Справа № 182/72/25
Провадження № 2-о/0182/5/2025
Іменем України
03.07.2025 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Нікополі цивільну справу за заявою адвоката Ревункова Віталія Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ № 16 Головного Управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України, про встановлення факту постійного проживання на території України-
В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_2 , який дії в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ № 16 Головного Управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України, про встановлення факту постійного проживання на території України.
В обгрунтування заявлених вимоги представник заявника посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Покровському Нікопольського району народилась ОСОБА_3 , про що Покровською сільською радою Нікопольського району було видано свідоцтво про народження НОМЕР_1 , актовий запис № 70. Відповідно до наявної копії Рішення Нікопольського міського народного суду Дніпропетровської області від 05.09.1988 року по справі № 2-1431 вбачається, що 21.02.1987 року, за актовим записом № 73, Нікопольським міським ЗАЦС було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , який цим рішенням суду був розірваний. Відповідно до довідки від 19.11.2024 року № 34/5-5488, виданої Державною установою Кам'янська виправна колонія № 34, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 04.01.1991 року по 12.11.1991 року відбувала покарання за ст.194 ч.1 КК України. З 2020 року по сьогоднішній день ОСОБА_1 мешкає в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 632 від 26.06.2023 року. При цьому, представник заявника як на підставу звернення до суду послався на те, що паспорт зразка колишнього СРСР заявницею було втрачено, а паспорт зразка громадянина України заявниця не отримувала. 27.09.2024 року ОСОБА_5 звернулась до Відділу № 16 Головного Управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України з питання отримання паспорту громадянина України, однак, листом № 1234-1096/1234.1-24 від 27.09.2024 року заявниці було відмовлено у видачі паспорта громадянина України з повідомленням про те, що для встановлення належності до громадянства України їй необхідно надати судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року. Тому, на підставі викладеного, представник заявника змушений звернутись до суду та просить встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року по даній справі було відкрито провадження (а.с.22-23).
17 квітня 2025 року на адресу суду від представника заінтересованої особи надійшли пояснення по справі, згідно яких зазначає, що для вирішення питання про отримання паспорту громадянина України, стороною заявника повинні бути надані належні та допустимі докази щодо проживання на території України станом на 24.08.1991 року, однак, з поданих додатків ОСОБА_1 до Відділу № 16 Головного Управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України не можливо встановити або підтвердити вищевказаний факт. Тому, представник просить суд дане пояснення врахувати при ухваленні рішення по даній справі (а.с.33-34).
В судове засідання заявниця не прибула, її представник ОСОБА_2 викладені в заяві обставини підтримав та на задоволенні заяви наполягав.
Представник заінтересованої особи Загачевський О.І. посилався на свої письмові пояснення, надані до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року (ч.2 ст.3 Закону України «Про громадянство України).
За ст.1 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України. Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.
Відповідно до п.7 Порядку, провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.
У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року (ЗУ «Про громадянство України).
У пункті 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Частиною 1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.
Стаття 1 цього ж Закону дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.
Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звертаючись з даною заявою до суду, зазначає, що протягом всього свого життя, зокрема, станом на 24 серпня 1991 року, його довірителька проживає на території України, що підтверджено долученими до заяви документами та доказами, які мають істотне значення для розгляду справи. Зокрема, заявницею були долучені документи: довідка від 19.11.2024 року №34/5-5488, видана Державною установою Кам'янська виправна колонія № 34, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 04.01.1991 року по 12.11.1991 року відбувала покарання за ст.194 ч.1 КК України в Установі виконання покарань - 34 Дніпропетровської області (а.с.11), що фактично свідчить про той факт та є беззаперечним доказом того, що заявниця в спірний період проживала та перебувала на території України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також той факт, що долучені докази як на підставу звернення до суду з даною заявою у суду сумніву не викликають, справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склались між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, суд вважає, що заявниця по справі проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року, а тому, приймаючи до уваги, що встановлення вищезазначеного факту має для заявниці юридичне значення, оскільки дозволить реалізувати право щодо набуття громадянства України, враховуючи той факт, що іншим шляхом, окрім звернення до суду з даною заявою, вирішити порушене заявником питання неможливо, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви.
Керуючись ст.4, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 293, п.6 ч.1 ст.315, 317, 319 ЦПК України, суд-
Заяву ОСОБА_2 , який дії в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ № 16 Головного Управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України, про встановлення факту постійного проживання на території України - задовольнити.
Встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал