09 липня 2025 р. Справа № 520/35078/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В.) від 14.03.2025 року по справі № 520/35078/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2
про скасування повідомлення, визнання права, спонукання суб"єкта владних повноважень до повторного розгляду звернення,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати повідомлення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.12.2024 року № 5010 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- визнати за ОСОБА_1 право на відстрочку від призову на військову службу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу від 02 жовтня 2024 року з урахуванням висновків, зроблених судом під час розгляду цієї позовної заяви.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування фактичних обставин, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність звернення позивача із заявою про надання відстрочки, адже факт звернення підтверджується описом до цінного листа від 04.10.2024, квитанцією про поштове відправлення та зворотнім поштовим повідомленням про отримання листа ІНФОРМАЦІЯ_3 07.10.2024, крім того сам відповідач не заперечував ту обставину, що позивач звертався із заявою саме 02.10.2024. Висновок суду про те, що заява про надання відстрочки від мобілізації має бути подана шляхом особистого прибуття до ТЦК - не грунтується на чинному законодавстві. Суд першої інстанції підмінив поняття "особистого звернення" на "особисте прибуття". Крім того, в повідомленні про відмову у наданні відстрочки причиною відмови зазначено: відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобовязаними та зобов'язані за законом утримувати одного зі своїх батьків з інвалідністю. Отже, відповідач не оспорює факт того, що ОСОБА_1 зайнятий постійним доглядом, причиною відмови стала саме наявність двох повнолітніх дочок у батьків ОСОБА_1 . В свою чергу, суд першої інстанції не надав оцінку причині відмови відповідача у наданні відстрочки.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України.
ОСОБА_1 02.10.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянуто заяву та підтверджуючі документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абз. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". За результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 17.12.2024 № 56 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомляє, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю.
Позивач, не погодившись з рішенням комісії оскаржив його в судовому порядку.
Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що п. 60 Порядку № 560 чітко указує, що до суду може бути оскаржено саме рішення Комісії, а не повідомлення органу військового управління за формою згідно з додатком № 7 до Порядку № 560. Крім того, суд вважає застосовним до спірних правовідносин лише висновок Верховного Суду про те, що має бути доведена необхідність постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи. Відтак, у межах даного спору саме заявник зобов'язаний довести той факт, що подані ним до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 документи неспростовно та беззаперечно доводили факт здійснення ним фактичного постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи. На підставі цього, суд дійшов висновку, що позов заявника належить залишити без задоволення у зв'язку із відповідністю ч. 2 ст. 2 КАС України управлінського волевиявлення у формі відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізацією за зверненням від 03.12.2024р., відсутністю правових підстав для скасування листа Відповідача № 2 від 17.12.2024р. № 5010 (котре не є рішенням суб'єкта владних повноважень), недоведеністю факту існування звернення заявника від 02.10.2024 р. та недоведеністю факту отримання звернення заявника від 02.10.2024р. ані Відповідачем № 2, ані Комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Закон України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так згідно пункту 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Згідно із пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктами 58 та 60 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Тобто, відповідач при визначенні наявності умов для надання позивачу відстрочки від призову за мобілізацією повинен встановити обґрунтованість підстав для такого, що вирішується у кожному випадку окремо, з урахуванням усіх необхідних умов, передбачених законом.
Згідно з додатком 5 Порядку № 560 особи, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду подають документи, що підтверджують право на відстрочку: для особи, яка зайнята доглядом, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює догляд, та свідоцтво про народження дружини (чоловіка), документи, що підтверджують неможливість здійснення догляду іншим працездатним членом сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу іншого працездатного члена сім'ї в постійному догляді, довідка про смерть такого члена сім'ї, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім, або рішення суду про оголошення померлим, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд, або акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8), у якому зазначаються відомості про наявність (відсутність) інших працездатних членів сім'ї, які могли б здійснювати такий догляд; для особи, яка потребує догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Щодо висновків суду першої інстанції про недоведеність факту звернення позивача 02.10.2024 з заявою про відстрочку від призову на військову службу, колегія суддів вважає його необґрунтованим з огляду на таке.
Факт звернення ОСОБА_1 з заявою про надання відстрочки від 02.10.2024 підтверджується описом вкладення до листа № 6241800008300 від 04.10.2024, відповідно до якого лист на імя ІНФОРМАЦІЯ_3 було направлено за адресою: АДРЕСА_1 . Найменування вкладення: заява про надання вістрочки ОСОБА_1 ; копія паспорту ОСОБА_1 ; Нот. зав. копія ІПН ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 копія висновку ЛКК про постійний догляд за ОСОБА_3 ; ОСОБА_2 копія ЛКК про постійний догляд за ОСОБА_4 ; нотаріально завірена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копія рішення ЛКК про потребу надання постійного догляду ОСОБА_3 ; копія рішення ЛКК про потребу надання постійного стороннього догляду ОСОБА_4 ; копія рішення ЛКК про можливість здійснювати ОСОБА_1 постійний догляд за хворими; копія акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8)
Крім того, ця обставина підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, з якого вбачається отримання відповідачем листа 07.10.2024.
Щодо висновку суду першої інстанції про те, що призовники, військовозобов'язані при подачі заяви щодо відстрочки особисто прибути до органів РТЦК та СП, колегія суддів зазначає таке.
Законом № 2232, Порядком № 1487 та Порядком № 560 не передбачено обов'язку особистого прибуття військовозобов'язаних до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для повідомлення про зміни їх сімейного стану, стану здоров'я тощо, а також обов'язку особистого прибуття до ТЦК для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Колегія суддів звертає увагу, що обов'язок "особисто повідомити" та "особисто прибути" не є тотожним у спірних правовідносинах.
Тобто, позивачем дотримано процедуру особистого подання (направлення) документів, що підтверджують (на його думку) право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо протиправності прийняття оскаржуваного повідомлення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , колегія суддів зазначає наступне.
Як визначено пунктом 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права, повинен був надати оцінку наданим позивачем документам та прийняти мотивоване рішення за наслідком розгляду заяви або про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про відмову в наданні відстрочки.
Індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб'єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
В даному випадку, саме рішення комісії про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу підлягає оскарженню, а не саме повідомлення.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо протиправності рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, колегія суддів зважає на наступне.
Так, позивач звертаючись із заявою про надання відстрочки від військової служби надав, зокрема, до відповідача:
- заяву щодо відстрочки;
- нотаріально завірену копію ідентифікаційного коду;
- нотаріально завірену копію висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоровя про потребу в постійному догляді за ОСОБА_3 , за формою, затвердженою МОЗ;
- нотаріально завірену копію висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоровя про потребу в постійному догляді за ОСОБА_4 , за формою, затвердженою МОЗ;
- нотаріально завірена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- копія рішень ЛКК про потребу надання постійного стороннього догляду ОСОБА_3 ;
- копія рішення ЛКК про потребу надання постійного стороннього догляду ОСОБА_4 ;
- копія рішення ЛКК про можливість здіснювати ОСОБА_1 постійний догляд за хворими;
- копія акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду ( додаток 8).
Проте, відповідач відмовляючи у надані відстрочки у спірному рішенні зазначив, що позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на службу під час мобілізації, у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю.
Насамперед, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не конкретизовано інших невійськовозобов'язаних осіб, які можуть здійснювати догляд за особою - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Крім того, здійснюючи аналіз п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", колегія суддів зазначає, що він не містить такої умови надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, як "відсутність інших невійськовозобов'язаних осіб, які можуть здійснювати догляд за особою".
Разом з тим, факт відсутності інших невійськовозобов'язаних осіб, які можуть здійснювати відповідний догляд, стосується обставин, коли позивач здійснював би такий догляд за батьком чи матір'ю дружини.
Однак, матеріалами справи підтверджується, що позивач - ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ./а.с.17/
На думку суду апеляційної інстанції, поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Між тим, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідно до рішення ЛКК № 5Б/27 від 21.06.2024 виданого КНП "ЦПМД № 2 Харківського району", за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду. /а.с.14/
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відповідно до рішення ЛКК № 5Б/28 від 21.06.2024 виданого КНП "ЦПМД № 2 Харківського району", за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду. /а.с.15/
Відповідно до Акту про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 08.08.2024, установлено факт здійснення постійного догляду ОСОБА_1 за своєю матір'ю ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_4 .
Вищевикладені докази в їх сукупності підтверджують факт того, що позивач в розумінні приписів пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є особою, яка зайнята постійним доглядом за матір'ю та батьком, які потребують постійного стороннього догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що мотиви відмови відповідача у наданні відстрочки від призову позивачу у цій частині є такими, що не передбачені чинним законодавством України, а тому документи, надані позивачем на підтвердження обставин відсутності інших невійськовозобов'язаних осіб, які можуть здійснювати догляд за батьками позивача, не підлягають дослідженню судом.
Таким чином, рішення відповідача, оформлене протоколом Комісії протоколом № 56 від 17.12.2024 року про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не відповідає критеріям, встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, критерію добросовісності та урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання такого рішення протиправними та його скасування.
Щодо посилання суду на правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.02.2025р. у справі № 380/16966/24, колегія суддів зазначає, що останні не є релевантними до обставин даної справи, адже вони стосуються змісту абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", якою визначено підстави звільнення з військової служби, і яка в свою чергу передбачає необхідність наявності сукупності таких умов: 1) Доведена необхідність постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи; 2) Об'єктивна неможливість іншого члена сімї (першого або другого ступеня споріднення) здійснювати догляд через вагомі причини, зокрема проходження військової служби (відсутність іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд в ситуації, що склалася), до того ж який не виявив бажання здійснювати такий догляд.
В той час як обставини даної справи стосуються п. 9. ч. 1 ст. 23 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", яка визначає підстави надання військовозобов'язаному відстрочки від призову.
Стосовно обрання належного способу відновлення порушеного права позивача, то колегія суддів зазначає таке.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки покладено обов'язок по оформленню відстрочки військовозобов'язаних від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку. Тобто, відповідач у даному випадку має виключну компетенцію в питаннях оформлення відстрочки від мобілізації.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 02.10.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення суду.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про часткове задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої та шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору до суду першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі № 520/35078/24 - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.12.2024 № 5010 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу.
Зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу від 02.10.2024, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового за подання адміністративного позову у розмірі та за подання апеляційної скарги у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні) 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов