Справа № 761/27681/20
Провадження № 2-а/761/20/2025
07 лютого 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.,
при секретарі Марінченко Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Головне управління Національної поліції у м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансконтракт» про скасування постанови, про адміністративне стягнення,
ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Оболонського районного управління Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Мордач Миколи Івановича, треті особи: Департамент транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління Національної поліції у м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансконтракт» про скасування постанови про адміністративне правопорушення, визнання незаконним тимчасового затримання автомобіля, стягнення майнової шкоди. Позивач вважає постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню з тих підстав, що автомобіль не створював перешкод для руху інших транспортних засобів, а постанову такою, що складена з порушенням.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.12.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
29.09.2022 року до суду надійшло клопотання представника позивача про заміну неналежного відповідача.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.03.2024 року клопотання задоволено та замінено відповідача на Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Представник третьої особи направив пояснення по суті позову де зазначив наступне. Головним управлінням відповідно до п. 3 Порядку № 990 забезпечено зберігання тимчасово затриманого автомобіля, внаслідок чого позивачем було сплачені кошти за збереження транспортного засобу.
Представник позивача надав заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача. Зазначила, що позовні вимоги підтримує просить задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Правом на подачу відзиву на позов не скористався.
Треті особи також не направили в судове засідання своїх представників. \Про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в справі докази, суд приходить до о висновку, що позов підлягає задоволенню частково, .
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Встановлено, що 20 серпня 2020 року головним інспектор з паркування відділу інспекції з паркування Оболонського районного управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Мордачем Миколою Івановичем, складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серії АС № 0000050427, за якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення в розмірі 510,00 грн за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Згідно з постановою транспортний засіб «VolkswagenGolf», державний номер НОМЕР_1 20.08.2020 року об 11 год 25 хв на вул. Богдана Хмельницького, 38, зупинено ближче 10 метрів від місця виїзду з прилеглих територій, чим порушено пункт 15.9 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306, та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КУПАП адміністративним правопорушенням є перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Верховний Суд у постанові від 18 червня 2020 року у справі № 686/14075/16-а зазначив, що виключною підставою для доставлення затриманого транспортного засобу для зберігання на спеціальний майданчик дозволяється лише у випадку, якщо транспортний засіб суттєво перешкоджає дорожньому руху.
Таким чином, адміністративним правопорушенням є не будь-яке порушення правил зупинки та стоянки, а саме таке, що створює перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Також судом встановлено, що дорога через вулицю Богдана Хмельницького в районі будинку 38 з розміткою 1.3 (поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху), яку відповідно до Правил дорожнього руху перетинати заборонено. Це означає, що автомобіль позивача не створював перешкод у русі або загрозу безпеці дорожнього руху для транспортних засобів, які виїжджали з прилеглої території. Оскільки, відповідно до Правил дорожнього руху транспортні засоби, які виїжджали з прилеглої території, мали право повернути лише праворуч. В свою чергу, автомобіль позивачки не створював перешкод для того, щоб водії транспортних засобів, які виїжджали з прилеглої території, впевнилися в безпеці дорожнього руху (інші транспортні засоби могли рухатися вказаною дорогою лише в тому ж напрямку руху, що і транспортні засоби, які виїжджають з прилеглої території).
Окрім того, відповідно до пункту 15.9 Правил дорожнього руху зупинка забороняється: а) на залізничних переїздах; б) на трамвайних коліях (крім випадків, обумовлених пунктом 15.8 цих Правил); в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях; г) на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі; ґ) на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга; д) у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м; е) ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків; є) ближче 10 м від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання, де це створить перешкоди технологічним транспортним засобам, що працюють; ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився; з) у місцях, де транспортний засіб закриває від інших водіїв сигнали світлофора або дорожні знаки; и) ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
В свою чергу, згідно з пунктом 6 Порядку тимчасового затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 р. № 990 (надалі - Порядок), у разі тимчасового затримання транспортного засобу місце розташування такого транспортного засобу повинне бути обов'язково зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).
Відповідно до абзацу другого вказаного вище пункту режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення інспектором з паркування за допомогою технічних засобів, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу щодо нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення. У разі здійснення фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає в несплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність під лобовим склом транспортного засобу документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування.
В свою чергу, фото фіксації обставин подій не дають можливості однозначно визначити відстань, на якій знаходиться автомобіль позивачки від виїзду з прилеглої території.
Відповідно до пункту 5 Порядку після прибуття евакуатора інспектор з паркування у присутності двох понятих і особи, яка виконує роботи з доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку, складає акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу згідно з додатком.
Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу підписують інспектор з паркування, особа, що виконує роботи з доставлення такого засобу на спеціальний майданчик чи стоянку, та два понятих.
Відповідно до затвердженої форми акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, у ньому зазначаються прізвище, ім'я, по батькові понятого, місце проживання (перебування), контактний номер телефону понятих.
Водночас, у Акті огляду та тимчасового затримання транспортного засобу відсутні контактні дані понятих, а саме вказано лише прізвище та ініціали, що не дає можливості будь-яким чином ідентифікувати особу понятого.
Окрім цього, складання Постанови процедурно повинно передувати прийняттю рішення про тимчасове затримання транспортного засобу інспектором з паркування, виклик евакуатора та складання Акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу.
Разом з тим, як вбачається з оскаржуваної Постанови та Акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу - вони були складені одночасно, а саме 20 серпня 2020 року об 11 годині 25 хвилин.
Стаття 62 Конституції України встановлює, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП, а саме: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, звертається увага на те, що обов'язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладений на відповідача, - суб'єкта владних повноважень.
Згідно із абзацом другим статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, в ній не наведено докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Сама по собі оскаржувана постанова не може бути доказом наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки за своєю природою є результатом розгляду справи після збору та дослідження відповідних доказів.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).
Відповідно до частини 1 статті 265-2 КУпАП, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені, зокрема частинами третьою, четвертою і п'ятою статті 122 КУпАП (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю), працівник уповноваженого підрозділу України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Згідно з частиною 3 статті 265-2 КУпАП, у разі, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво не перешкоджає дорожньому руху або не створює загрозу безпеці руху, крім розміщення транспортного засобу на місцях, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик. Випадки тимчасового затримання транспортного засобу та доставлення його для зберігання на спеціальний майданчик визначені частиною третьою статті 265-4 цього Кодексу. При тимчасовому затриманні транспортного засобу місце розташування такого транспортного засобу має бути обов'язково зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису). Інформація про тимчасове затримання транспортного засобу має невідкладно передаватися на абонентський номер рухомого (мобільного) зв'язку та на адресу електронної пошти, зазначені належними користувачами або особами, за якими зареєстровані транспортні засоби, відповідно до статті 279-4 цього Кодексу.
Тобто, виключною підставою для доставлення затриманого транспортного засобу для зберігання на спеціальний майданчик якщо транспортний засіб суттєво перешкоджає дорожньому руху.
Стаття 265-4 КУпАП визначає, що тимчасове затримання транспортного засобу інспектором з паркування здійснюється шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора і дозволяється виключно у випадках, встановлених цією статтею. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі фіксації обставин тимчасового затримання транспортного засобу в режимі фотозйомки (відеозапису) таке затримання відбувається без присутності понятих.
Тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється у разі вчинення порушення, передбаченого частиною третьою статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту), частиною першою статті 152-1 цього Кодексу, у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті, а так само у разі вчинення порушення, передбаченого частиною другою статті 152-1 цього Кодексу.
Для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб: 1) поставлено на проїзній частині у два і більше рядів; 2) розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме: а) на залізничних переїздах; б) на трамвайних коліях; в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, у тунелях; г) на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі; ґ) на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга; д) на проїзній частині, де відстань між суцільною лінією розмітки чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 метрів; е) ближче 30 метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а за їх відсутності - ближче 30 метрів від дорожнього знака такої зупинки з обох боків; є) ближче 10 метрів від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання; ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився; з) ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду; 3) своїм розташуванням робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів, у тому числі осіб з інвалідністю на спеціальних засобах пересування та пішоходів із дитячими колясками; 4) розташовано на виділеній смузі для руху громадського маршрутного транспорту; 5) розташовано на позначеній відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою велодоріжці; 6) перешкоджає руху або роботі снігоприбирального та іншого технологічного комунального транспорту у разі запровадження надзвичайного стану або у разі оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації; 7) порушує схему паркування транспортних засобів таким чином, що він блокує проїзд по двох або більше смугах руху.
При тимчасовому затриманні транспортного засобу місце розташування такого транспортного засобу має бути обов'язково зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).
Інспектори з паркування зобов'язані невідкладно інформувати про тимчасове затримання транспортного засобу відповідні підрозділи Національної поліції із зазначенням державного номера затриманого транспортного засобу, точного часу його затримання та місця зберігання (адреса та телефони спеціального майданчика чи стоянки), розміщувати цю інформацію на офіційному веб-сайті виконавчого органу відповідної місцевої ради, а також передавати повідомлення про тимчасове затримання транспортного засобу на абонентський номер рухомого (мобільного) зв'язку та адреси електронної пошти, зазначені належними користувачами або особами (від імені осіб), за якими зареєстровані транспортні засоби, відповідно до статті 279-4 цього Кодексу.
Повернення транспортного засобу, затриманого шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особі, яка ввезла транспортний засіб на територію України, або особі, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, відбувається невідкладно за зверненням такої особи після сплати штрафу за вчинене правопорушення та оплати вартості послуг із транспортування та/або зберігання транспортного засобу.
Відповідач належними та допустимими доказами не довів, що розміщення затриманого транспортного засобу позивача суттєво перешкоджало дорожньому руху чи створювало загрозу безпеці руху.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав обов'язку доведення правомірності прийнятого ним рішення.
Зважаючи на те, що відповідачем не доведено вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, суд вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.
За приписами п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
Пунктом 3 ч.3 ст.286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, відсутність доказів правомірності дій з боку інспектора з паркування, встановлені судом обставини, не спростовані відповідачем, суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Щодо вимоги про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1835,35 грн. з яких 255,00 грн. сума штрафу, 1270,00 грн. оплата за евакуацію транспортного засобу, 144,00 грн. плата з збереження транспортного засобу на спеціальному майданчику, 166,50 грн. комісія за обслуговування платежів, суд зазначає наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2020 позивач сплатила штраф у розмірі 255,00 грн.
Вирішуючи питання про те, чи є сплата штрафу позивачем матеріальною шкодою (збитками) у розумінні положень ЦК України, суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях, тоді як для кондикційних зобов'язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.
З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважала, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про відшкодування шкоди. На ці правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України, які застосували суди першої й апеляційної інстанцій, задовольняючи позов. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, а також від 5 лютого 2020 року у справі № 910/15295/18, на яку звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі про передання справи № 910/5880/21 на розгляд Великої Палати Верхового Суду.
Таким чином, суд звертає увагу позивача, що у даному випадку відсутні правові підстави для стягнення із відповідача на користь позивача суми сплаченого штрафу у розмірі 340,00 грн. саме як відшкодування матеріальної шкоди, а тому вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
При цьому, суд роз'яснює, що позивач має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави, тобто у порядку статті 1212 ЦК України.
Також 20.08.2020 позивачем було ТОВ «Укртрансконтакт» на надані послуги з евакуації транспортного засобу та грошові кошти у сумі 144,00 грн. за збереження транспортного засобу на спец. майданчику за 1 добу.
Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв'язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди.
При цьому, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Законом визначено, що обов'язок відшкодувати завдану потерпілому шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Таким чином, з урахуванням положень статтей 1173, 1174 ЦК України, обов'язок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади виникає саме у держави, а не в органу державної влади, посадовою чи службовою особою якого є особа, чиїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдано шкоди.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №826/12003/16, аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що якщо вимоги про відшкодування шкоди пов'язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то такі вимоги підлягають розгляду за нормами КАС України.
Аналогічних висновків дійшов і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах у справах №761/10730/18 та №725/5833/16-ц.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у зв'язку з прийняття суб'єктом владних повноважень постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки серії від 20.08.2020 , яка підлягає скасуванню, з відповідача на користь позивача слід стягнути матеріальну шкоду в розмірі 1 414,00 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат, понесених у зв'язку зі сплатою комісії за здійснення платежів у сукупному розмірі 166,50 грн., суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки комісія була як комісія банку, а не у зв'язку із протиправними діями посадової особи відповідача.
Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 139 КАС України.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 257, 269, 286 КАС України, ст.ст. 7, 9, 18, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Головне управління Національної поліції у м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансконтракт» про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматизованій системи задовольнити частково.
Скасувати постанову серії серії АС № 0000050427від 20.08.2020 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складену головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Оболонського районного управління (інспекції) з паркування Департаменту травнспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) Мордачем Миколою Івановичем відносно ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП .
Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) закрити
Визнати незаконним тимчасове затримання автомобіля марки Volkswagen, державний номер НОМЕР_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту територіального контролю міста Києва органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ( Код ЄДРПОУ 37405284) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) майнову шкоду у розмірі 1 414 грн. 00 коп., з яких: 1270 грн. 00 коп. плата за евакуацію транспортного засобу, 144 грн. 00 коп. плата за збереження транспортного засобу на спеціальному майданчику протягом доби.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту територіального контролю міста Києва органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ( Код ЄДРПОУ 37405284) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) суму сплаченого судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: