09 липня 2025 р. Справа № 638/6133/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ральченка І.М.
суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - Гумірова Олександра Ігоровича на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 29.04.2025, суддя Подус Г.С., по справі № 638/6133/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив скасувати постанову № 868 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.03.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження по справі закрити.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Харкова від 29.04.2025 позовну заяву залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про неврахування судом першої інстанції того, що правопорушення було виявлено відповідачем 25.07.2024, в день, коли позивач оновив дані шляхом особистої явки до відповідача, відтак адміністративне стягнення могло бути накладено протягом трьох місяців починаючи з цієї дати, тобто до 24.10.2024 включно, втім було накладено оскаржуваною постановою відповідача лише 27.03.2025, а отже з пропуском строку, встановленого законом, у зв'язку з чим є протиправним.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судовим розглядом, 27.03.2025 року відповідачем у справі винесено постанову № 868 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн.
Постановою встановлено, що 27.03.2025 о 10:30 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію військовозобов'язаним ОСОБА_1 .. Під час перевірки, відповідно до наданих ОСОБА_1 та наявних у ІНФОРМАЦІЯ_2 документів, а також пояснень ОСОБА_1 було встановлено, що останній без поважних на те причин протягом 60 днів з дня набрання чинності указу Президента України про оголошення мобілізації затвердженим ВРУ, не уточнив/оновив свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не скористався застосунком «Резерв +» для уточнення своїх персональних/облікових даних, чим порушив вимоги абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», абз. 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 4 п. 1 ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», п. 22 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Позивач, не погоджуючись з постановою відповідача, звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваної постанови, яка відповідає вимогам КУпАП, винесена на підставі та в межах повноважень, наданих відповідачу, за наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Так, спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Статтею 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, 17.03.2014 оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та триває на теперішній час.
Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, відповідно до абз. 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» всі військовозобов'язані, окрім тих що відносяться до абз. 2-6, зобов'язані протягом 60 днів уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-ІХ від 11.04.2024) громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Положення ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у наведеній вище редакції підлягали застосуванню з 18.05.2024.
Відповідно до абз. 4 підп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначений Порядком організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.
Згідно з абз. 3 підп. 10-1 п. 1 Додатку 2 до Порядку № 1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» керівники, інші посадові особи органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій та закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності та громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, підготовки громадян України до військової служби, взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби, проходження служби у військовому резерві, проходження зборів, мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності, призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, прибуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
Пунктом 19 Порядку № 1497 встановлено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.
Отже, чинним законодавством передбачено три шляхи, якими громадяни України, які перебувають на території України та які перебувають на військовому обліку повинні були уточнити персональні дані з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно), а саме: через центр надання адміністративних послуг; через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, у позивача виник обов'язок з 18.05.2024 по 16.07.2024 включно уточнити персональні дані.
При цьому, починаючи з 17.07.2024 невчинення позивачем дій, які він повинен був вчинити у визначений законом строк, утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП.
Судовим розглядом встановлено, що 27.03.2025 ОСОБА_1 з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою, в якій просив взяти його на військовий облік.
Того ж дня відповідачем було складено протокол та згодом винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за неоновлення протягом 60 днів з дня набрання чинності указу Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим ВРУ, своїх облікових даних.
Позивач, вважаючи зазначену постанову протиправною, стверджував, що відповідач пропустив строк накладення адміністративного стягнення.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що з дослідженої наданої позивачем копії витягу про уточнення даних вбачається, що ОСОБА_1 здійснив звірку даних 25.07.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, про факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відповідачу стало відомо 25.07.2024, тобто в день, коли позивач поза межами строку, встановленого змінами у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які набули чинності 18.05.2024, з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 для оновлення даних.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев'ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Так, ч. 9 ст. 38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Отже, строк накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП становить три місяці з дня його виявлення, тобто у відношенні до позивача перебіг такого строку почався 25.07.2024.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що при здійсненні ОСОБА_1 звірки даних 25.07.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачу було відомо, що таке оновлення здійснюється поза межами строку, встановленого змінами у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які набули чинності 18.05.2024, а отже, є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що факт вчинення позивачем правопорушення було виявлено 27.03.2025, тобто в межах строку, встановленого ч. 1ст. 38 КУпАП.
Судовим розглядом суду апеляційної інстанції встановлено, що адміністративне стягнення було накладене відповідачем поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 38 КУпАП, у зв'язку з чим провадження в адміністративній справі підлягало закриттю на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Отже, за таких обставин оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нової постанови про задоволення позову.
Стосовно розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 2-7 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Із матеріалів справи встановлено, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій правова допомога позивачу надавалась адвокатом Гуміровим О.І. на підставі договору про надання правової допомоги від 21.06.2022.
Відповідно до п. 5 Договору сторони домовились, що за надання правової допомоги за цим Договором клієнт сплачує на користь адвоката гонорар. Сторони встановили погодинну оплату гонорару адвоката із розрахунку 1500,00 (одна тисяча п'ятсот) гривень за одну годину роботи (надання правової допомоги) адвоката.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачем надано рахунок-фактуру на оплату послуг адвоката від 07.05.2025 на загальну суму 2500,00 грн., втім обсягу наданих адвокатом послуг (виконаних робіт) в суді апеляційної інстанції в ній не визначено. Інших доказів на підтвердження обсягу фактично наданих послуг позивачем до суду не надано.
Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, відсутні підстави для розподілу витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до рахунку-фактури на оплату послуг адвоката від 04.04.2025 позивачу в суді першої інстанції було надано такі юридичні послуги: підготовка адвокатом та подання засобами електронного суду позовної заяви про оскарження постанови ТЦК про накладення адміністративного штрафу - 2 години.
Вартість однієї години роботи адвоката: 1500,00 (одна тисяча п'ятсот гривень).
Кількість годин роботи адвоката: 2 (дві).
Загалом: 3000,00 (три тисячі) гривень.
Знижка (за домовленістю): 500,00 (п'ятсот) гривень.
Оплаті підлягає сума: 2500,00 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат.
Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, із матеріалів справи встановлено, що в контексті здійснення представництва інтересів позивача у даній справі, реальним результатом, який відображено у рахунку-фактурі на оплату послуг адвоката, є складання позовної заяви.
Аналізуючи зміст позовної заяви, перелік фактично наданих послуг, дослідивши наявні в матеріалах справи докази розміру витрат, пов'язаних з оплатою професійної правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для справи, враховуючи складність справи, предмет позову та обставини справи, характер і тривалість професійних відносин адвоката з позивачем, з огляду на те, що справа є незначної складності та предмет позову становить 17000,00 грн, колегія суддів дійшла висновку, що єдиним документально підтвердженим видом правової допомоги є складання позовної заяви, на складання якої, згідно рахунку-фактури на оплату послуг від 04.04.2025, адвокатом витрачено 2 год., що з розрахунку 1500,00 грн за одну годину надання послуг з урахуванням знижки становить 2500,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про стягнення на користь позивача з ІНФОРМАЦІЯ_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Також згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 726,72 грн. відповідно до квитанції № 7392-3031-0999-3299 від 19.05.2025, а за результатом судового розгляду справи позовні вимоги задоволено, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 726,72 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про зміну розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Гумірова Олександра Ігоровича - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 29.04.2025 по справі № 638/6133/25 скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 у справі про адміністративне правопорушення № 868 від 27.03.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 726 (сімсот двадцять шість) грн. 72 коп. та витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло