09 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/815/25 пров. № А/857/12857/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С. М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року в справі № 460/815/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Друзенко Н.В.,
час ухвалення рішення - 06 березня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м.Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 06 березня 2025 року,
У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, Управління, відповідач), в якому просив:
визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій по інвалідності відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796 XII, як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, починаючи з 21.07.2024.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 у розмірі 8 мінімальних пенсій по інвалідності відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, починаючи з 21.07.2024.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в своїй заяві від 19.11.2024 до відповідача позивач просив саме здійснити призначення та виплату пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій по інвалідності відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону №230/96 ВР, яка була чинною до внесення змін Законом №76-VIII. Стверджує, що висновки суду першої інстанції про те, що ні на час звернення з даним позовом до суду, позивач до відповідача із заявою про перехід з пенсії по віку на пенсію по інвалідності II групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, тобто з пенсії, призначеної за нормами статті 27 Закону №1058-IV на пенсію за нормами статті 54 Закону №796-XII, не звертався і доказів протилежного суду не надано не відповідають обставинам справи
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи та перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Рівненській області.
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.02.2024 року.
ОСОБА_1 з 04.01.2021 отримує пенсію за віком згідно зі ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058- IV від 09.07.2003 року.
Так, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Рівненській області із заявою від 19.11.2024 року про призначення та виплату пенсії по інвалідності, яка зареєстрована пенсійним органом 09.12.2024 року за №14120/Д-1700-24, в якій просив здійснити ОСОБА_1 , призначення та виплату пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій по інвалідності відповідно до частини четвертої статті 54 від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону №230/96-ВР, яка була чинною до внесення змін Законом № 76-VIII.
Листом від 31.12.2024 за №14749-14120/Д-02/8-1700/24 ГУ ПФУ у Рівненській області повідомлено позивача, що останній отримує пенсію за віком, яка з 15.03.2024 становив 10231,98 грн: в т.ч. 9480,34 грн., - розмір пенсії за віком (по ст.27 Закону №1058-IV) (21835,54*0.43417); 188,88 грн. - доплата за понаднормовий стаж (ст.28 ч.1 абз.2 Закону №1058-IV) (за 8 років); 227,76 грн., - додаткова пенсія інвалідам ІІ групи з числа потерпілих ЧАЕС по постанові КМУ №112,надбавка на індексації 01.03.2022 - 135,00 грн., надбавка на індексації 01.03.2023 - 100,00 грн., надбавка на індексації 01.03.2024 - 100,00 грн.
Позивач, не погодившись з такою відповіддю відповідача, звернувся з цим позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач отримує пенсію по віку, що призначена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не могло порушити права на проведення перерахунку пенсії згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» враховуючи те, що він такий вид пенсії не отримує та не скористався своїм правом на його отримання. Ні на 01.01.2025, ні на час звернення з даним позовом до суду, позивач до відповідача із заявою про перехід з пенсії по віку на пенсію по інвалідності II групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, тобто з пенсії, призначеної за нормами статті 27 Закону №1058-IV на пенсію за нормами статті 54 Закону №796-XII, не звертався і доказів протилежного суду не надано.
Колегія суддів апеляційного суду частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Європейська соціальна хартія (European Social Charter) (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі міжнародними зобов'язаннями України.
Формою здійснення особою права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки та реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею через уповноважені органи влади.
Відповідно до преамбули Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
У статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Колегія суддів зазначає, що кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії.
Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв'язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Рівненській області із заявою від 19.11.2024 року про призначення та виплату пенсії по інвалідності, яка зареєстрована пенсійним органом 09.12.2024 року за №14120/Д-1700-24, в якій просив здійснити призначення та виплату пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій по інвалідності відповідно до частини четвертої статті 54 від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону №230/96-ВР, яка була чинною до внесення змін Законом № 76-VIII.
При цьому позивач зазначив про те, що отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області із заявою від 19 листопада 2024 року про призначення пенсії по інвалідності.
Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначений статтею 44 Закону № 1058-IV, згідно положень якої звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до частини третьої статті 45 КАС України, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина п'ята статті 45 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком № 22-1.
Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеного Положення сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 766/6029/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 296/3579/17, від 27 березня 2018 року у справі № 560/1073/17,від 27 березня 2018 року у справі № 640/12426/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 562/3048/16-а, від 07 вересня 2018 року у справі № 803/1569/16, від 07 вересня 2018 року у справі № 806/215/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 806/2479/16 та від 20 вересня 2018 року у справі № 320/8057/16-а(2а/320/300/16).
Відповідно до пункту 1.1. Порядку заява про призначення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (згідно бланків, доданих до Порядку), тощо подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) або через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436
Отже, законодавцем визначені альтернативні способи подачі заяв до органів з питань призначення пенсій.
Відповідно до пункту 4.1. Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів. (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Згідно пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Аналізуючи зміст вищезазначених положень, колегія суддів доходить висновку про те, що особа, яка претендує на призначення пенсії, наділена правом звернення до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії разом з доданими до неї документами, скориставшись бланком такої заяви та одним із способів її подання, що визначені Порядком № 22-1. Результат розгляду порушеного у зверненні питання щодо призначення пенсії, згідно положень цього Порядку, має бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про призначення або відмову в призначенні із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження, яке за загальним правилом має бути прийнято не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Отже, Порядком № 22-1 визначено процедуру, яке є способом дій пенсійного органу у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого питання у сфері соціального захисту.
Згідно вимог пунктів 4.3 та 4.7 Порядку № 12-1, результат розгляду заяви про призначення пенсії повинен бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про призначення або відмову в призначенні із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Колегія суддів зазначає, що на заяву позивача від 19 листопада 2024 року про призначення та виплату пенсії по інвалідності, ГУ ПФУ у Рівненській області листом від 31.12.2024 за №14749-14120/Д-02/8-1700/24 повідомив позивача про стан нього пенсійного забезпечення (вид та розмір пенсії) та відсутність підстав для виплати такої відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (1)/2021.
Вказане дозволяє апеляційному суду дійти висновку про те, що відповідачем не розглянуто по суті заяву позивача і, відповідно, жодного з передбачених Порядком № 22-1 рішень за наслідками розгляду такої заяви не прийнято.
У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих особою для призначення пенсії повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні пенсії). Водночас у даному випадку таке рішення відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання і суперечить вищенаведеним нормам.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №300/3457/20.
Також Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком № 22-1, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, вказав, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії.
На цій підставі Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 537/3480/17, від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 541/543/17-а, від 16 грудня 2021 року у справі №500/1879/20 та від 09 серпня 2023 року у справі №520/5045/2020.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення (перерахунку, переведення) пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції сконцентрував свою увагу на дійсному стані пенсійного забезпечення позивача та дійшов висновку про те, що позивач до відповідача із заявою про перехід з пенсії по віку на пенсію по інвалідності II групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, тобто з пенсії, призначеної за нормами статті 27 Закону №1058-IV на пенсію за нормами статті 54 Закону №796-XII, не звертався, однак зміст заяви ОСОБА_1 від 19.11.2024 року про призначення та виплату пенсії по інвалідності, яка зареєстрована пенсійним органом 09.12.2024 року за №14120/Д-1700-24, не дослідив.
Водночас копія заяви відсутня в матеріалах провадження в суді першої інстанції, і така не була витребувана судом.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України).
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина четверта статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Фактично суд попередньої інстанції не надав належної оцінки спірним правовідносинам в зазначеному вище контексті.
Також колегія суддів зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Кодексом.
Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року в справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
За таких обставин, враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на призначення пенсії по інвалідності відповідачем, за результатом звернення позивача не вирішено, суд погоджується з доводами апеляційної скарги та вказує про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльність Управління щодо неприйняття рішення з розгляду заяви позивача про призначення пенсії по інвалідності та зобов'язання його повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення.
Водночас, оскільки рішення про призначення пенсії по інвалідності відповідачем не прийнято, колегія суддів відхиляє доводи позивача про розмір такої пенсійної виплати за передчасністю.
Крім того, враховуючи покладення судом за результатами цього апеляційного розгляду справи обов'язку на відповідача повторно розглянути заяву позивача від про призначення пенсії по інвалідності та прийняти відповідне рішення, колегія суддів також звертає увагу Управління, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, означає те, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Suominen v. Finland» (№37801/97, п.36) вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія апеляційного суду зазначає, що ухвалене рішення суду першої інстанції не відповідає критерію обґрунтованості та не засноване на принципі правової визначеності.
Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року в справі № 460/815/25 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо неприйняття рішення з розгляду заяви ОСОБА_1 від 19 листопада 2024 року, яка зареєстрована 09 грудня 2024 року за №14120/Д-1700-24, про призначення та виплату пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 листопада 2024 року, яка зареєстрована 09 грудня 2024 року за №14120/Д-1700-24, про призначення та виплату пенсії по інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 09 липня 2025 року.