справа № 369/15492/21 головуючий у суді І інстанції Скрипник О.Г.
провадження № 22-ц/824/4296/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
08 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної державної адміністрації в м. Києві, орган опіки та піклування Голосіївської районної державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини і встановлення порядку і способу спілкування з дитиною та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Бучанська районна державна адміністрація Київської області про визначення місця проживання дитини з матір'ю та встановлення способу участі у вихованні та спілкуванні з донькою батька,-
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини і встановлення порядку і способу спілкування з дитиною та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Бучанська районна державна адміністрація Київської області про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю та встановлення способу участі у вихованні та спілкуванні з донькою батька.
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подала заяву про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року за заявою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Денищенко-Бостон О.Л.
В обґрунтування заяви зазначила, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти дії спрямовані на зміну місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичне місце проживання якої знаходиться за адресою батька: АДРЕСА_1 , до ухвалення рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини, про визначення порядку та способу спілкування з дитиною.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року частково задоволено заяву про забезпечення зустрічного позову ОСОБА_2 та встановлено спосіб зустрічей ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_4 за місцем проживання матері та в місцях рекреаційно-оздоровчого характеру без присутності батька до ухвалення судом рішення, а саме: з 15 червня 2024 року по 30 червня 2024 року; з 01 серпня 2024 року по 16 серпня 2024 року; з 15 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року; з 20 грудня 2024 року по 03 січня 2025 року; з 15 лютого 2025 року по 02 березня 2025 року, з моменту постановлення ухвали до набрання рішенням у справі законної сили. Зобов'язано батька дитини, ОСОБА_1 передати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 в періоди визначеного судом спілкування.
ОСОБА_2 зазначила, що позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ухвалу суду від 30 травня 2024 року не виконує, зловживає своїми правами та ухвалою суду про вжиття заходів забезпечення позову від 03 грудня 2021 року, постановлену за первісним позовом, дитину матері не дає, чим обмежує дитину у спілкуванні з матір'ю, тим самим порушує право дитини на спілкування та виховання її обома батьками.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року у справі №369/15492/21, ОСОБА_2 , яка є відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом неодноразово були подані заяви щодо вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень за фактом невиконання судових рішень.
Відповідач ОСОБА_2 зазначає, що позивач ОСОБА_1 свідомо умисно формує у дитини синдром відчуження матері, травмує психіку дитини. Оскільки за час розгляду справи у суді існує реальний ризик того, що дитина може втратити емоційний зв'язок з матір'ю, і ця обставина може призвести до погіршення психічного стану здоров'я дитини та ймовірності вкрай негативних наслідків у вигляді відчуження дитини від матері через втрату емоційної та психологічної прихильності, відповідач (зустрічний позивач) ОСОБА_2 просила скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року у цій справі.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року у справі №369/15492/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини і встановлення порядку і способу спілкування з дитиною.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 13 листопада 2024 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, незабезпечення балансу інтересів усіх учасників справи, просив скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2024 року та відмовити у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 в дійсності не виконує своїх зобов'язань у безперешкодному спілкуванні дитини з матір'ю, що стало підставою для скасування заходів забезпечення первісного позову вжитих ухвалою суду від 03 грудня 2021 року.
Зауважив, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року не встановлено заборону спілкування матері з дитиною, ухвала не містить графіку спілкування ОСОБА_2 з донькою в принципі.
В той же час ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року, якою вжито заходи забезпечення зустрічного позову ОСОБА_2 , добровільно виконувалася та виконується апелянтом, який максимально сприяє виконанню згаданого рішення суду. У даному випадку слід взяти до уваги волевиявлення самої дитини, яка насамперед не бажає та боїться зустрічі із ОСОБА_2 , на що ОСОБА_1 самостійно вплинути не може. Мотивувальна частина ухвали зобов'язує батька передати дитину, але не передбачає її відібрання, а отже, проти волі дитини це неможливо виконати, оскільки це суперечить її інтересам.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної державної адміністрації в м. Києві, орган опіки та піклування Голосіївської районної державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини і встановлення порядку і способу спілкування з дитиною та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Бучанська районна державна адміністрація Київської області про визначення місця проживання дитини з матір'ю та встановлення способу участі у вихованні та спілкуванні з донькою батька, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
11 березня 2025 року адвокатка Єрмоленко О.О., діючи в інтересах ОСОБА_2 , подала відзив у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
ОСОБА_2 вважає, що перешкоджання ОСОБА_1 їй у спілкуванні з малолітньою дочкою та зловживання ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року позбавляє дитину належної опіки і виховання з боку матері, що призводить до руйнування зв'язків дитини з матір'ю, а, відповідно, суперечить найкращим інтересам дитини.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
24 червня 2025 року адвокатка Єрмоленко О.О., діючи в інтересах ОСОБА_2 , подала пояснення, у яких підтримала доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представниці ОСОБА_1 - адвокатки Шуляк Н.О. про розгляд справи у закритому судовому засіданні.
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та його представниця - адвокатка Шуляк Надія Олександрівна доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представниця - адвокатка Ярмоленко Оксана Олександрівна заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві.
У судовому засіданні представниця служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної державної адміністрації в м. Києві - Годун Лариса Миколаївна заперечила проти задоволення апеляційної скарги, вважала ухвалу, що оскаржується законною та обгрунтованою.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам не відповідає, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вважав, що позивач умисно формує у дитини синдром відчуження матері, травмує психіку дитини, перешкоджає її спілкуванню з матір'ю, отже існує реальний ризик того, що дитина може втратити емоційний зв'язок з нею, і ця обставина може призвести до погіршення психічного здоров'я дитини та ймовірності вкрай негативних наслідків у вигляді відчуження дитини від матері через втрату емоційної та психологічної прихильності. З метою запобігання втраті емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, суд першої інстанції скасував заходи забезпечення позову, що відповідатиме інтересам дитини, так, як свої зобов'язання щодо забезпечення ОСОБА_2 безперешкодного спілкування з дитиною в певні дні та години, без зміни теперішнього місця проживання дитини, до ухвалення рішення по суті спору, позивач за первісним позовом не виконує.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Частиною 1 статті 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
У пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 «Про судову практику в спорах про зняття арешту з майна» роз'яснено судам, що заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає цивільну справу. При цьому, із заявою про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто, сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Як передбачено ч. ч. 6-9 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі №705/4132/19, забезпечення позову в цивільному процесі є одним з інститутів цивільного процесу, що сприяє реалізації конституційних прав завдання цивільного судочинства, яким, згідно зі статтею 3 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Регламентації інституту забезпечення позову в цивільному процесуальному праві присвячені статті 149-159 ЦПК України.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Порядок та підстави скасування заходів забезпечення позову встановлено статтею 158 ЦПК України, частинами першою, четвертою, дев'ятою якої передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Отже, забезпечувальні заходи застосовуються та скасовуються судом шляхом ухвалення процесуального рішення - ухвали.
Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.
Верховний Суд у своїй практиці виходить з того, що оскільки забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення (правові висновки, викладені в постановах від 24 січня 2024 року в справі №552/5655/19, від 05 червня 2024 року в справі №727/3071/23, від 27 червня 2024 року в справі №522/2279/21).
Отже, ухвала суду про вжиття заходів забезпечення позову зумовлює конкретні обмеження щодо вчинення певних дій чи, навпаки, обов'язок вчинити дії учасниками справи або третіми особами, що мають строковий характер та діють до моменту скасування таких заходів судом, який їх вжив, чи судом вищої інстанції у разі скасування ухвали про вжиття спірних заходів забезпечення за їх безпідставністю.
У цій справі ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року вжито заходи забезпечення позову у справі за первісним позовом ОСОБА_1 та заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на зміну місця проживання дитини - ОСОБА_3 , фактичне місце проживання якої знаходиться за адресою місця проживання батька ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .
Вказана ухвала залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та постановою Верховного Суду від 10 травня 2023 року.
При цьому, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року, частково задоволено заяву про забезпечення позову зустрічного позивача ОСОБА_2 та встановлено спосіб зустрічей ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_4 за місцем проживання матері та в місцях рекреаційно-оздоровчого характеру без присутності батька до винесення судом рішення, а саме: з 15 червня 2024 року по 30 червня 2024 року; з 01 серпня 2024 року по 16 серпня 2024 року; з 15 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року; з 20 грудня 2024 року по 03 січня 2025 року; з 15 лютого 2025 року по 02 березня 2025 року, з моменту постановлення ухвали до набрання рішенням у справі законної сили. Зобов'язано батька дитини, ОСОБА_1 передати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 її матері, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 в періоди визначеного судом спілкування.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року змінено, доповнено встановлений судом графік зустрічей матері з донькою встановленням часу зустрічей в денний період з 10.00 год. до 20.00 год. у визначені судом першої інстанції дати. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 15 січня 2025 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року в частині, яка не змінена судом апеляційної інстанції, та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року залишено без змін.
У даній категорії справ позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).
Постановляючи оскаржувану ухвалу місцевий суд не надав належної оцінки тій обставині, що малолітня донька сторін, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 та за змістом первісних позовних вимог позивач просить визначити місце проживання малолітньої доньки з ним.
Відповідно, у даному випадку, обраний ОСОБА_1 вид забезпечення позову є доцільним та співмірним з заявленими вимогами, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника та утруднити виконання рішення суду в майбутньому, на чому акцентував увагу Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року у цій справі. Оцінюючи доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , колегія суддів зазначила, що обставини фактичних правовідносин, які, на її думку, склалися між нею та позивачем, не мають значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ці обставини підлягають встановленню під час вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
В той же час, для відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 , як того з батьків, хто не проживає з малолітньою дитиною, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, доцільним є встановлення зустрічей матері з донькою, адже мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий суд не врахував що якраз ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року про забезпечення зустрічного позову покликана не допустити розрив психологічного зв'язку між матір'ю і дитиною з плином часу, з урахуванням чотирирічного судового спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини та перебування останньої у зв'язку з цим у стані постійного психологічного напруження, і оскільки відсутність контактів матері та дитини до ухвалення рішення суду ускладнить психологічну адаптацію дитини, яка наразі проживає з батьком, до зміни умов проживання, а отже, й виконання такого рішення.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у цій справі визнав безпідставними доводи ОСОБА_5 про неврахування судами ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року, якою забезпечено первісний позов ОСОБА_1 та заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії спрямовані на зміну місця проживання дитини - ОСОБА_3 до ухвалення рішення по суті.
Наведений висновок спростовує доводи ОСОБА_2 щодо неможливості виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року у зв'язку із наявністю ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року.
На переконання апеляційного суду, у даному випадку за наявності зустрічних позовних вимог кожного із батьків щодо визначення місця проживання дитини, кожен із позивачів має мати гарантію ефективного виконання майбутнього рішення суду, яке забезпечить найкращі інтереси малолітньої ОСОБА_6 та рівні права батьків щодо спілкування з нею. В той же час, забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків, на чому зауважив Верховний Суду постанові від 02 листопада 2022 року у справі №686/8535/20.
Більш того, станом на час розгляду справи колегією суддів, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року в частині, яка не змінена судом апеляційної інстанції, з 03 березня 2025 року вичерпала свою дію, оскільки саме позивачем за зустрічним позовом було обрано такий спосіб забезпечення - визначено конкретні календарні дати спілкування матері з донькою і таке спілкування обмежене датою 02 березня 2025 року включно.
При цому, під час перегляду справи ОСОБА_2 та її представник повідомили апеляційний суд, що після 02 березня 2025 року з новою заявою про забезпечення позову на час розгляду в межах цієї справи не зверталися. Тобто, після 02 березня 2025 року визначеного судом графіку участі матері у спілкуванні та вихованні дитини на час розгляду справи жодного судового рішення не існує.
Отже, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам справи, а саме, на забезпечення якого позову, з яких правових підстав і на який термін було встановлено забезпечення та його спосіб, чи відпали такі підстави і дійшов передчасного висновку про наявність підстав для скасування ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року та, відповідно, задоволення заяви ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову.
При цьому, з матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що рішення у даній справі по суті спору між сторонами щодо визначення місця проживання не ухвалено, спір судом не вирішено, розгляд справи триває, дитина проживає з батьком за адресою АДРЕСА_2 , і саме щодо цього місця проживання дитини було встановлено заборону матері на його зміну на час розгляду справи судом ухвалою від 03 грудня 2021 року, яка не містить будь-яких інших заборон на участь матері у вихованні та спілкуванні з донькою.
Що ж до доводів ОСОБА_2 та її представника в частині невиконання батьком ухвали суду від 30 травня 2024 року про забезпечення зустрічного позову та визначення графіку на спілкування матері з дитиною, як підстави для скасування ухвали від 03 грудня 2021 року про забезпечення первісного позову та заборони зміни місця проживання дитини, то вони колегією суддів розцінюються критично, оскільки участь матері у житті дитини не обмежується лише правом на зміну місця проживання дитини і така тимчасова заборона (на час розгляду справи по суті) не позбавляє матір всіх інших прав щодо участі у житті доньки, які не є предметом перегляду у даній справі. А отже апеляційний суд позбавлений можливості надавати правову оцінку обставинам, які не стосуються предмету доказування під час розгляду апеляційної скарги щодо законності скасування забезпечення первісного позову.
За таких обставин, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, та не може бути залишена без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні зави про скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до п. в), ч. 4 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Водночас розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 11 травня 2023 року у справі №910/4631/22.
Ураховуючи, що Київський апеляційний суд ухвалив постанову за наслідками розгляду процесуальних питань, які виникли під час розгляду справи у суді першої інстанції, а не рішення по суті позовних вимог, він не є тим судом, який уповноважений здійснювати розподіл судових витрат на даному етапі.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної державної у місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини і встановлення порядку і способу спілкування з дитиною.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 09 липня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова