про відмову у відкритті касаційного провадження
08 липня 2025 року
м. Київ
справа №300/5569/24
адміністративне провадження № К/990/27304/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2025 року
у справі №300/5569/24
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Івано-Франківської обласної державної адміністрації,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп «Княгиничі»,
про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити дії,
У липні 2024 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп «Княгиничі», в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Івано-Франківської обласної державної (військової) адміністрації від 19 січня 2024 року №22 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом»;
- зобов'язати Івано-Франківську обласну державну (військову) адміністрацію надати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом (рибогосподарської технологічної водойми - нагульного ставка №2, площею водного дзеркала - 6,2186 га, об'ємом - 49,749 тис. м. куб.) орієнтовною площею 6,6000 га для рибогосподарських потреб та передачі її в оренду, яка знаходиться за межами с. Воскресинці на території Рогатинської міської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2025 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 25 червня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №300/5569/24, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-319цс15, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2824цс15, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №362/884/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 25 вересня 2019 року у справі №297/1903/16-ц, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2023 року у cправі №914/305/22; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значений суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 01 липня 2015 року у справі №6-319цс15, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2824цс15, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі №362/884/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі №297/1903/16-ц, а також висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 12 грудня 2023 року у cправі №914/305/22, оскільки такі висновки сформовані за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що в свою чергу не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та відповідну правову позицію у справі, яка розглядається.
У справі №2-3007/11 предмет спору стосувався вимог щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння фізичної особи на користь держави в особі Севастопольської міської ради, через відсутність рішення про передачу земельної ділянки відповідачу, відсутність звернення ОСОБА_2 із заявами до уповноваженого органу.
У справі №362/884/16-ц предмет спору стосувався вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на землю, що був виданий з порушенням правил щодо встановлення меж, що призвело до зменшення розміру земельної ділянки позивача та розташування його господарської будівлі на ділянці відповідача.
У справі №297/1903/16-ц предмет спору стосувався вимог щодо визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення нового державного акта на право приватної власності на землю та виданий на його підставі державний акт, оскільки видача другого правовстановлюючого документа на ту саму земельну ділянку зі збільшеною площею за рахунок ділянки позивача є повторною приватизацією і порушує земельні права позивача.
У справі №6-319цс15 предмет спору стосувався вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою загального користування, оскільки у зв'язку передачею Лисиничівською сільською радою частини земельної ділянки із земель загального користування у приватну власність відповідача були порушені права позивачів як суміжних землевласників щодо користування землями загального користування.
У справі №6-2824цс15 предмет спору стосувався вимог щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, у зв'язку з повторною видачею державного акта на одну й ту саму земельну ділянку зі зміною її конфігурації та меж без погодження з суміжними землекористувачами.
У справі №914/305/22 предмет спору стосувався вимог пов'язаних з недійсністю правовстановлюючого документа та похідних реєстраційних дій у зв'язку зі здійсненням реєстрації ділянки без відсутності рішення органу місцевого самоврядування про її передачу в постійне користування, видачою державного акта з грубими порушеннями чинного законодавства (відсутність слова «постійне», не вказані умови надання, відсутність зазначення рішення органу, виправлення, відсутність розробки технічної документації, сумнівна реєстрація), а також неправомірною державною реєстрацією права власності на нерухоме майно на цій ділянці.
Водночас у справі №300/5569/24 предмет спору стосується вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою для передачі земельної ділянки в оренду, оскільки земельна ділянка вже сформована і перебуває в постійному користуванні іншої юридичної особи, право користування якої є дійсним та зареєстрованим.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, у різні періоди часу та з урахування різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відмовляючи у задоволенні позову суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем правомірно винесено відмову у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця з приводу надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Колективне сільськогосподарське підприємство Рибгосп «Княгиничі»» на підставі державного акта, що посвідчує право постійного користування землею від 1986 року, що не спростовано позивачем.
У цілому мотиви судів першої і апеляційної інстанцій, якими вони керувалися, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Згідно зі сформованою у постанові від 04 жовтня 2019 року у справі №904/9713/17 практикою Верховного Суду, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №300/5569/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 07 лютого 2022 року у справі №120/8334/21-а, від 19 березня 2024 року у справі №580/780/23, від 05 грудня 2024 року у справі №160/34364/23.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі №300/5569/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп «Княгиничі», про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа