Провадження № 11-кп/821/229/25 Справа № 710/769/24 Категорія: ст.336 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
08 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаряОСОБА_5
прокурораОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Шполянського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2024 року, яким
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нечаєва Шполянського району Черкаської області, жителя: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, непрацюючого, неодруженого, із неповною середньою освітою, на утриманні неповнолітніх дітей немаючого, раніше несудимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, і призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 ( три) роки .
Строк відбування покарання рахується з моменту приведення вироку до виконання.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Згідно вироку районного суду ОСОБА_7 визнаний винуватим і засуджений за те, що він являючись військовозобов?язаним, та який відповідно до довідки військово - лікарської комісії визнаний придатним до військової служби, перебуваючи у запасі Збройних Сил України, у період дії встановленого в Україні воєнного стану, 06.10.2023 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №265 від 14.08.2023 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації на території відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_2 », отримав повістку від працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 та, таким чином, був належним чином оповіщений про обов?язок прибути на 05:00 годину 07.10.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки у військову частину НОМЕР_1 .
В порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 39 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний, протиправний характер своїх дій, порушуючи порядок комплектування Збройних Сил України, не маючи на те поважних причин та не маючи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, керуючись небажанням бути призваним для несення служби в рядах Збройних Сил України, ОСОБА_7 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 о 05.00 год. 07.10.2023 та протягом вказаного дня, тим самим ухилився від призиву на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду в апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 порушує питання про зміну вироку, просить пом'якшити йому покарання, застосувавши ст.69-1 КК України.
Зазначає, що свою вину визнав повністю та щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, підтвердив факт і обставини вчинення правопорушення, не заперечував визнати недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак такі обставини існують.
Також зазначає, що з приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , куди його доставили 06.10.2023, його не випускали, утримували фізично. Крім того, зазначає про позитивну характеристику, до кримінальної відповідальності не притягувався.
Не була досліджена суб'єктивна сторона інкримінованого злочину, зокрема відсутність прямого умислу ухилятися від призову на військову службу. Вважає, що призначене покарання є занадто суворим, суд необґрунтовано виключив «щире каяття», як обставину, що пом'якшує покарання, тому вважає, що є підстави для пом'якшення покарання.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора щодо залишення рішення місцевого суду без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ці вимоги закону судом виконані в повному обсязі.
Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом в порядку ч.3 ст.349 КПК України досліджені повно, всебічно і об'єктивно.
Дії ОСОБА_7 судом кваліфіковані вірно, за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_9 вбачається, що останній крім непогодження з призначеним йому строком покарання, не до кінця зрозумів положення ч.3 ст.349 КПК України, а тому з деякими обставинами, які встановлені судом першої інстанції він не погоджується.
Колегія суддів перевіривши вказані доводи апеляційної скарги ОСОБА_9 , приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених частиною третьою статті 323 та статтею 381 цього Кодексу.
З матеріалів кримінального провадження, а саме з технічного запису судового засідання від 09.10.2024 та журналу судового засідання вбачається, що обвинувачений ОСОБА_9 погодився на розгляд кримінального провадження в спрощеному порядку. При цьому, судом було чітко і зрозуміло роз'яснено наслідки передбачені ч.3 ст.349 КПК України. Обвинувачений ОСОБА_9 в судовому засіданні суду першої інстанції вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, також визнав правильними обставини викладенні в обвинувальному акті та встановлені в суді першої інстанції, не заперечував щодо визнання недоцільним дослідження доказів цих обставин. При цьому йому були роз'ясненні наслідки, передбачені ч.3 ст.349 КПК України, які йому зрозумілі і він погодився саме на такий порядок розгляду кримінального провадження.
Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 було проведено без порушень вимог ч.3 ст.349 КПК України. За таких обставин, колегія суддів переглядає вирок лише в частині призначеного ОСОБА_9 покарання.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Відповідно до вимог ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого і за змістом ст.65 КК України, таке покарання повинно бути необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів і повинно відповідати принципам законності, справедливості, обґрунтованості і гуманізму.
При призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливості конкретного злочину, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, та взяти до уваги інтереси потерпілих, які зазнали шкоди.
Зазначені вимоги закону судом першої інстанції належним чином дотримані.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що доводи обвинуваченого з приводу безпідставного не застосування положення ст. 69-1 КК України, а саме можливість призначення покарання більш м'якого, ніж передбачено законом є безпідставними, з огляду на наступне.
Ухвалюючи рішення про призначення ОСОБА_9 покарання, який має відбувати реально, районний суд з урахуванням фактичних обставин вчиненого злочину та даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вчинив нетяжкий злочин, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, на спеціальних обліках не перебуває, не маючи передбачених законодавством підстав на відстрочку від призову чи інших поважних причин в період воєнного стану, при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорував конституційний обов'язок по захисту Батьківщини, дійшов вірного висновку про призначення реального відбування покарання ОСОБА_9 , яке призначив у мінімальному розмірі в межах санкції ст.336 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про призначення ОСОБА_9 покарання у виді реального позбавлення волі саме в такому розмірі, яке є достатнім та необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень іншими особами.
Відповідно до ст.69-1 КК України, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Під час розгляду кримінального провадження не встановлено кількох обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_9 , а відтак достатніх підстав для застосування щодо ОСОБА_9 вимог ст. 69-1 КК України колегією суддів не встановлено.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_9 будучи придатним до військової служби та не маючи право на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, керуючись небажанням бути призваним для несення служби в рядах Збройних Сил України, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 о 07.10.2023 протягом вказаного дня.
Таким чином ОСОБА_9 , який є військовозобов'язаним, перебуваючи в запасі Збройних Сил України та який відповідно до довідки військово-лікарської комісії визнаний придатним, отримавши повістку та таким чином був оповіщений про обов'язок прибути 05:00 07.10.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , без поважних причин ОСОБА_9 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тим самим ухилився від призову на військову службу для захисту суверенітету і територіальної цілісності України.
На переконання колегії суддів, відсутність судимостей та позитивна характеристика не є обставинами, які пом'якшують покарання, а лише характеризують особу, тому дані обставини були враховані районним судом при призначенні мінімального розміру покарання, передбаченого санкцією інкримінованої статті.
Крім того, доводи апеляційної скарги обвинуваченого з приводу необгрунтованого неврахування обставини, що пом'якшує покарання ОСОБА_9 - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення , є безпідставними.
Суд першої інстанції дав мотивовану відповідь про відсутність щирого каяття у винного, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
ОСОБА_10 каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об'єктивні дані.
Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом'якшення кримінальної відповідальності.
Матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження того, яким саме чином обвинувачений сприяв розкриттю даного кримінального правопорушення та в чому полягає його щире каяття.
Разом із тим, незаперечення і визнання засудженим об'єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про його щире каяття, про відвертий осуд своєї поведінки і відповідне суб'єктивне ставлення до вчиненого.
З урахуванням вищенаведеної мети покарання, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для пом'якшення покарання ОСОБА_9 та в умовах воєнного стану є не припустимим.
При цьому районний суд призначив ОСОБА_9 мінімальне покарання, передбачене санкцією ст.336 КК України
Суд апеляційної інстанції враховує, що районний суд у повній мірі врахував суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення та той факт, що на території України введений воєнний стан, а тому дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, у зв'язку з чим призначення покарання із застосуванням статей 69-1 та ст.75 КК України не сприятиме його меті та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування вимог ст.69-1 та ст.75 КК України, які не забезпечать реалізацію приписів статей 50,65 КК України в умовах воєнного стану.
Звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цьому провадженні демотивує інших осіб, які підлягають мобілізації, створює в очах громадян та суспільства негативне враження безладдя та безкарності, знижує рівень військової дисципліни і боєздатність Збройних Сил України та інших військових формувань.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Переконливих аргументів, які б свідчили про порушення судом приписів статей 50, 65 КК України, або доводили явну несправедливість призначеного ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки через його суворість в апеляційній скарзі не міститься.
Твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не була досліджена суб'єктивна сторона інкримінованого злочину, зокрема відсутність прямого умислу ухилятися від призову на військову службу, колегія суддів зазначає наступне.
Суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.336 КК України характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.
Із суб'єктивної сторони, дане кримінальне правопорушення, передбачає тільки прямий умисел.
Прямий умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Усвідомлення суб'єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов'язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних сил з числа військовозобов'язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.
Об'єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, дослідивши докази в порядку ст.349 КПК України, встановив, що поведінка обвинуваченого беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову.
Так, зі змісту обвинувального акту та встановлених судом першої інстанції, ОСОБА_7 , який є військовозобов'язаний, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, порушуючи порядок комплектування Збройних Сил України, не маючи на те поважних причин та не маючи право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, керуючись небажанням бути призваним для несення служби в рядах Збройних Сил України, ОСОБА_7 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 о 05.00 год. 07.10.2023 та протягом вказаного дня. Вказане свідчить про наявність умислу уникнути самого призову за мобілізацією.
При цьому суд апеляційної інстанції зважає на ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_9 вину визнав в повному обсязі. Також, обвинувачений, як він сам зазначає, 06.10.2023 його доставили у приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак, він відпросився на зустріч з дружиною, яка повинна була передати йому особисті речі, проте на зазначену дату 07.10.2023 року він не з'явився.
Інші доводи апеляційної скарги обвинуваченого стосовно того, що він не служив строкову службу, відповідно, присягу не приймав, військовий квиток йому був виписаний 06.10.2023 разом з повісткою про прибуття на відправку в частину 07.10.2023, є також безпідставними, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду матеріалів кримінального провадження та в даному випадку не можуть слугувати підставою для призначення більш м'якого покарання.
Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при призначенні покарання неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, тому апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Шполянського районного суду Черкаської області від 09.10.2024 щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий-суддя -
Судді -