Справа № 524/7206/23 Номер провадження 22-ц/814/2362/25Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
09 липня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І.В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бахмат Олександра Ігоровича
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 березня 2025 року, ухвалене суддею Андрієць Д. Д., повний текст рішення складений - дата не вказана
у справі за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, -
02.10.2023 Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області 249 978,54 грн за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, судовий збір покласти на позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №346288203 від 13.09.2023, на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: р. №836, виданого 29.03.2019 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Марченко Н.А., ОСОБА_1 з 29.03.2019 є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 223,9 кв.м. Приміщення магазину розташоване на земельній ділянці комунальної власності, площею 1915 кв.м, кадастровий номер 5310436100:07:002:0574. У період з 01.10.2020 по 30.09.2023 включно відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення комерційного призначення, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області доходу від орендної плати за землю в сумі 249 978,54 грн, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125 та 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці з 29.03.2019. При цьому, не має доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідного договору оренди з Кременчуцькою міською радою та державної реєстрації такого права. Отже, відповідач користується цією земельною ділянкою без належної правової підстави. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001890092023 від 14.09.2023 земельна ділянка по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310436100:07:002:0574, зареєстрована 26.01.2010 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Відповідно до розрахунку, за період з 01.10.2020 по 30.09.2023 включно розмір орендної плати мав становити 249 978,54 грн. Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).
Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23.07.2024 позов Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області кошти у розмірі 249 978,54 грн та судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 3 750 грн (а.с. 49-50).
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.10.2024 заяву адвоката Бахмата Олександра Ігоровича про перегляд заочного рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23.07.2024 у справі №524/7206/23 за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів - задоволено. Заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23.07.2024 у справі №524/7206/23 за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів - скасовано. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників процесу (а.с. 97).
15.01.2025 до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області надійшла заява Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про зменшення розміру позовних вимог, в якій просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області 67 226,55 грн за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, судовий збір покласти на відповідача (а.с. 127-129).
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 березня 2025 року позов Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області кошти у розмірі 67 226,55 грн.
Повернуто Кременчуцькій міській раді Кременчуцького району Полтавської області судовий збір в сумі 1066 грн, внесений відповідно до квитанції №934 від 19.09.2023, оригінал якої зберігається в матеріалах справи.
Компенсовано за рахунок держави (з державного бюджету України) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Кременчуцькій міській раді Кременчуцького району Полтавської області судовий збір в сумі 2 684 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розміщення нерухомого майна на земельній ділянці, яка належить іншій особі, свідчить про фактичне користування такою земельною ділянкою. Матеріалами справи підтверджується те, що у визначений позивачем період відповідачем не було належним чином оформлено право користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт нерухомого майна, власником якого він є, що призвело до безоплатного користування земельною ділянкою. Враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини, приймаючи до уваги факт безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою, суд першої інстанції визнав, що вимоги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про стягнення з відповідача коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 67 226,55 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Бахмат О.І., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції - скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_3 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області кошти у розмірі 53 781,24 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 29.03.2019 приватним нотаріусом Кременчуцького міського округу нотаріального округу Марченко Н.А. видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів р. №836 та проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 . Об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 5310436100:07:002:0574, загальною площею 0,1915 га. Даний об'єкт нерухомості є нежитловим приміщенням будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 389,4 м.кв, із яких ОСОБА_1 належить приміщення розміром 223,9 м.кв, а 165,5 м.кв належить позивачу. Із доданих до матеріалів справи фотографій вбачається, що вказане приміщення, належне відповідачу, жодним чином не використовується, а потребує відновлення та ремонту. Жодна підприємницька діяльність на даному об'єкті не здійснюється. Відповідач був фізичною особою-підприємцем та припинив свою підприємницьку діяльність 26.08.2014, номер запису про припинення у реєстрі: 25850100002017143, тобто до придбання спірного об'єкту нерухомості за адресою АДРЕСА_1 . Земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:07:002:0574, відповідно до інформації з Державного кадастру, має цільове призначення 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, та вид використання: експлуатація та обслуговування нежитлового приміщення комерційного призначення. Проте, при розрахунку заборгованості Кременчуцької міською радою було застосовано коефіцієнт у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у рік. Згідно до доданих до позову документів (рішень міської ради, додатків) можна прийти до висновку, що коефіцієнт у розмірі 5 % застосовується до: земельних ділянок, що використовуються для роздрібної торгівлі - експлуатації та обслуговування магазинів,торговельних павільйонів, об'єктів ресторанного господарства, кальянних, аптек, а також до земельних ділянок, що використовуються для розміщення, експлуатації та обслуговування сезонних торговельних майданчиків, тощо, тобто за видом використання та функціональним призначенням земельної ділянки. Таким чином, вважає, що застосування коефіцієнту у розмірі 5% жодним чином необґрунтовано та суперечить фактичним обставинам справи. У даному випадку, враховуючи що фактично будівля належна відповідачу жодним чином не використовується, а вид використання та цільове призначення земельної ділянки не дають можливості встановити конкретний коефіцієнт розміру орендної плати, вважає, що у даному випадку передбачений коефіцієнт у розмірі 4% як види використання земельних ділянок, не передбачені рішенням Кременчуцької міської ради, яким встановлено річний розмір орендної плати за земельні ділянки на території Кременчуцької міської територіальної громади, тому справедливою сумою, що підлягає стягненню із відповідача, є 53 781,24 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно матеріалів справи встановлено, що 29.03.2019 приватним нотаріусом Кременчуцького міського округу нотаріального округу Марченко Н.А. видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів р. №836 та проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером №5310436100:07:002:0574, загальною площею 0,1915 га (а.с. 8-10).
Згідно з проведеним позивачем розрахунком, сума завданих позивачу збитків за період з 01.10.2020 по 30.09.2023 становить 67 226,55 грн (а.с. 137-138).
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Положеннями статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
У постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 (провадження №12-48гс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об'єкту нерухомого майна ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської областібезпідставно збережених коштів - орендної плати у розмірі 67 226,55 грн за фактичне користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5310436100:07:002:0574, загальною площею (розрахованою пропорційно) 515 кв.м, без належних правових підстав, на якій цей об'єкт розміщений.
Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: а)громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Водночас для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, у постанові від 20.09.2018 у справі №925/230/17.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Водночас згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficiessolocedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що після набуття права власності на нежитлові приміщення у відповідача виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні приміщення.
Незважаючи на те, що нежитлові приміщення не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов'язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 16.11.2022 у справі №922/519/20.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Безпідставне набуття відповідачем спірної земельної ділянки у зазначений у позові період не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме набуття відповідачем у власність будівель, які безпосередньо пов'язані із земельною ділянкою.
У справі, яка переглядається, встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 набув у власність нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці 5310436100:07:002:0574, що підтверджується свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №836 від 29.03.2019, виданим приватним нотаріусом Кременчуцького міського округу нотаріального округу Марченко Н.А.
Отже, з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна ОСОБА_1 як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщене майно.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що відповідач ОСОБА_1 використовує спірну земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до статті 125 ЗК України.
Отже, встановивши, що відповідач як власник об'єкта нерухомого майна, зокрема, у період з 01.10.2020 по 30.09.2023 користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, не сплачуючи коштів за її використання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 є фактичним користувачем спірної земельної ділянки (пропорційно площі нерухомого майна, площею 515 кв.м), який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради безпідставно збережених коштів - орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних правових підстав, на якій цей об'єкт розміщений є правильними та обґрунтованими.
Визначаючи розмір недоотриманого доходу від користування земельною ділянкою, суд першої інстанції правильно виходив з того, що наданий Кременчуцькою міською радою розрахунок розміру збитків за користування ОСОБА_1 землею, здійснений з урахуванням відомостей про нормативну грошову оцінку земель, коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, коефіцієнту функціонального виду цільового призначення й використання земель.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів спростування відповідачем, наданого позивачем розрахунку недоотриманого доходу. Заперечуючи проти позову відповідач у порушення вимог статей 10, 81 ЦПК України доказів неправильного розрахунку не надав.
Доводи апеляційної скарги про те, що застосування коефіцієнту у розмірі 5% жодним чином необґрунтовано та суперечить фактичним обставинам справи, оскільки у даному випадку, враховуючи, що фактично будівля належна відповідачу жодним чином не використовується, а вид використання та цільове призначення земельної ділянки не дають можливості встановити конкретний коефіцієнт розміру орендної плати, тому застосуванню підлягає коефіцієнт у розмірі 4%, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки є вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
За результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що Кременчуцькою міською радою правомірно визначено розмір безпідставно збережених коштів відповідачем та розраховано як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, та яку міська рада могла отримати в разі укладення (поновлення) між нею та відповідачем ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки.
Так, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку встановлено, що вид цільового призначення земельної ділянки 5310436100:07:002:0574 визначено «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», тому Кременчуцькою міською радою правильно застосовано при розрахунку коефіцієнт 5% , що застосовується до земельних ділянок, що використовуються для роздрібної торгівлі.
Доказів зміни виду цільового призначення земельної ділянки 5310436100:07:002:0574суду не надано.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, тому підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бахмат Олександра Ігоровича - залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 липня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов