09 липня 2025 року м. Дніпросправа № 280/10694/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.01.2025 в адміністративній справі №280/10694/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини № НОМЕР_1 в частині не розгляду рапорту рядового військової частини № НОМЕР_1 ОСОБА_1 про надання можливості проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про направлення на проходження військово-лікарської комісії для визначення стану здоров'я щодо подальшої придатності до несення військової служби.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.01.2025 в адміністративній справі №280/10694/24 в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 , мобілізований та проходить з 18.09.2024 військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 .
Позивач зазначає, що 17.09.2024 військово-лікарською комісією проведено щодо нього медичний огляд. Після проходження обстеження позивача визнано придатним до військової служби. Проте не надана довідка військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо придатності/не придатності до військової служби.
Відповідно до довідки про надання інформації, що видана Комунальним некомерційним підприємством «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради від 18.10.2024 за №5459 (а.с.11), позивач з 28.02.1995 по 03.04.1995 перебував на стаціонарному обстеженні за направленням районного військкомату (діагноз: психопатія астенічного типу); з 22.11.2011 по 22.12.2011 перебував на стаціонарному лікуванні (діагноз: гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії, не пов'язаний з гострим стресом); з 25.01.2012 по 07.02.2012 перебував на стаціонарному лікуванні (діагноз: гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії (гострий поліморфний психотичний розлад являє собою стан психіки людини, при якому характерно різке розвиток галюцинацій і маячних станів, що відрізняються своїм різноманіттям і мінливістю. При ОППР емоції людини і його психічний стан перестають бути стійкими і спостерігається швидка зміна настроїв від щастя і екстазу, до тривожності і неспокою і назад).
19.10.2024 адвокатом Івнісовим B.C. було подано рапорт про надання позивачу законної можливості проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби, для чого видати позивачу у встановленому порядку направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією; службову характеристику для проведення медичного огляду військово-лікарською комісією та пакет інших необхідних документів.
Результати розгляду вказаного рапорту до відома позивача доведені не були.
Вважаючи дії відповідача щодо не розгляду рапорту протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992№ 2232-XII (далі - Закон №2232-XII), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 № 1153/2008(далі - Положення № 1153/2008).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою-третьою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (частина шоста 6статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України (частина 13 статті 2 Закону № 2232-XI).
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частини 14 статті 2 Закону №2232-ХІ).
За змістом статті 3 цього Закону правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом абзацу 13 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно з частиною 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800 (далі - Положення №402).
Відповідно до пункту 1.1. глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно із пунктом 1.2 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд, зокрема, військовослужбовців та членів їхніх сімей, визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Серед основних завдань військово-лікарської експертизи, згідно з пунктом 1.3. глави 1 розділу І Положення №402, є: аналіз результатів медичного огляду та розробка заходів щодо комплектування Збройних Сил України особовим складом, придатним до військової служби за станом здоров'я; визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть; визначення ступеня придатності військовослужбовців до військової служби у зв'язку з їх звільненням.
Пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 визначено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що станом на час виникнення спірних правовідносин позивач є військовослужбовцем, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Медичний огляд військовослужбовців регламентується положеннями глави 6 розділу ІI Положення №402.
Відповідно до абзаців 1-3 пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Положення №402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби за рекомендацією лікаря, у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть обмежувати придатність або зумовлювати непридатність до військової служби.
Також направлення військовослужбовців на медичний огляд ВЛК прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище проводиться у випадках, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454.
Відповідно до пункту 6.9. глави 6 розділу II Положення №402 при медичному огляді військовослужбовців метод індивідуальної оцінки придатності їх до військової служби повинен застосовуватись у кожному випадку. ВЛК враховує їх вік, освіту, військовий фах, підготовку, досвід, фактичну працездатність, спрямованість до подальшого проходження військової служби, думку командування і начальника медичної служби військової частини, викладені у службовій та медичній характеристиках, та можливість подальшого проходження військовослужбовцем військової служби на посаді, яка найбільше відповідає стану його здоров'я.
Медичний огляд військовослужбовців, які отримали захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії), з метою визначення ступеня придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії). Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва - це такий стан здоров'я, коли результати обстеження та лікування дають підстави ВЛК (ЛЛК) винести постанову про ступінь придатності до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби (пункт 6.10. глави 6 розділу II Положення №402).
За змістом статей 12 - 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Військовослужбовець зобов'язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров'я звичок.
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Відповідно до пункту 254 Статуту військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Згідно п. 2 Розділу 1 Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерстві оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року № 531 (на час надходження рапорту до відповідача набрало чинності) встановлено, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Згідно п. 1 Розділу 2 Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Пункту 8 Розділу 3 Порядку №531 встановлено, що початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Отже, наведені норми права дають підстави для висновку про те, що військовослужбовець може звертатися з рапортом для вирішення тих чи інших питань; такий рапорт може бути подано військовослужбовцем як особисто до безпосереднього до командира (начальника), так і шляхом направлення рапорту засобами поштового зв'язку.
При цьому, вказівка на те, що для вирішення тих чи інших питань військовослужбовець звертається з рапортом, не означає того, що такий рапорт, як особисто так і через поштовий орган, подається виключно цим військовослужбовцем.
Визначальним є те, що такий рапорт має бути написаний (підписаний) саме військовослужбовцем, а подання його особисто чи через поштовий орган є лише способом спрямування (доставки) до командування військової частини.
Отже, для вирішення службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися з рапортом до свого безпосереднього начальника.
Оскільки у спірному випадку рапорт підписано не особисто позивачем (військовослужбовцем), а його представником (адвокатом Івнісовим В.С.) що підтверджено копією рапорту наявного в матеріалах справи, та не заперечується останніми то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про не дотримання позивачем порядку реалізації свого права на подання рапорту.
Колегія суддів також зазначає, що спеціальними законодавчими нормами, що регламентують порядок здійснення медичного огляду військовослужбовців, передбачено, що направлення на такий огляд здійснюється прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище. При цьому, прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби за рекомендацією лікаря, у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть обмежувати придатність або зумовлювати непридатність до військової служби. Наведені положення передбачають право військовослужбовця на проходження військово-лікарської комісії за наявності достатніх підстав, а також ініціювання цих питань та подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби.
Разом з тим законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту про можливості проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби.
При цьому жодною нормою чинного законодавства не передбачено можливості звернення з таким рапортом представника особи, яка проходить військову служби. Сутність та зміст таких правовідносин передбачає необхідність особистого написання військовослужбовцем та подання/направлення відповідного рапорту.
Тому, перевіряючи доводи позову, суд звертає увагу на те, що рапорт про проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби був від його імені написаний та направлений до ВЧ не ним особисто, а його представником (адвокатом), що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Доказів звернення позивача із рапортом, написаним власноруч військовослужбовцем, матеріали справи не містять. Відсутні і докази направлення такого рапорту до командира військової частини засобами поштового зв'язку.
Статтею 1 Закону № 5076-VI установлено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Судом враховано, що згідно з чинним законодавством адвокат може здійснювати види адвокатської діяльності, що не заборонені законом, і що законодавство не містить заборони подання рапорту від імені військовослужбовця адвокатом, проте зазначає, що інститут представництва не є абсолютним і певні правовідносини вимагають особистої участі особи в реалізації наданих їй прав, зокрема й щодо написання рапорту про проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби.
Враховуючи, що позивач рапорт про проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби у встановленому порядку та спосіб, що визначений чинним законодавством, не подавав, що свідчить про те, що відповідач такий рапорт ще не отримував та не розглядав, відповідно, відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності щодо його не розгляду.
Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Пронін проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини, надав їм належну правову оцінку та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.01.2025 в адміністративній справі №280/10694/24,- залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.01.2025 в адміністративній справі №280/10694/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак