Справа № 640/32492/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
09 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності, дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність, нарахувати та перерахувати Окремого контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України у частині невиплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки;
- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати позивачу на день звільнення (08.10.2021) компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 року по 2021 роки;
- зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 по 2021 роки;
- визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року по жовтень 2021 року, включно;
- визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, що полягають у невиплаті позивачу додаткової доплати до заробітної плати за роботу в період карантину за період з 2020 року по 08 жовтень 2021 року та зобов'язати нарахувати та виплатити йому додаткову доплату до заробітної плати за роботу у період карантину за період з 2020 року по 08 жовтня 2021 року;
- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, та зобов'язати нарахувати невиплачену позивачу у день виключення із списків частини (08 жовтня 2021 року) грошової компенсації за неотримане речове майно;
- стягнути з Окремого контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені з 11 жовтня 2021 року (перший робочий день після звільнення з військової служби) по 13 жовтня 2021 року, а решту заявлених позовних вимог у даному адміністративному позові по день ухвалення рішення у справі, при набранні рішення у справі законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу в Окремому контрольно-пропускному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України по особливому складу та у 2021 році було розірвано контракт між сторонами. Позивач стверджує, що під час здійснення розрахунку при звільненні, відповідач не здійснив повного розрахунку, а саме не виплатив йому матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 по 2021 роки, індексацію грошового забезпечення за період з жовтня 2017 року по жовтень 2021 року, додаткову доплату до заробітної плати за роботу у період карантину за 2020-2021 роки, компенсації за неотримане майно. Також, позивач зазначає, що у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач має права на отримання середнього грошового забезпечення з 11.10.2021 по 13.10.2021, та з 11.10.2021 по день винесення рішення у цій справі.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позову, зазначив, що згідно архівних відомостей позивачеві була виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік. На підставі Закону України від 04 липня 2014 року №1589-VII, яким внесені зміни до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якими надання інших видів відпусток, крім передбачених частинами першою, шостою та дванадцятою ст. 10-1 Закону, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, на час особливого періоду припинено. При цьому законодавець не визначив механізму компенсації не отриманих відпусток для військовослужбовців. Отже відповідач вважає, що відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані відпустки. Індексація грошового забезпечення період з жовтня 2017 по листопад 2018 не виплачувалась позивачу у зв'язку із тим, що індекс споживчих цін не перевищував поріг індексації. В період з грудня 2018 року по жовтень 2021 року, індексація грошових коштів виплачена позивачу в повному обсязі, а тому вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення є необґрунтованою. Відповідач звертав увагу суду на те, що згідно архівної відомості за період з січня 2020 року по грудень 2020 року та архівної відомості за період з січня 2021 року по грудень 2021 року позивачу виплачувалась доплата Covid-19 у відповідних розмірах з урахуванням періодів безпосереднього виконання відповідних обов'язків. Вимога позивача, щодо визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, є необґрунтованою, оскільки, зазначена виплата здійснюється за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів та, згідно архівної відомості за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, виплачена позивачу в грудні місяці, в повному обсязі, у сумі 20 281,82 грн. Також, відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку, оскільки ним здійснено повний розрахунок при звільнені.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби щодо ненарахування та невиплати позивачу на день звільнення (10.10.2021) компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 року по 2021 роки. Зобов'язано Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 по 2021 роки. Визнано протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби щодо ненарахування та невиплати позивачу на день звільнення (10 .10.2021) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 28.02.2018 включно з застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Зобов'язано Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 28.02.2018 включно з застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Стягнуто з Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені з 11 жовтня 2021 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 31 грудня 2021 року у розмірі 583,07 грн. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт зазначає, що відсутні правові підстави для виплати позивачу спірної компенсації. Вказує, що норми КЗпП не поширюються на військовослужбовців.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу в Окремо-контрольному пропускному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ).
08 жовтня 2021 року відповідно до витягу з Наказу начальника Окремо контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби по особливому складу №451-ос припинено (розірвати) контракт та виключити із списків особового складу та всіх видів забезпечення Головного сержанта ОСОБА_1 інспектора прикордонної служби 1 категорії другої групи паспортного контролю третього відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А), звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 10 жовтня 2021 року.
Однак, позивач вважаючи, що йому не було здійснено належні виплати після виключення його із списків особового складу, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку, індексацію та середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 по 2021 роки, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 4 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Додатками 2 - 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» (далі - Постанова №702) є Переліки, які визначають військові посади, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту (далі - Перелік №702).
З інформації відображеної в архівних відомостях особистих карток грошового забезпечення та витягів з наказів по особовому складу слідує, що позивач в період з 2017 по 2024 рік, проходив військову службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби у відділеннях інспекторів прикордонної служби на посадах старшого інспектора прикордонної служби та начальника відділення інспекторів прикордонної служби.
Тому позивач, будучи військовослужбовцем, обіймаючи посади, визначені у Переліку №702, під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до статті 10-1 Закону №2011-XII за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
У рік звільнення вказаних військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) та від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон №1932-XII).
Згідно з статтею 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з статтею 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Зі змісту наведених норм слідує, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски.
Водночас, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім цього, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
При цьому, припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Постановою №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі додаткової.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористанні дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не використав додаткові дні відпустки у період з 2017 року по 2021 рік, а тому, набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Пунктом 11 Порядку №702 визначено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період 2017-2021 роки, виходячи з її грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у період з 01.10.2017 по 10.10.2021 колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), Законом України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III), Законом України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII), Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Статтею 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За змістом частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з положеннями статті 18 Закону №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
За визначенням частини другої статті 19 Закону №2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частинами першою-четвертою та шостою статті 5 Закону №1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів.
Індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Пунктом 1-1 Порядку №1078 передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з абзацом 2 пункту 4 Порядку №1078 оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Наведені норми у сукупності свідчать про те, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Пунктами 2, 6 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців. Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Аналізуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів дійшла до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 чітко визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.
При цьому, суд враховує, що статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
З аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що нарахування та виплата індексації не пов'язана з окремим кодом бюджетної кваліфікації та наявності відповідної статті у кошторисі відповідача, а здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Стосовно визначення «січня 2008» базовим місяцем для нарахування індексації колегія суддів зазначає, що за приписами Порядку № 1078 місяць, у якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим. У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 (надалі також - Постанова №1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з абз. 5 п. 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена Постановою № 1294, яка набрала чинності з 01.01.2008. Отже, з набранням чинності Постановою № 1294 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.
Таким чином, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 10 вересня 2020 року у справі №200/9297/19-а, де судом прямо вказано, що базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 має застосовуватись січень 2008 року.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2017 по 28.02.2018, виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року.
Разом з цим, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, внаслідок чого збільшилось грошове забезпечення всіх категорій службовців.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Отже, починаючи з березня 2018 року збільшилось грошове забезпечення позивача та змінився базовий місяць для нарахування його індексації, що свідчить про не перевищення порогу величини індексу споживчих цін у 103 відсотка.
У свою чергу, надаючи правову оцінку у частині наявності правових підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 10.10.2021 з базовим місяцем березень 2018 року, суд першої інстанції вірно вказав наступне.
Як вже було зазначено вище, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 базовим місяцем для нарахування особам рядового і начальницького складу індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Абзацом 1 пункту 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відтак, оскільки підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв'язку з прийняттям Постанови №704, якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу, то саме березень 2018 року є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.
Як свідчать матеріали справи, згідно довідки відповідача у період з 01.03.2018 по 10.10.2021 індексація обчислювалася із застосуванням базового місяця березень 2018 року. Нарахування та виплата її почалася здійснюватися з 01.12.2018, оскільки до цього часу за офіційними даними Державної служби статистики України поріг індексації, передбачений пунктом 1-1 Порядку №1078 та розрахований наростаючим підсумком, з березня 2018 року по грудень 2018 року включно не перевищив 103 відсотки.
Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.10.2021 із застосуванням базового місяця березень 2018 року, адже її обчислення здійснювалося саме із застосуванням відповідного базового місяця. Указані мотиви також свідчать й про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку із нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.10.2021 із застосуванням базового місяця березень 2018 року, оскільки відповідні дії були вчинені відповідачем.
Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у частині виплати грошового забезпечення позивача (13.10.2021), компенсації за харчування (листопад 2021 року), компенсації за речове майно (грудень 2021 року) колегія суддів зазначає наступне.
Відповідачем здійснено затримку у розрахунку при звільненні у частині:
- основного грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, індексація, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошова допомога для оздоровлення за 2021 рік, компенсація за харчування за вересень 2021 року) у загальному розмірі 21 928,13 грн - на 2 дні (13.10.2021);
- компенсації за харчування за жовтень 2021 року у розмірі 51,22 грн - на 50 днів (у листопаді 2021 року);
- компенсації за речове майно за весь період проходження служби у розмірі 20 281,82 грн - на 81 день (у грудні 2021 року).
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як убачається з наданої відповідачем довідки, розмір грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці служби становить по 14 948,00 грн у серпні та вересні 2021 року, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 490 грн (14946,00 грн + 14946,00 грн / 61 календарних дня).
Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц), період прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні включає три періоду виплати компенсації: з 12.10.2021 по 13.10.2021 у сумі 38 773,63 грн (21 928,13 грн + 51,22 грн + 20 281,82 грн) (2 календарних дня), з 12.10.2021 по 30.11.2021 у сумі 20 333,04 грн (51,22 грн + 20 281,82 грн) (50 календарних днів), з 12.10.2021 по 31.12.2021 у сумі 20 281,82 грн (81 календарних днів).
Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за періоди: з 12.10.2021 по 31.12.2021 (81 календарних днів) становить 39 690, 00 грн (490,00 грн х 81).
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Разом із тим, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19.
При застосуванні до обставин цієї справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, слід враховувати наступне:
- позивач звернувся до суду з цим позовом у листопаді 2021 року, тобто майже через місяць після звільнення зі служби, яке мало місце 10.10.2021;
- загальна сума грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток становить 20384,98 грн, за харчування у розмірі 51,22 грн та за виплату основного грошового забезпечення у розмірі 21928,13 грн, що у декілька разів є меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (39 690,00 грн).
Надаючи приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд першої інстанції вріно вказав, що згідно з даними, які розміщені на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою: https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial, середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам є такою: у жовтні 2021 року - 12,4 %; у листопаді 2021 року - 12,2 %; у грудні 2021 року - 12,5%.
Отже, ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за період з 11.10.2021 по 13.10.2021 дорівнює 39,52 грн та складається з таких сум: у жовтні 2021 року - 39,52 грн (38773,63 грн (розмір неотриманого основного грошового забезпечення при звільненні, компенсації за харчування та компенсації за речове майно) х 12,4% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за жовтень 2021 року) : 365 дн. х 3 дн. (кількість днів прострочення).
Ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за період з 14.10.2021 по 30.11.2021 дорівнює 328,23 грн та складається з таких сум: у жовтні 2021 року - 124,34 грн (20333,04 грн (розмір неотриманої компенсації за харчування та компенсації за речове майно) х 12,4% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за жовтень 2021 року) : 365 дн. х 18 дн. (кількість днів прострочення); у листопаді 2021 року - 203,89 грн (20333,04 грн (розмір неотриманої компенсації за харчування та компенсації за речове майно) х 12,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2021 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення).
Ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за період з 01.12.2021 по 30.12.2021 дорівнює 215,32 грн та складається з таких сум: у грудні 2021 року - 215,32 грн (20 281,82 грн (розмір неотриманої компенсації за речове майно) х 12,5% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2021 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 11.10.2021 по 31.12.2021 у загальній сумі 583,07 грн (215,32 грн + 328,23 грн + 39,52 грн).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Таким чином, ефективним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку є стягнення на його користь 583,07 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2021 по 31.12.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 09.07.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Л.В. Бєлова