04 липня 2025 року
м. Київ
справа №120/8946/24
адміністративне провадження № К/990/49743/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №120/8946/24
за позовом ОСОБА_1
до Сьомого апеляційного адміністративного суду
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року (головуючий суддя: Бужак Н.П., судді: Кобаль М.І., Костюк Л.О.).
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Сьомого апеляційного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Сьомого апеляційного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, позивачка оскаржила її в апеляційному порядку.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року повернуто з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено).
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що її не підписано.
Як установив суд апеляційної інстанції, апеляційна скарга, подана ОСОБА_1 , не містить підпису особи, що її подала, під текстом апеляційної скарги.
Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалі від 11 вересня 2024 року у справі № 930/191/23, суд апеляційної інстанції зазначив, що належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після основного тексту цього документа чи відомостей про його додатки (у разі їх наявності).
Підпис перед текстом документа не виконує посвідчувальної функції й позначені таким чином документи необхідно вважати непідписаними.
Уважаючи судове рішення суду апеляційної інстанції таким, що ухвалене з порушенням вимог процесуального закону, позивачка подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивачка зазначила, що, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в ухвалі, а не постанові, які не є обов'язковими.
При цьому звернула увагу на ухвали Касаційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі №120/6045/24 та від 21 жовтня 2024 року у справі №128/5211/23, якими касаційну скаргу не було повернуто, а навпаки, залишено без руху, що на переконання позивачки, є правильним.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі доставлено відповідачу 25 лютого 2025 року о 23:40 год.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги позивачки про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 296 КАС України апеляційна скарга подається у письмовій формі.
Частиною четвертою статті 298 КАС України передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо:
1) апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;
2) до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання;
3) скаргу подано в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 298 КАС України про повернення апеляційної скарги постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
У цій справі суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу, оскільки вважав, що вона не підписана. Як установив суд апеляційної інстанції, апеляційна скарга, не містила підпису особи, що її подала під текстом апеляційної скарги, тоді як за загальноприйнятою практикою та відповідно до стандартів ділового та процесуального письма підпис має виконуватися після основного тексту документа чи відомостей про його додатки.
У касаційній скарзі скаржниця доводить, що зазначений підхід є проявом надмірного формалізму й становить втручання у право доступу до суду.
У справі №930/191/23 Велика Палата Верховного Суду задля забезпечення єдиної правозастосовчої практики сформувала правову позицію, згідно з якою підпис на документі, зокрема на тому, з яким особа звертається до суду, має бути розташований після основного тексту документа для підтвердження дійсного волевиявлення особи та згоди з його змістом. Таке тлумачення норм процесуального права зумовлено тим, що підпис ідентифікує автора та слугує підтвердженням того, що особа, яка його підписала, ознайомлена з документом і погоджується з його змістом. В юридичному сенсі підпис є підтвердженням певної дії, угоди чи зобов'язання та надає документу юридичної сили.
Підписання документа перед його текстом, що зумовлено винятково невмотивованим власним бажанням заявника, а так само підписання процесуального документа в будь-якому іншому місці (але не наприкінці його) та надання такому документу юридичної сили (статусу підписаного) не узгоджуватиметься із завданням судочинства, оскільки викликатиме сумніви щодо його правових наслідків і дійсних намірів автора такого звернення.
Отже, належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після основного тексту цього документа чи відомостей про його додатки (у разі їх наявності).
Велика Палата Верховного Суду також наголосила на тому, що такий підхід не звужує обсягу процесуальних прав учасників судового процесу, а створює підґрунтя для належного використання таких прав і запобігає їх зловживанню. У такому разі потреба в дотриманні завдання відповідного судочинства превалює над бажанням особи розташувати підпис в іншому місці, ніж під текстом його документа, особливо коли таке бажання не має переконливого обґрунтування.
Посилання скаржниці на те, що вказані висновки Велика Палата Верховного Суду висловила в ухвалі від 11 вересня 2024 року у справі №930/191/23, а тому такі висновки є необов'язковими, Суд відхиляє.
Ухвалу від 11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду постановила за наслідками вирішення виключної правової проблеми, що полягала в існуванні у практиці різних касаційних судів у складі Верховного Суду відмінних підходів до прийняття апеляційний чи касаційних скарг, підпис апелянта/скаржника на яких розміщено не після викладу основного тексту, а в іншому місці.
В ухвалі від 11 вересня 2024 року у справі №930/191/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок щодо застосування норм права, а саме: «Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. Належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після викладення основного тексту цього документа чи відомостей про додатки до нього (у разі їх наявності)» й одночасно відступила від протилежних висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 120/11814/21-а, від 28 березня 2023 року у справі № 120/2708/22.
Беручи до уваги, що в ухвалі від 11 вересня 2024 року у справі №930/191/23 розв'язано виключну правову проблему та сформовано універсальні підходи до застосування норм права, які регулюють порядок підписання апеляційних і касаційних скарг, доводи скаржника про їхню необов'язковість є безпідставними.
Суд також зазначає, що пізніше цей самий підхід був застосований і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі №120/6998/24.
Суд відхиляє посилання скаржниці на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №930/191/23, оскільки у вказаній ухвалі Суд дійшов аналогічного висновку, що належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після викладення основного тексту цього документа чи відомостей про додатки до нього (у разі їх наявності).
Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року не містила підпису апелянта після викладення основного тексту чи відомостей про додатки до неї, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що вона не підписана.
У статті 350 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………..
…………………………..
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду