10 липня 2025 року
м. Харків
справа № 623/2117/21
провадження № 22-ц/818/352/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи - орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 лютого 2022 року в складі судді Герцова О.М.
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що наказом служби у справах дітей Ізюмської міської ради від 23.10.2019 року ОСОБА_4 тимчасово влаштований в її сім'ю за адресою: АДРЕСА_1 , де він мешкає до теперішнього часу. Дитина забезпечена необхідними речами, відвідує ДНЗ №2. Відповідач ОСОБА_2 , вихованням свого сина ОСОБА_5 не займається, фінансово не допомагає, свідомо ухиляється від своїх батьківських обов'язків.
З огляду на зазначене, просить суд позбавити батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_5 .
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено, позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Ізюмському відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) внести відомості про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 до актового запису про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 155 від 18 жовтня 2017 року в графу відомості про батька; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що свідок ОСОБА_7 є рідним сином позивача та опікуна малолітнього ОСОБА_8 - ОСОБА_1 , тобто, ОСОБА_7 є членом сім'ї позивача. Отже, свідок ОСОБА_7 був зацікавлений в певному результаті розгляду даної справи, бажав закріплення такого стану речей і, відповідно, міг прагнути позбавлення його батьківських прав. Свідок ОСОБА_9 стверджував, що відповідач не займався вихованням сина ОСОБА_5 та не надавав матеріальної допомоги. В той же час в рішенні суду відсутня інформацію про те, як та коли даному свідку стало взагалі відомо про такі обставини. Даний свідок не є ні його знайомим другом, не є родичем чи другом сім'ї ОСОБА_10 взагалі. Але чомусь даному свідку вказані обставини були відомі. Разом з цим, судом не враховано той факт, що він фактично не мав вільної можливості виховувати сина, оскільки дитина спочатку проживала із своєю матір'ю окремо від батька, а потім за рішенням суду від 15.08.2019 року по справі № 623/4734/19 ОСОБА_5 було відібрано в його матері - ОСОБА_3 та передано за рішенням органу опіки в сім'ю позивача. Його діям щодо виховання сина заважала таємниця опікунства та доступ до дитини був виключений через її перебування в іншій сім'ї. Зазначив, що обидва вказані свідки вказали про ненадання ним матеріальної допомоги щодо сина ОСОБА_5 . Але ж яким чином це мало бути можливим за наявності вилучення дитини у його дружини та передачу під опіку позивача. Докази заборгованості по аліментам відсутні. Вказав, що свідок ОСОБА_11 була опікуном старших двох дітей ОСОБА_3 , яких було відібрано у їх матері згідно із рішенням суду від 15.08.2019 року по справі № 623/4734/19 та органом опіки та піклування передано в сім'ю ОСОБА_11 . Тобто, це ще один свідок який не має ніякого відношення ні до самого відповідача, ні до його сина - ОСОБА_5 . Цій особі не було та не могло бути відомо нічого з її свідчень в суді. Посилався на те, що проживання дитини впродовж тривалого часу в новій сім'ї, створеній її батьком чи матір'ю, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести. Зазначив, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей. Рішення суду не містить посилань на беззаперечні докази, які б однозначно свідчили про ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків щодо виховання його сина ОСОБА_12 . В рішенні суду немає навіть мови про конкретні матеріали справи, які б підтверджували б винну поведінку відповідача у свідомому нехтуванні своїми батьківськими обов'язками. Суд необґрунтовано погодився із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача. А саме, не врахував того, що висновок є недостатньо ґрунтовним, містить дані про заперечення ОСОБА_2 щодо позбавлення його батьківських прав. Також висновком не врахований той факт, що ОСОБА_5 проживав з матір'ю, поки в неї не відібрали дітей. А потім дитина була віддана до іншої сім'ї - не до рідного батька. Судом не оцінена позиція відповідача, а саме його намагання зберегти права та зв'язок з дитиною, те що він цікавиться життям своєї дитини. Все це свідчило про те, що він жодним чином не є тією особою, яка умисно ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини і щодо якої є нагальна необхідність позбавлення батьківських прав. Він наполегливо бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав категорично заперечував і зараз цього дотримується. Страждає через розлучення з сином, адже ОСОБА_1 вивезла хлопчика за кордон і зв'язок з нею та дитиною неможливий.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити, рішення - скасувати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для позбавлення батька батьківських прав щодо сина, оскільки ОСОБА_2 не виконує батьківських обов'язків, що передбачені статтею 150 СК України.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до листа Ізюмського міськрайонного суду Харківської області № 623/01-40/213/2024 від 16 жовтня 2024 року, дана справа знищена внаслідок пожежі в канцелярії суду (а.с.16).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 лютого 2022 року в складі судді Герцова О.М. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав - повернуто до Дзержинського районного суду м. Харкова для вирішення питання про відновлення втраченого провадження.
З заяви служби у справах дітей органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області від 06 грудня 2024 року вбачається, що у звязку зі збройною агресією рф, окупацією Ізюмської міської територіальної громади у 2022 році, пожежею у будівлі виконавчого комітету Ізюмської міської ради, документи, надіслані Ізюмським міськрайонним судом до служби та будь-які інші документи і матеріали, які стосувалися цивільної справи про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав були знищені (а.с.35).
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2024 року відновлено втрачене судове провадження у справі № 623/2117/21 в частині наявних процесуальних документів по справі, а саме в частині рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області № 623/2117/21 (провадження № 2/623/30/2022) (а.с.40-41).
Так, рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 лютого 2022 року встановлено наступне.
Згідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 від 09 листопада 2018 року, виданого Ізюмським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківської області, ОСОБА_3 є матір'ю, а ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області номер справи 623/4734/18 від 15 серпня 2019 року малолітнього ОСОБА_4 відібрано у матері ОСОБА_13 без позбавлення батьківських прав.
23 жовтня 2019 року начальником служби у справах дітей Ізюмської міської ради Мартинової Т.К. видано наказ №140-од про тимчасове влаштування малолітнього ОСОБА_12 в сім'ю ОСОБА_1 .
Згідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , дитина мешкає у добрих умовах, де є для нього окрема кімната та необхідні речі.
Завідувачем ІДНЗ №2 Ананенковою І. надано інформацію, де вказано, що вихованця групи №5 ОСОБА_4 приводять до садка ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , беруть участь у заходах та батьківських зборах. Батько дитини ОСОБА_5 - ОСОБА_2 не бере участі у житті дитини в закладі освіти.
Заступником Ізюмського міського голови Мацокіним В. надано висновок органу опіки та піклування Ізюмської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав гр.. ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 .
Також зі змісту вказаного рішення вбачається, що відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. Наполягав, що він є відповідальним та турботливим батьком.
Свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_7 у судовому засіданні підтвердили той факт, що ОСОБА_2 вихованням свого сина ОСОБА_5 не займається, матеріальної допомоги не надає.
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні повідомила, що зі слів ОСОБА_2 він відвідував сина ОСОБА_5 у лікарні, у дитячому садку. Вважає його добрим батьком.
Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у судовому засіданні повідомили, що ОСОБА_2 займався вихованням сина ОСОБА_5 , коли той жив разом з ним, ніколи не ображав дитину. ОСОБА_2 алкогольних напоїв не вживає.
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні повідомила суд, що діти ОСОБА_3 вживали спиртні напої. Дану навичку здобули, коли вони проживали з ОСОБА_2 .
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 серпня 219 року у справі № 623/4734/18 позовну заяву органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про відібрання малолітніх дітей та стягнення аліментів задоволено частково, відібрано малолітніх ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у матері ОСОБА_3 , 1990 року народження, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 без позбавлення батьківських прав; у задоволенні позовних вимог щодо відібрання малолітнього ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у батька ОСОБА_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 - відмовлено; передано малолітніх ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ізюмської міської ради для подальшого влаштування; стягнуто з ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх видів доходу (заробітку), на користь ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, які перераховувати на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України, для чого зобов'язати орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Ізюмської міської ради відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду; стягнуто з ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх видів доходу (заробітку), на користь ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, які перераховувати на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України, для чого зобов'язати орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Ізюмської міської ради відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду; стягнуто з ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх видів доходу (заробітку), на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, які перераховувати на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України, для чого зобов'язати орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Ізюмської міської ради відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду; стягнуто з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу (заробітку), на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, які перераховувати на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України, для чого зобов'язати орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Ізюмської міської ради відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду; стягнення аліментів розпочати починаючи з 20 грудня 2018 року і до досягнення дітьми повноліття; рішення суду в частині стягнення аліментів, у межах суми платежу за один місяць, підлягає негайному виконанню; збережено за малолітніми ОСОБА_18 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право користування житлом за адресою: АДРЕСА_2 , та за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право користування житлом за адресою: АДРЕСА_3 та за адресою: АДРЕСА_2 ; в іншій частині позовних вимог відмовлено; стягнуто з ОСОБА_3 та з ОСОБА_2 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі по 384,20 грн (а.с.7-9).
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 травня 2021 року у справі № 623/3627/20 позовну заяву ОСОБА_21 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, Ізюмський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_3 , про визнання батьківства та виключення з актового запису про народження дитини даних про батька дитини - залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1ст. 257 ЦПК України.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2025 року у справі № 638/17250/23 позовну заяву ОСОБА_22 до Ізюмської міської ради Харківської області, треті особи: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області, ОСОБА_23 про поновлення батьківських прав - задоволено частково, поновлено батьківські права ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відносно її малолітніх дітей - ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; позовну заяву ОСОБА_22 в частині вимог щодо поновлення батьківських прав відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - залишено без розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від18грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58).
Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від29липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.
З огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз'єднання.
Реалізація взаємного спілкування між матір'ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, заява N 39948/06, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49).
У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».
Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батьків спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі № 212/95/23 (провадження № 61-2017св24), від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23 (провадження № 61-16570св23), від 15 січня 2025 року у справі № 384/170/23 (провадження № 61-10829св24).
В даному випадку колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків судом не встановлено і позивачкою не доведено. Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. Навпаки, ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав щодо сина та висловлює бажання щодо спілкування та виховання дитини.
У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач пояснив, що був позбавлений можливості спілкуватися з сином, оскільки після відібрання дитини у ОСОБА_3 хлопчика було передано позивачці, яка перешкоджала йому у спілкуванні з сином, вважаючи, що він не є батьком ОСОБА_5 , його батьківство оспорювалось в судовому порядку сином ОСОБА_1 , однак експертним шляхом було доведено, що батьком ОСОБА_5 є ОСОБА_2 .
Відповідач вказував, що ніколи не відмовлявся від сина, любить його та бажає брати участь у його вихованні та житті.
Зазначив, що має велике присадибне господарство, тримає багато худоби та свійської птиці, що дозволяє повністю забезпечувати родину.
Дійсно судом встановлено, що в провадженні Ізюмського міськрайонного суду Харківської області перебувала цивільна справа № 623/3624/20 в рамках якої ОСОБА_21 оспорював батьківство ОСОБА_2 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 бажає виховувати сина, зустрічатися та спілкуватися з ним, брати участь у його житті, що вказує на його зацікавленість у збереженні зв'язків із сином.
Докази, подані позивачкою, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до сина.
Матеріали справи не містять негативних характеристик, наявності психічних розладів у відповідача та вживання ним алкогольних напоїв, доказів винної поведінки відповідача та умисного ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню сина.
Також колегія суддів, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погоджується з висновком органу опіки та піклування Ізюмської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він не є достатньо об'єктивним та обґрунтованим, має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками. Орган опіки та піклування не надав оцінки причинам ухилення відповідача від виконання обов'язків.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23 (провадження № 61-8177св24), від 12 березня 2025 року у справі № 930/1141/24 (провадження № 61-994св25).
Колегія суддів зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (див. постанови Верховного Суду: від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 02 червня 2022 року у справі № 754/15490/18, від 08 квітня 2024 року у справі № 479/937/22 (провадження № 61-15595св23).
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1816,65 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 лютого 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1816,65 грн за подачу апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина