08 липня 2025 року
м. Рівне
Справа № 564/4763/24
Провадження № 22-ц/4815/670/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузя Юрія Сергійовича на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 25 лютого 2025 року у складі судді Снітчук Р. М., постановлене в м. Костопіль Рівненської області о 15 годині 25 хвилин, повний текст рішення складено 03 березня 2025 року,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ боргових зобов'язань подружжя. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з відповідачем з 16 квітня 2024 року перебуває у шлюбі. 18 листопада 2024 року ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області відкрито провадження у справі за її позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. За час перебування в шлюбі нею було укладено кредитні договори на споживчі цілі, заява-договір з АТ «Таскомбанк» №4260492-505 від 19 вересня 2024 року про надання кредиту у розмірі 73430 грн., договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «ПУМБ» №200333175638 від 01 жовтня 2024 року про надання кредиту у розмірі 15000 грн. та договір про встановлення кредитного ліміту з АТ «Універсал Банк» у розмірі 29999 грн. 52 коп.. Отримані за вказаними кредитними договорами кошти вона витрачала на потреби сім'ї, спільне харчування, оплату побутових послуг, тоді як відповідач протягом усього часу перебування у шлюбі витрачав свої власні кошти на азартні ігри, в онлайн-казино. В інтересах відповідача нею було укладено кредитний договір з АТ «Універсал Банк» від 22.09.2024 року про надання кредиту в розмірі 32497 грн. з метою придбання товару частинами строком на 9 місяців, для придбання гарнітури дротової ігрової та ноутбуку ігрового. Зазначене майно перебуває в особистому користуванні відповідача, тому боргові зобов'язання за вказаним договором мають бути покладені безпосередньо на нього. Покликаючись на положення ст. 61, 63, 65, 69 ч. 2 ст. 70, ч. 2 ст. 71 СК України, просила здійснити поділ боргових зобов'язань подружжя та визнати заборгованість за заявою-договором з АТ «Таскомбанк» №4260492-505 від 19 вересня 2024 року у розмірі 73430 грн., договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «ПУМБ» №200333175638 від 01 жовтня 2024 року у розмірі 15000 грн. та за кредитним лімітом АТ «Універсал Банк» у розмірі 29999 грн. 52 коп. спільною сумісною власністю подружжя. Визнати ОСОБА_2 солідарно відповідальним за погашення вказаної заборгованості. Просила також визнати кредитний ліміт у розмірі 32497 грн. з метою придбання товару частинами строком на 9 місяців за її заявою №20.300012026504 від 22.09.2024 року з АТ «Універсал Банк» для придбання ігрових товарів: гарнітура дротова ігрова HyperX Cloud Stinger 2 Core Wired (68L9AA), ноутбук ігровий Lenovo IdeaPad Gaming 3 15ACH6 (82K20272RA) Shadow Black, примірник ПЗ Microsoft 365 Personal Attach, ESD особистим зобов'язанням відповідача та визнати за ним право власності на вказані пристрої.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 25 лютого 2025 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ст. 65 Сімейного кодексу України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжям в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї, та обґрунтоване відсутністю належних достовірних і достатніх доказів на підтвердження того, що спірні кредитні договори укладалися позивачкою в інтересах сім'ї, а кредитні кошти були витрачені безпосередньо на потреби їхньої з відповідачем сім'ї.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Кузь Юрій Сергійович оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує, що місцевий суд не врахував норму частини третьої статті 61 Сімейного кодексу України, яка визначає, що гроші, майно або інші кошти, отримані одним із подружжя за договором, укладеним в інтересах сім'ї, є спільним майном подружжя. Додає, що це означає, що навіть якщо кредит був оформлений на ОСОБА_1 , але він був взятий для забезпечення потреб сім'ї, ці боргові зобов'язання є спільними і повинні бути поділені між подружжям. Зауважує, що оскільки суду надано документи, які підтверджують факт використання позик на спільні сімейні потреби, не можна вважати, що ці кредити є лише індивідуальною відповідальністю його довірительки. Зазначає, що суд не взяв до уваги, що, відповідно до частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за таким договором, використане в інтересах сім'ї, що також підтверджує те, що боргові зобов'язання мають бути визнані спільною сумісною власністю та підлягають солідарній відповідальності. Наголошує, що відповідач визнав факт гри в азартні ігри, і це, на думку апелянта, свідчить про витрату ним спільних коштів на них, використовуючи нераціонально сімейний бюджет. Вказує, що судом не було належно оцінено факт використання одного з кредитів для придбання ноутбука, який залишився у користуванні відповідача, і котрий він згодом заставив під грошову суму в ломбарді. Вказує, що відповідач визнав наявність боргових зобов'язань, однак не надав жодних підтверджень своїх заяв щодо надсилання коштів з метою погашення кредитних зобов'язань, що не може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Додає, що за наведеного суд не повинен був будувати своє рішення на припущеннях, без належної оцінки доказів, адже це в свою чергу порушує фундаментальні принципи справедливості. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони з 16 квітня 2024 року перебувають у шлюбі.
19.09.2024 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір про надання споживчого кредиту №4260492-505, за умовами якого позивач отримала кредит у сумі 73430 грн. 00 коп. на власні потреби.
01.10.2024 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено заяву № «200333175638» від 01.10.2024 р. на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та вона отримала кредит у сумі 15000 грн. шляхом зарахування коштів на її картковий рахунок.
22.09.2024 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 20.30.0012026504 у вигляді кредитного ліміту в сумі 32 497 грн. 00 коп. на придбання товару. Із квитанції магазину «Comfy» від 22.09.2024 вбачається, що за ці кредитні кошти нею придбано ноутбук ігровий та гарнітуру дротову ігрову.
Як вбачається із Довідки АТ «Універсал Банк» про заборгованість від 06.11.2024 року, заборгованість в сумі 29 999 грн. 52 коп. виникла в позивача за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 11.10.2019 року, тобто укладеного ще до реєстрації шлюбу з відповідачем.
Із виписки про рух коштів по картці «Monobank» АТ «Унівесал Банк», Інформації про рух коштів АТ «ПУМБ», емітованих на ім'я позивача ОСОБА_1 вбачається, що нею здійснювалися витрати на різні побутові потреби, на вказані картки також надходили перекази Посохова Костянтина Сергійовича.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що укладені нею кредитні договори, були вчинені нею в інтересах сім'ї, і що отримані за ними кошти витрачалися на потреби сім'ї, а тому богові зобов'язання за ними є спільними і підлягають поділу між обома з подружжя.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Згідно до ч. 1, ч. 3 ст. 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність.
При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 205/5882/18 (провадження № 61-1436св20), від 17 червня 2020 року у справі 490/10838/16 (провадження № 61-43824св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 452/926/16 (провадження № 61-45315св18).
Виходячи зі змісту статей 60 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов'язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов'язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК України, частина 3статті 368 ЦК України), відповідно до частини 2 і 3статті 325 ЦК Україниможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).
Тлумачення частини 4 статті 65СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Виконання кредитних зобов'язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.
Встановлені обставини справи та наявні у справі докази не дають підстав для висновку про підтвердження факту укладення позивачкою кредитних договорів в інтересах сім'ї, а також витрату кредитних коштів безпосередньо на потреби сім'ї, а також наявності простроченої заборгованості за вказаними договорами, не надано доказів про стан їх виконання, що свідчить про відсутність підстав для визнання заборгованості за кредитними договорами спільною сумісною власністю подружжя та визнавати відповідача солідарним боржником за вказаними зобов'язаннями.
Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд також враховує, що позивач ОСОБА_1 не позбавлена права залучати ОСОБА_2 до участі у розгляді справ у випадку звернення кредиторів із позовами про стягнення заборгованості за вказаними договорами.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про недоведеність належними, достатніми, допустимими і достовірними доказами факту укладення позивачем ОСОБА_1 кредитних договорів в інтересах сім'ї та витрату отриманих за ними коштів на потреби сім'ї, у зв'язку з чим відмова суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог є обґрунтованою.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузя Юрія Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 25 лютого 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 липня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.