Справа № 580/2233/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
09 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "НАДІЯ" до Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, -
Рух справи.
28.02.2025 Приватне підприємство "НАДІЯ" звернулося до суду з позовом до Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, яким просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу Головного державного виконавця Другого відділу ДВС у м. Черкаси ЦМУМЮ (м. Київ) Закутньої Н.В. від 18.02.2025 у виконавчому провадженні № 76075843.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ще за місяць до дати постановлення постанови про накладення штрафу від 18 лютого 2025 року ПП "Надія" виконало рішення суду в повному обсязі шляхом підписання 17 січня 2025 року з ОСОБА_1 Акт приймання-передачі гаражного боксу № НОМЕР_1 площею 39,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та Додаткову угоду № 4 до Договору № 91- 4-19 від 28.02.2019 про зміну номера гаражного боксу з № 210 на № 215 та зміну площі з 41,90 кв.м. на 39,6 кв.м.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позов задоволено повністю, визнати протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Закутньої Н.В. про накладення штрафу від 18.02.2025 ВП № 76075843.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності прийняття спірної постанови.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
На обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що спірна постанова про накладення штрафу у подвійному розмірі - 10 200 грн повністю відповідає нормам ч. 2 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржник двічі проігнорував вимоги державного виконавця та не виконав рішення у належний строк, постанова від 18 лютого 2025 року про накладення штрафу є законною та обґрунтованою.
Відповідач зауважив, що на момент винесення постанови про накладення штрафу у подвійному розмірі - 10 200 грн (18.02.2025 року), відсутні будь-які підтвердження виконання рішення суду як з боку боржника, так і з боку стягувача. Зокрема, заява стягувача від 06.03.2025 року, в якій вказано виконання рішення суду, була подана вже після винесення вказаної постанови, а тому не могла бути врахована державним виконавцем при прийнятті відповідного рішення.
Згідно виконавчого листа за № 72/10242/23, виданого 21.08.2024 Соснівським районним судом м. Черкаси, який зобов'яв боржника «ПП «Надія» передати гаражний бокс № НОМЕР_2 площею 41,90 кв.м., проте згідно з адміністративним позовом, 17 січня 2025 року позивач уклав Акт приймання-передачі зовсім іншого об'єкта - гаражного боксу № 215 площею 39,6 кв.м., що не відповідає виконавчому документу.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримали висновки суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином, надали клопотання про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слуханню справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, письмові пояснення сторін, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій.
Рішенням від 08 травня 2024 року Соснівським райнним судом м. Черкаси по справі № 712/10242/23 ухвалено: Зобов'язати Приватне підприємство «НАДІЯ» (код ЄДРПОУ 21356758) передати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за договором №91-4-19 від 28.02.2019 року належним чином оформлений відповідно до п.1.3. Договору №91-4-19 від 28.02.2019 акт прийому-передачі гаражного боксу в забудові за адресою: АДРЕСА_1 ; поверх: 4 (четвертий поверх надземної частини гаражів) Гаражний бокс: №210, загальна площа: 41,90 кв.м.
19 вересня 2024 року через ЄСІТС ПП «Надія» отримало Постанову про відкриття виконавчого провадження № 76075843 від 19.09.2024 з виконання виконавчого листа по справі № 712/10242/23.
04.10.2024 головний державний виконавець склала Акт про те, що під час телефонної розмови зі стягувачем встановила, що ПП "НАДІЯ" не передало гаражний бокс згідно Договору № 91-4-19 від 28.02.2019, оскільки відсутня можливість фізичної перевірки стану виконання рішення суду.
14.10.2024 головний державний виконавець прийняла постанову про стягнення з позивача штрафу у розмірі 5100 грн у зв'язку із невиконанням рішення суду у встановлений строк без поважних причин.
У подальшому, 28.01.2025 головний державний виконавець склала Акт відповідно до якого ПП "НАДІЯ" повторно не виконало вимогу від 18.12.2024 № 76075843 без поважних причин та 18.02.2025 прийняла постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 10200 грн у зв'язку із повторним невиконанням рішення суду у встановлений строк без поважних причин.
Вищезазначені обставини не є спірними.
Позивач вважає спірну постанову про стягнення штрафу протиправною, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Нормативно-правове обґрунтування.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження це як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно частини 1 статті 13 Закону № 1404-ІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 18 Закону № 1404-ІІІ визначені обов'язки і права виконавців, обов'язковість вимог виконавців. Зокрема частиною 1 встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. А пунктом 1 частини 2 цієї ж статті визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 6 статті 26 Закону № 1404-ІІІ передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Статтями 63, 75 Закону № 1404-ІІІ встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Так, у відповідності до вимог даних статей Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин, виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Наведені положення законодавства в контексті цієї справи свідчать про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Висновки суду.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Також обов'язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб'єктами наділеними владними повноваженнями, покладається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997. Отже, її положення є обов'язковими для виконання Україною.
Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься і позивач.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, повинно бути виконане, а інші обставини щодо його невиконання суперечать основним принципам права і до уваги судом не беруться. У протилежному випадку буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є одним із базових складових принципу верховенства права, визнаного Україною як на рівні Конституції, так і шляхом ратифікації Європейської Конвенції з прав людини.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Тобто, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не спростовано, що ПП «Надія» фактично виконало рішення суду у справі № 712/10242/23 в повному обсязі, що підтверджується копією Додаткової угоди № 4 до договору № 91-4-19 від 17 січня 2025 р. про зміну номера гаражного боксу та копією Акту приймання - передачі гаражного боксу № НОМЕР_1 площею 39,6 кв.м. від 17 січня 2025.
З вищевказаних документів видно, що номер гаражного боксу змінено з № 210 на № 215 та змінено площу з 41,90 кв.м. на 39,6 кв.м.
Таким чином, станом на 17.01.2025 позивач фактично виконав рішення суду, що було предметом виконання у ВП № 76075843.
Разом з тим, 28.01.2025 головний державний виконавець склала Акт відповідно до якого, ПП "НАДІЯ" повторно не виконало вимогу від 18.12.2024 № 76075843 без поважних причин та цієї ж дати прийняла постанову про стягнення з позивача штрафу у розмірі 10200 грн у зв'язку із повторним невиконанням рішення суду у встановлений строк без поважних причин.
Отже, для притягнення боржника до відповідальності за невиконання судового рішення має бути встановлені причини його невиконання, тобто державний виконавець має здійснити перевірку стану виконання судового рішення та у разі його невиконання встановити також поважність/неповажність причин, що зумовили його невиконання.
Разом з тим, ні в Акт від 28.01.2025, ні надані державним виконавцем до матеріалів справи докази не містять жодних відомостей про вжиті у січні 2025 року державним виконавцем заходи щодо перевірки стану виконання позивачем рішення суду, у зв'язку колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що висновки державного виконавця про невиконанням позивачем рішення суду, зокрема без поважних причин, є непідтвердженими.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови про стягнення штрафу, у зв'язку із чим оскаржувану постанову про стягнення штрафу слід визнати протиправною та скасувати.
Отже, доводи апелянта, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, постанови суду першої інстанції без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "НАДІЯ" до Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк