Справа № 646/11229/24
Провадження № 1-кп/646/573/2025
09 липня 2025 року м. Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
головуючий-суддя ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисників - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у судовому засіданні і режимі відеоконференції клопотання прокурора про продовження строку обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12023221100000543 від 23.02.2023 відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Куп'янськ, Харківської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 6 ст.111-1 КК України,
В Основ'янському районному суді міста Харкова перебуває вищевказане кримінальне провадження.
До обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому на 60 днів строку вказаного запобіжного заходу.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 та його захисники адвокати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу.
Заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши клопотання прокурора та перевіривши його доводи матеріалами кримінальної справи, суд, вирішуючи клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу, виходить з наступного.
Як встановлено під час судового провадження, обвинуваченому був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Безумовно, тяжкість можливого покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, само по собі не може бути підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Разом з тим, приймаючи рішення щодо вищевказаного клопотання прокурора, суд бере до уваги не тільки тяжкість інкримінованого обвинувачення, але й інші обставини.
На цій стадії, вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, суд не оцінює докази наявності чи відсутності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Таку оцінку суд може надати лише у нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення за результатами судового розгляду кримінального провадження. На цій же стадії судом перевіряється лише обґрунтованість підозри, тобто наявність інформації, яка могла б переконати об'єктивного спостерігача, що особа, можливо, вчинила злочин.
У даному випадку, перевіривши обвинувальний акт та доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, суд приходить до висновку про наявність такої інформації про обвинуваченого щодо інкримінованого йому злочину без попереднього висновку щодо його винуватості.
Крім того, питання обґрунтованості підозри неодноразово досліджувалося слідчим суддею під час застосування запобіжного заходу до обвинуваченого та подальшого продовження строку цього заходу.
Таким чином, існує обґрунтована підозра у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину.
При продовженні строку дії запобіжного заходу має бути встановлена наявність трьох складових - чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК України ризиків, на які вказує прокурор, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам за ст. 177 КПК України.
Зокрема, згідно зі ст. 178 КПК України, суд зобов'язаний врахувати вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку, обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Суд зазначає, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Так, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому суд, вирішуючи питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_6 .
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою суду не надано та у судовому засіданні не встановлено, у зв'язку з чим підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 суд не вбачає, а обвинуваченим та його захисниками у судовому засіданні не наведені передбачені законом підстави.
Крім того, зважаючи на правову позицію, викладену в рішенні "Lavents v. Latvia", продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу поваги права, передбаченого статтею 5 Конвенції, суд дійшов висновку про доведеність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
19.06.2024 другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні ухвалив рішення у справі за конституційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України. Суд визнав правомірною мету, з якою законодавець доповнив частиною шостою статтю 176 Кодексу, маючи намір посилити захист суверенітету територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України за рахунок установлення вказаною нормою Кодексу тимчасово (на період дії воєнного стану) особливого порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю і характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану.
Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого, на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і свідків, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
З урахуванням сукупності всіх встановлених обставин, застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, хоча й обмежує права та свободи останнього, однак відповідає характеру суспільного інтересу, підставам та меті його обрання, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги свободи особистості.
Також, згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Крім того, згідно із приписами ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Вказані положення КПК України фактично позбавили суд дискреційних повноважень визначати вид запобіжного заходу у справах про злочини, в якому обвинувачується ОСОБА_6 , а тому суд, не зважаючи на обґрунтованість доводів сторони захисту щодо наявності у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, не враховує ці обставини та приходить до висновку про доцільність продовження строку обраного запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_6 під вартою, строком до 06.09.2025 включно.
З цих підстав суд не визначає розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які могли б бути перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12023221100000543 від 23.02.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 6 ст. 111-1 КК України - задовольнити.
Строк обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строком на 60 днів до 06.09.2025 включно.
Встановити строк дії даної ухвали - до 06.09.2025 включно.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку через Основ'янський районний суд міста Харкова до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 400 КПК України.
Суддя ОСОБА_1