відповідач має перед позивачем заборгованість за борговою розпискою у розмірі 420000 гривень.
Враховуючи, що відповідачем борг не повернутий, підлягають застосуванню вимоги ст.625 ЦК України.
Оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов'язанням, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини другої статті 625 ЦК України та погоджується з наданим позивачем розрахунком 3% річних та інфляційних втрат.
З огляду на вищенаведене, суд бере до уваги представника позивача розрахунок заборгованості, який складений у відповідності до вимог чинного законодавства, відповідач обґрунтованих заперечень щодо даного розрахунку суду не надав.
Таким чином, обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження при розгляді справи. Відповідачем будь-яких доказів на спростування доводів позивача суду не надано.
Судові витрати підлягають розподілу в порядку статті 141 ЦПК України, тобто з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума сплаченого судового збору в розмірі 3743 гривні 34 копійки.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 268, 509, 611, 612, 1046-1049 ЦПК України, ст.ст. 16, 190, 545, 1046, 1049 ЦК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 основну суму боргу в розмірі 420000 гривень, 40165 гривень 73 копійки інфляційних втрат за час прострочення розрахунку, 7752 гривні 69 копійок як 3 % річних від простроченої суми та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3743 гривні 34 копійки.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття.
Повне рішення суду складено 09 липня 2025 року.
Суддя: О. С. Цесельська