Ухвала від 08.07.2025 по справі 409/1398/18

Справа № 409/1398/18

№ 2-в/183/22/25

УХВАЛА

08 липня 2025 рокуСамарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої: судді Сороки О.В.,

за участі секретаря судових засідань Григорьєвої В.С.,

розглянувши у судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, питання про відновлення втраченого провадження на підставі ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2025 року про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 409/1398/18 за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадабнк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2025 року у цивільній справі № 409/1398/18 постановлено ініціювати розгляд справи про відновлення втраченого судового провадження по справі № 409/1398/18 за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадабнк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.

Ухвалою судді від 08 травня 2025 року у справі відкрите провадження, та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав при цьому копії документів, які стосуються втраченого судового провадження.

Відповідачі у судове засідання не з'явилися, були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши додані до ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2025 року, письмові докази, відомості з Єдиного реєстру судових рішень, електронної автоматизованої системи документообігу Сєвєродонецького міського суду Луганської області, документи, які були долучені стороною позивача, вважає, що зібраних матеріалів достатньо для відновлення втраченого провадження.

24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 (зі змінами) введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об'єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75 (зі змінами), визначено Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до якого територія розташування Сєвєродонецького міського суду Луганської області входить до цього Переліку.

Відповідно ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Розпорядженням Голови Верховного Суду від 14.09.2022 року №49/0/9-22 змінено територіальну підсудність справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області з визначенням територіальної підсудності за Новомосковським міськрайонним судом дніпропетровської області.

З урахуванням того, що територія м. Сєвєродонецьк є тимчасово окупованою територією України, є підстави вважати, що судове провадження у цій справі є втраченим.

Відповідно до статей 488 та 489 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом. Втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі, або за ініціативою суду.

У даному випадку ініціатива про відновлення втраченого судового провадження належить Новомосковському міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Як вбачається зі змісту ухвали та доданих до неї документів, цивільна справа № 409/1398/18 за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадабнк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, розглядалась у першій інстанції Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

За таких обставин питання відновлення втраченого судового провадження № 409/1398/18 підлягає розгляду Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

Відповідно до ст. 493 ЦПК України при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги: частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.

Представником позивача подано наявні документи, що подавались до Сєвєродонецького міського суд Луганської області.

Щодо обліково-статистичної картки даної справи в АСД Сєвєродонецького міського суд Луганської області міститься:

ухвала Сєвєродонецького міського суду Луганської області про прийняття справи до свого провадження № 409/1398/118 від 27 грудня 2018 року;

ухвала Сєвєродонецького міського суду Луганської області про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду № 409/1398/18 від 25 квітня 2019 року;

рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 409/1398/18 від 11 лютого 2020 року, згідно якого позов задоволено частково;

постанова Луганського апеляційного суду № 409/1398/18 від 26 травня 2020 року, згідно якої апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» задовольнити частково. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року в оскаржуваній частині щодо позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 скасоване і в цій частині ухвалено нове рішення;

постанова Луганського апеляційного суду № 409/1398/18 від 29 березня 2021 року, згідно якої апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року змінено.

постанова Верховного суду № 409/1398/18 від 08 грудня 2021 року, згідно якої касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишено без задоволення. Постанову Луганського апеляційного суду від 29 березня 2021 року залишено без змін.

Відповідно до статті 494 ЦПК України передбачено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.

Приймаючи до уваги, що доля матеріалів цивільної справи за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадабнк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит не відома, приміщення Сєвєродонецького міського суду Луганської області знаходиться під контролем окупаційних військ рф, а в наявності є вище перелічені документи по втраченому судовому провадженню, суд вважає, що вони підлягають відновленню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.488-491, 493, 494, 354 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Відновити втрачене судове провадження у цивільній справі № 409/1398/18 за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадабнк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, а саме судові рішення які містяться в обліково-статистичній картці даної справи в АСД Сєвєродонецького міського суду Луганської області:

Вважати встановленим зміст відновленої ухвали Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 409/1398/18 від 27.12.2018 в наступній редакції:

«Справа №409/1398/18

Провадження №2/428/2492/2018

УХВАЛА

про прийняття до свого провадження цивільної справи

27 грудня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області Кордюкова Ж.І., розглянувши матеріали цивільної справи №409/1398/18 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 01.11.2018 року цивільну справу №409/1398/18 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит було передано на розгляді по суті до Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2018 року, вказану цивільну справу №409/1398/18 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит (номер провадження №2/428/2492/18) передано судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області Кордюковій Ж.І.

За таких обставин, вказана цивільна справа №409/1398/18 має бути прийнята до провадження та призначена до розгляду у підготовчому засіданні.

Керуючись статтями 19, 31, 175, 177, 187, 189, 197, 258, 260, 261, 353-355, Перехідними положеннями ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Цивільну справу №409/1398/18 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит прийняти до свого провадження та призначити до розгляду у підготовчому засіданні з викликом сторін.

Призначити зазначену цивільну справу до розгляду у підготовчому засіданні на 19 лютого 2019 року о 10:00 год. Сєвєродонецького міського суду Луганської області, розташованому за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, бульвар Дружби Народів, б. 19.

У судове засідання викликати учасників справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/sud1227/.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Ж. І. Кордюкова»

Вважати встановленим зміст відновленої ухвали Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 409/1398/18 від 25.04.2019 в наступній редакції:

«Справа № 409/1398/18

Провадження №2/428/233/2019

УХВАЛА

про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду

25 квітня 2019 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Чумак Ю.А.,

представника позивача Баклана А.В.,

представника відповідача Суткової Р.А.,

розглянувши в підготовчому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Сєвєродонецького міського суду Луганської області знаходиться цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.

В ході підготовчого засідання судом було виконано вимоги ч.2 ст. 197 ЦПК України.

За таких обставин суд вважає за можливе закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Керуючись ст.ст. 197-200 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Закрити підготовче провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.

Призначити зазначену цивільну справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 19 червня 2019 року о 10:00 год.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ж. І. Кордюкова»

Вважати встановленим зміст відновленого рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 409/1398/18 від 11.02.2020 в наступній редакції:

«Справа №409/1398/18

Провадження №2/428/785/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Чумак Ю.А.,

представника позивача Баклана А.В.,

представника відповідача Суткової Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору про іпотечний кредит від 29.11.2012 року №713 ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 300000,00 грн. на строк 240 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 18,5% річних з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 26.11.2032 року для придбання трикімнатної квартири за договором купівлі-продажу, зі сплатою щомісячних ануїтетних платежів в сумі 4690,00 грн. З метою забезпечення виконання зазначеного зобов'язання 29.11.2012 року був укладений договір поруки №1 з ОСОБА_1 , відповідно до якого останній взяв на себе обов'язок солідарно відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 за своїми зобов'язаннями, що випливають з договору про іпотечний кредит. Відповідач ОСОБА_2 станом на 05.06.2018 року належним чином не виконує зобов'язання і має заборгованість в загальному розмірі 601885,52 грн., яка складається з наступного: борг за кредитом в розмірі 293168,78 грн.; відсотки за користування кредитом з 02.07.2014 року по 01.06.2018 року в розмірі 219461,98 грн.; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати кредиту в розмірі 3391,37 грн.; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 72725,69 грн.; три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 01.08.2013 року по 05.06.2018 року в розмірі 603,54 грн.; три проценти річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом з 01.08.2013 року по 05.06.2018 року в розмірі 12534,16 грн. Позивач просить суд стягнути на свою користь солідарно з відповідачів заборгованість за договором про іпотечний кредит від 29.11.2012 року №713 в сумі 601885,52 грн., а також стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 9028,28 грн.

Представник відповідача адвокат Суткова Р.А. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнала частково в сумі 291000,12 грн. та заперечувала проти задоволення решти позовних вимог. Свою позицію обґрунтувала тим, що позивач не врахував того, що ним була направлена вимога позичальнику про дострокове повернення кредиту, в зв'язку з чим з моменту направлення цієї вимоги, тобто з 17.01.2018 року, припинилась дія кредитного договору. Вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування кредитом за період з 18.01.2018 року по 01.06.2018 року є необґрунтованими. При розрахунку позивачем не враховано строк позовної давності, який становить три роки і перебіг якого починається з дня, коли позивач довідався про порушення свого права, тобто з моменту невнесення чергового платежу відповідачем ОСОБА_2 . Позивач звернувся до суду з позовом 04.10.2018 року, тобто після спливу строків позовної давності щодо щомісячних платежів за період з липня 2014 року по вересень 2015 року, включно. Таким чином, розмір заборгованості за кредитом з урахуванням строків позовної давності становить 467219,22 грн. Проте слід врахувати, що позивач не виконав свого обов'язку щодо повідомлення відповідача ОСОБА_2 про зміну свого місця знаходження, тобто не вчинив дію, передбачену договором. За таких обставин невиконання грошового зобов'язання відповідачем ОСОБА_2 мало місце внаслідок прострочення кредитора, а тому вона звільняється від відповідальності, а остаточний розмір заборгованості за іпотечним договором становить 291000,12 грн., який складається зі строкового боргу за кредитом в сумі 281472,59 грн. та простроченого боргу за кредитом в сумі 9527,53 грн.

Представник позивача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» Баклан А.В. в судовому засіданні підтвердив доводи, викладені в позовній заяві, підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилися.

Представник відповідача адвокат Суткова Р.А. в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково в розмірі 291000,12 грн., заперечувала проти задоволення решти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зробила заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

Вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.

В силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу вимог ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

29.11.2012 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 уклали договір про іпотечний кредит №713, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 300000,00 грн. на строк 240 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 18,5% річних з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 26.11.2032 року для придбання трикімнатної квартири за договором купівлі-продажу, зі сплатою щомісячних ануїтетних платежів в сумі 4690,00 грн. (п.п. 1.1., 1.2., 1.5.).

Згідно із п. 4.3.1, 4.3.2., 4.3.3. вищевказаного договору позичальник зобов'язується належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за цим договором; повернути кредит в сумі 300000,00 грн., своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, своєчасно сплачувати комісійні винагороди, у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором сплатити штрафні санкції в строки та на умовах, встановлених цим договором; у разі порушення умов цього договору достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами.

29.11.2012 року відповідач ОСОБА_2 отримала в касі банку кредитні кошти в сумі 300000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 зобов'язана належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання, які виникли з договору про іпотечний кредит від 29.11.2012 року №713.

Судом встановлено, що 29.11.2012 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в якості кредитора, ОСОБА_2 в якості боржника та ОСОБА_1 в якості поручителя уклали договір поруки №1, відповідно до якого ОСОБА_1 взяв на себе обов'язок відповідати солідарно і в повному обсязі за зобов'язаннями відповідача, що випливають з договору про іпотечний кредит 29.11.2012 року №713.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з розрахунком заборгованості за іпотечним кредитом від 29.11.2012 року №713 станом на 05.06.2018 року виникла прострочена заборгованість перед позивачем у загальній сумі 601885,52 грн., яка складається з наступного: борг за кредитом в розмірі 293168,78 грн.; відсотки за користування кредитом з 02.07.2014 року по 01.06.2018 року в розмірі 219461,98 грн.; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати кредиту в розмірі 3391,37 грн.; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 72725,69 грн.; три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 01.08.2013 року по 05.06.2018 року в розмірі 603,54 грн.; три проценти річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом з 01.08.2013 року по 05.06.2018 року в розмірі 12534,16 грн.

Пеня та/або штрафи позивачем не нараховувались.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , як поручитель ОСОБА_2 , зобов'язаний солідарно в повному обсязі відповідати перед кредитором за порушення нею зобов'язань, які виникають з договору про іпотечний кредит від 29.11.2012 року №713, що передбачено умовами договору поруки від 29.11.2012 року №1 (п.1.1. договору).

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 оспорювала суму боргу, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 , та заявила про застосування позовної давності.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного суду України у справі №6-1009цс17, згідно з якою поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов'язків.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Отже, оскільки договором про іпотечний кредит від 29.11.2012 року №713 передбачено, що чергові ануїтетні платежі в сумі 4690,00 грн. боржник ОСОБА_2 повинна була здійснювати не пізніше останнього робочого дня місяця, наступного за звітним (п.1.5. договору про іпотечний кредит від 29.11.2012 року №713), а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Згідно з розрахунком заборгованості, зробленим позивачем, відповідач ОСОБА_2 здійснила останній платіж (відсотки за користування кредитом) 26.06.2014 року.

Позивач звернувся до суду з позовом 09.07.2018 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, правовідносини поруки за договором не є припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя ОСОБА_1 за невиконання боржником ОСОБА_2 окремих зобов'язань за кредитним договором з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань в межах позовної давності.

Таким чином, оскільки позивач пред'явив вимоги до відповідача ОСОБА_1 , як до поручителя ОСОБА_2 , більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилась в частині усіх щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, тобто до 09.01.2018 року.

З 09.01.2018 року правовідносини поруки за договором не є припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя ОСОБА_1 за невиконання боржником ОСОБА_2 окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Однак, вказані позовні вимоги до поручителя ОСОБА_1 не можуть бути задоволені, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 10,57,60 ЦПК України, позивачем не було надано розрахунку заборгованості в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.

За таких обставин приходить до висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Зазначені висновки суду спростовують доводи представника відповідача, зазначені у відзиві, про те, що у позивача відсутні підстави для стягнення відсотків за користування кредитом після дати направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з відбитку поштового штемпеля на конверті позивач звернувся до суду з позовом 09.07.2018 року.

Отже, позовні вимоги, які не охоплюються періодом з 09.07.2015 року по 09.07.2018 року задоволенню не підлягають в зв'язку з пропуском позовної давності.

При цьому помилковими є доводи представника відповідача адвоката Суткової Р.А. щодо того, що позивач не виконав свого обов'язку та не повідомив відповідача ОСОБА_2 про зміну свого місця знаходження, тобто не вчинив дію, передбачену договором, що має наслідком звільнення ОСОБА_2 від виконання грошового зобов'язання.

З урахуванням приписів ст. 613 ЦК України судом не було встановлено того, що позивач відмовився прийняти належне виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 29.11.2012 року №713.

При цьому неповідомлення позивача про зміну місцезнаходження філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» або взагалі відсутність таких відомостей у відповідача ОСОБА_2 не позбавляло останню права виконати свої зобов'язання за договором шляхом внесення належних з неї кредиторові грошей у депозит нотаріуса чи нотаріальної контори.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню з урахуванням строків позовної давності:

прострочена заборгованість по кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 9326,63 грн. та строковий борг в сумі 281472,59 грн.;

відсотки за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 153663,68 грн.;

інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 1506,14 грн.;

інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 28153,50 грн.;

три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 361,71 грн.;

три відсотки річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 5988,69 грн.

Загальна сума, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача становить 480472,94 грн.

Аналізуючи обставини, встановлені в судовому засіданні, в сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо решти доводів сторін суд відзначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог (79,93%) у сумі 7207,28 грн. у зв'язку з їх документальним підтвердженням.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355, Перехідними положеннями ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 29.11.2012 року №713 у сумі 480472 (чотириста вісімдесят тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 94 коп., з яких:

відсотки за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 153663,68 грн.;

інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 1506,14 грн.;

три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 361,71 грн.;

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» суму судових витрат у розмірі 7207 (сім тисяч двісті сім) грн. 28 коп.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі складено 20.02.2020 року.

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк», місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, б. 36, код юридичної особи в ЄДРПОУ 09304612.

Представник позивача: адвокат Баклан Андрій Вікторович, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник відповідача: адвокат Суткова Рена Агабєковна, місцезнаходження: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя Ж. І. Кордюкова».

Вважати встановленим зміст відновленої постанови Луганського апеляційного суду № 409/1398/18 від 26.05.2020 в наступній редакції:

«Справа № 409/1398/18

Провадження № 22-ц/810/259/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2020 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Луганської В.М.

суддів: Коновалової В.А., Єрмакова Ю. В.

за участю секретаря судового засідання Перишкіна Т.М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк»

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк»

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року ухвалене судом у складі судді Кордюкової Ж.І.

за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», яке перейменовано в Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») звернулося до суду з зазначеними вимогами в обґрунтування яких вказало, що між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит № 713 від 29 листопада 2012 року.

Відповідно до п.п.1.1-1.3 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику на умовах договору кредит у сумі 300000,00 грн, а позичальник зобов'язувався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за нарахування кредитом в розмірі 18,5 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. Кредит надавався готівкою одноразово строком на 240 місяців терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 26 листопада 2032 року на придбання трикімнатної квартири за договором купівлі- продажу.

Згідно п.п. 1.5 -1.6.1.3 кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати проценти та проводити погашення кредиту щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця, наступного за звітним, ануїтетними платежами в сумі 4690,00 грн.

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором було укладено договір поруки № 1 від 29 листопада 2012 року з ОСОБА_1 .

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку .

Згідно п. 1.1., 3.1, 3.2. договору поруки поручитель зобов'язувався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. Поручитель відповідає по зобов'язаннях за кредитним договором перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник.

Відповідно до п. 2.1. договору поруки у разі порушення боржником виконання зобов'язання, кредитор має право вимагати від поручителя виконання зобов'язання боржника перед кредитором згідно з умовами кредитного договору в порядку, передбаченому цим договором.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не виконала зобов'язання щодо погашення кредиту та своєчасної сплати процентів за його користування, позивачем з метою погашення простроченої заборгованості на адресу реєстрації боржника та поручителя 17 січня 2018 року направлені вимоги про усунення порушень відповідно до кредитного договору, якими повідомлено про наявність у позичальника заборгованості за кредитом, необхідність виконання порушеного зобов'язання, а також попереджено їх про вжиття банком заходів для захисту порушених прав.

Станом на 05 червня 2018 року утворилася заборгованість за кредитним договором № 713 від 29 листопада 2012 року у сумі - 601 885,52 грн, яка складається з:

борг за кредитом в розмірі 293168,78 грн.;

відсотки за користування кредитом з 02 липня 2014 року по 01 червня 2018 року в розмірі 219 461, 98 грн.;

інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати кредиту в розмірі 3391,37 грн.;

інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 72725,69 грн.;

три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 01 серпня 2013 року по 05 червня 2018 року в розмірі 603,54 грн.;

три проценти річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом з 01 серпня 2013 року по 05 червня 2018 року в розмірі 12534,16 грн.;

У зв'язку з викладеним, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором про іпотечний кредит №713 від 29 листопада 2012 року станом на 05 червня 2018 року у сумі 601885,52 грн, та стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 9028,28 грн.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року позовні вимоги АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит задоволено частково.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 29 листопада 2012 року № 713 у сумі 480472, 94 грн., з яких: прострочена заборгованість по кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 9326,63 грн. та строковий борг в сумі 281472,59 грн.; відсотки за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 153663,68 грн.; інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 1506,14 грн.; інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 28153,50 грн.; три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 361,71 грн.; три відсотки річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 5988,69 грн.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» судові витрати у розмірі 7207, 28 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням АТ «Державний ощадний банк України» в апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області в частині відмови у задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , який є солідарним боржником з ОСОБА_2 за договором про іпотечний кредит № 713 від 29 листопада 2012 року, яка станом на 05 червня 2018 року складає 601885,52 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано норми матеріального права, а саме ст. ст. 251 - 254, 530, ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором було укладено договір поруки № 1 від 29 листопада 2012 року з ОСОБА_1 .

Пунктом 4.2. договору поруки встановлено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом строків позовної давності, визначених у п. 5.4 цього договору не пред'явить вимоги до поручителя.

Пунктом 5.4 договору поруки встановлено збільшення строків позовної давності у відповідності до ч. 1 ст. 259 ЦК України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов'язань поручителя (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені, тощо), що передбачені умовами кредитного договору та цього договору. Сторонами узгоджено припинення поруки, якщо кредитор протягом 3 (трьох) років не пред'явить вимоги до Поручителя. Вказані умови договору поруки свідчать про те, що строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України встановлено саме договором поруки, а тому застосування судом першої інстанції вимоги ст. 559 ЦК України щодо не встановлення у відповідному договорі поруки строку припинення поруки не знаходить свого підтвердження з підстав, визначених умовами п. п. 4.2, 5.4. Договору поруки, тому висновок суду щодо припинення поруки до 09.01 2018 року не відповідає вимогам закону.

Оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше останнього робочого дня місяця, наступного за звітним (п. 1.5. Кредитного договору), а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів починається обраховування встановленого п. п. 4.2., 5.4. договору поруки трирічного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції в порушенням норм ЦПК України необґрунтовано відмовив у стягненні кредитної заборгованості з поручителя, посилаючись на те, що позивачем не надано розрахунку заборгованості в межах строку дії поруки.

В судовому засіданні представник АТ «Державний ощадний банк України» підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі.

В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений у відповідності до ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції».

Представник ОСОБА_2 - Суткова Р.А. про місце та час судового засідання повідомлена у визначеному законом порядку. Відповідно до ч.5 ст.130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливим розглядати справу за відсутності учасників справи, оскільки про місце та час судового засідання повідомлені у визначеному законом порядку.

Заслухавши доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно апеляційної скарги АТ «Державний ощадний банк України» оскаржує рішення суду в частині відмови в задоволенні заявлених вимог до поручителя ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованості за договором про іпотечний кредит від 29 листопада 2012 року № 713 у сумі 480472, 94 грн. та судових витрат у розмірі 7207, 28 грн. не оскаржується учасниками справи, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в частині відмови у задоволенні вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає встановленим по справі обставинам та вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості з поручителя ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач пред'явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень ч.4 ст.559 ЦК України порука припинена до 09 січня 2018 року і позивач не надав розрахунку заборгованості в межах строку дії поруки.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим по справі обставинам та вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29 лисопада 2012 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № 713, відповідно якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 300000,00 грн. на строк 240 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 18,5% річних з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 26 лисопада 2032 року для придбання трикімнатної квартири за договором купівлі-продажу, зі сплатою щомісячних ануїтетних платежів в сумі 4690,00 грн.

29 листопада 2012 року відповідач ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в сумі 300000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, згідно розрахунку позивача утворилася заборгованість у розмірі 601885,52 грн., яка складається з: борг за кредитом в розмірі 293168,78 грн.; відсотки за користування кредитом з 02.07.2014 року по 01.06.2018 року в розмірі 219461,98 грн.; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати кредиту в розмірі 3391,37 грн.; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 72725,69 грн.; три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 01.08.2013 року по 05.06.2018 року в розмірі 603,54 грн.; три проценти річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом з 01.08.2013 року по 05.06.2018 року в розмірі 12534,16 грн.

29 листопада 2012 року між ПАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки №1, відповідно до якого ОСОБА_1 взяв на себе обов'язок відповідати солідарно в повному обсязі за зобов'язаннями ОСОБА_2 , що випливають з договору про іпотечний кредит від 29 листопада 2012 року №713.

Пунктом 4.2 договору поруки передбачено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом строків позовної давності, визначених у п.5.4. цього договору не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до п.5.4 договору поруки сторони домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов'язань поручителя (в тому числі, але не виключно, щодо погашення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені, тощо), що передбачено умовами кредитного договору та цього договору.

Пунктом 4.2.1- 4.2.2 кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати від позичальника при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами більше ніж на три календарних місяці, а також в інших випадках, передбачених договором, дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість у примусовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 10 січня 2018 року за № 110.20.-13/156/2341/2018-12/вих на адресу боржника та за № 110.20.-13/157/2343/2018-12/вих на адресу поручителя направив вимоги про дострокове повернення кредиту за договором про іпотечний кредит №713 від 29 листопада 2012 року, розрахованої станом на 02 січня 2018 року.

Тобто, у січні 2018 року банк використав право дострокового погашення заборгованості, змінивши строк виконання основного зобов'язання у порядку, передбаченому кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Відповідно до п.1.5 кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати погашення кредиту та сплачувати проценти щомісячно ануїтетними платежами в сумі 4690, 00 грн. щомісячно.

Тобто, сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року за № 6-223цс16, у постанові від 19 жовтня 2016 року № 1265цс15, у постанові Великої палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12, які згідно зі ст. 263 ЦПК України є обов'язковими для судів.

Разом із тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу трирічного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Як встановлено, позивач звернувся до суду з позовною заявою 09 липня 2018 року.

Зазначене свідчить про те, що позивачем вимоги до поручителя ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, яка виникла до 08 липня 2015 року за кредитним договором пред'явлені поза межами встановленого строку, передбаченого ч.4 ст.559 ЦК України, оскільки договором поруки пунктом 5.4. сторонами узгоджено припинення поруки, якщо кредитор протягом 3 (трьох) років не пред'явить вимоги до поручителя.

Таким чином, порука за кредитним договором в частині щомісячних платежів за період з 01 липня 2014 року по 08 липня 2015 року припинена на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Разом з тим, правовідносини поруки за договором поруки не можна вважати припиненими в частині кредитної заборгованості, яка виникла за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року, оскільки стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником зобов'язань за вказаний вище період до збігу трирічного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання зобов'язання за кредитним договором та вимог про стягнення строкової заборгованості.

Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції цих обставин не врахував помилково дійшов висновку про припинення поруки до 09 січня 2018 року та необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог до поручителя у зв'язку з ненаданням позивачем розрахунку заборгованості в межах дії строку поруки.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду з вимогами про стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя, позивач до позовної заяви додав розрахунок заборгованості. Суд першої інстанції, зробивши висновки щодо неприпинення поруки в іншій частині, зобов'язаний був навести розрахунок кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителя.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів судової палати погоджується з доводами апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п.3.1 договору поруки поручитель відповідає по зобов'язаннях за кредитним договором перед кредитором у тому обсязі, що і боржник.

Рішення Сєвєродонецького суду Луганської області від 11 лютого 2020 року в частині розрахунку заборгованості позивачем не оскаржується, з урахуванням того, що поручитель відповідає по зобов'язаннях за кредитним договором перед кредитором у тому обсязі, що і боржник, то на користь позивача з поручителя ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором про іпотечний кредит від 29.11.2012 року №713 у сумі 480472, 94 грн. з яких:

відсотки за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 153663,68 грн.;

інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 1506,14 грн.;

три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 361,71 грн.;

З урахуванням викладеного, відповідно до п.п.1, 4 ст.376 ЦПК України рішення суду в частині відмови у задоволенні позову АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 29 листопада 2012 року № 713 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення заявлених вимог позивача до поручителя ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_1 , який є солідарним боржником з ОСОБА_2 заборгованості за договором про іпотечний кредит від 29 листопада 2012 року № 713 у сумі 480472, 94 грн.

Згідно з положеннями частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, скаржником при поданні апеляційної скарги сплачений судовий збір в сумі 13542, 42грн., що підтверджується платіжним дорученням (а. с. 205).

У зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги на користь скаржника підлягає стягненню з ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати сплачені скаржником при поданні апеляційної скарги у розмірі 10810, 91 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року в оскаржуваній частині щодо позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

Заявлені вимоги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , який є солідарним боржником з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк», код ЄДРПОУ 09304612 заборгованість за договором про іпотечний кредит від 29 листопада року № 713 у сумі 480472 (чотириста вісімдесят тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 94 коп., з яких:

відсотки за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 153663,68 грн.;

інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 1506,14 грн.;

три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 361,71 грн.;

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк», код ЄДРПОУ 09304612 суму судових витрат у розмірі 10810 (десять тисяч вісімсот десять) грн. 91 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови

Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України цей строк продовжується на строк дії такого карантину.

Повний текст постанови складено 27 травня 2020 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді В. А. Коновалова

Ю.В. Єрмаков»

Вважати встановленим зміст відновленої постанови Луганського апеляційного суду № 409/1398/18 від 29.03.2021 в наступній редакції:

«Справа № 409/1398/18

Провадження № 22-ц/810/688/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року місто Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Гаврилюк В.К., Стахова Н.В.

за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк»

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу

ОСОБА_2

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року, постановлене у складі судді Кордюкової Ж.І., в залі судових засідань Сєвєродонецького міського суду Луганської області у м. Сєвєродонецьк

за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за іпотечний кредит, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між банком та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит № 713 від 29 листопада 2012 року.

Відповідно до п.п.1.1-1.3 кредитного договору, банк зобов'язався надати позичальнику на умовах договору кредит у сумі 300000,00 грн, а позичальник зобов'язувався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за нарахування кредитом в розмірі 18,5 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. Кредит надавався готівкою одноразово строком на 240 місяців терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 26 листопада 2032 року на придбання трикімнатної квартири за договором купівлі- продажу.

З метою забезпечення виконання зазначеного зобов'язання 29.11.2012 року був укладений договір поруки №1 з ОСОБА_1 , відповідно до якого останній взяв на себе обов'язок солідарно відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 за своїми зобов'язаннями, що випливають з договору про іпотечний кредит.

У зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, виникла заборгованість станом на 05.06.2018 року в загальному розмірі 601885,52 грн, яка складається з наступного: борг за кредитом в розмірі 293168,78 грн; відсотки за користування кредитом з 02.07.2014 року по 01.06.2018 року в розмірі 219461,98 грн; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати кредиту в розмірі 3391,37 грн; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 72725,69 грн; три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 01.08.2013 року по 05.06.2018 року в розмірі 603,54 грн; три проценти річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом з 01.08.2013 року по 05.06.2018 року в розмірі 12534,16 грн.

Позивач просив суд стягнути на свою користь солідарно з відповідачів заборгованість за договором про іпотечний кредит від 29.11.2012 року №713 в сумі 601885,52 грн., а також стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 9028,28 грн.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року ухвалено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит задовольнити частково.

прострочена заборгованість по кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 9326,63 грн та строковий борг в сумі 281472,59 грн;

відсотки за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 153663,68 грн;

інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 1506,14 грн;

інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 28153,50 грн;

три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 361,71 грн;

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» суму судових витрат у розмірі 7207 (сім тисяч двісті сім) грн 28 коп.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Рішення суду мотивовано тим, що позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася до сплати та сплати заборгованості за кредитним договором з урахуванням строку позовної давності.

В апеляційні скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року у справі № 409/1398/18 повністю і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано недотримання позивачем порядку дострокового повернення частини кредиту, що залишилась до сплати, в сумі 281 472,59 грн, не було звернуто уваги на відсутність доказів отримання відповідачем вимоги банку про дострокове повернення кредиту та відсутності відповідного обов'язку відповідача сплатити борг в цій частині.

Суд першої інстанції не врахував доводи представника відповідача стосовно того, що направлення вимоги позичальнику про дострокове повернення кредиту припиняє дію кредитного договору, а тому вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування кредитом за період з моменту направлення вимоги про дострокове повернення кредиту по дату звернення до суду з позовом, є необґрунтованими.

Також, суд першої інстанції не врахував принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру процентів за час затримки розрахунку, що підлягають сплаті.

Суд першої інстанції не оцінив положення договору, що стосуються зобов'язань боржника за договором, чим, фактично, не - компенсував боржнику комісійні винагороди за договором, які є очевидно незаконними.

Суд не застосував аналогію закону, не застосував Закон України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».

Представником ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» адвокатом Гребенаром О.В. подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зазначив, що ствердження скаржниці стосовно припинення дії Кредитного договору з моменту направлення вимоги про дострокове повернення - 17.01.2018 року є необґрунтованим, таким, що не відповідає нормам права (ст. 6, 627 ЦК України щодо свободи договору) та положенням Кредитного договору (п.п. 3.4., 7.3., 4.2,2.).

Крім того, Банком не заявлялись вимоги щодо стягнення пені чи будь- яких штрафних санкцій за кредитним договором у зв'язку з чим відсутні підстави для застосовування ст. 551 ЦК України.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, гарантією належного виконання грошового зобов'язання. Зазначені проценти входять до складу основного боргу. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг, не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Банком дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Щодо не включення в розрахунок заборгованості комісійної винагороди за надання кредиту, представник посилається на те, що перед підписанням вказаного договору, позивача було ознайомлено з його умовами в тому числі з умовами кредитування (п. 1.11 Кредитного договору), сукупною вартістю Кредиту, його особливостями, перевагами, а також іншою інформацією обов'язок щодо надання якої встановлено правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою НБУ № 168 № 10.05.2007 року, що підтверджується підписом ОСОБА_2 у графі «реквізити та підпис сторін», остання тривалий час сплачувала платежі.

Представник зауважив, що аналогію закону можна застосовувати виключно у випадку повної чи часткової відсутності правових норм. Особливості державної політики забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях регулюються Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», у п. 14.2. ст. 14 Закону України № 1636-УІІ чітко зазначено, що тільки внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території АРК звільняється від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

ОСОБА_2 у поданій заяві просила апеляційний суд розгляд справи, призначений на 29.03.2021 року, відкласти з причин її участі у тренінгу для тренерів Школи суддів та занятістю її захисника в судовому розгляді іншої справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з пунктами 4, 6, 10, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Частинами першою, третьою та четвертою статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).

Відповідачем ОСОБА_2 неодноразово подавались клопотання про відкладення розгляду справи - 10.12.2020 року, 04.02.2021 року, 22.02.2021 року, 15.03.2021 року.

Разом з цим, відповідач не була позбавлена можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду відповідно до статті 212 ЦПК України, проте не скористалася своїм правом

Колегія суддів враховує, що дана справа тривалий час перебуває на розгляді у суді апеляційної інстанції, тому, для забезпечення принципу «справедливого балансу» між сторонами, апеляційний суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи призначеної на 29.03.2021 року не має.

Відповідно до положень ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Так, згідно доводів апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року повністю та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, відмовити у повному обсязі.

Проте, матеріалами справи встановлено, що позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит були предметом перегляду судом апеляційної інстанції, за результатами якого Луганським апеляційним судом ухвалена постанова від 26.05.2020 року. Тому рішення суду в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Судом встановлено, що 29 листопада 2012 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № 713, відповідно якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 300000,00 грн на строк 240 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 18,5% річних з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 26 листопада 2032 року для придбання трикімнатної квартири за договором купівлі-продажу, зі сплатою щомісячних ануїтетних платежів в сумі 4690,00 грн.

29 листопада 2012 року відповідач ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в сумі 300000,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, згідно розрахунку позивача утворилася заборгованість у розмірі 601885,52 грн, яка складається з: борг за кредитом в розмірі 293168,78 грн; відсотки за користування кредитом з 02.07.2014 року по 01.06.2018 року в розмірі 219461,98 грн; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати кредиту в розмірі 3391,37 грн; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по травень 2018 року за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 72725,69 грн; три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 01.08.2013 року по 05.06.2018 року в розмірі 603,54 грн; три проценти річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом з 01.08.2013 року по 05.06.2018 року в розмірі 12534,16 грн.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінюючи аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернувся до суду з позовом - 09.07.2018 року.

Тому, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги, які не охоплюються періодом з 09.07.2015 року по 09.07.2018 року задоволенню не підлягають в зв'язку з пропуском позовної давності.

Так, в матеріалах справи містяться вимоги банку до позичальника про дострокове повернення всієї суми кредиту в сумі 293168,78 грн за договором про іпотечний кредит № 713 від 29.11.2012 року у зв'язку з невиконанням зобов'язань.

Разом з тим, позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували як факт направлення вимоги про дострокове повернення кредиту за договором про іпотечний кредит так і її отримання відповідачем, у порядку та на умовах передбачених договором.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що «частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором»; «…суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту»; «…порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності з 10 червня 2017 року, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Враховуючи, що умовами договору про іпотечний кредит передбачено обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів, проте банком не дотримано передбачені договором умови та положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», тому відсутні підстави для задоволення позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за договором про іпотечне кредитування.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з боржника строкової кредитної заборгованості за тілом кредиту не підлягають задоволенню.

Скаржником не надано доказів на спростування розрахунку заборгованості, здійсненого судом.

Відтак, колегія суддів вважає, що прострочена заборгованість по кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року, відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем, підлягає стягненню в сумі 19701,79 грн.

Сума заборгованості за Договором про іпотечний кредит № 713 від 29.11.2012 року підлягає стягненню у розмірі 209375,51грн, з яких: прострочена заборгованість по кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 19701,79грн; відсотки за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 153663,68 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 1506,14 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 28153,50 грн; три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 361,71 грн; три відсотки річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 5988,69 грн.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги, що після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором не відповідають вимогам закону.

Так, відповідно до п. 7.3. Кредитного договору будь-які повідомлення, які направляються Сторонами одна одній в рамках цього Договору, повинні бути здійснені в письмовій формі та будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони надіслані листом на замовлення або доставлені особисто на адресу Сторін, окрім випадків, що передбачені окремими положеннями цього Договору.

При цьому, відповідач у скарзі вказувала на відсутність доказів отримання нею вимоги банку про дострокове повернення кредиту.

Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру процентів за час затримки розрахунку, що підлягають сплаті; не оцінки положення договору, що стосуються зобов'язань боржника за договором, чим, фактично, не - компенсував боржнику комісійні винагороди за договором, які є очевидно незаконними; не застосування аналогії закону, положень Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» на увагу не заслуговують, оскільки зазначеним доводам надана відповідна правова оцінка у відзиві представника позивача, з якою погоджується колегія суддів.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» суми судових витрат у розмірі 7207 (сім тисяч двісті сім) грн 28 коп. підлягає скасуванню.

З Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума судових витрат в розмірі 1560,02 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року змінити, визначивши загальну суму заборгованості за Договором про іпотечний кредит № 713 від 29.11.2012 року, у розмірі 209375,51грн, з яких:

прострочена заборгованість по кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 19701,79грн;

відсотки за користування кредитом за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 153663,68 грн;

інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 1506,14 грн;

три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09.07.2015 року по 01.06.2018 року в сумі 361,71 грн;

Скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» суми судових витрат у розмірі 7207 (сім тисяч двісті сім) грн 28 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі -1560,02 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2021 року.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.К. Гаврилюк

Н.В. Стахова»

Вважати встановленим зміст відновленої постанови Верховного суду № 409/1398/18 від 08.12.2021 в наступній редакції:

«Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 409/1398/18

провадження № 61-8551св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Луганського апеляційного суду від 29 березня 2021 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Гаврилюка В. К., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.

Позовна заява мотивована тим, що 29 листопада 2012 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит, за умовам якого остання отримала кредит у розмірі 300 000 грн на придбання квартири зі сплатою 18,5% річних на строк до 26 листопада 2032 року.

У рахунок належного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором 20 листопада 2012 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, предметом якого є зобов'язання поручителя перед кредитором відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне виконання боржником зобов'язання за кредитним договором.

17 січня 2018 року банк направив на адресу позичальника вимогу про дострокове повернення кредиту, оскільки останнім порушуються умови кредитного договору в частині своєчасної сплати основної суми кредиту та процентів за його користування. При цьому позичальника повідомлено про наявність заборгованості за кредитним договором, необхідність погашення заборгованості, а також попереджено про вжиття банком заходів щодо захисту порушених прав у порядку, передбаченому чинним законодавством України, у разі несплати всієї суми боргу у визначений банком строк.

Вимога банку відповідачем ОСОБА_2 не виконана, заборгованість не погашена.

Станом на 05 червня 2018 року існує заборгованість за кредитним договором від 20 листопада 2012 року у розмірі 601 885,52 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 293 168,78 грн, процентів за користування кредитом за період з 02 липня 2014 року по 01 червня 2018 року в розмірі 219 461,98 грн, інфляційних втрат у зв'язку з простроченням сплати кредиту за період з липня 2014 року по травень 2018 року у розмірі 3 391,37 грн, інфляційних втрат у зв'язку з простроченням сплати процентів за користування кредитом в розмірі 72 725,69 грн, трьох процентів річних у зв'язку з простроченням сплати кредиту за період з 01 серпня 2013 року по 05 червня 2018 року в розмірі 603,54 грн, три проценти річних у зв'язку з простроченням сплати процентів за користування кредитом за період з 01 серпня 2013 року по 05 червня 2018 року в розмірі 12 534,16 грн.

Ураховуючи викладене, ПАТ «Державний ощадний банк України» просило задовольнити позовні вимоги та стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 20 листопада 2012 року у розмірі 601 885,52 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 293 168,78 грн, процентів за користування кредитом за період з 02 липня 2014 року по 01 червня 2018 року в розмірі 219 461,98 грн, інфляційних втрат у зв'язку з простроченням сплати кредиту за період з липня 2014 року по травень 2018 року у розмірі 3 391,37 грн, інфляційних втрат у зв'язку з простроченням сплати процентів за користування кредитом в розмірі 72 725,69 грн, трьох процентів річних у зв'язку з простроченням сплати кредиту за період з 01 серпня 2013 року по 05 червня 2018 року в розмірі 603,54 грн, три проценти річних у зв'язку з простроченням сплати процентів за користування кредитом за період з 01 серпня 2013 року по 05 червня 2018 року в розмірі 12 534,16 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 29 листопада 2012 року у розмірі 480 472,94 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 9 326,63 грн та строковий борг - 281 472,59 грн; відсотки за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 153 663,68 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 1 506,14 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 28 153,50 грн; три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 361,71 грн; три відсотки річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 5 988,69 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» судовий збір у розмірі 7 207,28 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_2 отримала кредитні кошти, тому вона зобов'язана належним чином виконувати умови кредитного договору.

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом 09 липня 2018 року, тому позовні вимоги, які не охоплені періодом з 09 липня 2015 року по 09 липня 2018 року, задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском позовної давності.

Неповідомлення відповідача ОСОБА_2 про зміну місцезнаходження філії Луганського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» та відсутність таких відомостей у боржника не позбавляє її права виконати зобов'язання за кредитним договором шляхом внесення належних сум на депозитний рахунок нотаріуса чи нотаріальної контори.

Суд не встановив, що банк відмовився прийняти належне виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 29 листопада 2012 року.

Відповідач ОСОБА_1 як поручитель ОСОБА_2 несе відповідальність перед кредитором за невиконання останньою умов кредитного договору солідарно з боржником.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому застосуванню підлягає стаття 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Оскільки позивач пред'явив вимоги до відповідача ОСОБА_1 як поручителя ОСОБА_2 більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилась в частині усіх щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, тобто до 09 січня 2018 року.

З 09 січня 2018 року порука не є припиненою в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя ОСОБА_1 за невиконання боржником ОСОБА_2 окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Однак вказані вимоги до ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надав розрахунок заборгованості в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з часу настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, АТ «Державний ощадний банк України» оскаржило його в цій частині в апеляційному порядку.

Постановою Луганського апеляційного суду від 26 травня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року в оскаржуваній частині щодо вирішення позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині судове рішення, яким позовні вимоги АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , який є солідарним боржником з ОСОБА_2 , на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 29 листопада року у сумі 480 472,94 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 9 326,63 грн та строковий борг - 281 472,59 грн; відсотки за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 153 663,68 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 1 506,14 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 28 153,50 грн; три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 361,71 грн; три відсотки річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 5 988,69 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що правовідносини поруки за договором поруки не можна вважати припиненими в частині кредитної заборгованості, яка виникла у період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року, оскільки стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником зобов'язань за вказаний вище період до збігу трирічного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання зобов'язання за кредитним договором та вимог про стягнення строкової заборгованості.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині розрахунку заборгованості не оскаржувалося, тому враховуючи, що поручитель відповідає за виконання боржником зобов'язань у тому ж обсязі, що і боржник, з ОСОБА_1 , який є солідарним боржником з ОСОБА_2 , на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у сумі 480 472,94 грн.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року у вищевказаній справі.

Зупинено дію рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року та постанови Луганського апеляційного суду від 26 травня 2020 року.

Постановою Луганського апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року змінено, визначено загальну суму заборгованості за договором про іпотечний кредит від 29 листопада 2012 року у розмірі 209 375,51 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 19 701,79 грн; відсотки за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 153 663,68 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 1 506,14 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 28 153,50 грн; три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 361,71 грн; три відсотки річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року - 5 988,69 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» судового збору у розмірі 7 207,28 грн скасовано.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 560,02 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки банк звернувся до суду із цим позовом 09 липня 2018 року, тому позовні вимоги, які не охоплюються періодом з 09 липня 2015 року по 09 липня 2018 року задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском позовної давності, про що правильно зазначив суд першої інстанції.

ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до ОСОБА_2 з позовом про дострокове повернення всієї суми кредиту за договором про іпотечний кредит від 29 листопада 2012 року у розмірі 293 168,78 грн, оскільки позичальник умови договору не виконує.

Однак позивач не надав доказів, які б підтверджували як направлення вимоги про дострокове повернення кредиту за договором так і вручення її відповідачу ОСОБА_2 , у порядку та на умовах передбачених договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виклала правовий висновок про те, що регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, встановлювала обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності з 10 червня 2017 року, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Оскільки умовами договору про іпотечний кредит передбачено обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання достроково повернення коштів, проте банком не дотримано передбачені договором умови та положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», тому немає підстав для задоволення позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за договором про іпотечне кредитування.

Вимоги позивача про стягнення з боржника строкової кредитної заборгованості за тілом кредиту не підлягають задоволенню.

ОСОБА_2 не надала доказів на спростування розрахунку заборгованості, здійсненого судом, тому прострочена заборгованість по кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року, відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем, підлягає стягненню у розмірі 19 701,79 грн. Сума заборгованості за договором про іпотечний кредит від 29 листопада 2012 року підлягає стягненню у розмірі 209 375,51 грн, з яких: прострочена заборгованість по кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 19 701,79 грн; відсотки за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 153 663,68 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 1 506,14 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 28 153,50 грн; три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 361,71 грн; три відсотки річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 5 988,69 грн.

Позовні вимоги банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит були предметом перегляду суду апеляційної інстанції, за результатами якого Луганський апеляційний суд прийняв постанову від 26 травня 2020 року, тому рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог не є предметом перегляду в апеляційному порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі АТ «Державний ощадний банк України» просило скасувати постанову Луганського апеляційного суду від 29 березня 2021 року, залишити в силі рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року, яке змінено постановою Луганського апеляційного суду від 26 травня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні), а також на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах).

АТ «Державний ощадний банк України» зазначало, що відсутній висновок Верховного Суду щодо досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за кредитним договором до позичальника, який зареєстрований на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Проте відповідно до Указу Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», та розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» у зв'язку з проведенням антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях та блокування окремих об'єктів поштового зв'язку з 27 листопада 2014 року Державне підприємство «Укрпошта» зупинило приймання і доставку поштових відправлень на територіях Донецької та Луганської областей.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що ні Конституція України ні стаття 1050 ЦК України не містять застережень щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 зазначив про те, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Також вказав, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), суперечить рішенню Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002.

Досудове врегулювання спорів порушує право банку на судовий захист, який є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, передбаченою статтею 55 Конституції України, тому зобов'язання особи перед зверненням до суду скористатися таким способом захисту своїх прав є порушенням Конституції України.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Вказувала, що питання щодо можливості досудового врегулювання дострокового повернення коштів на тимчасово окупованій території України не є предметом розгляду цієї справи.

Обов'язкове направлення вимоги про дострокове повернення кредиту у разі заявлення банком вимоги про стягнення коштів за основним боргом за кредитом, строк повернення яких ще не настав, не є формою досудового врегулювання спору, оскільки зазначена вимога поєднує в собі не тільки ознаки досудового врегулювання спору між сторонами кредитного договору, а й ознаки повідомлення сторони, яка не виконує чи неналежно виконує умови договору, про зміну строку повернення суми кредиту та строку нарахування процентів за користування кредитом.

Інший учасник справи відзив на касаційну скаргу не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду АТ «Державний ощадний банк України» 14 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, 29 листопада 2012 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 300 000 грн на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_5 , зі сплатою 18,5 % річних за користування кредитом на строк до 26 листопада 2032 року.

У рахунок забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору 29 листопада 2012 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, предметом якого є зобов'язання перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником зобов'язання за договором про іпотечний кредит, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»» введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», яким розпочато Антитерористичну операцію на сході України (далі - АТО).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого включено і місто Луганськ.

З 27 листопада ДП «Укрпошта» зупинила приймання і доставку поштових відправлень на територіях Донецької та Луганської областей, які не контролюються українською владою.

17 січня 2018 року банк направив ОСОБА_2 , на адресу її реєстрації: АДРЕСА_6 , вимогу про дострокове повернення кредиту за договором про іпотечний кредит за допомогою поштового відправлення - «до запитання», оскільки останньою порушуються умови кредитного договору в частині своєчасної сплати основної суми кредиту та процентів за його користування. При цьому позичальника повідомлено про наявність заборгованості за кредитним договором, необхідність погашення заборгованості, а також попереджено про вжиття банком заходів щодо захисту порушених прав у порядку, передбаченому чинним законодавством України, у разі несплати всієї суми боргу у визначений банком строк.

Вимога банку відповідачем ОСОБА_2 не виконана, заборгованість не погашена.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором іпотечного кредиту та визначаючи загальну суму заборгованості за договором у розмірі 209 375,51 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки банк не дотримався обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів, передбаченого умовами договору про іпотечний кредит та положеннями частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», тому немає підстав для дострокового стягнення коштів (тіло кредиту) за вказаним договором.

Натомість стягненню підлягає прострочена заборгованість по кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України.

Так у цій статті зазначено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання та початок перебігу позовної давності.

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

Згідно з частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року, якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року (набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування»), встановила обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19).

З огляду на частину третю статті 400 ЦПК України, враховуючи висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), колегія суддів не вбачає підстав щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, а саме дотримання кредитодавцем досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

При цьому відсутні підстави вважати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) не врахувала роз'яснення Конституційного Суду України, викладені ним у рішенні від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002, оскільки розглядаючи справу за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України Конституційний Суд України зазначив про те, що встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

АТ «Державний ощадний банк України» просило достроково стягнути з відповідача ОСОБА_2 усю суму кредиту, нарахованих процентів, інфляційні втрати та три проценти річних.

Установивши, що кредит надавався на споживчі цілі, строк його повернення на час звернення з цим позовом не настав (дата повернення кредиту - 26 листопада 2032 року), позивач не надав докази на підтвердження направлення та вручення позичальником досудової вимоги про дострокове повернення кредиту, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для дострокового стягнення усієї суми кредиту.

За умовами кредитного договору, сторони погодили, що виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення отриманих у позику кредитних коштів буде здійснюватися частинами, зокрема, щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця, наступного за звітним, платежами у сумі 4 690 гривень.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 не виконує належним чином своїх зобов'язань за договором про іпотечний кредит, щомісячні платежі з повернення кредиту не вносить, останній платіж (проценти за користування кредитом) здійснено ОСОБА_2 26 червня 2014 року.

З позовом до суду АТ «Державний ощадний банк України» звернулося 09 липня 2018 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Оскільки після 26 червня 2014 року відповідачем ОСОБА_2 не здійснювалися платежі за кредитним договором, а з позовом АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду 09 липня 2018 року, правильним є висновок апеляційного суду про те, що позовна давність підлягає застосуванню за заявою відповідача щодо частини заявлених позивачем вимог, що не охоплені трирічним строком, у зв'язку з чим заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року (дату, зазначену в позовних вимогах).

За змістом касаційної скарги АТ «Державний ощадний банк України» підставою оскарження постанови апеляційного суду є положення пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Стосовно вказаних доводів касаційної скарги слід зазначити таке.

Верховний Суд вже неодноразово викладав висновок, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), постанови Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 204/5711/14-ц (провадження № 61-2865св21), від 23 вересня 2021 року у справі № 727/6271/13-ц (провадження № 61-15031св20), від 20 жовтня 2021 року № 592/6485/16-ц (провадження № 61-13728св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 459/1099/15-ц (провадження № 61-4011св20)).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив, що позивач не надав докази на підтвердження направлення та вручення ОСОБА_2 досудової вимоги про дострокове повернення кредиту.

У касаційній скарзі заявник вказував, що останнє відоме місце проживання ОСОБА_2 було місто Луганськ, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження, а питання направлення вимоги особам, які зареєстровані на тимчасово окупованій території України, не врегульоване положеннями чинного законодавства.

Направивши боржнику вимогу про дострокове повернення кредиту відповідно до рекомендацій АТ «Укрпошта», викладених на веб-сайті www.ukrposhta.ua, та листа Луганської дирекції АТ «Укрпошта» від 19 серпня 2015 року № 527, згідно з яким рекомендовано направляти поштові відправлення на території Луганської та Донецької областей, що не контролюються українською владою, за допомогою виду поштового відправлення - «до запитання», банк виконав вимоги, передбачені частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року.

Разом з тим, суди встановили та не заперечують сторони, що на час укладення договору про іпотечний кредит ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .

У зв'язку із ситуацією, яка склалась на сході України, дійсно пересилання поштових відправлень на тимчасово окуповані території України було обмежено відповідно до Указу Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення».

Однак, ОСОБА_2 , хоча і була зареєстрована на тимчасово окупованій території України на час проведення АТО, проте вона не проживала і не перебувала на цій території, оскільки з 2010 року вона займала посаду судді Луганського окружного адміністративного суду, який був розташований у місті Луганську, потім, у зв'язку з переміщенням суду на підконтрольну Україні територію, у місті Сєвєродонецьку, Луганської області.

Реєстрація на тимчасово окупованій території України відповідно до статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не може звужувати обсяг існуючих прав громадян України та, окрім цього, дана обставина не виключала можливості повідомлення боржника про наявність боргу за кредитним договором та дострокового повернення боргу за договором будь-яким альтернативним способом, як-то: за телефоном або електронною поштою.

Заперечуючи проти вимог банку ОСОБА_2 вказувала, що позивачу була відома її електронна адреса, на яку направлявся працівником банку розрахунок заборгованості, а також лист банку від 12 листопада 2015 року про розмір загальної заборгованості за кредитом (т. 1, а. с. 171-172). Крім того, банк направляв їй лист від 04 червня 2015 року № 60-09/104 за адресою: АДРЕСА_7 (т. 1, а. с. 169-170).

Отже між сторонами відбувалась переписка щодо існуючих правовідносин.

Тобто позивачу була відома інформація щодо електронної пошти боржника, а також адреса її тимчасового місця проживання.

Проте банк не надав судам попередніх інстанцій жодних доказів повідомлення боржника ОСОБА_2 у будь-який із можливих способів, зокрема електронною поштою або за відомим місцем проживання боржника на не окупованій території України.

Конституційний Суд України, розглядаючи конституційне звернення громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», у рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 вважав за необхідне піддати конституційно-правовому аналізу правовідносини зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування.

При цьому зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду: від 10 червня 2020 року у справі № 761/20214/14-ц (провадження № 61-7723св18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 758/11460/15-ц (провадження № 61-9491св18) від 13 лютого 2019 року у справі № 360/2678/14-ц (провадження № 61-19067св18), від 10 березня 2021 року у справі № 758/6701/15-ц (провадження № 61-3999св19).

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку, що АТ «Державний ощадний банк України» не дотрималося вимог, передбачених частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, щодо пред'явлення боржнику вимоги про повернення споживчого кредиту.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України», заява № 25531/12, нагадав, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (рішення ЄСПЛ у справах: «Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, від та «Регнер проти Чехії», заява № 35289/11, від 19 вересня 2017 року. До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (рішення ЄСПЛ у справі «Клінік дез Акація та інші проти Франції», заява № 65399/01 та 3 інші заяви, від 13 жовтня 2005 року). До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (рішення ЄСПЛ у справі «Чепек проти Чехії», заява № 9815/10, від 05 вересня 2013 року).

Суд апеляційної інстанції, урахувавши критерії справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності зробив правильний висновок, що позивач не виконав положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, про направлення ОСОБА_2 досудової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів.

З огляду на викладене та встановлені фактичні обставини саме у цій справі і враховуючи, що під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, колегія суддів не встановила порушень апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, Верховний Суд вважає, що немає підстав для формування правового висновку щодо досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за кредитним договором, якщо позичальник зареєстрований на тимчасово окупованій території України.

Підстава касаційного оскарження постанови апеляційного суду, наведена заявником у касаційній скарзі, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі, підлягають відхиленню, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором про іпотечний кредит від 29 листопада 2012 року у розмірі 209 375,51грн, з яких: прострочена заборгованість по кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 19 701,79грн; відсотки за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 153 663,68 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 1 506,14 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 28 153,50 грн; три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 361,71 грн; три відсотки річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 09 липня 2015 року по 01 червня 2018 року в сумі 5 988,69 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

У листопаді 2021 року до Верховного Суду засобами електронного зв'язку з накладенням електронного підпису від ОСОБА_2 надійшло клопотання про зупинення виконання рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року та постанови Луганського апеляційного суду від 29 березня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У задоволенні клопотання необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

Згідно з частиною першою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи, що Верховний Суд здійснив розгляд касаційної скарги АТ «Державний ощадний банк України» по суті, то відсутні підстави для вирішення клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Луганського апеляційного суду від 29 березня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Додатково Верховний Суд врахував, що оскаржуваною постановою Луганського апеляційного суду від 29 березня 2021 року змінено рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором про іпотечний кредит та визначено загальну суму заборгованості за договором у розмірі 209 375,51 грн. З огляду на наведене судове рішення суду першої інстанції не підлягає виконанню у розмірі 480 472,94 грн, а тому були відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 260, 394, 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року та постанови Луганського апеляційного суду від 29 березня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного суду від 29 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук».

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з моменту її проголошення.

Суддя Сорока О.В.

Попередній документ

128747187

Наступний документ

128747189

Інформація про рішення:

№ рішення:	128747188
№ справи:	409/1398/18
Дата рішення:	08.07.2025
Дата публікації:	11.07.2025
Форма документу:	Ухвала
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Категорія справи:	Окремі процесуальні питання; Заява про відновлення втраченого провадження

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(08.12.2021)
Результат розгляду:	Відмовлено
Дата надходження:	25.11.2021
Предмет позову:	про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит

Розклад засідань:

Минулі засідання (27)

03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
03.06.2026 04:29	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
24.01.2020 10:45	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
11.02.2020 14:15	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
12.05.2020 12:30	Луганський апеляційний суд
26.05.2020 12:00	Луганський апеляційний суд
18.11.2020 10:00	Луганський апеляційний суд
10.12.2020 15:00	Луганський апеляційний суд
24.12.2020 12:00	Луганський апеляційний суд
21.01.2021 10:30	Луганський апеляційний суд
04.02.2021 11:15	Луганський апеляційний суд
22.02.2021 16:00	Луганський апеляційний суд
15.03.2021 15:00	Луганський апеляційний суд
29.03.2021 16:00	Луганський апеляційний суд
08.02.2022 10:00	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
18.02.2022 09:00	Сєвєродонецький міський суд Луганської області
06.06.2025 09:30	Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області