Справа № 752/23483/24 Головуючий у суді І інстанції Чекулаєв С.О.
Провадження № 22-ц/824/9413/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
09 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2024 року комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за спожиті:
- з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 82 559,05 грн;
- з 01 листопада 2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 45 578,52 грн;
- з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 938,77 грн;
а також заборгованість по платі за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 74,50 грн та з гарячого водопостачання у розмірі 44,16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення (з 01 листопада 2021 року - постачання теплової енергії) та постачання гарячої води, які надаються КП «Київтеплоенерго» за адресою: АДРЕСА_1 . Свої зобов'язання по оплаті спожитих комунальних послуг відповідач належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 01 вересня 2024 року заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води складає 129 195,00 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення:
- заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 45 578,52 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 938,77 грн;
- заборгованості по платі за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 74,50 грн та з гарячого водопостачання у розмірі 44,16 грн.
Повернуто з Державного бюджету України позивачу у справі - КП «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 546,55 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 14 вересня 2021 року по 30 вересня 2021 року у розмірі 4 329,75 грн та судовий збір у розмірі 647,89 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог КП «Київтеплоенерго» відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач в особі представника - адвоката Гуцола Р.І. просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Також просить змінити рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат та виключити з його мотивувальної частини посилання на продовження дії строку, передбаченого статтею 257 ЦК України, з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року через введення на території України карантину (COVID-19).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що заборгованість за послуги з централізованого опалення, спожиті за період з 14 вересня 2021 року по 30 вересня 2021 року, яка згідно наданого суду розрахунку становить 4 329,75 грн, мала бути сплачена споживачем не пізніше останнього дня жовтня 2021 року.
Це означає, що з 01 листопада 2021 року для позивача розпочався обрахунок спливу строку позовної давності за вимогами позову про стягнення заборгованості за надані відповідні комунальні послуги у вересні 2021 року.
Позовну заяву з вимогами про стягнення заборгованості за вказаний період до суду подано 31 жовтня 2024 року, в межах трирічного строку позовної давності, тому посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на продовження дії строку позовної давності з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року через введення на території України карантину (COVID-19) є безпідставними і такими, що мають бути виключені з мотивувальної частини рішення.
Окрім того вказує, що станом на 14 вересня 2021 року (дата реєстрації відповідача у спірній квартирі) заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 14 вересня 2021 року становила 85 167,32 грн і така заборгованість по 31 жовтня 2021 року лише збільшилася до 89 497,07 грн.
У позові заявлено вимоги про стягнення відповідної заборгованості з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року лише в загальній сумі 82 559,05 грн, а не у розмірі 89 497,07 грн (борг станом на 31 жовтня 2021 року).
Заборгованість на суму 82 559,05 грн і навіть більша - на суму 85 167,32 грн уже існувала станом на 14 вересня 2021 року (дата реєстрації відповідача у квартирі).
Відповідна заборгованість виникла і сформувалась до того, як відповідач став споживачем комунальних послуг, а тому суд першої інстанції помилково поклав на відповідача обов'язок з покриття частини цього боргу на суму 4 329,75 грн.
На відповідача можна було б покласти відповідальність за сплату відповідних 4 329,75 грн за умови, якщо позов було б заявлено про стягнення заборгованості з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року в загальній сумі 89 497,07 грн, а не 82 559,05 грн як того вимагав позивач.
Отже, суд першої інстанції неправильно оцінив наданий позивачем розрахунок заборгованості та, як наслідок, припустився помилки у своїх висновках про обґрунтованість позову до ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення заборгованості в сумі, яку просило КП «Київтеплоенерго» стягнути з відповідача (82 559,05 грн) і яка була сформована та існувала ще до того, як у відповідача виникли відповідні зобов'язання перед позивачем.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися і явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення по суті спору не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило, а позивач набув право вимоги в тому числі до фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов'язань перед первісним кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані первісним кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.
Позивачем підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), зміст якого відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Починаючи з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго», а із 01 листопада 2021 у зв'язку зі зміною законодавства позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.
Відповідно до наявних в матеріалах справи відомостей про надання комунальних послуг та розрахунків заборгованості за відповідні послуги, загальна сума заборгованості за спожиті послуги за адресою: АДРЕСА_1 , становить 129 195,00 грн.
03 березня 2025 року ОСОБА_1 здійснив оплату заборгованості за надані комунальні послуги з 01 листопада 2021 року у загальному розмірі 46 635,98 грн, що підтверджується наданими суду квитанціями до платіжної інструкції про переказ готівки №№ 14-17 від 03 березня 2025 року.
