Справа № 320/46785/24 Головуючий у 1-й інстанції: Сас Є.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
08 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Файдюка В.В., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Григор'єва С.О.,
представника позивача адвоката Самчук М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гетьман Наталії Олексіївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов,
09 жовтня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач/ВПВР УЗПВР у місті Києві та області) з вимогами:
- визнати протиправною та скасувати постанову ВПВР УЗПВР у місті Києві та області від 25 вересня 2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВПВР УЗПВР у місті Києві та області виконавчого збору у розмірі 338 410, 70 грн, прийняту в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2;
- визнати протиправною та скасувати постанову ВПВР УЗПВР у місті Києві та області про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 25 вересня 2024 року з примусового виконання виконавчого документа: постанови про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_2 від 25 вересня 2024 року.
Позов ґрунтувався на твердженнях про протиправність постанови про стягнення виконавчого збору та подальшою її реалізацією шляхом відкриття виконавчого провадження щодо такого стягнення, оскільки фактичного виконання рішення суду державним виконавцем не відбулося, а повернення виконавчого документа стягувачу було здійснено без реального примусового стягнення коштів з боржника. Позивач посилався на норми частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та на правові висновки Верховного Суду (зокрема, у справах № 2540/3203/18, № 640/21330/18), відповідно до яких відсутність фактичного виконання не створює підстав для нарахування та стягнення виконавчого збору. Також заявлено, що відкриття виконавчого провадження щодо стягнення 10 % збору у межах провадження № НОМЕР_2 є незаконним, оскільки винесення постанови про стягнення збору відбулося вже після повернення виконавчого документа без стягнення боргу, що суперечить чинному законодавству та позиції Верховного Суду. Дії державного виконавця щодо ініціювання нового виконавчого провадження на підставі такої постанови є зловживанням правом та призвели до порушення її прав.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець діяв у межах чинного законодавства, а саме на підставі частини 2 статті 27 та частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у редакціях, чинних на дату винесення постанови про стягнення виконавчого збору. Суд зазначив, що закон не пов'язує виникнення обов'язку зі сплати виконавчого збору з фактичним стягненням коштів на користь стягувача, а визначає розмір збору як 10 % від суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом. Крім того, повернення виконавчого документа за заявою стягувача не звільняє державного виконавця від обов'язку стягнути виконавчий збір, якщо його не було стягнуто раніше. Винесення постанови про стягнення виконавчого збору 25 вересня 2024 року здійснено не пізніше наступного робочого дня після повернення виконавчого листа, як того прямо вимагають приписи частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ. Безпідставними є посилання позивача на положення статті 58 Конституції України, оскільки у справі не мало місце погіршення правового становища боржника через ретроспективну дію закону - норми про виконавчий збір залишались незмінними як на момент відкриття виконавчого провадження, так і на момент винесення оскаржуваної постанови. Посилання позивача на практику Верховного Суду є нерелевантними, оскільки ці рішення стосувались правовідносин, що регулювались законодавством у редакціях, чинних до змін 2018 року, коли виконавчий збір справді обчислювався з фактично стягнутої суми. У справі ж, яка розглядається, законодавство у редакції, чинній з 28 серпня 2018 року, не передбачає такої залежності. Також є безпідставними аргументи позивача щодо відсутності підстав для відкриття окремого виконавчого провадження для стягнення виконавчого збору, оскільки таке провадження було відкрито на підставі належного виконавчого документа, а саме: постанови про стягнення виконавчого збору.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гетьман Н.О., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 338 410, 70 грн, оскільки в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 державним виконавцем фактично не було вжито жодних заходів примусового виконання та не здійснено стягнення заборгованості на користь стягувача. На переконання апелянта, постанова про стягнення виконавчого збору від 25 вересня 2024 року винесена з порушенням вимог частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягнення збору було здійснено не за фактом виконання виконавчого документа, а виключно на підставі повернення виконавчого листа стягувачу за його заявою. При цьому, за даними самого органу державної виконавчої служби, в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 з ОСОБА_1 було стягнуто лише 714, 08 грн витрат виконавчого провадження, що спростовує факт будь-якого реального виконання рішення суду. Застосування державним виконавцем при визначенні суми виконавчого збору редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII від 03 липня 2018 року відбулося з порушенням принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі (стаття 58 Конституції України), оскільки така редакція діяла вже після відкриття виконавчого провадження і погіршила становище боржника. Окремо наголосив на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, згідно з якою обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідач, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь відповідача в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності його представника.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09 грудня 2010 року у справі № 2-6124/10 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 47/11/60/2007-840 від 12 квітня 2007 року в сумі 427 837, 24 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25 червня 2010 року складає 3 384 106 грн 97 копійок, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн, всього - 3 385 926 грн 97 копійок.
Судове рішення набрало законної сили 31 січня 2011 року. Виконавчий лист видано 14 лютого 2011 року.
04 жовтня 2016 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Шатохіним Олександром Павловичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-6124/10, виданого 14 лютого 2011 року Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ КБ «Надра» у розмірі 3 384 106, 97 грн.
19 серпня 2024 року Деснянським районним судом міста Києва винесено ухвалу у цивільній справі № 2-6124/10, відповідно до якої заяву ОСОБА_3 про заміну стягувача його правонаступником задоволено, замінено сторону стягувача - Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» (код ЄДРПОУ 20025456) на ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
25 вересня 2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялим Максимом Глібовичем прийнято постанову про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні на ОСОБА_3 .
Того ж дня, 25 вересня 2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялим Максимом Глібовичем на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку із письмовою заявою стягувача від 16 вересня 2024 року № 112 про повернення виконавчого листа.
25 вересня 2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялим Максимом Глібовичем прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602) виконавчого збору у розмірі 338 410, 70 гривень.
Також 25 вересня 2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялим Максимом Глібовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 щодо примусового виконання постанови № НОМЕР_2, виданої 25 вересня 2024 року Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення з ОСОБА_1 338 410, 70 грн виконавчого збору на користь відповідача.
Вважаючи прийняту постанову про стягнення виконавчого збору і виконання такої постанови шляхом відкриття виконавчого провадження протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
З матеріалів справи слідує, що оскаржувані постанови позивач отримав засобами поштового зв'язку 30 вересня 2024 року, а тому звертаючись до суду 09 жовтня 2024 року встановлений КАС України десятиденний строк не пропущено.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що встановлює умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, (далі - Закон № 1404-VIII/в редакції на день виникнення спірних правовідносин з винесення оскаржуваних постанов).
За визначенням статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Засади виконавчого провадження передбачені частиною першою статті 2 Закону № 1404-VIII, зокрема виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень.
Статтею 3 Закону № 1404-VIII визначено перелік рішень та виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню, до яких відповідно до пункту 5 частини першої указаної норми віднесено, зокрема, постанови державних виконавців про накладення штрафу.
Вимоги до виконавчого документа установлені статтею 4 Закону № 1404-VIII.
Згідно із статтею 10 Закону № 1404-VІІІ, заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
В силу вимог частини п'ятої статті 23 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Спірним у даних правовідносинах є прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору від 25 вересня 2024 у виконавчому провадженні майнового характеру, що було відкрито 04 жовтня 2016 року.
На момент відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).
Згідно з частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Частинами першою, третьою статті 27 Закону № 606-XIV було встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
За частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Положеннями частини третьої статті 28 Закону № 606-XIV закріплено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
В той же час, пунктом 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, який діяв на момент прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору, встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Отже, враховуючи «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ, приписи попереднього Закону № 606-ХІV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону № 606-ХІV. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.
Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону №1404-VIII слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.
При цьому, спірні правовідносини зводяться до питання щодо правомірності винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, яке відкрито на час дії Закону № 606-XIV.
Матеріали справи свідчать, що оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору від 25 вересня 2024 року ВП № НОМЕР_2 винесено у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу за його заявою, відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Невинесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення семиденного строку на добровільне виконання за Законом № 606-XIV зумовило необхідність прийняття таких постанов в 2024 році за Законом № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент вчинення такої виконавчої дії).
В силу вимог частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З аналізу наведених правових норм Закону № 1404-VІІІ, що регулюють стягнення виконавчого збору, вбачається, що цим Законом передбачено два шляхи вирішення цього питання державним виконавцем.
У першому випадку, зміст положень статей 26, 27 Закону № 1404-VIII свідчить, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
В іншому випадку, таке питання вирішується в порядку, встановленому частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ, а саме: постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 580/11774/23.
Таким чином, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 25 серпня 2024 року ВП № НОМЕР_2 винесена після повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, що узгоджується з приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII.
Посилання апелянта на те, що у разі стягнення виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без фактичного стягнення боргу з боржника та за наявності повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються ризики подвійного стягнення збору або його стягнення без реального виконання рішення суду, є безпідставними. Такі доводи ґрунтуються на тлумаченні положень Закону № 1404-VIII в редакції, що діяла до внесення змін Законом від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, натомість на час винесення оскаржуваної постанови застосовувалась інша редакція, яка передбачає інший підхід до визначення підстав для стягнення виконавчого збору.
Стверджуючи про протиправність оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору, апелянт зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Державний виконавець не проводив будь-які виконавчі дії щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 2-6124/10, виданими Деснянським районним судом м. Києва.
Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими, оскільки стягнення виконавчого збору не залежить від здійснення державним виконавцем виконавчих дій в межах відповідного виконавчого провадження. Натомість, навіть за відсутності заходів з примусового виконання після завершення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, у державного виконавця наявний обов'язок винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 % від суми стягнення за виконавчим документом.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 01 серпня 2024 року у справі № 640/11506/21 та від 25 травня 2023 року у справі № 420/1233/19.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що державний виконавець у межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 вживав заходи щодо забезпечення виконання вимог виконавчого документа, а саме: надсилав боржнику вимогу про добровільне виконання рішення суду, виносив постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про арешт майна боржника, а також здійснював перевірку наявності коштів та активів шляхом направлення відповідних запитів до банківських установ та державних реєстрів.
Однак, попри зазначені дії, фактичного виконання судового рішення до моменту повернення виконавчого листа стягувачу здійснено не було, про що свідчить відсутність будь-яких надходжень коштів на користь стягувача та зміст постанови про закінчення виконавчого провадження.
Щодо посилань апелянта на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, колегія суддів зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у вказаній справі застосовано норми Закону України «Про виконавче провадження», які передбачали стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, тобто до внесення змін Законом № 2475-VIII.
Такі відмінності в фактичних обставинах справи виключають можливість врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі, що розглядається.
Беручи до уваги зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що державним виконавцем прийнято оскаржувану постанову з дотриманням вимог Закону № 1404-VІІІ, адже стягнення виконавчого збору є одним із обов'язкових заходів, які належить вчинити державному виконавцю у рамках виконавчого провадження.
Оскільки оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору є правомірною, а доводи позивача щодо іншої постанови про відкриття виконавчого провадження з метою примусового виконання зазначеної постанови ґрунтувались виключно на твердженнях про її протиправність, суд першої інстанції правильно констатував про відсутність підстав для її скасування як такої, що винесена в межах законного виконання рішення про стягнення виконавчого збору.
Суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 287, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Гетьман Наталії Олексіївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Файдюк В.В.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 08.07.2025.