Провадження №2-а/760/581/25
Справа №760/13466/24
09 липня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі
головуючої судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Омельяненко С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Києві адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю м. Києва про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач звернулася в суд з адміністративним позовом до Департаменту територіального контролю м. Києва про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серія 2КІ №0000455764 від 22.05.2024, посилаючись на те, що головним спеціалістом - інспектором з паркування відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів та оплати послуг управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Туром Олександром Олеговичем, в режимі фото/відео зйомки зафіксовано порушення правил зупинки, стоянки, паркування її транспортного засобу CITROEN C4, номерний знак НОМЕР_1 , о 10:27:55 год. на вул. Архітектора Городецького, 1-3/11 в м. Києві нібито вчинила адміністративне правопорушення, а саме: транспортний засіб поставлено на стоянку на тротуарі, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, чим порушено пункт 15.10 б) Правил дорожнього руху, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
На підставі положень ст.ст. 279-1 - 279-4 КУпАП до позивача застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. У постанові також вказано, що технічний засіб, яким здійснено фото/відеофіксацію правопорушення: Термінал ParkUP. Адреса веб-сайту в мережі Інтернет з матеріалами фото/відеофіксації правопорушення: kyiv.digital/penalty/check , ідентифікатор для доступу до інформації на вебсайті - номер постанови.
Позивач вказує, що вказана постанова від 22.05.2024 є протиправною, а тому підлягає скасуванню судом, оскільки позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП, якою встановлено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Також, у постанові про накладення адміністративного стягнення вказано, що позивач нібито порушив пп. «б» п. 15.10 Правил дорожнього руху, відповідно до якого стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками). Разом з тим, спеціальною нормою, по відношенню до загальної норми у пункті «б» п. 15.10, є норма про стоянку легкових автомобілів та мотоциклів на тротуарах у пп. «в» п. 15.10 Правил дорожнього руху, якою передбачено, що стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Позивачем зазначено, що після отримання повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності до постанови у телефонному додатку «Київ цифровий» позивачем було здійснено фото- та відео фіксацію розташування свого автомобіля та здійснено замір ширини тротуару, що залишалася для пішоходів від крайньої частини її до протилежної частини тротуару, що прилягає до зелених насаджень та є протилежною частині, прилягаючій до проїжджої частини. Згідно замірів здійснених рулеткою «Compass CR-G66-5 5 м X19 мм» від крайньої частини її автомобіля для руху пішоходів залишається більш ніж 5 метрів. Крім цього, ширина однієї бруківки становить 0,2 м, а тому відстань між її автомобілем до іншого краю тротуару становить понад 5 метрів (не менше 26 квадратів бруківки х 0,20 м = 5,20 метри). Даний факт вбачається із фото доказів №1 та 2. Також, із фото- та відеодоказів зброблених позивачем очевидно, що пішоходи вільно та безперешкодно рухаються тротуаром не дивлячись на її автомобіль. Більш того, із фото фіксації здійсненої відповідачем вбачається, що пішоходи вільно проходять тротуаром і її автомобіль в цьому не заважає. Натомість доказів того, що відповідачем здійснювався замір відстані від місця стоянки її автомобіля до краю тротуару,де здійснюється рух пішоходів, за допомогою якого можливо було б встановити, що на тротуарі для руху пішоходів залишилося менше ніж 2 метри, матеріали фотофіксації відповідача не містять.
Таким чином позивач вважає, що у її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки належний позивачу легковий автомобіль було поставлено на стоянку з дотриманням вимог пп. «в» п. 15.10 Правил дорожнього руху. Відтак, оскаржувана Постанова від 22.05.2024 є протиправною і підлягає скасуванню судом, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю за відсутністю у діях позивача складу адміністративного правопорушення відповідно до вимог ст. 247 КУпАП.
10.06.2024 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративну справу було передано до провадження головуючому судді Усатовій І.А.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14.06.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
01.07.2024 надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 14.06.2024.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 08.07.2024 відкрито провадження у даній справі, розгляду якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 261 КАС України.
14.08.2024 до суду надійшов відзив представника відповідача, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на його необґрунтованість. Відповідачем вказано, що позивачем не доведено відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою ст. 122 КУпАП та відповідно не спростовано правомірність дій Відповідача при винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення від 22.05.2024 серії 2КІ №0000455764. При цьому відповідачем вказано, що зі змісту фотофіксації вбачається, що транспортний засіб CITROEN C4, номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстрований за позивачем залишено для стоянки на тротуарі у місці, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, а посилання позивача на положення пункту 15.10 в) ПДР є необґрунтованими та безпідставними, оскільки транспортний засіб було розміщено на тротуарі, а не на краю тротуара. Окрім того, у відзиві вказано, що з огляду на незначну складеність справи, розмір витрат на надання професійної правничої допомоги, який визначений у позовній заяві є завищеним та неспівмірним.
23.08.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначено, що транспортний засіб дозволяється залишати на краю тротуару, що знаходиться біля полоси руху для транспортних засобів. Позивач вказує, що її транспортний засіб стояв саме у такий спосіб, що є очевидним їз фото та відеодоказів позивача, так і фото доказів здійснених відповідачем: на краю тротуару, що знаходиться біля полоси руху для транспортних засобів і частина її транспортного засобу межує (прилягає) до краю тротуару. Таким чином, твердження відповідача є помилковими щодо неправомірності дій позивача і що вона нібито поставила свій транспортний засіб не на краю тротуару. Також зазначила, що відповідачем не було здійснено замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення. Твердження відповідача,викладені у відзиві є безпідставними та необґрунтованими відповідно до норм чинного законодавства.
У зв'язку з вищевикладеним, просить задовольнити позов.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що постановою головного інспектора з паркування відділу контролю за дотримання правил зупинки, стоянки транспортних засобів та оплати послуг управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Туром Олександром Олеговичем про накладення адміністративного стягнення по справі про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) від 22.05.2024 серії 2КІ №0000455764 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП, накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.
З постанови вбачається, що транспортний засіб CITROEN C4, номерний знак НОМЕР_1 , 09.04.2024 о 12:53:38 год. на вул. Архітектора Городецького, 1-3/11 в м. Києві, поставлено на стоянку на тротуарі, де нема місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, чим порушено п. 15.10 б) ПДР України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 року №1306, та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Технічний засіб, яким здійснено фото/відео фіксацію правопорушення: термінал ParkUP.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб CITROEN C4, номерний знак НОМЕР_1 , 22.05.2024 на праві власності належить позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрації транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
Відповідно до ч.1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. Суб'єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - четвертою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб'єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
Положеннями ст.14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Відповідно до ч.2 ст.258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Відповідно наці правовідносини поширюється положення ч.4 ст.258 КУпАП, коли уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
За приписами статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Отже, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань) регулює та визначає Закон України «Про дорожній рух».
Відповідно до статті 14 цього Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями).
Згідно підпункту «б» пункту 15.10 Правил дорожнього руху стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Відповідно до підпункту «в» пункту 15.10 Правил дорожнього руху стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Пункт 15.6. цих Правил встановлює, що стоянка всіх транспортних засобів у місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1, 5.42.2, 5.43, встановленими з табличкою 7.6.1, дозволяється на проїзній частині вздовж тротуару, а встановленими з однією з табличок 7.6.2-7.6.6 - легкових автомобілів і мотоциклів тільки так, як показано на табличці.
Аналіз положень пункту 15.10 у взаємодії з пунктом 15.6 Правил дорожнього руху України дає підстави для висновку, що стоянка легкового автомобілю на тротуарі можлива у декількох випадках:
1) у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими з табличками 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 тільки у спосіб, позначений на табличці;
2) на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 у справі №750/3679/17.
Тобто, пп. «в» слід вважати виключенням із загальної заборони, передбаченої підпунктом "б" п. 15.10 ПДР, аналогічно як і при застосуванні табличок 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 у місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1, 5.42.2, 5.43. Таким чином, суд вважає, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення пп. «б» п. 15.10 ПДР є неправомірним, якщо автомобіль було припарковано із дотриманням умов, передбачених пп. «в» вказаного пункту Правил.
Відповідно до п. 1.10. Правил дорожнього руху України тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
Як встановлено судом, при складенні оскаржуваної постанови інспектором проведено фотофіксацію правопорушення в режимі фотозйомки технічним засобом: термінал ParkUP, про що відповідно до вимог ст. 283 КУпАП вказано у постанові.
Веб-сайт, посилання на який міститься в оскаржуваній постанові, kyiv.digital/penalty/check через ідентифікатори доступу до фото/відеоматеріалів правопорушення - номер постанови від 22.05.2024 транспортного засобу CITROEN C4, номерний знак НОМЕР_1 , містить 4 фотознімків, виконаних з різних ракурсів, які відображають: дату порушення - 22.05.2024, час вчинення правопорушення - з 10:06:06 до 10:27:52.
З матеріалів фотофіксації, що наявні в матеріалах справи та які було долучено до постанови, як матеріали фото/відео фіксації правопорушення, судом встановлено, що автомобіль позивача розташований на краю тротуару, який прилягає до проїзної частини.
Позивачем здійснено заміри відстані від припаркованого ним автомобіля, які відображені у фототаблиці, з якої вбачається, що для руху пішоходів залишилось більше 2м.
При цьому, факт того, що автомобіль позивача розташований на краю тротуару, а для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м не викликає жодних сумнівів.
Натомість, доказів того, що відповідачем здійснювався замір відстані від місця стоянки автомобіля позивача до краю тротуару, де здійснюють рух пішоходи, за допомогою якого можливо було б встановити, що на тротуарі для руху пішоходів залишилося менше 2 метрів, матеріали справи не містять.
Враховуючи, що автомобіль позивача було припарковано на краю тротуару, який примикає до проїзної частини, та розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху, суд вважає, що у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст.222 КУпАП, саме до компетенції органів Національної поліції віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст.122 КУпАП.
При цьому, у відповідності до ч. 2 цієї статті, від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що, приймаючи спірну постанову, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та з дотриманням порядку, визначеного КУпАП.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем доведено правомірність своїх дій при складанні оскаржуваної постанови, а під час розгляду справи не встановлено порушень вимог КУпАП при складанні постанови по справі про адміністративне правопорушення, - суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною постанови 2КІ №0000568961 від 09.04.2024 про накладання адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), винесену головним інспектором з паркування відділу контролю за дотримання правил зупинки, стоянки транспортних засобів та оплати послуг управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Тура Олександром Олеговичем, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Слід зауважити, що вимоги ч.3 ст. 286 КАС України передбачають, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, з врахуванням всього вищезазначеного, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог, в частині скасування постанову 2КІ №0000455764 від 22.05.2024 про накладання адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), винесену головним інспектором з паркування відділу контролю за дотримання правил зупинки, стоянки транспортних засобів та оплати послуг управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Тура Олександром Олеговичем, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В даному випадку слід зазначити, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 (провадження № 11-1287апп18) визначені наступні висновки, які суд враховує про застосуванні норми права.
Частиною четвертою статті 288 КУпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Аналіз установленого статтею 288 КУпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження визначені і діють у редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху».
З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон № 3674-VI «Про судовий збір». Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за подання заяв, скарг до суду, в тому числі у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління, сплачується інший платіж - судовий збір, самостійні правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри його ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення визначено Законом № 3674-VI .
Прийняття Закону № 3674-VI не обмежує можливість дії чи прийняття у майбутньому законодавчих актів, які визначають пільги щодо сплати судового збору, отже, питання справляння судового збору, крім Закону № 3674-VІ, може регулюватися іншим законодавством (наприклад, частиною другою статті 239-1 КАС України в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIІI «Про забезпечення права на справедливий суд», згідно з якою за подання і розгляд заяви з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, судовий збір не сплачується, тоді як у Законі № 3674-VI такої підстави для звільнення від сплати судового збору немає).
Визначальним у такому випадку є наявність норми, припису про те, що у разі звернення до суду особа не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах при поданні до суду заяви чи скарги.
Відповідно до положень статей 3, 5 Закону № 3674-VI серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об'єктів оплати судовим збором.
Також Законом України від 19 вересня 2013 року № 590-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни до положень КУпАП щодо сплати судового збору. Так статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.
Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п'ята статті 4 Закону № 3674-VI).
Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду Закон № 3674-VI не передбачає.
Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб».
При цьому Велика Палата Верховний Суду відступила від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16), та дійшла висновку, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.
Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 484,48 грн.
Щодо витрат позивача на правничу допомогу адвоката в розмірі 2000,00 грн., слід зазначити наступне.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята). У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд наголошує, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 КАС України щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа N 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа N 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відтак, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява N 34884/97, п. 30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 N 5076-VI (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Статтею 19 Закону N 5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону N 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 27.06.2018 у справі N 826/1216/16, від 17.09.2019 у справі N 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи подано: договір про надання правничої допомоги №83 від 09.04.2024, Додакову угоду №1 до Договору про надання правничої допомоги №83 від 09.04.2024, рахунок - фактуру №10 від 09.04.2024, платіжну інструкцію 0.0.36888793381.1 від 07.06.2024 на суму 2000,00 грн. з призначенням платежу: правнича допомога з підготовки процесуальних документів з оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності 2КІ №0000455764.
Зважаючи на правову позицію, висловлену Верховним Судом в постановах від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16 та від 28 травня 2019 року у справі № 826/850/18 та враховуючи достатність та допустимість усіх наданих доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 6-11, 77, 121-123, 143, 243-246, 250-251, 286, 293, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю м. Києва про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення- задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії 2КІ №0000455764 від 22.05.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП скасувати, а провадження у справі закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту територіального контролю м. Києва (м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корп. 2, ЄДРПОУ 34926981) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 484.48 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000, 00 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя І.А. Усатова