03 липня 2025 року м. Дніпросправа № 340/7887/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року (головуючий суддя Науменко В.В.)
в адміністративній справі №340/7887/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 10.12.2024 до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 13.01.2023 по 01.02.2023, з 01.02.2023 по 14.03.2023, з 14.03.2023 по 02.06.2023, з 02.06.2023 по 29.06.2023, з 28.07.2023 по 15.08.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 13.01.2023 по 01.02.2023, з 01.02.2023 по 14.03.2023, з 14.03.2023 по 02.06.2023, з 02.06.2023 по 29.06.2023, з 28.07.2023 по 15.08.2023.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем не в повній мірі нараховано та виплачено позивачу додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 у розмірі 100000 грн пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарського-експертної) комісії у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, отриманим 13.09.2022 року. Тому позивач змушений був звернутись до суду для захисту своїх прав.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100000 гривень, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці за станом здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а саме з 13.01.2023 року по 29.06.2023 року та з 28.07.2023 року по 15.08.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум додаткової винагороди.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшену до 100000 гривень, за період з 13.01.2023 року по 29.06.2023 року та з 28.07.2023 року по 15.08.2023 року, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебуванні у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, з урахуванням раніше виплачених сум додаткової винагороди. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивач має право на отримання збільшеної до 100000 гривень винагороди за період з 13.09.2022 року по 29.06.2023 року та з 28.07.2023 року по 15.08.2023 року, протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та відпустці за станом здоров'я. Дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за період з 13.01.2023 року по 29.06.2023 року та з 28.07.2023 року по 15.08.2023 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, збільшену до 100000 гривень, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, з урахуванням раніше виплачених сум додаткової винагороди.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що усі необхідні виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди позивачеві було здійснено військовою частиною НОМЕР_1 вчасно та у повному обсязі. Також вказує про пропуск строку звернення до суду.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наказу №150 від 30.05.2022 року проходив військову службу в Збройних Силах України у складі Військової частини НОМЕР_1 (а.с. 59).
Згідно довідки про обставини травми від 04.10.2022 року №579 (а.с. 14 зв.), під час проходження військової служби у складі військової частини НОМЕР_1 , майор ОСОБА_1 , командир з механізованого взводу 3 механізованої роти, 13.09.2022 року отримав мінно-вибухову травму, відкритий перелом проксимального відділу обох кісток гомілки із зміщенням уламків. Травма отримана під час ведення бойових дій, пов'язаних із захистом Батьківщини, на території Херсонської області, не перебував під дією алкоголю, наркотичних та психотропних речовин, був у засобах індивідуального захисту.
Після отриманого 13.02.2022 року (ф.100 - а.с. 15) поранення позивач перебував на стаціонарному лікуванні та відпустках за станом здоров'я:
виписка №12808 (а.с. 16-17) - з 13.09.2022 по 23.09.2022;
виписний епікриз №8278 (а.с. 17зв.-18) - з 23.09.2022 по 29.11.2022;
виписка №585221 (а.с. 18 зв.) - з 29.11.2022 по 01.02.2023;
виписка №585221 (а.с. 19) - з 01.02.2023 по 14.03.2023;
довідка ВЛК №1475 (а.с. 20) від 08.03.2023 - відпустка 30 календарних днів;
виписка №1074 (а.с. 20 зв. -21) - з 14.03.2023 по 02.06.2023;
виписка №2261 (а.с. 21 зв.) - з 02.06.2023 по 29.06.2023;
виписка №3104 (а.с. 22) - з 28.07.2023 по 15.08.2023.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №8338 від 20.05.2023 року гарнізонної військово-лікарської комісії НВМКЦ «НВКГ», травма тяжка, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини. На підставі ст.17 «а» графи II Розкладу хвороб не придатний до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с.22 зв.-23).
Відтак, матеріалами справи підтверджено перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні та у відпустках за станом здоров'я у період з 13.09.2022 року по 29.06.2023 року та з 28.07.2023 року по 15.08.2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2023 року № 247 (а.с. 45) ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини на підставі наказу у зв'язку зі звільненням у запас за станом здоров'я відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Позивач зазначає, що збільшену додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), з 13.01.2023 року він не отримував навіть після звільнення з військової служби.
Вказане не заперечується відповідачем.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн. пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
У Рішенні від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини 2 статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх.
При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат.
Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім'ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19. Відтак доводи апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду судом апеляційної інстанції спростовуються.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті спору, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Згідно з статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 р. № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168.
Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято Постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (Постанова №168), пунктом 1 якої встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 р. № 912/з/29, абзацами 3, 4 п. 3 якого передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Абзацом 4 пункту 1 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Аналізу наведених норм Постанови №168 дає підстави для висновку, що встановлено лише дві умови, необхідні для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме:
пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості періодів перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.
До того ж, такої умови, як безперервність перебування на лікуванні, для виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн. приписами Постанови №168 не передбачено.
Відтак, у спірних правовідносинах по даній справі підлягають застосуванню саме приписи постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168.
Відповідно до довідки про обставини травми від 04.10.2022 року №572 (а.с. 14 зв.) під час проходження військової служби у складі військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 отримав мінно-вибухову травму, відкритий перелом проксимального відділу обох кісток гомілки із зміщенням уламків.
Травма отримана під час ведення бойових дій, пов'язаних із захистом Батьківщини, на території Херсонської області, не перебував під дією алкоголю, наркотичних та психотропних речовин, був у засобах індивідуального захисту.
Перебування на стаціонарному лікуванні ОСОБА_1 підтверджено виписками з лікарняних закладів у період з 13.09.2022 року по 29.06.2023 року та з 28.07.2023 року по 15.08.2023 року (а.с. 15-23).
Обидві вищевказані умови (пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини; факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення) дотримані, встановлені судом в ході розгляду справи та підтверджуються матеріалами справи
Водночас за вказані періоди додаткову винагороду у збільшеному розмірі відповідач нарахував лише по 12.01.2023 року (чотири місяці підряд), у подальшому, посилаючись на тривале лікування та відсутність доказів на підтвердження потреби у лікуванні, припинив нарахування та виплату додаткової винагороди.
Відтак, виплачена сума за період перебування на стаціонарному лікуванні свідчить про не нарахування у повному розмірі збільшеної до 100000 гривень винагороди.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України є Положення про військово - лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2022 №402.
Відповідно до пункту 2.1 Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (ЛЛК)) приймають постанови.
Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово - лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій , травм каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Отже, постанови ВЛК оформляються, у тому числі, у формі свідоцтва про хворобу.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в матеріалах справи, крім довідки ВЛК № 572 від 04.10.2022 року, у якій ступінь тяжкості поранення визначено як «Тяжке» (а.с. 14 зв.), наявне свідоцтво про хворобу №8338 від 20.05.2023 року (а.с. 22 зв. -23), оформлене у відповідності з Положенням про військово - лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2022 №402.
Таке свідоцтво про хворобу підтверджує, що травми, а саме безпосередньо отримана 13.09.2022 мінно-вибухова травма, з наслідками якої позивач перебував на тривалому стаціонарному лікуванні в декількох лікувальних закладах - ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини, ступінь тяжкості травми - тяжка.
Отже на стаціонарному лікуванні та відпустці за станом здоров'я за наслідками поранення, отриманого 13.09.2022 року під час перебування на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 , позивач за наявними у справі матеріалами перебував у період з 13.09.2022 року по 29.06.2023 року та з 28.07.2023 року по 15.08.2023 року.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на отримання збільшеної до 100000 гривень винагороди за період з 13.09.2022 року по 29.06.2023 року та з 28.07.2023 року по 15.08.2023 року, протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та відпустці за станом здоров'я.
Посилання відповідача на ненадання військовій частині НОМЕР_1 доказів на підтвердження потреби у тривалому лікуванні та медичних документів про перебування на лікуванні спростовується, оскільки відповідно наказу про звільнення у запас №247 від 04.09.2023 року позивача було звільнено за станом здоров'я на підставі свідоцтва про хворобу №8338 від 20.05.2023 року гарнізонної військово-лікарської комісії НВМКЦ «НВКГ», травми тяжка, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини.
На підставі ст.17 «а» графи II Розкладу хвороб не придатний до військової служби з виключенням з військового обліку, однак відповідач навіть при звільненні позивача не нарахував та не виплатив останньому додаткову винагороду за спірний період.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за період з 13.01.2023 року по 29.06.2023 року та з 28.07.2023 року по 15.08.2023 року.
Ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, збільшену до 100000 гривень, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, з урахуванням раніше виплачених сум додаткової винагороди.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 03.07.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова