Справа №357/122/21 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/204/2025 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
03 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 року у кримінальному провадженні № 12020110030000765 від 25 лютого 2020 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Узин Білоцерківського району Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: - 11 квітня 2018 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень; - 18 квітня 2019 року цим же судом за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 (два) роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8
Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та йому призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, враховуючи вимоги ст. 72 КК України, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2019 року, та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки 2 (два) місяці.
Вирішено питання процесуальних витрат та речового доказу у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 , маючи не зняту та не погашену судимість у встановленому законом порядку, 25 лютого 2020 року близько 12 годин 00 хвилин, перебуваючи поблизу супермаркету «Велмарт» по вул. Грибоєдова, 10, в м. Біла Церква Київської області, на землі знайшов пачку з-під цигарок, в якій знаходилась кристалоподібна речовина білого кольору, ззовні схожа на наркотичний засіб «метадон». Маючи досвід вживання наркотичних засобів, а саме метадону, ОСОБА_7 визначив, що вказана речовина є наркотичним засобом, після чого поклав її до кишені куртку, в яку був одягнений та залишив її незаконно зберігати при собі для власного вживання без мети збуту.
Цього ж дня, близько 14-00 год. перебуваючи поруч з будинком №24, що по вул. Грибоєдова в м. Біла Церква Київської області, ОСОБА_7 був зупинений працівниками поліції Білоцерківського ВП для перевірки на предмет зберігання заборонених у обігу предметів чи засобів. У подальшому під час проведення працівниками поліції в присутності понятих затримання та особистого обшуку у ОСОБА_7 із його лівої кишені куртки, в яку він був одягнений, було виявлено та вилучено пачку з-під цигарок з вмістом у ній кристалоподібної речовини білого кольору, яка містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон), маса якого у речовині становить 0,039 г, яку ОСОБА_7 , посягаючи на встановлений законом порядок обігу наркотичних засобів і охорону здоров'я населення, всупереч положенням Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», незаконно придбав та зберігав при собі для власного вживання без мети збуту.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 1 ст. 309 КК України за ознаками незаконного придбання та зберігання наркотичного засобу, без мети збуту.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм кримінального та процесуального права, а також прав людини, просить вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.02.2021 щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник вказує, що суд першої інстанції не застосував приписи ч.4 ст. 309 КК України, яка передбачає спеціальний вид обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч.1 ст. 309 КК України. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_7 з 05.06.2020 по даний час перебуває на лікуванні у медичному центрі ФОП ОСОБА_9 з діагнозом психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності від опіоїдів. При цьому захисник вказує, що медичною допомогою ОСОБА_7 звернувся добровільно з метою вилікуватися від наркоманії, а також проходить реабілітацію у медичному центрі ФОП ОСОБА_9 й станом на сьогодні, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого та довідкою ФОМ ОСОБА_9 , які були надані на адвокатський запис. Захисник зазначає, що ОСОБА_7 розпочав лікування добровільно, а не вимушено, тобто за власного волевиявлення та усвідомлення став на шлях виправлення та з цих підстав до обвинуваченого ОСОБА_7 мали б бути застосовані приписи ч.4 ст. 309 КК України, яка передбачає спеціальний вид обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч.1 ст. 309 КК України.
Також захисник зазначає, що в ході досудового розслідування та судового розгляду були допущені порушення права на захист підозрюваного (обвинуваченого), що відповідно до положень п.4 ч.2 ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог КПК України. Зокрема, з вироку вбачається, що судом при призначенні покарання, із врахуванням даних про особу обвинуваченого, фактично встановлено, що з 05.06.2020 ОСОБА_7 перебуває на лікуванні у медичному центрі ФОП ОСОБА_9 з діагнозом психічні та поведінкові розладу внаслідок вживання опіоїдів. Отже, після встановлення факту психічного розладу під час судового розгляду у ОСОБА_7 суд зобов'язаний був ініціювати залучення захисника, керуючись нормами п.3 ч.2 ст. 52 КПК України, оскільки участь захисника у такому випадку є обов'язковою вимогою. Крім того, під час досудового розслідування співробітниками Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області було встановлено залежність ОСОБА_7 від опіоїдів, яке призводить до психічних розладів та не було ініційовано залучення захисника, що є порушенням норм діючого законодавства, а саме п.3 ч.2 ст. 52 КПК України.
Крім того, апелянт зазначає, що судом було допущено порушення щодо застосування вимог, передбачених ч.3 ст. 349 КК України, оскільки не було роз'яснено ОСОБА_7 правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою. За таких умов, ОСОБА_7 не був повідомлений про те, що він буде позбавлений можливості оскаржити обставини, зазначені в обвинувальному акті, в апеляційному порядку.
Захисник також вказує, що судом першої інстанції не були встановлені в повному обсязі анкетні дані про особу обвинуваченого, що впливають на призначення покарання. Зокрема, суд не встановив, що ОСОБА_7 , хоча і офіційно не працевлаштований, все ж таки має постійне місце роботи, працює за наймом на СТО, ремонтуючи автомобілі ГАЗель, а також те, що ОСОБА_7 перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_10 та має неповнолітню доньку ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Окрім іншого, апелянт вказує на суворість призначеного обвинуваченому покарання. Зазначає, що під час судового розгляду судом не були встановлені та у подальшому не враховані дані про особу ОСОБА_7 , зокрема ставлення до протиправного діяння та його бажання виправитись, що підтверджується довідкою та випискою з медичного центру ФОП ОСОБА_9 , наявність у ОСОБА_7 неповнолітньої дитини, яку треба виховувати та матеріально допомагати.
Обвинувачений та його захисник, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не прибули, в телефонному режимі захисник повідомив, що у нього закінчились повноваження 31.12.2022, у зв'язку з чим він захист ОСОБА_7 вже не здійснює. Щодо обвинуваченого ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції застосовані всі заходи належного повідомлення про день та час апеляційного розгляду, при цьому в апеляційній скарзі захисника не ставилось питання про проведення апеляційного розгляду за участі обвинуваченого. Враховуючи наведене та вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України апеляційний розгляд проведено без участі осіб, які не з'явились.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила звільнити обвинуваченого від призначеного покарання на підставі ст.ст. 49,74 КК України, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно із положеннями ч.1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Вказані вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції були виконані належним чином.
Як вбачається, з журналу та аудіозапису судового засідання від 17.02.2021, під час розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_7 беззаперечно визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України, підтвердив обставини його вчинення, зазначивши час, місце, спосіб, мету скоєння кримінального правопорушення та не заперечував проти розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому, суд першої інстанції переконався у правильності розуміння ОСОБА_7 змісту обвинувачення, у добровільності його позиції, а також роз'яснив обвинуваченому, що він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Переконавшись у добровільності позиції обвинуваченого, заслухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти викладених в обвинувальному акті обставин, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження в судовому засіданні доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Отже, судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_12 були роз'яснені умови та наслідки, розгляду справи в порядку ч.3 ст. 349 КПК України, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині, колегія суддів відхиляє, як безпідставні.
Не вбачає колегія суддів і порушення права на захист обвинуваченого під час розгляду справи, оскільки як слідує з матеріалів провадження обвинувачений ОСОБА_12 , будучи обізнаним про свої права та обов'язки будь-яких клопотань щодо призначення йому захисника не заявляв. Окрім того, ОСОБА_7 не перебував під вартою, отже, і мав можливість самостійно залучити захисника. При цьому, посилання захисника на те, що обвинувачений страждав на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів, а тому йому мав бути призначений захисник, відповідно до п.3 ч.2 ст. 52 КПК України є непереконливими, зважаючи на наступне. Відповідно до правового висновку Об'єднаної палати ККС ВС, викладеного у постанові від 22 квітня 2019 року (справа № 213/1425/17) у кримінальних провадженнях щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів проти здоров'я населення, самі собою факти перебування вказаних осіб на спеціальних обліках й на стаціонарному лікуванні з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» не можуть автоматично свідчити про нездатність обвинуваченого (засудженого) через фізичні чи психічні вади повною мірою реалізувати свої права, а отже, і про обов'язковість участі захисника в аспекті п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК. При здійсненні судового провадження питання про залучення захисника необхідно вирішувати, виходячи з конкретних обставин справи з урахуванням установлених характеру розладів, психічного або соматичного стану здоров'я особи, особливостей її поведінки, стилю комунікації з оточуючими тощо.
Натомість, у цьому кримінальному провадженні не міститься даних, які би слугували достатніми підставами для суду ставити під сумнів здатність ОСОБА_7 повною мірою реалізувати свої права. Згідно іздовідкою КНП Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №4» ОСОБА_7 за медичною допомогою до лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не звертався. Будучи допитаним у суді першої інстанції ОСОБА_7 визнав повністю свою провину, дав конкретні та логічні показання щодо пред'явленого йому обвинувачення, зміст яких свідчить про усвідомлення ним характеру інкримінованих йому діянь та правових наслідків їх вчинення, не заперечував щодо здійснення провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК. Упродовж розгляду справи суд першої інстанції не встановив фактів виявлення у ОСОБА_7 ознак порушень мислення, які би вказували на такий хворобливий стан психіки, що ускладнює здатність повноцінно брати участь у провадженні.
Таким чином, сам собою діагноз і перебування ОСОБА_7 на лікуванні через вживання опіоїдів за відсутності установлених конкретних ознак хворобливого стану психіки, яке ускладнює повноцінно брати йому участь у судовому засіданні й захищатися від пред'явленого обвинувачення, не є такими обставинами, що вимагають обов'язкової участі захисника в аспекті п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає порушень права на захист обвинуваченого, про які вказує в апеляційній скарзі захисник.
Щодо проходження лікування ОСОБА_7 з діагнозом: Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності від опіоїдів, то колегія суддів зауважує, що згідно із ч.4 ст.309 КК України особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч.1 ст.309 КК України. Підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у такому випадку є добровільне звернення до лікувального закладу особи, яка хворіє на наркоманію, та розпочате нею лікування від наркоманії.
Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані про те, що ОСОБА_7 страждає на наркоманію та потребує лікування від такого захворювання. Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_7 не перебуває під наглядом лікарів нарколога та психіатра, про що зазначив і суд першої інстанції обираючи обвинуваченій вид та міру покарання.
Щодо довідки ФОП ОСОБА_9 про перебування на лікуванні ОСОБА_7 з діагнозом (Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності від опіоїдів), то така довідка, за відсутності висновку за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до Закону "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" №62/95-ВР, яким особі було встановлено діагноз «наркоманія» є недостатньою та не дає достатніх підстав для звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч.4ст.309 КК України.
З приводу інших доводів апеляційної скарги щодо даних про особу обвинуваченого, які на переконання захисника впливають на призначення покарання, то колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Положеннями ч. 5 ст. 74 КК України встановлено, що особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 органами досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні 25.02.2020 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України, і за вироком суду був визнаний винуватим саме у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, вину у вчиненні якого визнав.
З огляду на зміст положень ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України, є кримінальним проступком за який передбачено покарання у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк
Відповідно до повідомлення заступника директора Департаменту - начальника управління персонально-довідкового та дактилоскопічного обліку ОСОБА_13 , станом на 30.04.2025 за даними інформаційно - аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_7 в розшуку не перебуває, до будь-якого виду відповідальності, окрім кримінального провадження, яке є предметом апеляційного розгляду не притягувався.
На час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції вирок суду, який наразі оскаржується, не набрав законної сили.
Отже, з урахуванням обставин справи, того, що зупинення судового провадження щодо обвинуваченого, який призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період до його звільнення з військової служби не перериває (не зупиняє) строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, положень ст. 12 КК України, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, станом на 03.07.2025 минуло понад 5 років та закінчились, визначені ст. 49 КК України строки давності.
Таким чином, за встановлених під час апеляційного розгляду обставин, колегія суддів вважає за можливе у даному кримінальному провадженні, зважаючи на те, що ОСОБА_7 у судове засідання не з'явився, клопотань про свою обов'язкову участь не подавав, думку щодо реалізації його права на звільнення від кримінальної відповідальності у жоден із доступних процесуальних способів не висловив, прийняти рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від призначеного за ч. 1 ст. 309 КК України покарання у зв'язку із закінченням строків давності, тобто застосувати положення п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.
Саме у зв'язку з цим колегія суддів не перевіряє доводів захисника про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання та не приводить вирок суду в цій частині у відповідність до вимог ч. 1 ст. 309 КК України в редакції Закону України №3342-ІХ від 23.08.2023 р.
При цьому, з огляду на прийняття колегією суддів рішення про звільнення обвинуваченого від покарання, призначеного за ч.1 ст. 309 КК України, також відсутні правові підстави для подальшого застосування положень ч.1 ст. 71 КК України, тому вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2019 року слід виконувати окремо.
З врахуванням вищенаведеного, апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.02.2021 у кримінальному провадженні № 12020110030000765 від 25 лютого 2020 року відносно ОСОБА_7 за ч.1 ст. 309 КК України в порядку ч.2 ст. 404 КПК України - змінити.
Звільнити ОСОБА_7 від призначеного за ч. 1 ст. 309 КК України покарання на підставі ст.ст. 49, 74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2019 року виконувати окремо.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
__________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3