Справа № 159/1501/25 Провадження №11-кп/802/485/25 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
10 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 травня 2025 року,
Даним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Ковель Волинської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, непрацюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.240, ч.1 ст.358 КК України та призначено йому покарання:
- за ч.1 ст.240 КК України у виді обмеження волі строком 1 (один) рік;
- за ч.1 ст.358 КК України у виді обмеження волі строком 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді обмеження волі строком 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.
На підставі ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вироком також вирішено питання про речові докази та арешт майна.
Згідно з даним вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 20.09.2024 року близько 13 год., працюючи у ФОП ОСОБА_8 , знаходячись на виробничій території останнього, що на вул. Заводська у смт Люблинець Ковельського району, та маючи вільний доступ до усіх приміщень на вказаній території, знайшов бланк накладної, в якій було відображено відтиск печатки та виконано підпис ФОП ОСОБА_8 . Відразу після цього, переслідуючи злочинний умисел, направлений на підробку офіційного документа, який видається та посвідчується громадянином - підприємцем, який має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає право, з метою його використання іншою особою, маючи у розпорядженні бланк накладної, підробив останню, а саме, використовуючи кулькову ручку синього кольору, вніс до неї неправдиві відомості щодо доставки піску у графі «Відпущено:» - ОСОБА_9 , у графі «Одержано:» - ОСОБА_8 , графі лінії №1 назву «Пісок» та кількість «17,5 т», крім того у графі «Накладна №» зазначив -«49» та дату «20.09.2024». У подальшому підроблену накладну передав водію ОСОБА_9 , який не був обізнаний про злочинні дії ОСОБА_7 та здійснював перевезення незаконного добутого піску.
Зазначеними умисними діями ОСОБА_7 вчинив підроблення іншого офіційного документа, який видається та посвідчується особою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, і який надає права та звільняє від обов'язку, з метою використання його іншою особою, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.358 КК України.
Крім цього, згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно ст. 1 Кодексу України «Про надра» надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин,- доступних для геологічного вивчення та освоєння.
Статтею 14 Кодексу України «Про надра» передбачено, що надра надаються у користування для вт.ч. видобування корисних копалин.
Згідна ст. 15 Кодексу України «Про надра» надра надаються у строкове платне користування згідно Спеціальних дозволів (ст. 16 Кодексу України «Про надра»).
Відповідно до ст. 19 Кодексу України «Про надра», право користування надрами надається шляхом надання спеціального - дозволу на користування надрами.
Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої, порушенням цього права, шкоди.
Положеннями ст. 66 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані ними збитки.
Згідно постанови Кабінету міністрів України від 12 грудня 1994 р. №827 «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» пісок входить до переліку корисних копалин місцевого значення.
Всупереч вищевказаним нормам, 20.09.2024 у період часу з 14 по 15 години (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_7 , який достовірно знав про наявність залягань піску неподалік лісового масиву, розташованого поблизу населеного пункту с. Зелена, Ковельського району, Волинської області, не маючи передбаченого законом дозволу, керуючись єдиним умислом, направленим на незаконне видобування корисних копалин місцевого значення, а саме, піску, усвідомлюючи протиправність своїх дій і можливість настання суспільно небезпечних наслідків, діючи умисно, використовуючи колісний екскаватор марки «Liebherr A900C Litronic», реєстраційний номер НОМЕР_1 та спеціалізований вантажний самоскид марки «Scania G400», реєстраційний номер НОМЕР_2 », які на праві власності належать ОСОБА_8 , під керуванням ОСОБА_9 , яким не було відомо про злочинні наміри ОСОБА_7 , незаконно видобув в урочищі поблизу с. Зелена, Ковельського району, Волинської області, пісок, в кількості 11,44 м3.
Відповідно до Кодифікатора корисних копалин згідно додатку 13 до Податкової декларації в редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.11.2016 №927, на 3 квартал 2024 року Державною службою геології та надр України встановлено вартість видобутої корисної копалини піску за 1 м3 у сумі 4427 грн. 30 коп. Тому, загальна сума завданих збитків в результаті вчинення ОСОБА_7 вказаних протиправних дій становить 50 648 грн. 31 коп.
Цими умисними діями ОСОБА_7 вчинив незаконне видобування корисних копалин місцевого значення у значному розмірі, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.240 КК України.
У поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи, правильність кваліфікації дій обвинуваченого, оскаржує його через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ч.1 ст. 70 КК України за ч.1 ст. 358 та ч.1 ст. 240 КК України, суд першої інстанції, не врахував, що однакові за видом і розміром покарання поглинанню не підлягають, тим самим допустив неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
Більше того, зазначає, що ухвалюючи рішення про застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України, оскільки в порушення ч.3 цієї ж статті не поклав на нього обов'язок не вчиняти під час іспитового строку нового кримінального правопорушення. Тим самим допустив некоректний виклад змісту ст. 75 КК України, безпідставно зменшив обсяг обов'язків, які повинен виконати обвинувачений.
З огляду на наведене просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.1 ст.240 КК України, та призначити йому покарання:
- за ч.1 ст.358 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;
- за ч.1 ст. 240 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 4 (чотири) місяці.
На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, міркування прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, обвинуваченого, який апеляційну скаргу вважає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
Судом першої інстанції матеріали кримінального провадження за згодою учасників судового провадження розглянуті в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України. Встановлені судом фактичні обставини вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень та його кваліфікація за ч.1 ст.240, ч.1 ст.358 КК України є правильною.
При цьому у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України з'ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин та добровільність їх позиції.
Діям ОСОБА_7 дана правильна юридична оцінка, яка також ніким не оспорюється.
За положеннями ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Доводи прокурора, про те, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність при призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_7 та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, на думку суду апеляційної інстанції, є підставними з врахуванням наступного.
Згідно з вимогами ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до положень пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Згідно п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання ", при вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.
Суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК України.
Однак, судом першої інстанції при ухваленні вироку вищевказаних норм процесуального і матеріального права не дотримано.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 240 та ч.1 ст. 358 КК України місцевий суд дотримався вимог ст. 65 КК України в повній мірі, врахувавши тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень та дані про особу обвинуваченого.
Проте, призначаючи остаточне покарання на підставі ч.1 ст. 70 КК України ОСОБА_7 за ч.1 ст. 240 та ч.1 ст. 358 КК України, суд першої інстанції, не врахував що одинакові за видом і розміром покарання поглинанню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК України, тим самим допустив неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України є підставою для скасування судового рішення в цій частині.
Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора про те, що місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Згідно до ч.3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначається судом.
Таким чином, обов'язковою умовою успішного відбування іспитового строку згідно ст. 75 КК України є не вчинення засудженим ані нового злочину, ані кримінального проступку.
Проте, ухвалюючи рішення про застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки в порушення ч.3 цієї ж статті не поклав на нього обов'язок не вчиняти під час іспитового строку нового кримінального правопорушення. Тим самим допустив некоректний виклад змісту ст. 75 КК України, безпідставно зменшив обсяг обов'язків, які повинен виконати засуджений.
Щодо призначення покарання, то колегія суддів вважає, що з урахуванням усіх наведених вище обставин по справі, ступеню тяжкості вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, що віднесені ч.1 ст. 240 КК України до нетяжкого злочину, ч.1 ст. 358 КК України до кримінального проступку, дані про його особу, який згідно ст. 89 КК України раніше не судимий, одружений, свою вину у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав, щиро розкаявся у вчиненому, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем реєстрації, наявність обставин, які пом'якшують покарання, (щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку), відсутність обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкцій ч.1 ст. 240, ч.1 ст.358 КК України у виді обмеження волі у мінімальному розмірі з урахуванням положень ч.1 ст. 70 КК України визначаючи остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань.
Водночас, враховуючи вищенаведені обставини обвинуваченому слід дати шанс на виправлення без ізоляції його від суспільства та на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, ч.15 ст.615 КПК України, Волинський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання:
- за ч.1 ст.240 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;
- за ч.1 ст.358 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 4 (чотири) місяці.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення його апеляційним судом.
Повний текст вироку буде вручено учасникам судового провадження в день його проголошення.
Головуючий
Судді