08 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 462/1505/25 пров. № А/857/15591/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої С.Я.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Пацури А.-Н.А.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Палюх Н.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
03 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив: скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) № 204 від 20 лютого 2025 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000 грн; закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 20 лютого 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято постанову № 204, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. Вказує, що у протоколі № 204 про адміністративне правопорушення зазначено, що він викликався у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки для уточнення даних на 31.01.2025, однак, вважає, що відповідальність за неявку на виклик для уточнення даних законодавством не передбачено. Зауважує, що 18.07.2024 уточнив свої облікові дані, що підтверджено військовим квитком, під час уточнення даних повідомив працівнику ТЦК про наявність відстрочки у зв'язку із наявністю на його утриманні сестри, якій безтерміново встановлено інвалідність ІІ групи. Зазначає, що за період з липня 2024 року по даний час його облікові дані не змінювались. Звертає увагу на те, що не був належним чином повідомлений про виклик для уточнення даних на 14.00 год. 31.01.2025, оскільки його сестра самостійно з дому не виходить, тому у разі прибуття працівника пошти для вручення листа його б обов'язково повідомила. Також вказує, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення було допущено ряд правопорушень, а саме: розгляд справи відбувся у той же день, коли був складений протокол про адміністративне правопорушення, тим самим, було порушено його право на подання заперечень та користування правовою допомогою.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 березня 2025 року у задоволенні адміністративного позов відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач викликався до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення даних на 14.00 год. 31 січня 2025 року шляхом направлення повістки № 1994625 від 15 січня 2025 року, яка повернулася до відповідача з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». У визначену дату та час позивач не прибув, а з'явився лише 20 лютого 2025 року, коли і була складена оскаржувана постанова. Доказів, що підтверджують наявність поважних причин нез'явлення до ТЦК, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 673, матеріали справи не містять. Оновлення даних відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 673 від 28.07.2010 чи наявність відстрочки не є поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позивач повинен був прибути до ТЦК за повісткою № НОМЕР_1 від 15 січня 2025 року (оскільки він вважається належним чином повідомленим про його виклик, а також відсутні поважні причини його неприбуття), чого ним зроблено не було та у зв'язку з чим він допустив порушення частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення відповідає вимогам КУпАП, винесена на підставі та в межах повноважень, наданих відповідачу, за наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а, отже, є законною, у зв'язку з чим, у задоволенні позову слід відмовити.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачено відповідальність за неявку на виклик для уточнення даних. Зауважує, що 18.07.2024 уточнив свої облікові дані, що підтверджено військовим квитком, надав усі необхідні персональні дані, які по даний час не змінювались. Звертає увагу на те, що не був належним чином повідомлений про виклик для уточнення даних на 31.01.2025 на 14.00 год, оскільки його сестра самостійно з дому не виходить, тому у разі прибуття працівника пошти для вручення листа його б обов'язково повідомила. Вважає, що у його діях відсутні ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, оскільки приписи примітки до статті 210 КУпАП передбачають, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
В судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали, в своїх поясненнях покликались на доводи, в ній викладені.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, пояснення позивача та його представника, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 20.02.2025 оператором групи обліку офіцерів запасу ІНФОРМАЦІЯ_4 солдатом ОСОБА_2 складено протокол № 204 про адміністративне правопорушення, згідно з яким: 20 лютого 2025 року о 14 год 00 хв ОСОБА_1 прибув у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказано, що останній був оповіщений про виклик для уточнення даних на 31.01.2025 о 14.00 год. Проте, на вказані у повістці дату та час не прибув, про причини неявки не повідомив, чим порушив вимоги ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто порушив законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
20.02.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковник ОСОБА_3 прийняв постанову № 204 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, згідно з якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 17000,00 грн.
Як слідує із копії повістки № 1994625 від 15 січня 2025 року, ОСОБА_1 повинен з'явитись 31 січня 2025 року о 14.00 год за адресою: АДРЕСА_1 , для уточнення даних при ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Із поштового рекомендованого повідомлення встановлено, що вказана повістка повернулась до ІНФОРМАЦІЯ_4 без вручення із відміткою «30.01.2025, адресат відсутній за вказаною адресою».
Із копії військового квитка ОСОБА_1 встановлено, що такий взятий на облік 18.07.2024.
Із копії довідки № 479 від 22.05.2024, виданої ЛКП «Левандівка» слідує, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 1-3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Із матеріалів справи слідує, що оскаржуваною постановою ІНФОРМАЦІЯ_4 № 204 від 29 лютого 2025 року по справі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Відповідно до вказаної постанови, 20 лютого 2025 року о 14 год 00 хв ОСОБА_1 прибув у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як з'ясувалося, останній був оповіщений про виклик для уточнення даних на 31.01.2025 о 14.00 год. Проте, він на вказані у повістці дату та час не прибув, про причини неявки не повідомив. Таким чином, ОСОБА_1 вчинив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію під час дії особливого періоду воєнного стану та мобілізації. Враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 201-1 КУпАП, на нього накладено штраф у сумі 17000 грн (а.с.17).
Відповідно до частин 1, 3 статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення та у протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що позивачем порушено вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Посилання скаржника на те, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачено відповідальність за неявку на виклик для уточнення даних є необгрунтованими, оскільки вказаним Законом чітко визначено обов'язок усіх військовозобов'язаних з'являтись за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, незалежно від виду повістки.
Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), який, зокрема, визначає, порядок оповіщення та прибуття резервістів та військовозобов'язаних під час мобілізації.
Відповідно до пункту 30 Порядку № 560 повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У разі формування повістки за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис у день її формування.
Згідно з пункктом 30-1 Порядку № 560 кожна повістка, сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, містить унікальний електронний ідентифікатор у вигляді QR-коду (далі - QR-код).
QR-код містить інформацію, зазначену в пункті 29 цього Порядку, а також реєстраційний номер поштового відправлення у разі відправлення повістки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням.
Повістка, сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, може бути роздрукована. У такому разі її паперова форма повинна містити придатний для зчитування QR-код з відповідною інформацією.
Пунктом 30-3 Порядку № 560 визначено, що у разі надсилання повістки, сформованої за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення, на такому відправленні повинні зазначатися штриховий кодовий ідентифікатор оператора поштового зв'язку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається повістка.
В описі вкладення зазначається інформація про найменування поштового відправлення, власне ім'я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається поштове відправлення, найменування вкладення із кількістю аркушів, власне ім'я та прізвище керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, інформація про дату накладення кваліфікованого електронного підпису.
Відповідно до п. 34 Порядку № 560 повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
Повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов'язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Згідно з п. 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 уточнив свої персональні дані 18 липня 2024 року. Місцем проживання вказав: АДРЕСА_2 .
Відповідно до положень вищевказаного Порядку № 560 на ім'я ОСОБА_1 15 січня 2025 року було сформовано повістку № 1994625 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, містить унікальний електронний ідентифікатор у вигляді QR-коду із відповідною інформацією.
Дана повістка була направлена засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням за № 0610224070597 на адресу місця проживання, зазначену позивачем під час уточнення облікових даних: АДРЕСА_2 .
Із копії конверту та довідки про причини повернення/досилання слідує, що поштове відправлення № 00610224070597 повернуто відправнику з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.
Колегія суддів зазначає, що оскільки повістку № 1994625 надіслано ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку, належним підтвердженням оповіщення позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку.
Із копії конверту та довідки про причини повернення/досилання слідує, що поштове відправлення № 0610224070597 повернуто відправнику з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою, а саме АДРЕСА_3 . На довідці про причини повернення/досилання наявний відбиток КШ «Укрпошта. Львів» із зазначенням дати 30.01.2025.
