07 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/12553/24 пров. № А/857/8380/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Кухтея Р.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року (судді Каленюк Ж.В., ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/12553/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 10 жовтня 2024 року №262240027461 про відмову у призначенні пенсії; зобов'язання призначити з 03 жовтня 2024 року пенсію за віком зі зменшенням на 9 років пенсійного віку згідно з частиною другою статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 позов задоволено повністю.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, неповного з'ясування обставин справи. Просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився в селищі міського типу Поліське Київської області, про що видно із свідоцтво про народження від 19 травня 1972 року серії НОМЕР_1 .
10.12.1992 Київською обласною державною адміністрацією позивачу було видано посвідчення посвідчення громадянина, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (категорія 2) від 10 грудня 1992 року серії НОМЕР_2 .
3 жовтня 2024 року позивач, звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку , надавши документи за переліком згідно з розпискою-повідомленням .
За результатом розгляду звернення ,ГУ ПФУ у Волинській області, рішенням від 10 жовтня 2024 року №262240027461 позивачу. відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв'язку з відсутністю необхідних документів. Вказано, що згідно з наданими до заяви документами страховий стаж заявника становить 28 років 06 місяців 12 днів.
Позивач, вважаючи рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії на заявлених умовах протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до статті 9 Закону №796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
Зокрема, ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 років (абзацу 2 частини 1 статі 26 Закону №1058-IV).
Сторонами не заперечується та обставина, що позивач на час звернення до відповідача має страховий стаж 28 років 06 місяців 12 днів.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи - особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, зменшення віку становить 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років (абзац четвертий пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З положень статті 55 Закону №796-XII слідує, що умовами призначення пенсії позивачу із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, є: наявність відповідного страхового стажу (з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року), зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку; постійне проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 2 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону №796-XII. Початкова величина зниження пенсійного віку (на 4 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу четвертого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 9 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №106)
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.88 №122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився в селищі міського типу Поліське Київської області, про що видно із свідоцтво про народження від 19 травня 1972 року серії НОМЕР_1 , до заяви про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку позивач додав: свідоцтво про народження від 19 травня 1972 року серії НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , атестат про середню освіту від 20 червня 1989 року серії НОМЕР_4 ; диплом від 16 червня 1990 року серії НОМЕР_5 , довідку виконавчого комітету Поліської селищної ради народних депутатів від 19 жовтня 1991 року №7045, посвідчення громадянина, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (категорія 2) від 10 грудня 1992 року серії НОМЕР_2 , лист Київської обласної військової адміністрації від 02 жовтня 2024 року №8960/36.01/36.06.01/2024, лист архівного відділу Вишгородської районної військової адміністрації від 01 травня 2024 року №05-07/325-326 разом з додатками.
Дослідивши наявні у матеріалах справ докази судом встановлено, що атестатом про середню освіту від 20 червня 1989 року серії НОМЕР_4 підтверджено, що позивач у 1989 році закінчив Поліську середню школу №1 Поліського району Київської області. Крім того, дипломом від 16 червня 1990 року серії НОМЕР_5 ,підтверджено навчання позивача у період з 01 вересня 1989 року по 16 червня 1990 року у Поліському середньому професійно-технічному училищі №10.
Відповідно до відомостей диплому НОМЕР_6 позивач з 01 вересня 1990 року по 07 червня 1995 року навчався в Українському державному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова (місто Київ).
Згідно довідки виконавчого комітету Поліської селищної ради від 14 липня 1994 року №2538 ОСОБА_1 з 1972 року по цей час (тобто 14 липня 1994 року) проживав та був прописаний в селищі міського типу Поліське Київської області. Такі ж відомості щодо місця проживання зазначені і в довідці від 19 жовтня 1991 року №7045
З відомостей паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 встановлено, що 02 вересня 1996 року позивача відселено з селища міського типу Поліське Київської області, що також підтверджується адресним листком вибуття від 02 вересня 1995 року, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 відносилось до переліку населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Також, позивачу було видано посвідчення громадянина, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (категорія 2) від 10 грудня 1992 року серії НОМЕР_2 .
З аналізу наведених норм видно, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.
Згідно із абзацом шостим пункту 2 статті 14 Закону №796-ХІІ до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відносять осіб, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.
Отже, питання проживання позивачем у зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01 січня 1993 року вирішувалось при видачі посвідчення серії НОМЕР_2 (категорія 2).
Вказаними вище документами також підтверджено проживання позивача у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з 26 квітня 1986 року (момент аварії на Чорнобильській AEC) по 01 січня 1993 року, не менше 2 років. При цьому позивач має право на зменшення пенсійного віку на 4 роки - початкова величина за проживання у період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року (незалежно від кількості днів проживання) та додатково 1 рік за кожний рік проживання (максимально пенсійний вік може бути зменшений на 9 років).
З врахуванням наявних у справі документів період проживання позивача у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з 26 квітня 1986 року по 02 вересня 1996 року (навіть якщо не брати до уваги період навчання з 01 вересня 1990 року по 07 червня 1995 року в Українському державному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова) становить понад 5 років. Тобто, у випадку позивача зменшення пенсійного віку на початкову величину 4 роки та у загальному порядку - за 5 років проживання, є підставою для зменшення йому пенсійного віку на максимальну величину (9 років).
Таким чином, позивачем дотримано вимоги Порядку № 22-1 оскільки пенсійному органу надано як посвідчення громадянина посвідчення громадянина, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (категорія 2), так і довідку про період проживання на відповідній території, видану органом місцевого самоврядування, якою встановлено, що позивач проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення необхідний проміжок часу, що є підставою для зменшення пенсійного віку позивачу, передбаченого положеннями статті 55 Закону №796-ХІІ на 9 років.
Колегія суддів звертає увагу відповідача на правовий висновок Верховного Суду щодо аналогічного питання викладений у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 240/6201/23, в якому колегія суддів зазначає, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є обов'язком пенсійного органу, тобто перекладання тягаря доказування, надання відомостей тощо на позивачку є неприйнятним. Неналежне виконання пенсійним органом свого обов'язку щодо перевірки відомостей, зазначених у поданих документах не може бути підставою для обмеження конституційного права особи на отримання належної їй пенсії.
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Так, відповідно до пункту першого вказаної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня.
Отже, за встановлених обставин справи, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 10.10.2024 №262240027461 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку підлягає скасуванню та є всі правові підстави для призначення пенсії, у відповідності до положень статті 55 Закону № 796-ХІІ. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду у Волинській області - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року в адміністративній справі № 140/12553/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.В. Кухтей
Повний текст постанови складено 07.07.2025