08 липня 2025 року
м. Рівне
Справа № 565/2868/24
Провадження № 22-ц/4815/638/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія
«Європейська агенція з повернення боргів»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Підодвірного Тараса Івановича на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2025 року у складі судді Зейкана І.Ю., постановлене в м. Вараш Рівненської області,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що відповідачем укладено кредитний договір №101837214 від 11.12.2021 року з ТОВ «Мілоан» та договір позики №77369777 від 05.12.2021 року з ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» уклало договори факторингу 16.07.2024 року з ТОВ «Мілоан» та 14.06.2021 року з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», за змістом яких останні передали (відступили) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржників, які вказані у відповідних реєстрах до договорів. Зазначав, що на підставі вказаних договорів набуло права на стягнення з відповідача заборгованості за вищевказаними кредитними договорами на загальну суму 39 040,49 грн.. Просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №101837214 в розмірі 30 813 грн., та за Договором позики №77369777 в розмірі 8227,49 грн, а всього стягнути заборгованість за договорами у загальному розмірі 39 040,49 грн. та стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн. 00 коп..
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2025 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 30 813 грн 00 копійок заборгованості за договором кредиту №101837214 від 11.12.2021. У задоволенні позову у іншій частині відмовлено за безпідставністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» понесені у справі судові витрати в розмірі 2 389 грн 69 коп..
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов'язок відповідачем як позичальником дотриманий не був. Часткове задоволення позову, зокрема стягнення заборгованості у повному розмірі за договором кредиту №101837214 від 11.12.2021, який укладений між відповідачем та ТОВ «Мілоан», зумовлене належними, достатніми й достовірними доказами відступлення останнім прав вимоги до боржника позивачу у справі - Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за договором факторингу від 16.07.2024 року, тоді як наявність права вимоги за договором позики №77369777 від 05.12.2021 року, укладеним відповідачем з ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», позивачем не підтверджені у встановленому законом порядку.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Підодвірний Тарас Іванович оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує факт укладення кредитних договорів між його довірителем та ТОВ «Мілоан» й ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та доводить, що у матеріалах справи відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа яка нібито укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник, при укладанні договору. Наголошує, що матеріали справи взагалі не містять жодного доказу, що нібито укладення договору від 11.12.2021 року № 101837214, від 05.12.2021 року № 77369777 відбувалось в порядку визначеному чинним законодавством. Вважає, що оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами отримання відповідачем одноразового ідентифікатора, використання його для укладення кредитного договору тощо. Заперечує отримання відповідачем коштів за договорами та стверджує, що таке отримання мало би бути підтверджене первинними бухгалтерськими документами, наприклад, банківськими виписками з рахунків позичальника, які підтверджують рух коштів по рахунку, вміщують записи про операції, чого не надано позивачем. Додає, що на підтвердження позовних вимог позивач подав до суду копію договорів, однак ці договори не містять підписів сторін договору, а докази того, що ці договори створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що вони підписувалися електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа, відсутні. Наголошує, що позивачем не доведено факту укладення кредитних договорів, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, а отже вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Звертає увагу також на неналежність як доказу договорів факторингу, оскільки ті не містять будь-якої інформації, що могла б свідчити про відступлення права вимоги саме до відповідача. Додає, що витяг з реєстру боржників, наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, не містить підписів сторін, що уклали договір факторингу, а містить лише підпис представника ТОВ «ФК «ЄАПБ». У зв'язку з наведеним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №101837214 від 11.12.2021 року з ТОВ «Мілоан» та договір позики №77369777 від 05.12.2021 року з ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».
Як вбачається із кредитного договору №101837214 від 11.12.2021 року, укладеного відповідачем з ТОВ «Мілоан», останнє надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 8 000,00 грн, строком на 30 календарних днів, стандартна (базова) процентна ставка на день - 5,00%, до 10.01.2022 року.
Згідно договору позики №77369777 від 05.12.2021 року, укладеного відповідачем з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», останнє надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 3150,00 грн, строком на 30 календарних днів, знижена процентна ставка на день - 0,01%, до 04 січня 2022 року.
В подальшому ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» уклало договори факторингу 16.07.2024 року з ТОВ «Мілоан» та 14.06.2021 року - з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», за змістом яких останні передали (відступили) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржників, які вказані у відповідних реєстрах до договорів.
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» стверджувало, що на підставі вказаних договорів факторингу набуло права на стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за обома вказаними кредитними договорами на загальну суму 39 040,49 грн.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Разом з тим, як встановлено судом, правовідносини за договором позики № 77369777 від 05.12.2021, укладеним між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , виникли 05 грудня 2021, тобто значно пізніше в часі, ніж було укладено договір факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 року.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Таким чином, на час укладення договору факторингу між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» із Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» в останнього було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №77369777 від 05.12.2021 року, і відповідач на час укладання договору факторингу не був боржником.
При цьому, копією договору факторингу №16072024 від 16.07.2024 року, укладеного між ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Мілоан», а також копією акту прийому передачі реєстру боржників до цього договору від 16.07.2024, витягом з реєстру боржників від 16.07.2024, підтверджується, що ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги боргу за укладеним кредитним договором з ОСОБА_1 ..
Зважаючи на положення ст.. 514 ЦПК України, яка передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» є новим кредитором у зобов'язаннях з відповідачем ОСОБА_1 за кредитним договором №101837214 від 11.12.2021 року.
Щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №101837214 від 11.12.2021 року в розмірі 30 813,00 грн. та заперечень апелянта щодо факту його укладення, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається із цього договору, він був укладений 11.12.2021 року між відповідачем і ТОВ «Мілоан», і за його умовами останнє надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 8000,00 грн, строком на 30 календарних днів, стандартна (базова) процентна ставка на день - 5,00%, до 10.01.2022.
При зверненні до суду з цим позовом, позивач надав розрахунок заборгованості відповідача за вказаним договором, згідно загальна сума заборгованості становить 30 813 грн, куди включено 7200 грн заборгованості за основною сумою боргу, 22093 грн заборгованості за відсотками та 1520 грн заборгованості за комісією.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов договору. Заперечення відповідача з цього приводу спростовуються встановленими обставинами справи та сталою судовою практикою.
Так, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного в справі №757/40395/20 (провадження №61-16059св21) зроблено висновок про те, що «без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачкою та відповідачем не був би укладений».
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20) зазначив, що «без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги».
Аналогічною практикою суду підтверджується вищевикладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 09 лютого 2023 року по справі № 640/7029/19 «Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, договори позики між позичальниками та позикодавцем не були б укладеними.»
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20), від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 (провадження №61-16243св20), від 28.04.2021 у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 10.06.2021 у справі №234/7159/20 (провадження №61-18967св20), від 18.06.2021 у справі №234/8079/20 (провадження №61-2904св21), від 12.08.2022 у справі №234/7297/20 (провадження N 61-11504св21).
Відповідач, заперечуючи факт укладення договору, також стверджує про відсутність доказів переказу їй коштів позивачем. Такі твердження суперечать обставинам та матеріалам справи.
Так, у відповідності до ст. 1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кредитодавець не є банківською установою, не відкриває позичальникам банківські рахунки та не випускає на ім'я позичальників банківські картки, тому перерахування кредитних коштів та зарахування платежів позичальників за Кредитними договорами здійснюється Посередниками на підставі відповідних договорів з Посередниками за допомогою платіжних систем Посередників. Кредитодавець не здійснює перерахування кредитних коштів Позичальникам зі своїх рахунків. На підтвердження перерахування кредитних коштів Позичальникам та зарахування платежів Позичальників за Кредитними договорами відповідні Посередники надають Кредитодавець довідки (довідки з платіжних систем). Перерахування кредитних коштів за Кредитними договорами Кредитодавця відповідними посередниками відповідає положенням ст. 6 та ст. 9 Закону України «Про електронну комерцію», а вищевказані докази перерахування кредитних коштів є належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про електронну комерцію» сторони електронного правочину можуть користуватися послугами постачальників послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.
Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронну комерцію», учасниками відносин у сфері електронної комерції є суб'єкти електронної комерції, постачальники послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в частині виконання ними функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Відповідно до п. 2.1. Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Зазначені вище вимоги до первинних документів є обов'язковими.
У свою чергу, відповідач підтвердив виникнення своїх зобов'язань, відповідно до умов кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов'язання кредитодавця. При цьому, отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
Можливість укладення договору вищевказаним способом підтверджується правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постанові від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, у постанові від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 та ін.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Що стосується заперечень апеляційної скарги щодо помилкового нарахування відсотків позивачем, то вони апеляційним судом оцінюються критично.
Так, ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно ст. 536 ЦКза користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правового висновку Великої Палатою Верховного Суду №202/4494/16-ц від 31.10.2018 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України, а тому відповідні доводи апеляційної скарги є неспроможними. Суми, які підлягають стягненню, відповідають умовам Договору та строку його дії. Крім того, відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості в розмірі 30 813 грн, з яких 7 200 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 22 093 грн - заборгованість за відсотками, 1520 грн. - заборгованість за комісією.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Підодвірного Тараса Івановича залишити без задоволення.
Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 липня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.