Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/9752/25
09 липня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
в складі головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження №12020000000000529, відомості про яке внесено до ЄРДР 02.06.2020 року, стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кам'янка Городецького району Хмельницької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, -
В провадженні суду перебуває вказане кримінальне провадження.
Згідно вимог ч. 2 ст. 31 КПК України, кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого.
Від обвинуваченого відповідне клопотання не надійшло.
В ході підготовчого судового засідання прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу - тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 . В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що встановлені під час досудового розслідування ризики продовжують існувати, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у тому числі у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, а тому наявні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; може незаконно впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати розгляду кримінального провадження іншим чином. А відтак, застосування інших більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не забезпечать запобігання існуючим у кримінальному провадженні ризикам.
Захисники обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу відносно їх підзахисного заперечували, посилаючись на те, що ризики, викладені у клопотанні прокурора, відсутні та на ствердження їх існування не надано жодних доказів. Також зазначили про те, що про відсутність ризиків свідчить належна процесуальна поведінка їх підзахисного - ОСОБА_6 .
Крім того, зазначили про наявність обставин, які характеризують ОСОБА_6 , а саме те, що останній є особою похилого віку (69 років), стан його здоров'я потребує постійного лікування, має міцні соціальні зв'язки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора.
Також, зазначив, що визначений розмір застави є непомірним для ОСОБА_6 , а також просив врахувати те, що стан здоров'я ОСОБА_6 погіршився та він не може отримати необхідну медичну допомогу. Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку своїх захисників.
Захисник ОСОБА_5 також заявив клопотання про зміну запобіжного заходу - зменшення розміру застави. В обґрунтування клопотання про зміну запобіжного заходу захисник зазначив, що 19.03.2025 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі №757/12725/25-к застосовано до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою з поміщенням підозрюваного до державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» до 10.04.2025 включно та визначено розмір застави в розмірі 6 605 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 20 000 000 (двадцять мільйонів) гривень.
07.04.2025 року слідчим суддею продовжено строк тримання під вартою до 05 червня 2025 року та визначено альтернативний запобіжний захід - заставу, у розмірі 6 605 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно становить 19 999 940 грн.
30.05.2025 року слідчим суддею продовжено строк тримання під вартою до 26 липня 2025 року та визначено альтернативний запобіжний захід - заставу, у розмірі 6 605 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно становить 19 999 940 грн.
Зазначив, що при визначені судом розміру застави в розмірі 6605 розмірів прожиткового мінімуму, що у 22 рази перевищує максимальний розмір, для даного виду злочинів, суд обґрунтував її корисливим мотивом інкримінованих діянь, підвищеною суспільною небезпекою кримінальних порушень, наявністю ризиків переховування, підозрюваного від органів досудового слідства та суду.
Також судом хоча й зазначено вимоги ч. 4 ст. 182 КПК України в частині того, що розмір застави визначається з урахуванням майнового та сімейного стану підозрюваного, але фактично вказані вимоги не досліджені та не взяті до уваги.
Вказував, що суд не розглядав питання стану здоров'я підозрюваного та того, що він є особою похилого віку (69 років), має скрутне матеріальне становище, а кримінальні правопорушення в яких він підозрюється не є насильницькими злочинами проти життя та здоров'я особи.
Акцентував увагу, що зменшення суми застави до законодавчо встановленого рівня, зумовлено необхідністю лікування підозрюваного та скрутним матеріальним становищем.
Згідно довідки лікаря ОСОБА_7 з Королівства Іспанія, - ОСОБА_8 1956 р.н. має тендинопатію правого плеча, проходив курс фізичної реабілітації та фізіотерапії, також розглядалося питання щодо хірургічного втручання.
Крім цього, ОСОБА_6 , страждає на артеріальну гіпертензію, хронічний бронхіт з критеріями ХОЗЛ.
За період перебування ОСОБА_6 , під арештом в умовах «Львівська установа покарань №19», стан його здоров'я різко погіршився, загострились хронічні хвороби: гіпертонія, бронхіт, що за ознаками вже нагадує бронхіальну астму, через болі у правому плечі ОСОБА_6 не може нормально спати та навіть повноцінно обслуговувати себе у побутовому плані. У «Львівській установі покарань №19» відсутні як необхідні ліки, так і будь яка діагностика захворювань та лікування.
Звертав увагу суду, що ОСОБА_6 є особою похилого віку, йому 69 років, тому в його випадку перебування під вартою без належного лікування може мати невідворотні та навіть фатальні наслідки. Також на даний час ОСОБА_6 ніде не працює, всі фінансові рахунки та все рухоме та нерухоме майно знаходиться в арешті за рішеннями суду.
Також ще до арешту, складна ситуація зі здоров'ям унеможливлює трудову діяльність підозрюваного та вимагає значних витрат на медичне обслуговування, обстеження, що призвело до скрутного матеріального становища підозрюваного та членів його сім'ї.
Захисник ОСОБА_4 підтримав клопотання захисника ОСОБА_5 .
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав клопотання захисника про зміну запобіжного заходу та просив задовольнити, хоча й повідомив, що особисто не має коштів.
Прокурор ОСОБА_3 , заперечував проти задоволення клопотання захисника та просив відмовити в його задоволенні. Вказав, що клопотання про зміну ОСОБА_6 запобіжного заходу - зменшення розміру застави безпідставне.
Заслухавши клопотання прокурора та захисника, з'ясувавши думки сторін кримінального провадження, суд робить наступні висновки.
Вирішуючи клопотання прокурора щодо продовження строку дії запобіжного заходу - тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 судом враховано дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, наявність місця проживання, термін перебування ОСОБА_6 під вартою, однак вказані обставини на даний час не є співмірними з ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України, які продовжують існувати у вказаному кримінальному провадженні, а тому не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, на даний час. Таким чином, зазначені стороною захисту обставини є такими, що характеризують особу обвинуваченого, однак на даний час не можуть слугувати підставою для зміни запобіжного заходу на запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Посилання захисника на те, що всі свідки допитані на стадії досудового розслідування, а відтак відсутній ризик впливу на свідків, суд до уваги не приймає, оскільки в ході судового розгляду свідки підлягають безпосередньому допиту. Оцінивши неведене, суд переконується в існуванні ризику впливу на свідків, враховуючи, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення судом обґрунтованої ймовірності реалізації ним таких дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він схильний і має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.
Оцінюючи можливість впливу на свідків суд враховує те, що згідно з передбаченою КПК України процедурою отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України), суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
Водночас, суд враховує, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового провадження, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України відкриті матеріали кримінального провадження, у тому числі протоколи допиту свідків з наданими показаннями, тому існує ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_6 може впливати на них з метою спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, для того щоб він зміг уникнути кримінальної відповідальності або ж мінімізувати її.
Таким чином, є підстави вважати про обґрунтовану наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто можливість обвинуваченого ОСОБА_6 незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, який жодним чином також не зменшився і вказане виправдовує продовження запобіжного заходу.
Одночасно при вирішенні клопотання прокурора, суд враховує те, що на даний час на території України запроваджено воєнний стан, тобто встановлений особливий режим судового розгляду, що позбавляє суд можливості змінити запобіжний захід особі, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватися від суду. При визначенні імовірності переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, суд враховує: 1) тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, один з яких особливо тяжкий корупційний злочин, що позбавляє суд можливості, в перспективі, застосувати норми статтей 69 та 75 КК України; 2) майновий стан як самого обвинуваченого, так і його близьких осіб, наявність нерухомого та рухомого майна, грошових заощаджень, які на переконання суду, є достатніми для фінансового забезпечення обвинуваченого під час можливого його переховування; 3) перебування та проживання членів сім'ї за кордоном, що свідчить про можливість проживання за кордоном та відсутність міцних соціальних зв'язків в Україні, з урахуванням попереднього періоду проживання за межами України.
Співставлення можливих негативних наслідків для обвинуваченого у вигляді його можливого ув'язнення у майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі доводять, що цей ризик є достатньо високим. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Враховуючи наведене, суд обґрунтовано приходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду. Крім того, доведеним є те, що на теперішній час, ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду не зменшився, не втратив свою актуальність та продовжує існувати.
Щодо доводів зазначених в клопотанні захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_5 про незадовільний стан здоров'я обвинуваченого, то вказана обставина не є визначальною для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Суд звертає увагу, що надання медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до ст.11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», ст.8, 107, 116 КВК України, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 №239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 №1348/5/572.
Надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10 лютого 2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку та керівництво забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Отже, лікування обвинуваченого у разі наявності у нього захворювань можливе в умовах перебування під вартою та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Посилання сторони захисту на стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 , суд вважає на теперішній час необґрунтованими в частині зміни запобіжного заходу, але такими, що будуть враховані при визначенні розміру застави. В свою чергу будь-яких доказів щодо значного погіршення стану здоров'я чи зміни життєвих обставин обвинуваченого, які б давали обґрунтовані підстави для зміни запобіжного заходу суду не надано.
Посилання захисника ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_5 в клопотанні на фінансові витрати на лікування обвинуваченого ОСОБА_6 , не може бути підставою для зміни запобіжного заходу обвинуваченому, оскільки зазначені обставини не враховуються при обранні запобіжного заходу, але можуть бути враховані при визначенні розміру застави.
При цьому судом враховано вік та стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 , які не перешкоджають подальшому перебуванню його в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості його утримання під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його стан здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення.
Накладення арешту на майно обвинуваченого ОСОБА_6 відповідає нормам Кримінального процесуального кодексу України, а тому також не може слугувати підставою для зміни запобіжного заходу.
Доводи клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу фактично зводяться до незгоди сторони захисту з рішенням слідчого судді про застосування запобіжного заходу і визначення відповідного розміру застави.
Суд зауважує, що зміна запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого, запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий. При цьому, підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. При цьому судом враховуються інтереси кримінального провадження, зокрема можливість зміненого запобіжного заходу належним чином забезпечити виконання обвинуваченим його обов'язків та можливість запобігти встановленим судом ризикам.
Так, в контексті справи «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання.
Сума (застави) повинна бути оцінена, враховуючи активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого. Застава не має каральної природи, її сутність полягає в тому, що вона виконує забезпечувальну функцію та є стимулюючим фактором для належної поведінки.
Застосування у клопотанні сторони захисту такого формулювання, як: «суд не навів відповідного та достатнього обґрунтування для своїх рішень», свідчить про те, що сторона захисту, просить в порядку розгляду питання про зміну застосування запобіжного заходу, фактично переоцінити (виступити судом вищої інстанції), та переглянути попередні рішення судів, які ухвалювались у справі, що є недопустимим.
Поряд з цим, суд акцентує увагу на тому, що при визначенні розміру застави її сума повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого. При визначенні розміру застави суд враховує загальний майновий стан, щоб визначити матеріальну спроможність особи, внести відповідний розмір застави, а нерухоме майно, яке набуто особою та належить їй на праві приватної власності, є лише одним з багатьох критеріїв, які враховуються при визначенні відповідного розміру застави. Не менш важливими є принцип пропорційності та відсутність надмірного тягаря. Між розміром застави і метою, яку вона покликана забезпечити, має існувати розумна пропорційність. Неприпустимими є автоматизм або застосування фіксованих підходів. Автоматична відмова у заставі або визначення її без індивідуального аналізу, несумісні з гарантіями статті 5 Конвенції. Якщо закон передбачає можливість відступати від загальних меж застави лише у виключних випадках, суд зобов'язаний детально обґрунтувати, чому випадок є винятковим і потребує особливо великої застави. В іншому разі надмірна застава прирівнюється до непрямої відмови у звільненні. Сума застави повинна відповідати реальному майновому стану особи та тяжкості злочину. Встановлення надто великого розміру застави відсуває на другий план досягнення його мети забезпечення процесуальної поведінки особи, зокрема забезпечення явки обвинуваченого.
З одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
У своєму клопотанні сторона захисту посилається, на низку обставин, що вплинули на платоспроможність обвинуваченого. Суд зауважує, що згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, майновий стан обвинуваченого враховується при визначенні розміру застави, але не є визначальним критерієм.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, ризиків та інших обставин, зокрема, таких, як перебування обвинуваченого за кордоном, переважають над змінами в його фінансовому становищі. Крім того, належних і достатніх доказів на підтвердження цих обставин обвинуваченим не надано. Згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Використання законодавцем терміну «у виключних випадках», по суті, є оціночним критерієм щодо здатності або нездатності забезпечити виконання обов'язків. В такому випадку для суду, орієнтирами для визначення розміру застави може бути майновий стан, розмір майнової шкоди або доходу, в отриманні якого його обвинувачують, сума неправомірної вигоди, застосування та стан виконання запобіжних заходів у інших кримінальних провадженнях, тощо.
Сума застави, на думку суду, повинна бути такою, щоб, з одного боку, загроза втрати внесеної суми утримувала від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - не була завідомо непомірною, що призведе до неможливості виконання застави.
Отже, оскільки законодавцем не визначено чітких критеріїв обрання розміру застави у виключних випадках, визначення її грошового еквіваленту відбувається відповідно до внутрішнього переконання суду.
Розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з заставодавцями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі (GAFA v. MALTA, no. 54335/14, 22 травня 2018 року, п. 70).
Також, у рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25.04.2000 р. (заява № 31315/96, пункт 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу заявника, ані в подальшому встановлена застава у розмірі 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.
У контексті справи «Mangouras v. Spain» (рішення від 28.09.2010 р., заява № 12050/04) зазначається, що заявник, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається, виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Суд, оцінюючи в сукупності всі наведені вище обставини, враховуючи характеризуючі особу обвинуваченого дані, приходить до переконання, що застосування іншого запобіжного заходу, не зможе на даному етапі судового розгляду в повній мірі нівелювати наявні ризики, а відтак не буде здатним і забезпечити дієвість даного кримінального провадження в суді.
Враховуючи в сукупності всі наявні обставини даної справи і зважаючи не лише на суворість можливого покарання, яке є релевантною обставиною в оцінці ризику, суд опирається також і на необхідність захисту суспільних інтересів, які незважаючи на презумцію невинуватості, також мають значення.
Суд вважає, що на даній стадії судового провадження, встановлені судом ризики, передбачені ст. 177 КПК України продовжують існувати, є реальними, що виправдовує тримання обвинуваченого під вартою і застосування саме такого запобіжного заходу у цьому випадку буде виправданим з точки зору наявності відповідного суспільного інтересу, а отже не суперечитиме вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці ЄСПЛ.
Підсумовуючи все вищенаведене, суд констатує, що інших обставин, котрі давали б підстави до зміни чи скасування запобіжного заходу обвинуваченому, або які більше не виправдовують таке тримання обвинуваченого під вартою не наведено і судом, в процесі підготовчого судового засідання, не встановлено.
Разом з тим, враховуючи термін перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд вважає за можливе зменшити розмір застави, який в достатній мірі буде гарантувати виконання ОСОБА_6 , покладених на нього обов'язків.
Таким чином, при вирішенні клопотання прокурора та захисника, суд приймає до уваги наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема те, що обвинувачений може переховуватись від суду, чинити вплив на свідків у даному кримінальному провадженні, тобто обставини, які в тому числі слугували підставою для обрання обвинуваченому ОСОБА_6 саме такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою на даний час не відпали, а тому суд робить висновок про необхідність часткового задоволення клопотання прокурора та захисника, та продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 06.09.2025 року включно із визначенням розміру застави - 6000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки такий розмір застави в достатній мірі буде гарантувати виконання ОСОБА_6 покладених на нього обов'язків, а саме: прибувати за кожною вимогою суду; не відлучатись із населеного пункту, у якому він зареєстрований та проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватись від спілкування з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; здати на зберігання до відповідних органів державної влади, у разі наявності, свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну та документи, що підтверджують статус постійного проживання в Республіці Польща; носити електронний засіб контролю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 31, 177, 178, 183, 314-315 КПК України,
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу - задовольнити частково.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу в виді тримання під вартою - задовольнити частково.
Обвинуваченому ОСОБА_6 продовжити строк дії раніше обраного запобіжного заходу - тримання під вартою на 60 днів, тобто до 06.09.2025 року включно.
Визначити ОСОБА_6 заставу в межах, що становить 6000 (шість тисяч) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 18168000 (вісімнадцять мільйонів сто шістдесят вісім тисяч) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.
На підставі ст. 194 ч. 5 КПК України покласти на ОСОБА_6 у разі внесення застави наступні обов'язки: прибувати за кожною вимогою суду; не відлучатись із населеного пункту, у якому він зареєстрований та проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватись від спілкування з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; здати на зберігання до відповідних органів державної влади, у разі наявності, свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну та документи, що підтверджують статус постійного проживання в Республіці Польща; носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_6 , що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на розрахунковий рахунок Подільського районного суду міста Києва, має бути наданий уповноваженій службовій особі Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)».
Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_6 з-під варти та повідомити усно і письмово Подільський районний суд міста Києва. У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави протягом 60 днів. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом п'яти діб з дня проголошення її повного тексту в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Cуддя Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1