Справа № 757/43076/23-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9518/2025
02 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
суддя-доповідач Слюсар Т.А.
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року та адвоката Якухно Олександра Михайловича в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у складі судді Матійчук Г.О.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат за весь час прострочення виконання зобов'язання,-
У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати за весь час прострочення виконання зобов'язання за договором позики від 27 жовтня 2017 року за період із 13 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 94 061 грн 49 коп та судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що 27 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва 28 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у справі №757/61478/18-ц про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто заборгованість у розмірі 322 459 грн 67 коп та судовий збір у розмірі 3 584 грн.
Поставною Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва 28 жовтня 2019 року - без змін.
13 січня 2023 року на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва 28 жовтня 2019 року, справа №757/61478/18-ц, яке набрало законної сили 12 лютого 2020 року, стягнуто та перераховано на картковий рахунок ОСОБА_2 частину боргу в сумі 277 586 грн 25 коп.
Вважає, що оскільки боржник прострочив виконання зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 94 061 грн 49 коп за період із 13 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року за несвоєчасне виконання судового рішення, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання судових витрат.
11 березня 2025 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, у якій просив ухвалити додаткове судове рішення у справі та стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
Заява обґрунтована тим, що під час прийняття рішення судом не вирішене питання відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу. На підтвердження розміру судових витрат ним подано до суду докази, у зв'язку з чим він просить задовольнити його заяву та ухвалити додаткове рішення суду.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року, просить скасувати його з закриттям провадження у справі, у зв'язку із набранням законної сили рішення суду, постановленого з приводу спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у відповідності до п. 6 договору за користування грошовими коштами у строк після 01 лютого 2018 року до дня повернення позики ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 щомісячно проценти в розмірі 12% річних від суми заборгованості у еквіваленті до долара США. Сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом НБУ станом на день платежу.
Вказує, що за прострочення виконання зобов'язання зі сплати основної суми позики та/або процентів, ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 10% річних від простроченої суми у еквіваленті до дол США за весь час прострочення платежу. Сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом НБУ станом на день платежу, що передбачає п. 7 договору.
Посилається на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 27 жовтня 2017 року у розмірі 322 459 грн 67 коп та судовий збір у розмірі 3 584 грн.
Звертає увагу, що 13 січня 2023 року на стадії виконавчого провадження з виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року на рахунок ОСОБА_2 в АТ «Ощадбанк» перераховано частину грошових коштів для погашення боргу у розмірі 277 586 грн 25 коп. Різниця між сумою заборгованості і сплаченою сумою становила 44 873 грн 42 коп.
Зазначає, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Крім того, жодним пунктом договору сторонами не погоджено стягнення курсової різниці за невчасно повернуту позику, як самостійну та окрему умову договору. Сторонами визначено еквівалент платежу на день повернення позики, водночас позивачем обрано спосіб захисту - остаточна сума стягнення визначена рішенням суду у розмірі 322 459 грн 67 коп.
В апеляційній скарзі адвокат Якухно О.М. в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року, просить скасувати її та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з Пархоменка на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають обставинам справи.
Вказує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Посилається на те, що процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії.
Зазначає, що позивачем у мотивувальній частині позовної заяви було заявлено про заплановані витрати на правову допомогу із зазначенням орієнтовного розміру понесених витрат в розмірі 4 000 грн та надання доказів суду у строки, визначені ст. 141 ЦПК України, а у прохальній частині - про стягнення судових витрат.
Звертає увагу, що заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення вказаних витрат із доказами (ордером, договором з додатком, актом приймання-передачі) подано в межах п'ятиденного строку з дати ухвалення рішення суду першої інстанції з направленням її копії та додатків відповідачу, тобто позивачем виконано всі вимоги ч.8 ст.141 ЦПК України.
Вважає, що висновок суду першої інстанції не враховує мотивувальну частину позовної заяви, в якій викладена заява про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу і що докази таких витрат будуть подані у строки, визначені ЦПК України, що у розумінні висновків Верховного Суду у справах № 61/8961/21, №753/716/21 та інших є достатнім підтвердженням виконання заявником вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо строків подання заяви (до ухвалення рішення) і доказів на підтвердження витрат (протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення).
Посилається на те, що представником позивача долучено до заяви належні докази витрат на професійну правничу допомогу: ордер, договір від 15 вересня 2023 року, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору (детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) від 10 березня 2025 року. Такі докази подані у строки, визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Згідно акту станом на 15 березня 2025 року послуги надані у зв'язку із підготовкою позовної заяви.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, адвокат Якухно О.М. в інтересах ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року в частині стягнення інфляційних втрат - залишити без змін. Вирішити питання судових витрат.
Адвокат Якухно О.М. в інтересах ОСОБА_2 в судовому засіданні в режимі відеоконферецзв'язку підтримав апеляційну скаргу на ухвалу суду від 18 березня 2025 року та просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду від 10 березня 2025 року, а також вирішити питання судових витрат.
ОСОБА_1 до суду не з'явився про розгляд справи повідомлений належно (а.с. 128), а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у його відсутність у відповідності до положень ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким вимогам оскаржувані рішення суду відповідають в повній мірі.
Так, відповідно до справи 27 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики (а.с. 5, 6).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва 28 жовтня 2019 року у справі №757/61478/18-ц залишеним без змін апеляційною інстанцією позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено, стягнено заборгованість у розмірі 322 459 грн 67 коп. Вирішено питання судових витрат (а.с. 7-10).
13 січня 2023 року на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва 28 жовтня 2019 року стягнуто та перераховано на картковий рахунок ОСОБА_2 частину заборгованості в сумі 277 586 грн 25 коп (а.с. 11).
Крім того судом було з'ясовано, що ОСОБА_2 звертався до суду із позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 27 жовтня 2017 року у вигляді курсової різниці у розмірі 146 048 грн 47 коп і суму, згідно з ст. 625 ЦК України, у розмірі, еквівалентному 5 058, 64 доларів США, а також понесені судові витрати.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 серпня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму пені у розмірі 1 802,28 доларів США, що становить суму у національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на день постановлення рішення (36,56 грн/долар США), у розмірі 65 891 грн 35 коп, судовий збір 658 грн 76 коп, витрати на професійну правничу допомогу 1 592 грн.
Звертаючись у суд із позовом у даній справі ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати за весь час прострочення виконання зобов'язання за договором позики від 27 жовтня 2017 року за період із 13 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 94 061 грн 49 коп.
Задовольняючи вказаний позов районний суд виходив з підстав його доведеності.
З таким висновком суду погоджується й апеляційна інстанція з наступних підстав.
У справі, що розглядається між сторонами виникли договірні правовідносини за договором позики укладеним у письмовій формі, зміст яких, як і складена позичальником розписка, підтверджують факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів, які позичальником позикодавцеві не повернуті.
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договорів позики, є грошовими зобов'язаннями і, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Убачається, що основною вимогою відповідача в апеляційній скарзі є вирішення питання закриття провадження у справі, яке він обґрунтовує тим, що у справі № 757/22186/23-ц рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 серпня 2023 року, яке набрало законної сили було вирішено тотожні вимоги, які заявлені у даній справі.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 186 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Позови вважають тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Між тим, як встановлено судом у справі № 757/22186/23-ц вирішувалося питання про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від 27 жовтня 2017 року у вигляді курсової різниці, тоді як у даній справі ставиться питання про інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, ні предмет позову, ні його підстави у даних справах не є тотожними, оскільки інфляційні втрати компенсують знецінення коштів через інфляцію, а курсова різниця - зміни курсу валют.
Колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції вірно визначено характер спірних правовідносин, всебічно та повно встановлено фактичні обставини справи, досліджено та перевірено наявність права у позивача на звернення до відповідача з цим позовом, який прострочив виконання грошового зобов'язання за договором позики, що є наслідком застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦПК України, а саме стягнення інфляційних втрату розмірі 94 061 грн 49 коп.
Крім того встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки апеляційна скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про задоволення заявлених позовних вимог.
Колегія суддів не убачає підстав до скасування рішення суду та закриття провадження у справі за наведених у апеляційній скарзі доводів.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо апеляційної скарги адвоката Якухно О.М. в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року колегія суддів вважає зазначити наступне.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 районний суд виходив з того, що позивач при поданні позовної заяви та до ухвалення рішення у справі не надав доказів на підтвердження понесених витрат та що такі витрати йому надаються адвокатом.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується й апеляційний суд.
Так, як убачається зі справи, ОСОБА_2 у позовній заяві вказав, що планує понести витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 4 000 грн й докази чого будуть подані у строки визначені ч. 6 ст. 141 ЦПК України.
10 березня 2025 року було ухвалено рішення по справі.
В той же день через «Електронний суд» представником позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано наступні документи: договір про надання професійної правничої допомоги від 15 вересня 2023 року, додаток до вказаного договору від 15 вересня 2023 року, акт (попередній) приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10 березня 2025 року, відповідно до якого станом на 10 березня 2025 року позивачу надана правнича допомога у фіксованому розмірі 4 000 грн.
Згідно частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність
Згідно ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники подають докази у справі безпосередньо до суду, у строк, визначений законом або судом.
Відповідно до частини 1 статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, усі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем та представником відповідача у визначені процесуальними нормами строки, а неможливість подання доказів у такі строки повинна бути письмово доведена до суду та належним чином обґрунтована.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано наступне: «З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).
У випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23)).
Установлено, що позивач лише після прийняття рішення одночасно з поданням заяви про ухвалення по справі додаткового рішення у якості додатків долучено докази на підтвердження несення таких витрат.
Разом з тим, всупереч положенням статті 246 ЦПК України, заявник не навів суду жодних поважних причин щодо неможливості подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат до ухвалення рішення по справі.
Отже, усі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивач у визначені процесуальними нормами строки, а неможливість подання доказів у такі строки повинні бути письмово доведені до суду та належним чином обґрунтовані.
За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із вирішенням спору у відповідному судовому рішенні. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості своєчасно подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин; подачі відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів; наявності належного обґрунтування поважності причин, що перешкоджають подачі доказів до закінчення судових дебатів.
Таким чином, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки подана ним заява не містять обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до ухвалення рішення по справі.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу адвокат Якухно О.М. в інтересах ОСОБА_2 просив про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн, понесену під час апеляційного провадження у справі.
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано наступні документи: договір про надання професійної правничої допомоги від 15 вересня 2023 року, додаток до вказаного договору від 15 вересня 2023 року, додатковий акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг (детальний опис робіт (надання послуг) від 09 травня 2025 року, наданих на стадії апеляційного провадження й оплата гонорару за виконані роботи (послуги) в апеляційному суді визначено у фіксованому розмірі 5 000 грн (а.с117-120).
Разом з тим, сума, яку просив стягнути представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, складає 4 000 грн, що підтвердив останній також і в судовому засіданні.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат за надання правничої допомоги, апеляційний суд враховує загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування, складність справи та виконаних адвокатом робіт; час, витрачений адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатами послуг та виконаних робіт; ціну позову та значення справи для сторін.
Зі справи убачається, що відзив на апеляційну скаргу було направлено до електронного кабінету ЄСІТС.
Заперечень станом на день розгляду справи до суду не надійшло.
За таких обставин суд дійшов наявність підстав для стягнення витрат професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року та адвоката Якухно Олександра Михайловича в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року та ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 липня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: