Справа № 293/640/25
Провадження № 2/293/425/2025
10 липня 2025 рокуселище Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області у складі судді Лось Л.В., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 )
про визнання права власності за набувальною давністю
Позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2 , згідно просить визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/4 ідеальних частин будинку АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 26.02.2008 року, тобто з дати сметрі ОСОБА_3 добросовісно заволоділа нажлежною померлому частиною будинку і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно володіти та користуватись частиною будинку АДРЕСА_1 .
Фактичне володіння зазначеною частиною будинку зі сторони позивача ввжажає правомірним, тому з метою визнання права власності за позивачем за набувальною давністю звернулась до суду.
Дослідивши зміст поданої позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України та має недоліки, що перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів
Згідно з п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175, ч. 5 ст. 177 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги; позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦКУкраїни, а також частини четвертоїстатті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановленоЦКУкраїни.
За змістом ст. 344 ЦК України, при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.
Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.
Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 N 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі N 201/12550/16-ц (провадження N 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі N 201/12550/16-ц (провадження N 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 27.09.2018 р., по справі N 571/1099/16-ц та Постанові від 31.10.1018 р., по справі N 683/2047/16-ц.
З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна та, окрім цього, застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю.
Посилаючись у позові на володіння майном понад 10 років, позивачем не заначено та не додано до позовної заяви доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном позивач не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на частину будинку за набувальною давністю.
Разом із тим, позивачем також не зазначено доказів, які б підтверджували, що житловий будинок, право власності на яке вона просить визнати, перебуває у її безперервному володінні (докази сплати комунальних платежів, реєстрації у вказаному будинку, утриманя вказаного будинку, тощо)
Крім того, суд звертає увагу, що позивач зазначає титульного володільця, що виключає набуття права власності на підставі ст. 344 ЦК України.
Таким чином позивачу слід надати докази у підтвердження свої вимог про те, що спірне майно не має саме власника і позивачу не було відомо про такі обставини.
Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом даного спору.
У позовній заяві не зазначено з огляду на приписи ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15ЦК України як, яким чином і коли відповідач порушив, не визнав чи оспорив права позивача; немає достатніх правових обґрунтувань існування правовідносин набувальної давності, передбачених ст. 344 ЦК України. Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом питання щодо наявності спору за даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Також слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв'язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Отже, оскільки позовна заява не відповідає вимогам, встановленим статтею 175,177 ЦПК України, її слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - сім днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.27-30, 175-177, 187, 190-193, 274 ЦПК України,Черняхівський районний суд Житомирської області
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю - залишити без руху.
2. Надати позивачу 7-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків заяви, вказаних у мотивувальній частині ухвали, шляхом подання позовної заяви у редакції, яка б відповідала вимогам ст. 175 ЦПК України.
3. Роз'яснити позивачу, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви, позовна заява буде вважатись неподаною і повернута заявнику.
Інформацію щодо справи учасники справи можуть отримати на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: https://cr.zt.court.gov.ua/sud0624/
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Ухвала складена та підписана: 10.07.2025
Суддя Людмила ЛОСЬ