Судом апеляційної інстанції здійснено відстеження поштового відправлення № 0600292602275 на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошта» у розділі «Трекінг»: https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html.
Із вищевказаного відстеження встановлено, що поштове відправлення: прийнято 18.01.2025 у м. Києві, прибуло до Відділення 79016 місто Львів - 20.01.2025; невдала спроба вручення - 23.01.2025; повернення відправнику - Відсутність адресата за вказаною адресою - 30.01.2025.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вказує, що днем проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання є 30.01.2025, оскільки саме у цей день поштове відправлення № 0600292602275 було повернуто відправнику у зв'язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.
Відтак, в розумінні п. 41 Порядку № 560 ОСОБА_1 вважається належно оповіщеним про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 30.01.2024.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується зазначення начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 у оскаржуваній постанові про те, що ОСОБА_1 на вказані у повістці дату та час не прибув, про причини неявки не повідомив, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період,
Таким чином, колегія суддів констатує, що необгрунтованими є доводи скаржника про те, що він не був належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 31.01.2025, тому у відповідача були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови про адміністративне правопорущення.
У визначену дату та час (31 січня 2025 року) позивач не прибув, а з'явився лише 20 лютого 2025 року коли і була складена оскаржувана постанова. Жодних доказів, що підтверджують наявність поважних причин неявки до ТЦК матеріали справи не містять.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що оновлення даних чи наявність відстрочки не є поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Колегія суддів вважає необгрунтованими покликання скаржника на примітку до статті 210 КУпАП, оскільки позивачем не зазначено, яку саме інформацію відповідач мав можливість отримати шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами.
При цьому, у цій справі позивача притягнуто до адміністративної відповідальності не за неоновлення військово-облікових даних, а за неявку за викликом до ТЦК.
У протоколі про адміністративне правопорушення № 204 від 20 лютого 2025 року зазначено, що особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, роз'яснено положення статтею 63 Конституції України, його права та обов'язки, передбачені статтею 268 КУпАП, та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 15.15 год 20 лютого 2025 року за адресою ОРТЦК, про що позивач власноручно розписався у протоколі без будь-яких зауважень.
Крім цього, позивачу було надано можливість написати власноручно пояснення, чим останній скористався, написавши лише, що: «з Укрпошти ніяких сповіщень не отримував, завжди перебуваю, або часто перебуває за адресою прописки. Так як я доглядаю за сестрою інвалідом ІІ гр. дитинства психічні розлади. З протоколом не згідний, буду оскаржувати!!!» Тобто, ніяких заяв чи клопотань, зокрема, про отримання правової допомоги чи відкладення розгляду справи позивач не заявляв.
З вказаного слідує, що позивач був обізнаний з його правами та про дату, час і місце розгляду справи, клопотань про перенесення розгляду справи та/або залучення захисника не заявляв, у зв'язку з чим в уповноваженої особи відповідача не було перешкод розглянути справу 20 лютого 2025 року та за наявності підстав, винести постанову у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
У статті 268 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
В даному випадку відповідачем належним чином виконано обов'язок повідомити особу про розгляд адміністративної справи (завчасно особисто під підпис у протоколі про адміністративне правопорушення), при цьому було відсутнє клопотання порушника про відкладення її розгляду, а останній особисто був присутній під час розгляду справи.
Крім цього, під час розгляду цієї справи, позивач не надав будь-яких доказів, які б спростовували його винуватість у вчиненні вищевказаного правопорушення.
З урахуванням викладеного, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, оскаржувана постанова винесена уповноваженою особою, в порядку та спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з урахуваннях усіх обставин справи, а відтак суд приходить до висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення № 204 від 20 лютого 2025 року відповідає вимогам КУпАП, винесена на підставі та в межах повноважень, наданих відповідачу, за наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, у зв'язку з чим, в задоволенні позову слід відмовити.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 березня 2025 року у справі № 462/1505/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін