Справа № 357/8385/25
Провадження № 2-а/357/221/25
іменем України
09 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2в м.Біла Церква у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, -
В червні 2025 року адвокат Астахова Марина Ігорівна, яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, обґрунтовуючи наступним.
Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить відбиток печатки у його Тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 та витяг з Резерв+.
Дотримуючись Правил військового обліку та вимог законодавства про мобілізацію з'являвся за повістками ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив медичний огляд.
30 жовтня 2024року вчергове пройшов військово-лікарську комісію та відповідно до Постанови ВЛК - придатний до служби у військових частинах забезпечення,ТЦКтаСП,вищихвійськовихнавчальнихзакладах,навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони (про що є відмітка у тимчасовому посвідченні та у витязі з Резерв+).
Позивач уточнив свої дані безпосередньо ІНФОРМАЦІЯ_4 , шляхом вклеювання штрих-коду 100220231362300200015 до його тимчасового посвідчення.
В подальшому жодних повісток щодо прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу позивача не надходило.
24 травня 2025 року ОСОБА_2 отримав лист через Укрпошта, в якому містилася Постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 по справі про адміністративне правопорушення (докази отримання додає).
Згідно вищезазначеного листа позивач дізнався, що 25 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 винесено постанову № БЦ-693, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн.
Відповідно довказаної постанови вбачається, що 25 квітня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 встановлено, що гр. ОСОБА_4 засобами поштового зв'язку, рекомендованим листом з повідомленням про вручення повістки від 19 березня 2025 року № 2927244, був оповіщений про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 15 квітня 2025 року для уточнення своїх персональних даних, однак не з'явився у визначену дату та не повідомив про причини не явки.
Своїми діями громадянин ОСОБА_2 порушив вимоги підпункту 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженихпостановоюКМУ№1487від30.12.2022,оскількибудучи належним чином оповіщений про його виклик до територіального центру комплектуваннятасоціальноїпідтримки,невиконавпокладенийнаньогообов'язок щодо прибуття у зазначеній в повістці місце та строк, та не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_6 про причини неявки, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210 КУпАП під час дії в Україні особливого періоду.
Позивач повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки ані особисто, ані засобами поштового зв'язку не отримував, не знав і неміг знати про дату,час та місце, куди потрібно з'явитися,а також мету такої явки.
У присутності Позивача протокол не складався, про місце і час розгляду справи його не повідомляли, а тому підстави для притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст.210 КУпАПвідсутні.
Більше того, як зазначено у постанові, повістка була скерована на15.04.2025 року для уточнення своїх персональних даних.
Тобто територіальним центром комплектування та соціальної підтримки не взято до уваги обставину, що Позивачем дані уточнено та навіть пройдено 30.10.2024 року військово-лікарську комісію.
Таким чином, виходячи із вищевикладеного, позивач не був належним чином повідомлений про необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 15.04.2025 року. Вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов'язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов'язку.
Просила суд визнати протиправною та скасувати постанову складену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 по справі про адміністративне правопорушення №БЦ-693від 25 квітня 2025 року, за частиною 3 статті 210КУпАП, якою накладено штраф на ОСОБА_2 у сумі25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн, справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, - у зв'язку з відсутністю складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору ( а. с. 1-11 ).
Разом з позовною заявою було подано клопотання про поновлення процесуального строку для подачі позову ( а. с. 13-15 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2025 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 36-37 ) та матеріали передані для розгляду, отримані 04.06.2025.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі ( ч. 2 ст. 171 КАС України ).
Відповідно до ч. 8 ст. 171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Ухвалою судді від 06.06.2025 поновлено ОСОБА_2 пропущений строк для звернення до суду з адміністративним позовом, відкрито провадження у даній справі. Повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін та призначено судове у справі на 16.06.2025 ( а. с. 41-42 ).
16.06.2025 у зв'язку з неявкою сторін по справі та відсутністю відомостей про їх належне сповіщення, відкладено розгляд справи до 09.07.2025 ( а. с. 44 ).
Ухвалою суду від 04.07.2205 задоволено клопотання представника позивача - адвоката Астахової Марини Ігорівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів ( а. с. 53 -54 ).
09.07.2025 сторони по справі в судове засідання не з'явились.
09.07.2025 за вх. № 38500 судом отримано від представника позивача заяву про розгляд справи без участі ( а. с. 55-56 ).
В зазначеній заяві, представник позивача просила розгляд справи 09.07.2025 о 16-30 год. проводити за її відсутності та відсутності позивача. Позов підтримують в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове рекомендоване повідомлення про вручення ( а. с. 47 ), яке отримано уповноваженою Матвієнко 20.06.2025 ( направлено відповідачу 17.06.2025 ).
Відповідно до ч. 3 ст. 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
Вважається, що повістку вручено посадовій чи службовій особі, яка є учасником судового процесу, якщо її доставлено за адресою місця служби цієї особи в порядку, встановленому частиною восьмою цієї статті. Вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі ( ч. ч. 9, 10 ст. 126 КАС України ).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).
Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).
Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається ( ч. 1 ст. 45 КАС України ).
Оскільки, як зазначено вище, враховуючи норми Закону, рішення Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що відповідач по справі був належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду ( ч. 5 ст. 242 КАС України ).
В свою чергу, з боку відповідача заяв та клопотань на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється ( ч. 4 ст. 229 КАС України ).
Оскільки учасники справи в судовезасідання, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з ч.2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Так, ухвалою судді від 06 червня 2025 року позивачу ОСОБА_2 поновлено пропущений строк для звернення до суду із даним адміністративним позовом ( а. с. 41-42 ).
Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до Витягу з Резерв + відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОККПП - НОМЕР_2 , номер запису в Єдиному державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів Оберіг - 100220231362300200015 з підтвердженням статусу військового обліку, останній перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата уточнення даних - 27.05.2025. Згідно постанови ВЛК - придатний до служби у військових частинах забезпечення,ТЦКтаСП,вищихвійськовихнавчальнихзакладах,навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони ( а. с. 21 ).
Додано тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 , видане військовозобов'язаному ОСОБА_2 , 1985 року народження ( а. с. 24-25 ).
30 жовтня 2024 року позивач ( вчергове ) пройшов військово-лікарську комісію та відповідно до постанови ВЛК - придатний до служби у військових частинах забезпечення, про що свідчить відмітка у тимчасовому посвідченні.
Крім того, позивач уточнив свої дані безпосередньо в ТЦК та СП, шляхом вклеювання штрих-коду 100220231362300200015 до його тимчасового посвідчення.
Так, 25.04.2025за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 , відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено постанову № БЦ-693 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП ( а. с. 22-23 ).
В оскаржуваній постанові зазначено, що 25 квітня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 встановлено, що гр. ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку, рекомендованим листом повідомлявся про вручення повістки від 19 березня 2025 року № 2927244, був оповіщений про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 15 квітня 2025 року для уточнення своїх персональних даних, однак не з'явився у визначену дату та не повідомив про причини неявки.
Своїми діями громадянин ОСОБА_2 порушив вимоги підпункту 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022, оскільки будучи належним чином оповіщений про його виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не виконав покладений на нього обов'язок щодо прибуття у зазначеній в повістці місце та строк, та не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_6 про причини неявки, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210 КУпАП під час дії в Україні особливого періоду.
Відповідно до вказаної постанови, визнано ОСОБА_2 у вчинені правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 гривень.Постанова набирає законної сили - 06.05.2025.
Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, представник позивача - адвокат Астахова М.І. зазначала про те, що позивач повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки ані особисто, ані засобами поштового зв'язку не отримував, не знав і не міг знати про дату, час та місце, куди потрібно з'явитися, більше того, позивачем дані уточнено та навіть пройдено 30.10.2024 року військово-лікарську комісію, таким чином, відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов'язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов'язку.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до ст.210-1 КпАП України адміністративна відповідальність настає за порушеннязаконодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до ч.3 ст.210 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 КУпАП, у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-21, 244-24 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частиною 1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Зокрема, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду, а також проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до п.3 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є додатком № до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Суд зазначає, що у відповідності до положень ч.2 ст.251 КУпАП обов'язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк (стаття 277-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Разом тим, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачу вручалася повістка для прибуття останнього до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Водночас, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що останній не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 , який викликався на 15 квітня 2025 року.
Доказів тому, що позивач ОСОБА_2 викликався до ІНФОРМАЦІЯ_5 саме на 15.04.2025, матеріали справи не містять, що в свою чергу ставить під сумнів факт такого виклику позивача на зазначену дату.
Якщо немає інших доказів вручення повістки ТЦК, то постанова ТЦК не може слугувати єдиним доказом оповіщення про необхідність з'явитись до ТЦК. На це вказав Другий апеляційний адміністративний суд у справі №529/846/24.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.
В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
В свою чергу, відповідач в судове засідання свого представника не направив, будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надав, як і не надав жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача.
Не було надано з боку відповідача і відзиву на позовну заяву позивача.
Тобто, саме таким чином відповідач розпорядився своїми правами.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Отже, факт вчинення позивачем правопорушення, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено.
Згідно із Указом Президента України № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, громадяни зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Згідно із ч. 3 ст. 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
- військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
- резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
- військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
- військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
- особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Згідно із п.п. 1 п. 2 розд. ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку від 11.04.2024 № 3633-IX, громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані.
Проте, згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основним завданням Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
Відповідно до ч. 8 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема: місце проживання та місце перебування; відомості про сімейний стан особи та членів її сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), а також дітей); відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи) (ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів»).
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», для формування бази даних Реєстру Центральна виборча комісія, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, подають шляхом електронної взаємодії Держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік (приписці до призовних дільниць) відповідно до статті 14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», віком до 60 років.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та остаточне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з наданням ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушеного з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає Конституцію цією законами України; 2) з використанням повторення з наданням, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх основних, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Як встановлено судом, оскаржуваною постановою про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що ОСОБА_2 поштового зв'язку, рекомендованим листом з повідомленням про вручення повістки від 19 березня 2025 року № 2927244, був оповіщений про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 15 квітня 2025 року для уточнення своїх персональних даних, однак не з'явився у визначену дату та не повідомив про причини неявки, тобто в особливий період не виконав вимог підпункту 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022.
Відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (в подальшому Порядок № 1487).
Порядком № 1487 передбачено перелік державних органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді персональні відомості призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України "Про публічні електронні реєстри", "Про розвідку" та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.
Згідно інформації з додатку Резерв+, сформованого 27.05.2025, який міститься в матеріалах справи, позивачем було уточнено дані, він перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , номер в реєстрі Оберіг 100220231362300200015 ( а. с. 21 ).
Крім того, 30 жовтня 2024 року пройшов військово-лікарську комісію та відповідно до постанови ВЛК - придатний до служби у військових частинах забезпечення, про що свідчить відмітка у тимчасовому посвідченні, а також уточнив свої дані безпосередньо в ТЦК та СП, шляхом вклеювання штрих-коду 100220231362300200015 до його тимчасового посвідчення.
Судовим розглядом встановлено, що відповідачем не зазначено в постанові про адміністративне правопорушення, які саме дані позивач не уточнив. При цьому, обставин, які підтверджують неможливість отримання відповідачем відомостей щодо персональних даних позивача у спосіб, установлений у примітці до ст. 210 КУпАП, відповідачем до суду не надано.
Із урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що, оскільки відповідач не надав доказів не можливості отримання з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних ОСОБА_2 , то відповідно до Примітки ст. 210 КУпАП, відсутні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Аналізуючи зібрані по справі докази, в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об'єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210 КУпАП, а тому постанова підлягає скасуванню, з закриттям провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Отже, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо надання достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, викладеним у постанові від 23.10.2019 року у справі № 357/10134/17 (провадження № К/9901/32368/18).
Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 14 лютого 2008 року у справі Кобець проти України зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем допущено неповноту розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, а оскаржувана постанова, прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Окрім цього, судом враховано позицію в аналогічній справі, яка викладена колегією суддів Другого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі № 541/1070/25.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що адміністративна справа за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови є такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 вказала на те, що судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 гривень.
Так, позивач при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн, що підтверджується квитанцією від 02.06.2025 ( а. с. 12 ).
Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 605,60 грн, сума яка підлягала до сплати.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 19, 55, 62 Конституції України, ст. ст. 2, 5, 9, 44, 69, 77, 90, 124, 126, 132, 139, 159, 171, 205, 242, 268, 286 КАС України, ст. ст. 6, 7, 9, 10, 210, 235, 245, 247, 251, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд, -
Позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, - задовольнити.
Постанову № БЦ-693 від 25.04.2025 про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_2 за ч.3 ст.210 КУпАП України, скасувати.
Закрити справу про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210 КУпАП України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок на користь ОСОБА_2 .
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 ( адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).
Повний текст судового рішення складено 09 липня 2025 року.
СуддяО. І. Орєхов