Справа № 120/6950/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук І.М.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
09 липня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2023 адміністративний позов задоволено та, окрім іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років, але не вище 75% заробітку, відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 01.04.2023 та з урахуванням уже виплачених сум.
Разом із тим, 14.02.2025 від представника позивача надійшла заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання рішення суду. Обґрунтовуючи заяву представник позивача зазначив, що на виконання рішення суду відповідач повідомив про те, що розмір пенсії позивача буде зменшено, тобто застосовано двоскладову формулу відповідно до ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Представник позивача також зазначив, що відповідачем не враховано той факт, що судом було встановлено, що пенсія позивачу призначена до внесення змін до закону, які передбачили цю умову (тобто до 11.10.2017), а попередня редакція цієї статті передбачала пільгове обчислення понаднормативного стажу без умови призначення пенсії на підставі частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З урахуванням вищезазначеного представник позивача просивь змінити спосіб виконання рішення суду, а саме зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, відповідно до положень ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017, без застосування ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні), починаючи з 01.04.2023.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про встановлення або зміну способу або порядку виконання рішення суду.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просить таке скасувати та прийняти нове, яким заяву про зміну порядку і способу виконання рішення задовольнити, змінити спосіб і порядок виконання рішення суду першої інстанції від 09.08.2023 у справі №120/6950/23.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні поданої заяви, суд першої інстанції виходив з того, що в контексті спірних правовідносин обставини, якими обґрунтовується необхідність зміни способу виконання судового рішення, не можуть бути підставами для такої зміни, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.
Даючи оцінку доводам скаржника з приводу необхідності задоволення заяви позивача про встановлення або зміну способу або порядку виконання рішення суду, колегія суддів зважає на таке.
Відповідно до ч.1 ст.378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до ч.3 ст.378 КАС України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Аналіз зазначених правових положень дає підстави для висновку, що виконання судового рішення може ускладнюватися об'єктивними та суб'єктивними обставинами. З метою захисту прав та інтересів сторін виконавчого провадження суд може постановити ухвалу про відстрочення і розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Порядок виконання рішення - це визначена законодавством послідовність і зміст виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов'язки суб'єктів виконавчого провадження під час їх вчинення.
В свою чергу, встановлення зміни способу і порядку виконання судового рішення не може мати на меті зміну судового рішення по суті, а має, на думку суду, забезпечити порядок виконання судового рішення шляхом визначення послідовності і змісту виконавчих дій державним виконавцем, а також прав і обов'язків суб'єктів виконавчого провадження під час їх вчинення.
Згідно з ст. 246 КАС України рішення суду мають бути чіткими і однозначними, процедура їх виконання має відрізнятись також однозначністю, тому рішення суду має виконуватись в безспірному порядку і відповідно до вимог Закону. Відповідні зміни у виконанні рішення мають обумовлюватись обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №803/3805/15.
Водночас, суд, змінюючи або встановлюючи порядок чи спосіб виконання рішення, не змінює змісту резолютивної частини та не змінює спосіб захисту порушеного права, обраний судом при вирішенні справи.
В даному ж випадку, як уже було зазначено судом вище, рішенням суду від 09.08.2023 адміністративний позов задоволено та, окрім іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років, але не вище 75% заробітку, відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 01.04.2023 та з урахуванням уже виплачених сум.
При цьому, зміст резолютивної частини рішення суду від 09.08.2023 в повній мірі відповідає прохальній частині позовної заяви та обраному позивачем способу захисту його порушених прав.
Втім, обґрунтовуючи подану заяву представник позивача зазначив, що на виконання рішення суду відповідач повідомив про те, що розмір пенсії позивача буде зменшено, тобто застосовано двоскладову формулу відповідно до ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому здійснення такого перерахунку є недоцільним.
Суд зазначає, що недоцільність проведення перерахунку пенсії на виконання рішення суду не можна розцінювати як існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Колегія суддів також приймає до уваги позицію суду першої інстанції про те, що в межах розгляду даної справи судом не надавалась оцінка порядку здійснення перерахунку (обчислення/розрахунку) розміру пенсії відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а лише зазначено, що такий перерахунок має бути проведений позивачу без умови призначення йому пенсії на підставі частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Слід повторно наголосити, що фактично в межах розгляду даної справи, судом надавалась оцінка правовідносинам, які виникли через неможливість, на думку Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, застосування до позивача частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з не призначенням йому пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
А відтак у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2023 міститься висновок про те, що пенсія позивачу призначена до внесення до закону змін, які передбачили дану умову (тобто до 11.10.2017), а попередня редакція вказаної статті передбачала пільгове обчислення понаднормативного стажу без умови призначення пенсії на підставі частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому зазначені зміни стосуються тих пенсій, які були призначені вперше та після внесення зазначених змін.
Водночас, під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
В даному ж випадку, зміст заяви представника позивача свідчить про те, що останній просить суд не змінити спосіб чи/або порядок виконання судового рішення, а змінити обраний позивачем спосіб захисту його прав.
За вказаних обставин та аналізуючи норми статті 378 КАС України у системному зв'язку із нормами, які гарантують право на судовий захист і передбачають форми й способи його реалізації, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що в контексті спірних правовідносин обставини, якими обґрунтовується необхідність зміни способу виконання судового рішення, не можуть бути підставами для такої зміни, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті.
З огляду на викладене, оскільки зміна способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права, то підстави для задоволення заяви про встановлення способу і порядку виконання рішення суду відсутні.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що КАС України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 КАС України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.