Справа № 371/1079/23 Головуючий у І інстанціїПоліщук А.С.
Провадження №22-ц/824/9951/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
25 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Миронівського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської обласної прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури,
У липні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.
В обґрунтування позову зазначає, що 02 квітня 2020 року слідчий у кримінальному провадженні - заступник начальника слідчого відділення Миронівського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області капітан поліції Мовчан А.Ф. повідомив ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач), погоджену прокурором у кримінальному провадженні - заступником керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Бущаком В.В., підозру про те що він ( ОСОБА_1 ) у кримінальному провадженні № 42019111190000004 від 15.01.2019 підозрюється у:
- складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України;
- заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.
21 травня 2020 року позивача повідомлено про завершення досудового розслідування, а зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акту.
02 червня 2020 року позивачу була вручена копія обвинувального акту в якому його обвинувачували у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК України.
04 червня 2020 року вищезгаданий обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 січня 2019 року за №42019111190000004, стосовно ОСОБА_1 (Позивача), був направлений до Миронівського районного суду Київської області.
Вироком Миронівського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Київського Апеляційного суду від 19 липня 2022 року, ОСОБА_1 (позивача) визнано невинуватим у пред'явлених обвинуваченнях та виправдано його з підстав не доведення, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Загальний розгляд кримінальної справи щодо позивача тривав з 02 квітня 2020 року, з дня повідомлення про підозру, до 19 липня 2022 року дня вступу вироку в законну силу. Загальний термін тривання кримінального провадження - 2 роки, 3 місяці, 1 8 днів (календарних днів: 839 днів).
Позивач вказує, що незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратурою позивачу завдано моральної шкоди, яка проявилася в неправомірному притягненні до кримінальної відповідальності, погіршенні психологічного стану, різкій втраті позитивної репутації у постійних клієнтів, яка будувалась декілька років, відповідно і втрата заробітку у зв'язку з втратою репутації, що також завдавало позивачу суттєвих психологічних страждань, підвищення стресу, невизначеності у майбутньому, зневіра у справедливість правоохоронної системи.
В результаті несправедливих обвинувачень також принижено його ділову репутацію перед колегами, потенційними клієнтами, що мало вплив при обранні з ким саме укладати договори (контракти) чи з Підприємствами якими керує позивач або з іншими підрядниками, а також значне погіршення рекомендаційних характеристик повивача в цілому на ринку праці та ділових відносин в партнерами.
Розмір моральної шкоди визначений позивачем у відповідності до вимог статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Так, починаючи з 02 квітня 2020 року, з дня повідомлення про підозру, по 19 липня 2022 року дня вступу вироку в законну силу позивач перебував під слідством і судом, а саме 2 роки, 3 місяці, 18 днів (календарних днів: 839 днів), тобто 28 місяців.
Тому позивач вважає, що за незаконне і необґрунтоване притягнення його до кримінальної відповідальності, що призвело до перебуванням під слідством та судом за надуманим і нічим не підтвердженими матеріалами кримінального провадження, за результатами розгляду яких у суді, його було виправдано, слід стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 224 000 гривень.
Рішенням районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року позов задоволено. Стягнуто із Державного бюджету України зарахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (КПКВ 3504040) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень в розмірі 220 645 гривень 16 копійок.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Київська обласна прокуратура в апеляційній скарзі, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення п справі, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що виходячи зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем не наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019111190000004, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань тощо.
Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування, прокуратури у ході здійснення досудового розслідування кримінальних проваджень чи його судового розгляду.
Скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що незаконність дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду визначається виправдувальним вироком суду, що підтверджується релевантною практикою Європейського суду з прав людини.
На переконання скаржника, доводи позивача про те, що тривале перебування під слідством та судом вплинуло на його психологічний стан, не заслуговують на увагу, оскільки не підтвердженні належними та допустимими доказами.
Постановлення відносно позивача виправдувального вироку, на думку скаржника, не є свідченням протиправної поведінки органу досудового розслідування та прокуратури, а необхідність захисту від обвинувачення не носить об'єктивного характеру. Крім того, позивач не надав доказів, підтверджуючих яку саме шкоду він зазнав та в чому вона полягала. Більше того позивачем не наведено наскільки істотно був змінений звичний ритм його життя та як було змінене життя сім'ї тощо.
Презумпція наявності моральної шкоди, у тому числі, у категорії справ про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, законодавством не передбачена.
Скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватися лише за рахунок коштів державного бюджету, а тому заявлена до стягнення шкода в разі задоволення позовних вимог підлягає стягненню лише з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Поряд із цим, ОСОБА_1 належним чином не вирішив питання про дійсний склад учасників справи, які братимуть участь у ній, натомість, залучивши до участі у справі в якості єдиного відповідача лише Київську обласну прокуратуру, при цьому не залучивши Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює списання коштів з Державного бюджету.
Таким чином, незалучення до участі у справі особи як співвідповідача (Державної казначейської служби України), за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі № 203/2/19.
Відзиву на апеляційну скаргу, в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 статті 360 ЦПК України).
У судовому засіданні представники Київської обласної прокуратури: Гнатюк М.І., Мацієвська О.В. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Суровцов А.Ю. 24.06.2025 року направив до Київського апеляційного суду за допомогою системи «Електронний суд» заяву про розгляд справи за відсутністю позивача та його представника.
Керуючись ч. 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини по справі.
02.04.2020 ОСОБА_1 повідомлено підозру у кримінальному провадженні № 12019111190000004 від 15.01.2019, обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні 04.06.2020 скеровано до Миронівського районного суду Київської області.
Вироком Миронівського районного суду Київської області від 29.03.2021 у справі № 371/535/20, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 19.07.2022 у справі № 371/535/20 ОСОБА_1 визнано невинуватим.
Таким чином судом установлено, що позивач незаконно перебував під слідством та судом з 02 квітня 2020 року, з дня повідомлення про підозру, по 19 липня 2022 року, дня вступу вироку в законну силу, а саме 2 роки, 3 місяці, 18 днів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що до позивачу внаслідок застосування до нього процедури притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України, зокрема із часу повідомлення його про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень (21 травня 2020 року) до часу набрання виправдовувальним вироком законної сили (19 липня 2022 року) було спричинено моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях (переживань), погіршенні можливостей реалізації своїх звичок і бажань, життєвого ритму, інших негативних наслідків морального характеру.
Встановивши фактичні обставини справи, глибину та тривалість моральних страждань позивача, строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, урахувавши засади розумності, виваженості і справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача визначеного законом мінімального розміру моральної шкоди в сумі 220 645 гривень 16 копійок, вважаючи його достатнім для сатисфакції перенесених позивачем моральних страждань.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Згідно статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Спеціальні підстави відповідальності за матеріальну шкоду, завдану незаконними діями органів державної влади та місцевого самоврядування, визначаються статтями 1173 - 1176 ЦК України. Підстави стягнення з означених органів моральної шкоди регламентуються ст. 1167 ЦК України.
Стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідачів, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Згідно з частинами 6, 7 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
У постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній собі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно зі статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.
Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що в наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
Виходячи з викладеного, право позивача на отримання відшкодування моральної шкоди передбачене Законом.
Відповідно до частині 2, 3 статті 13 зазначеного Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільних законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, Законом передбачено, що розрахунковою величиною для визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, судом є мінімальний розмір заробітної плати.
У відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімум доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зауважила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Наявними у матеріалах справи належними, допустимими та достовірними доказами підтверджується та обставина, що вироком Миронівського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Київського Апеляційного суду від 19 липня 2022 року, ОСОБА_1 (позивача) визнано невинуватим у пред'явлених обвинуваченнях та виправдано його з підстав не доведення, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, що згідно вимог частини 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» дає право позивачу ОСОБА_1 на відшкодування завданої йому незаконними діями органів досудового розслідування моральної шкоди.
За вищенаведених обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України моральної шкоди є законним та обґрунтованим, оскільки таке право позивача передбачене нормами спеціального закону, а наявність підстав для реалізації цього права доведена позивачем наявними у справі належними та допустимими доказами.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги Київської обласної прокуратури про не доведення позивачем факту завдання йому моральної шкоди у зв'язку із перебуванням під слідством та судом не заслуговують на увагу.
Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 належним чином не вирішив питання про дійсний склад учасників справи, які братимуть участь у ній, не залучивши Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює списання коштів з Державного бюджету, не можуть бути взяті до уваги, оскільки позов пред'явлений до держави Україна в особі Київської обласної прокуратури.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є Держава Україна, яка відповідає коштами Державного бюджету України.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Державна казначейська служба України не є учасником спірних правовідносин, не може бути окремим відповідачем у даній категорії справ, оскільки належним відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, в даному випадку Київську обласну прокуратуру, як орган, який відповідач визначив як порушника своїх прав.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20.
У відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімум доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 000,00 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, "розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження".
З урахуванням установлених судами обставин справи, позивач має право на відшкодування моральної шкоди в силу норм ЦК України та положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом судом з 02 квітня 2020 року, з дня повідомлення про підозру, по 19 липня 2022 року, дня вступу вироку в законну силу, а саме 2 роки, 3 місяці, 18 днів.
З урахування вказаного строку перебування позивачки під слідством і мінімального місячного розміру заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача складає: (24 х 8 000,00 грн) + (8 000,00 грн / 31 х 18) = 220 645,16 грн.
Визначаючи розмір відшкодування, необхідно керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).
Указане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка, разом із іншим, зазначила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23).
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 здійснив розрахунок розміру завданої йому моральної шкоди з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а саме 8000,00 грн. Здійснений судом першої інстанції розрахунок моральної шкоди відповідає вимогам чинного законодавства.
Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вище викладене, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що понесені сторонами витрати на цій стадії розгляду справи компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повна постанова складена 09 липня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : С.А. Голуб
Т.А. Слюсар