справа № 758/16574/24
провадження № 22-ц/824/9829/2025
головуючий у суді І інстанції Войтенко Т.В.
10 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 3 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Вимоги позовної заяви обґрунтовував тим, що він працює водієм у службі таксі Bolt, є внутрішню переміщеною особою. Під час виконання трудових обов'язків він відвозив відповідачку ОСОБА_2 за адресою її замовлення. Відповідачка після того, як її було доставлено до місця замовлення, попросила зачекати, щоб продовжити маршрут за іншою адресою. Зазначав, що завдатку відповідачка не надала, за поїздку не розрахувалася.
Вказував, що його було введено в оману. Відповідачка не оплатила його послуги. Клієнт покинула салон його автомобіля, не сплативши кошти, які повинна була сплатити йому за послуги перевезення у розмірі 517 грн.
У позовній заяві зазначав, що чекав її півтори години в автомобілі, телефонував клієнтці, направляв смс-повідомлення. На зв'язок клієнтка не вийшла. Позивач підходив до охорони житлового комплексу, до якого позивач підвозив клієнтку, але не зміг встановити місцезнаходження відповідачки. Зазначав, що це був непоодинокий випадок, йому відомо про 3 схожі ситуації.
Позивач зазначав, що за даним фактом ним було подано заяву про вчинення злочину до Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області. 6 липня 2023 року було зареєстроване кримінальне провадження №1023116400000153 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною1 статті 190 КК України (шахрайство). Зазначав, що дізнавачем сектору дізнання Фастівського районного Управління поліції 3 вересня 2023р. винесено постанову про закриття вищевказаного кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Така постанова була оскаржена позивачем. 11 січня 2024 року Фастівською окружною прокуратурою позивачу надано відповідь за результатом розгляду його скарги про відсутність підстав для скасування постанови про закриття кримінального провадження. Зазначав, що у відповіді прокуратури було зазначено, що у діях відповідача наявне порушення цивільного зобов'язання, за яке настає цивільно-правова відповідальність. Питання про відшкодування завданого матеріального збитку належить до компетенції судів першої інстанції у рамках цивільного судочинства.
Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_2 спричинила йому матеріальну шкоду у розмірі 517 грн, звернувся до суду з даним позовом, у якому просив стягнути з відповідачки 517 грн майнової шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення за частиною 1 ст.190 КК України.
Позивач також посилався на те, що неправомірними діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду. Зазначав, що він весь час намагався поновити порушені права. Життя позивача було перенасичена негативними емоціями, психічними хвилюваннями. Він є багатодітним батьком, дані хвилювання за ситуацію, яка склалася, негативно відобразилась на його сім'ї. Внаслідок протиправних дій відповідача, позивачем було понесемо значні моральні втрати, які призвели до позбавлення можливостей для нормального виконання позивачем своїх трудових обов'язків за місцем працевлаштування.
Посилаючись на те, що є очевидним заподіяння йому моральної шкоди через протиправну поведінку відповідача, яка виразилась в умисному вчиненні відповідачем кримінального правопорушення щодо позивача, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду також з вимогою про стягнення з відповідачки моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.
Відтак, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 517 грн майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 50 000 грн моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, 10 000 грн витрат на правову допомогу відповідно до договору про надання юридичних послуг від 11 березня 2024 року; 10 000 грн витрат на правову допомогу відповідно до договору про надання юридичних послуг від 10 червня 2024 року; а також просив стягнути з ОСОБА_2 транспортні витрати на поїздки до Фастівського РУП ГУНП в Київській області для написання запитів для отримання даних ОСОБА_2 .
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 3 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 517 грн майнової шкоди та 5 000 грн моральної шкоди.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на правову допомогу та 133,23 грн судового збору.
Повернуто ОСОБА_1 з рахунку ГУК у м. Києві частину судового збору в розмірі 1 816,80 грн, сплаченого 21 січня 2025 року за квитанцією до платіжної інструкції 0.0.4148380109.1.
Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, погіршення стану здоров'я, характер порушення його права, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя (зокрема, звернення до правоохоронних органів та судів за захистом порушеного права), вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн є обґрунтованими.
Також не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_2 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову щодо стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що з доданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що суб'єктом надання правової допомоги позивачу за договором про надання юридичних послуг №М- 335/24 від 10 червня 2024 року є фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , яка є юристом, що було встановлено судом. Поряд з тим, судом першої інстанції не встановлено наявність у ФОП ОСОБА_3 свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Зазначає, що системний аналіз вищезазначених положень статті 137 ЦПК України свідчить, що підлягають відшкодуванню витрати не за будь-яку правову допомогу, а саме за «професійну правничу допомогу». Суб'єктом надання професійної правничої допомоги в Україні є виключно адвокат, які можуть працювати у організаційно-правових формах: індивідуальна адвокатська діяльність, адвокатське бюро або адвокатське об'єднання.
Звертає увагу, що навіть за наявності у ФОП ОСОБА_3 статусу адвоката та за умови задоволення позову на 11 %, максимальний розмір витрат на правову допомогу не міг становити більше ніж 1 100 грн.
Наголошує, що в контексті пред'явленої позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачу слід було довести належними та допустимими доказами реальність завданої моральної шкоди, глибину фізичних або душевних страждань, погіршення здібностей, якщо такі обставини мали місце, наявність вини особи, яка завдала моральної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між дією винної особи та завданою шкодою, а також існування інших обставин, які мають істотне значення для вирішення справи.Поряд з тим, позивачем до позовної заяви не було надано жодного доказу з якого можливо було встановити, чи мав позивач фізичні чи душевні страждання, якщо такі страждання були - на скільки вони були глибокими та, чи мало місце втрата позивачем якихось здібностей чи працездатності.
Також вказує, що відповідач неодноразово пропонувала ОСОБА_1 заплатити вартість усієї поїзди на дві адреси (517 грн), а не лише вартість частини поїздки з адреси: АДРЕСА_1 до адреси: АДРЕСА_2 . Втім, позивач відмовився від цієї пропозиції.В подальшому, під постійним шантажем зі сторони позивача, ОСОБА_2 пропонувала останньому заплатити 2 000 грн та просила залишити її в спокої. Однак останній також відмовився від запропонованих коштів та обрав своєю тактикою подальший шантаж з вимаганням у відповідача 100 000 грн.Зважаючи на викладене вказує, що відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, тому просить скасувати оскаржуване рішення в дій частині.
Відзив на апеляційні скарги до Київського апеляційного суду не надходив.
3 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням, у якому просив про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши відповідне клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з урахуванням наступного.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Як убачається з матеріалів справи, ціна позову у даній справі складає 50 517 грн,що не перевищує тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90 840 грн).
Виходячи з наведеного, спір у даній справі підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводів, які зумовлюють необхідність розгляду справи з викликом учасників справи, клопотання не містить, тому підстав для задоволення наведеного клопотання немає.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що що позивач ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 послуги з перевезення на суму 517 грн.
За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення (ч. 1 ст.910 ЦК України).
Відповідачка визнала, що не розрахувалася з ОСОБА_1 після отримання послуг з перевезення.
Встановлено, що за фактом того, що відповідачка не розрахувалася за проїзд, позивач ОСОБА_1 звертався до Фастівського РУП ГУНП в Київській області із заявою про злочин. За даною заявою було зареєстроване кримінальне провадження №12023116400000153 від 6 липня 2023 року.
Постановою дізнавача від 7 вересня 2023 року дане кримінальне провадження було закрите, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 Кримінального кодексу України.
Постанова про закриття кримінального провадження від 7 вересня 2023 року оскаржувалася до Фастівської окружної прокуратури. Листом прокурора окружної прокуратури від 11 січня 2024р. позивача ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність підстав для скасування постанови про закриття кримінального провадження.
Така постанова дізнавача оскаржувалася позивачем слідчому судді Києво-Святошинського районного суду Київської області. Втім, була повернута заявнику ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2024 року, у зв'язку з пропуском строку на її оскарження.
З копії постанови про закриття кримінального провадження від 7 вересня 2023 року вбачається, що в межах кримінального провадження в якості потерпілого допитувався ОСОБА_1 . Особу, яка скористалася послугами перевезення, було встановлено в ході досудового розслідування. Такою виявилася відповідачка по справі ОСОБА_2 .
Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 517 грн та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка по справі визнала ті обставини, що не розрахувалася з позивачем; відповідачка не спростувала, що позивачу потрібно було вживати додаткових заходів задля того, щоб розшукати відповідачку, яка була пасажиром таксі. Додаткові зусилля, які докладав позивач для відновлення своїх прав, свідчать про те, що йому було спричинено моральні страждання. Вказані обставини свідчать про те, що позивач довів факт спричинення йому моральної шкоди та причинний зв'язок з протиправною поведінкою відповідачки, а відповідачка визнала факт своєї протиправної поведінки та свою вину.
Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу понесені позивачем в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн, суд виходив із того, що такі витрати підтверджені відповідними доказами.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає не в повній мірі.
Так, судом було встановлено, що сторони перебували у правовідносинах, які регулюються ч. 1 ст.910 ЦК України.
Встановлено, що відповідачка замовила послугу перевезення таксі, а позивач був виконавцем відповідної послуги і згідно із їхніми поясненнями, які обидві сторони визнають, відповідачка замовила поїздку на дві адреси і по факту після завершення першої поїздки на першу адресу вона не заплатила за послугу і не повернулась до таксі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача суми вартості поїздки у розмірі 517 грн, яка сторонами спору визнається.
Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обставини, які свідчать про те, що позивач вживав заходів для встановлення особи, яка користувалася послугами перевезення та не здійснила їх оплату; виступав як заявник та був визнаний потерпілим у кримінальному провадженні, лише в межах розслідування якого вдалося встановити особу відповідачки, свідчать про те, що для відновлення своїх прав позивачу довелося вживати додаткових дій, тобто він зазнав окрім втрат майнового, ще й втрати немайнового характеру.
Моральна шкода за порушення цивільно-правового договору може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Так, за загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин). Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №216/3521/16.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої . Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20).
Судом встановлено, що відповідачка по справі визнала ті обставини, що не розрахувалася з позивачем; відповідачка не спростувала, що позивачу потрібно було вживати додаткових заходів задля того, щоб розшукати відповідачку, яка була пасажиром таксі. Додаткові зусилля, які докладав позивач для відновлення своїх прав, свідчать про те, що йому було спричинено моральні страждання. Вказані обставини свідчать про те, що позивач довів факт спричинення йому моральної шкоди та причинний зв'язок з протиправною поведінкою відповідачки, а відповідачка визнала факт своєї протиправної поведінки та свою вину.
Сторона відповідача посилається на те, що не повернулась до таксі, оскільки в дорозі за першою адресою ( АДРЕСА_2 водій поводився нав'язливо, дивно споглядав на відповідачку, а тому вона почала хвилюватися за свою безпеку і вирішила не виходити і не їхати з даною особою в район залізничного вокзалу (за другою адресою).
В той же час, сторона відповідача не надає жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, тому є встановлений факт того, що послуга з перевезення була надана відповідачці, яка не була оплачена, тому суд першої інстанції правильно встановивши, що відповідачкою не було здійснено оплати здійсненої послуги, вона визнала, що винна за поїздку (517 грн) і внаслідок цього порушення, суд першої інстанції дійшов висновку, що розумним за вказаних обставин із урахуванням суми невиконаного зобов'язання буде відшкодування моральної шкоди відповідачкою саме у розмірі 5 000 грн.
Доводи апеляційної скарги відповідачки підтверджуються лише її письмовими поясненнями, жодних доказів у підтвердження обставин, вказаних у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, відповідачка не надає.
Обґрунтованих доводів на спростування висновків суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 тисяч грн в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не наведено.
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій "Відшкодування моральної шкоди" (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Необхідність зміни встановленого судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди може ґрунтуватися виключно на нових доказах, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, на підставі яких апеляційний суд дійде інших висновків, протилежних висновкам місцевого суду.
Переоцінюючи докази, які були оцінені місцевим судом, суд апеляційної інстанції має зазначити в оскаржуваному судовому рішенні, які порушення норм процесуального права були допущені судом першої інстанції і в чому полягають ці порушення, які норми матеріального права були неправильно застосовані і в чому полягає таке неправильне застосування, тобто має встановити і навести правові підстави для скасування чи зміни рішення. (Див. аналогічні висновки у постанові ВПВС від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц п. 97-99).
З урахуванням наведеного, так само відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та зміни розміру моральної шкоди, оскільки відповідних обставин для переоцінки розміру моральної шкоди не встановлено.
На переконання колегії апеляційного суду, визначаючи розмір моральної шкоди судом першої інстанції було враховано моральний стан позивача в результаті не оплати вартості проїзду відповідачкою за послугами перевезення, позивач отримав стрес, що призвело до душевних страждань, а тому керуючись принципом справедливості, виваженості, розумності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з боку неправомірних дій відповідача позивач дійсно зазнав моральних страждань, яку суд визначив в розмірі 5 000 грн.
Матеріалами справи встановлено, що разом з вимогами про відшкодування майнової та моральної шкоди у розмірі 50 517 грн, позивач також просив стягнути з ОСОБА_2 транспортні витрати на поїздки до Фастівського РУП ГУНП в Київській області для написання запитів для отримання даних ОСОБА_2 .
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції також правильно відмови позивачу у задоволенні таких витрат та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав будь-якого доказу понесення ним таких витрат, не зазначив розміру таких витрат, не довів, що такі мали місце.
В той же час, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн з урахуванням наступного.
Так, у відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив суд вирішити питання щодо стягнення з відповідача понесених ним витрат на юридичні послуги, які були надані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 .
На підтвердження факту звернення за юридичною допомогою долучив договір про надання юридичних послуг №М-179/24 від 11 березня 2024 року та договір про надання юридичних послуг №М-335/24 від 10 червня 2024 року.
За умовами договору про надання юридичних послуг №М-179/24 від 11 березня 2024 року виконавець брала на себе зобов'язання підготувати проект скарги слідчому судді. Вартість юридичних послуг визначена у розмірі 10 000 грн: 4 000 грн попередньої оплати та 6 000 грн плати у конкретну дату (а.с.52). На підтвердження факту понесені таких витрат долучив 2 фіскальних чека на суму 2 900 грн та 1 100 грн.
За умовами договору про надання юридичних послуг №М-335/24 від 10 червня 2024 року виконавець брала на себе зобов'язання підготувати проект позовної заяви. Вартість юридичних послуг визначена у розмірі 10 000 грн: 5 000 грн попередньої оплати та 5 000 грн плати у конкретну дату (а.с.19). На підтвердження факту понесені таких витрат долучив 2 фіскальних чека на суму по 5 000 грн від 10 червня 2024 року та 19 червня 2024 року.
Разом з тим, в розумінні положень ст. 133 ЦПК України одним із видів судових витрат є витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вище перелічених норм чинного законодавства України професійна правнича допомога надається виключно адвокатами, що закріплено ст. 137 ЦПК України.
З урахуванням того, що суду не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_3 має право на надання професійної правничої допомоги та є адвокатом, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги є помилковим, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 3 березня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн понесених у суді першої інстанції скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні такої вимоги.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України.
ГоловуючийТ.О. Писана
СуддіК. П. Приходько
С.О. Журба