Згідно із ухвалою суду від 04 березня 2025 року провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення вказаної суми заборгованості закрито та продовжено розгляд вимог позивача до відповідача в частині стягнення заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 82 559,05 грн.
Як вбачається із наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 серпня 2024 року (номер довідки 389639503), власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 124,9 кв. м, є ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 04 травня 2018 року.
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 982720 від 21 грудня 2024 року відповідач ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання у вказаній вище квартирі з 14 вересня 2021 року.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 листопада 2019 року по 31 серпня 2024 року вбачається, що станом на 01 вересня 2021 року заборгованість за відповідні комунальні послуги становила 80 837,57 грн, а станом на 01 жовтня 2021 року заборгованість становила 89 497,07 грн.
Оскільки відповідач не є власником квартири та не доведено, що він проживав у цій квартирі і користувався комунальними послугами до 14 вересня 2021 року, то підстави для покладення на нього обов'язку з оплати нарахованої заборгованості за наданні комунальні послуги відсутні.
Водночас, з урахуванням того, що відповідач проживав у вказаній квартирі з 14 вересня 2021 року і нарахування заборгованості за жовтень 2021 року позивачем не проводилось, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з нього нарахованої заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 14 вересня 2021 року по 30 вересня 2021 року у розмірі 4 329,75 грн (89 497,07 - 80 837,57 = 8 659,50; 8 659,50 : 2 = 4 329,75).
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правовідносини між сторонами у спірний період були врегульовані нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правил № 630) та втратили чинність 01 травня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 85 від 02 лютого 2022 року.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 7 цього Закону визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно із статтею 9 Закону № 2189-VIIIунормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
За змістом статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Пунктом 30 Правил № 630 передбачено що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
У постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблені правові висновки про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17.
Отже, згідно із вказаними нормами закону та судовою практикою незалежно від наявності письмового договору з виконавцем послугспоживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання виконавцем (позивачем) комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
У справі, яка переглядається, предметом судового розгляду є позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 82 559,05 грн.
Суд першої інстанції, встановивши, що реєстрація місця проживання відповідача у вказаній вище квартирі відбулася 14 вересня 2021 року і нарахування заборгованості за жовтень 2021 року позивачем не проводилось, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 14 по 30 вересня 2021 року у розмірі 4 329,75 грн.
Такі висновки суду ґрунтуються на неповного з'ясованих обставин, що мають значення для справи.
Суд першої інстанції належним чином не дослідив наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості та не врахував, що нарахування заборгованості за послуги з централізованого опалення не здійснювалось позивачем як за жовтень 2021 року, так і за вересень 2021 року (4 колонка розрахунку).
У вересні 2021 року КП «Київтеплоенерго» було здійснено лише коригування загальної суми заборгованості шляхом донарахування до існуючого боргу у розмірі 80 837,57 грн суми 8 659,50 грн, яка утворилась у період, коли ОСОБА_1 ще не набув право користування квартирою АДРЕСА_2 (6 колонка розрахунку).
Більше того, відповідно до наданого позивачем корінця наряду № 307 від 23 жовтня 2021 року, який підписаний представниками споживача - ТОВ «Сучасний Дім-1» та виконавця послуг - КП «Київтеплоенерго», початок опалювального сезону для будинку АДРЕСА_3 розпочався 28 жовтня 2021 року (а.с. 40).
Отже, в розумінні положень Закону № 2189-VIII відповідач ОСОБА_1 не був споживачем комунальних послуг з централізованого опалення у період, за який суд першої стягнув з нього на користь позивача заборгованість у розмірі 4 329,75 грн.
Зазначене є підставою для повної відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості, заявлених з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року.
Доводи апеляційної скарги відповідача про помилковість висновків суду щодо продовження строку позовної давності з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року через введення на території України карантину (COVID-19), суд апеляційної інстанції не перевіряє, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, у постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц та у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Згідно із частиною першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача (частина третя статті 142 ЦПК України).
На підставі викладеного, пропорційно до розміру позовних вимог (ціни позову), які були задоволені відповідачем після пред'явлення позову та в задоволенні яких суд відмовляє позивачу, з відповідача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 546,55 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
В той же час, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то пропорційно до її задоволених вимог з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 152,01 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
За частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням зазначених положень процесуального закону та обставин даної справи, колегія суддів вважає за можливе остаточно стягнути з відповідача на користь позивача різницю в понесених судових витратах у розмірі 394,54 грн.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго судовий збір у розмірі 394,54 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній