Дата документу 30.06.2025
Справа № 334/2912/25
Провадження № 2/334/2076/25
30 червня 2025 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Новікової Н.В., за участю секретаря судового засідання Сухової С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення вартості не облікованої електричної енергії,
за участі: представника позивача Козак Т.В., представника відповідача Вишнякова Д.В.,
встановив:
Представник позивача Лєлєкова В.В. звернулася суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення вартості необлікованої електричної енергії.
Позов обґрунтовує тим, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» до 01.01.2019 року здійснювало постачання електричної енергії на об'єкт за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору про користування електричною енергією від 26.07.2011 року та відкритого особового рахунку № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 .
Правовідносини між енергопостачальником та побутовими споживачами електричної енергії до 11.06.2018 року регулювалися Правилами користування електричної енергії для населення, затвердженими Постановою КМУ від 26.07.1999 року №1357.Згідно з абз.2 п.1 ПКЕЕН ці Правила обов'язкові для виконання всіма споживачами і енергопостачальниками незалежно від форми власності.
Відповідно п.42 ПКЕЕНспоживач електричної енергії зобов'язаний оплачувати використану електричну енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
З 11.06.2018 рокунабрали чинності Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у енергетикита комунальних послуг від 14.03.2018 року №312.
Згідно п.1.1.1 ПРРЕЕ ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами. Учасниками роздрібного ринку є зокрема електропостачальник, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, споживачі. Ці правила є обов'язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.
Згідно п.5.5.5 ПРРЕЕ споживач електричної енергії зобов'язаний: сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору.
Однак, відповідач в порушення зазначених умов не виконує обов'язки належним чином, не здійснює оплату використаної електричної енергії щомісяця в повному обсязі, так, споживачем за період з 15.03.2018 року по 01.01.2019 року спожито 2207 кВт. год. вартістю 3005,76 грн., за вищевказаний період споживачем здійснена оплата за використану електричну енергію у розмірі 493,89 грн., у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі
2511,87 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.
18.04.2025 ухвалою судді відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом з повідомленням сторін.
16.05.2025 представником відповідача подано відзив, в якому останній просить відмовити в позові, у зв'язку з пропуском строку позовної давності та стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
26.05.2025 представником відповідача надано доказ сплати відповідачем послуг з електропостачання у спірному періоді, а саме: квитанцію від 07.11.2018 на суму 2000,00 грн.
04.06.2025 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій представник вказує на те, що строк позовної давність звернення до суду не пропущений та просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пославшись на надану квитанцію.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимогст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.81,83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставіст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що з 07.07.2011 відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , а ПАТ «Запоріжжяобленерго» до01.01.2019 здійснювало постачання електроенергії на вказаний об'єкт нерухомості відповідно до Договору 93801425 від 26.07.2011, що не оспорюється сторонами.
Відповідно до наданих розрахунків за період з 15.03.2018 р. по 01.01.2019 р. за адресою: АДРЕСА_2 наявна заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 2511,87 грн., що підтверджується розрахунком (а.с.15).
Правовідносини між енергопостачальникомта побутовим споживачем електричної енергії на момент виникнення заборгованості регулювалися Правилами користуванняелектричною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 р. №1357, із наступними змінами та доповненнями. Згідно з абзацом 2 пункту 1ПКЕЕН, ці Правила обов'язкові для виконання всіма споживачами і енергопостачальниками незалежно від форм власності.
Відповідно до пункту 19 ПКЕЕН розрахунки населення за спожиту електричну енергію здійснюються за діючими тарифами (цінами) для населення на підставі фактичних показань приладів обліку.
Згідно з пунктом 20 ПКЕЕН, розрахунковим періодом для встановлення розміру оплати спожитої електричної енергії є календарний місяць. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Відповідно до пункту 42 ПКЕЕН, споживач електричної енергії зобов'язаний оплачувати спожиту електричну енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Вартість спожитої відповідачем електричної енергії визначено відповідно до тарифів на електроенергію, що відпускається населенню, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.
Згідно з ст.526 Цивільного кодексу України,зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зіст. 611 ЦК Українив разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ст.77 ЦПК України).
Аналізуючи довідку про заборгованість та надану представником відповідача квитанцію про оплату, суд дійшов наступного.
Так, відповідно до розрахунку заборгованості
На підставі квитанції від 01.11.2018 у відповідача наявний борг з 15.03.2018 по 14.10.2018 в розмірі 2189,82 грн.
На підставі квитанції від 01.01.2019 у відповідача наявний борг з 14.10.2019 по 01.01.2019 в розмірі 815,94 грн. 31.01.2019 відповідачем було сплачено 493,89 грн.
Таким чином, відповідно до наданого розрахунку з урахування оплати відповідач повинен сплатити позивачу 2511,87 грн. (а.с. 15) .
Разом з тим, представником відповідача надана квитанції про оплату 001178833903 5 від 07.11.2018 про сплату на о/р відповідача 2000,00 грн.
Пояснення представника позивача про те, що вказані грошові кошти були зараховані на рахунок відповідача як оплата за борги попередніх періодів, суд до уваги не приймає, оскільки документально це не підтверджено. Таким розрахунок суду не надано, а в розрахунку заборгованості взагалі відсутня вказана проплата.
Таким чином, з наявного розрахунку заборгованості та наданої квитанції про оплату вбачається: заборгованість за період 15.03.2018 по 01.01.2019 в розмірі 3005,76; оплата відповідачем 07.11.2018 в розмірі 2000,00 грн. 31.01.2019 в розмірі 493,89 грн., тобто заборгованості відповідача становить 511, 87 грн. (3005,76-2000,00-493,89=511,87), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Доданий представником позивача, в судовому засіданні 30.06.2025 документ, суд до уваги не бере, оскільки встановити достеменно, що він стосується даної справи не є можливим, оскільки жодні реквізити відповідача у ньому відсутні.
Щодо заявленої представником відповідача застосування строків спливу позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, що передбачено ст.256 ЦК України.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При вирішенні питання щодо строків позовної давності слід враховувати запровадження карантинних заходів та введення воєнного стану в Україні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID- 19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу доповнено пунктом 12 - «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258... цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Строк карантину неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423) на території України карантин продовжено до 30 квітня 2023 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2023 року № 383 на території України карантин продовжено до 30 червня 2023 року.
Карантин в Україні безперервно тривав з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року включно.
Однак, з 24 лютого 2022 року в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (з наступними змінами).
Воєнний стан в Україні діє на теперішній час.
Статтею 64 Конституції України передбачена можливість введення в Україні воєнного або надзвичайного стану. При цьому можуть встановлюватися певні обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень.
Також 17.03.2022 р. набрав чинності Закон від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу доповненоп.19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного Кодексу України (в редакції з 17 березня 2022 року) вбачається, що у період дії воєнного, надзвичайного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 210 2 - IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 р. №2120-ІХ).
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 01 грудня 2021 року по справі №373/651/20.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19) та запровадження воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні, цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, вважаємо, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258... цього Кодексу, підлягає застосуванню.
Правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22), постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2023 року у справі №199/782/21 (провадження №61-1323св23), в яких зазначено, що запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України, тому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.
Аналогічним є питання щодо продовження строків давності на строк дії воєнного стану в Україні.
Враховуючи продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України), загальний строк позовної давності в три роки продовжено.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтею 257 ЦК України, були продовжені, а у подальшому - зупинені на строк дії воєнного стану, який (загальновідомий факт) діє безперервно до цього часу.
Відтак, позивач має звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу впродовж 3-х років від дня, коли довідався про їх порушення. Тому, якщо день закінчення цього строку стався після 30.03.2020 р. чи 17.03.2022 р., то строк є продовженим на строк дії ковідного карантину та воєнного стану.
Оскільки, заборгованість за електроенергію нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу. У відповідача виникла заборгованість за електроенергію за адресою по АДРЕСА_2 , за період з березня 2018 року по 01 січня 2019 року у розмірі 2511,87 грн. При цьому, заборгованість, яка є предметом стягнення по даній справі, відповідачем не погашена, відтак його боргове зобов'язання перед позивачем продовжує існувати та підлягає виконанню з боку відповідача.
Розрахунковим періодом для встановлення розміру оплати спожитої електричної енергії є календарний місяць. Плату за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Сплив строку позовної давності щодо періоду заборгованості за березень 2018 року по січень 2019 року припадає на час дії карантину, який розпочався з 12.03.2020 р. (постанова КМУ №211 від 11.03.2020 р.) та закінчився 30.06.2023 р. (постанова КМУ №383 від 25.04.2023 р.), та припадає на строк дії воєнного стану, який розпочався з 24.02.2022 року (Указ Президента України №64/2022) та є подовженим до 07.08.2025 р., тому на цю заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача, поширюються приписи Перехідних положень до ЦК України в частині продовження строку позовної давності на весь час дії карантину та воєнного стану в Україні.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з вказаним позовом, а твердження представника відповідача про це є безпідставним.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідач заявляючи відзив на позов, просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 грн. за складання відзиву на позовну заяву 5000 грн.; участь у судовому засіданні у Дніпровському районному суді м. Запоріжжя 3000 грн. Такимчином, орієнтовна сума судових витрат на професійну правничу допомогу складає: 8000 грн., однак враховуючи ціну позову та обсяг роботи, відповідачка зазначає, що орієнтована на сума судових витрат на професійну правничу допомогу складає 5000 грн.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1-3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Отже на підтвердження витрат, які поніс відповідач на отримання професійної правничої допомоги до суду надано:
- копію ордеру серії АР №1239699 від 13.05.2025 р.;
- копію посвідчення адвоката;
- копію договору про надання правничої допомоги від 30.04.2025 р., укладений між адвокатом Вишняковим Д.О. та відповідачем ОСОБА_1 .
Відповідно до п.3.1 договору про надання правничої допомоги від 30.04.2025 р. вбачається, що за правову допомогу, передбачену п.п.1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду у наступному розмірі: 1) складання позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень, апеляційних та касаційних скарг - 5 000 грн.; 2) представництво інтересів у судових засіданнях в приміщені суду - 3 000 грн.
У відзиві на позовну заяву представником відповідача було зазначено, що відповідач зобов'язується надати акти виконаних робіт (наданих послуг) тадокази надання грошових коштів тощо у встановленому законом порядку.
Разом з цим, представник відповідача не надав суду жодного документу, що свідчать про підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме: звіту про виконану роботу, акту приймання-передачі наданих послуг, документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.) чи інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрат адвоката, а відтак суд приходить до висновку про відмову в задоволенні даної частини вимог.
На підставіст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 354ЦПК України, суд, -
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» 511 грн. 87 коп. за спожиту електричну енергію.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» сплачений судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в сумі 493 грн. 56 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
.
Реквізити сторін:
Позивач - Акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», юридична адреса: 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд.14, ЄДРПОУ 00130926.
Відповідач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: