09 липня 2025 року
м. Київ
справа №320/43954/23
адміністративне провадження №К/990/28855/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 320/43954/23 за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві до Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування частини рішення,
Територіальне управління Державної судової адміністрації в м. Києві звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1, пункт 2, підпункт 2.1. та 2.2. пункту 2 Розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту від 03 жовтня 2023 року № 6.1-05/2023-2-ПА, прийнятого за результатами здійснення планового внутрішнього аудиту діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві за період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року;
- визнати протиправним та скасувати пункт 1, пункт 2, підпункт 2.1., підпункт 2.2. та підпункт 2.3. пункту 2 Висновків та Рішення у формі листа Державної судової адміністрації України від 20 листопада 2023 року № 6-14362/23 «Про надсилання аудиторських рекомендацій до аудиторського звіту від 03 жовтня 2023 року № 6.1-05/2023-2-ПА та їх провадження», прийнятих за результатами здійснення планового внутрішнього аудиту діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві за період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано підпункт 2.1. та 2.2. пункту 2 Розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту від 03 жовтня 2023 року № 6.1-05/2023-2-ПА, прийнятого за результатами здійснення планового внутрішнього аудиту діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві за період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року.
Визнано протиправним та скасовано Рішення у формі листа Державної судової адміністрації України від 20 листопада 2023 року № 6-14362/23 «Про надсилання аудиторських рекомендацій до аудиторського звіту від 03 жовтня 2023 року № 6.1-05/2023-2-ПА та їх впровадження» в частині висновків, викладених у підпунктах 2.1. та 2.2. пункту 2 розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту від 03 жовтня 2023 року № 6.1-05/2023-2-ПА.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації в м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 320/43954/23.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року на підставі пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
28 травня 2025 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга Територіальне управління Державної судової адміністрації в м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 320/43954/23.
Верховний Суд ухвалою від 30 червня 2025 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 333 КАС України, оскільки наявне судове рішення суду касаційної інстанції, яким відмовлено у відкритті касаційного провадження за поданою Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в м. Києві касаційною скаргою на те ж саме судове рішення у справі № 320/43954/23, що унеможливлює повторний розгляд питання про відкриття касаційного провадження у цій справі.
07 липня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у цій справі.
За правилами частини першої статті 334 КАС України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За наслідками перевірки касаційної скарги суддею-доповідачем встановлено, що вона не відповідає вимогам статей 329, 330 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Оскаржувана постанова Шостого апеляційного адміністративного суду ухвалена 15 квітня 2025 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 подав 07 липня 2025 року, тобто зі значним пропуском строку на касаційне оскарження.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтував тим, що саме з моменту отримання другої ухвали Верховного Суду від 30 червня 2025 року про відмову у відкритті провадження у цій справі, йому стало очевидним (як особі, яка не брала участь у розгляді цієї справи), що він позбавлений будь якого іншого ефективного процесуального механізму захисту своїх прав, оскільки судове рішення ухвалено без його участі та набуло преюдиційної сили у паралельному провадженні про поновлення на посаді. Зазначає, що він не мав і не міг мати можливості реалізувати право на подання власної апеляційної скарги або первинної касаційної скарги раніше, а лише після остаточної відмови у відкритті провадження за скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві (30 червня 2025 року), що діяло в інтересах установи, а не від в його особистих інтересах.
Повторно наголошує про те, що фактично дізнався про остаточні правові наслідки оскаржуваної постанови лише після отримання ухвали Верховного Суду про відмову у відкритті провадження від 30 червня 2025 року та просить врахувати, що строк для подання касаційної скарги повинен обчислюватися не з дати ухвалення або проголошення судового рішення, а з дати коли особа дізналася або могла дізнатись про його реальні юридичні наслідки для себе. Зазначає, що касаційну скаргу подано у розумний строк - одразу після настання події, яка унеможливлювала перегляд оскаржуваного рішення іншим шляхом.
На думку скаржника вказані обставини є поважною підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Інших обґрунтованих та поважних підстав, підтверджених доказами скаржником не зазначено.
Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України, статтею 329 якого встановлено строк для подання касаційної скарги.
Як зазначив скаржник в касаційній скарзі, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі обмежує можливість поновлення на посаді та захисту ділової репутації, а також має преюдиційний ефект у паралельному провадженні щодо поновлення його на посаді.
Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 лютого 2024 року відкрив провадження у справі № 320/8739/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі.
ОСОБА_1 як начальник Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, у якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М. В. від 16 лютого 2024 року № 8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві та допустити негайне виконання судового рішення (частина восьма статті 235 КЗпП).
19 березня 2024 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить суд: зупинити до ухвалення судового рішення, дію наказу т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М. В. від 16 лютого 2024 року № 8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року скасовано та прийнято нове рішення про забезпечення адміністративного позову. Зупинено дію наказу т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М. В. від 16 лютого 2024 року № 8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » до ухвалення судового рішення у справі № 320/8739/24.
Отже ураховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник знав про наявність судового провадження у цій справі, а тому міг дізнатись про порушення своїх прав (про які зазначив в касаційній скарзі) з дня ухвалення постанови судом апеляційної інстанції у справі № 320/43954/23, а саме з 15 квітня 2025 року.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу, що скаржник не є учасником цієї справи, проте він, як особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження не можна вважати обґрунтованим. Посилання на те, що про остаточні правові наслідки оскаржуваної постанови дізнався лише після отримання ухвали Верховного Суду про відмову у відкритті провадження від 30 червня 2025 року не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки вони не є такими, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія судів звертає увагу, що строк звернення до суду розпочинається з моменту коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав, а не з моменту, як вказує скаржник, коли особа фактично дізналася про остаточні правові наслідки оскаржуваної постанови.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання касаційної скарги.
Сукупність цих обставин свідчить про допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на касаційне оскарження судового рішення з дотриманням вимог КАС України. Отже, враховуючи обставини справи, відсутні підстави вважати, що скаржником пропущено строк з поважних причин, оскільки такі не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
При вирішенні питання поважності причин пропуску строку звернення до Суду із позовом колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Відтак, обставини, на які посилається скаржник у заяві про поновлення строку на звернення до суду, не можуть вважатися поважними, об'єктивно непереборними та такими, що виключали можливість для вчасного звернення до Верховного Суду. Більш того, такі обставини не підтвердженні жодними доказами.
Водночас, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ за своєю природою потребує регулювання з боку держави, яке може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб. Встановлюючи такі правила, Договірні держави користуються певною свободою розсуду. Хоча остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції залишається за Судом, до його завдань не входить заміна оцінки національних органів влади будь-якою іншою оцінкою того, що може бути кращою стратегією у цій сфері. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо немає розумної пропорційності між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (параграф 41 рішення від 18 грудня 2018 року у справі «Абрамова проти України»).
Згідно з практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Процесуальний закон чітко врегулював питання як строку звернення до суду, так і наслідків пропуску такого строку. Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними;
Отже, скаржник повинен дотримуватись норм процесуального закону, не може і не повинен отримувати вигоду від його порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати подання касаційної скарги, якщо вважає, що рішення суду апеляційної інстанції порушує його права.
Інших поважних причин неможливості звернення до суду касаційної інстанції у строк, встановлений статтею 329 КАС України, скаржником не наведено.
За таких обставин, суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску скаржником строку на касаційне оскарження та відсутність підстав для його поновлення.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги, зокрема, додається документ про сплату судового збору.
Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 3674-VI, судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Підпунктом 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, зокрема, суб'єктом владних повноважень встановлена на рівні 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI встановлено, що за подання позовної заяви в якій об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив: 2684 грн.
Позов у цій справі заявлено у 2023 році суб'єктом владних повноважень.
Частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, ставка судового збору за подання цієї касаційної скарги через підсистему «Електронний суд» складає 8 588,80 грн ((2684+2684) х 200%) х 0,8.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Частинами першою, другою статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без руху та надати скаржнику строк десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Недоліки касаційної скарги слід усунути шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, у випадку наявності інших підстав та доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення до касаційного суду зі скаргою у строк, визначений законом та документа про сплату судового збору.
Реквізити для сплати судового збору:
Отримувач коштів ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783
Банк отримувача Казначейство України (ЕАП)
Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007
Код класифікації доходів бюджету 22030102
Найменування податку, збору, платежу Судовий збір (Верховний Суд, 055)
Призначення платежу *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд), номер справи, у якій сплачується судовий збір.
Керуючись статтями 169, 248, 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 320/43954/23.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 320/43954/23 - залишити без руху.
Надати скаржнику строк десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз'яснити скаржнику, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Роз'яснити скаржнику, що неусунення недоліків касаційної скарги щодо надання документа про сплату судового збору є підставою для повернення касаційної скарги особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді: М. В. Білак
В. Е. Мацедонська