09 липня 2025 р. Справа № 440/11241/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національної комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі №440/11241/24
за позовом Національної комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
до Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал"
про стягнення коштів,
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор, позивач, апелянт) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (далі - відповідач, КП "Полтававодоканал"), в якому просила суд, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог стягнути з КП "Полтававодоканал" 15368,00 грн в дохід Державного бюджету України (код бюджетної класифікації 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції»).
Рішенням від 13 листопада 2024 року Полтавський окружний адміністративний суд у задоволенні адміністративного позову НКРЕКП до КП "Полтававодоканал" про стягнення коштів відмовив.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, НКРЕКП подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що постановою Регулятора від 08.05.2024 № 880 до відповідача застосовані санкції.
У постанові вказано про обов'язок КП "Полтававодоканал" сплатити суму штрафу до Державного бюджету України у 30-денний строк з дня одержання копії постанови (код бюджетної класифікації 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції»).
Вказує, що ані у спірній постанові, ані на офіційному сайті НКРЕКП не вказано реквізитів, за якими КП "Полтававодоканал" мало перерахувати суму штрафу, тому вважає безпідставними твердження суду першої інстанції про те, що відповідач сплатив штраф на розрахунковий рахунок, вказаний на сайті НКРЕКП.
У зв'язку з тим, що КП "Полтававодоканал" сплатило штраф на неправильний рахунок, позивач стверджує, що правильно нарахував відповідачеві пеню за несвоєчасну сплату штрафу.
КП "Полтававодоканал" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
Постановою №880 від 08.05.2024 до КП «Полтававодоканал» за порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, здійснення заходів державного регулювання застосовано відповідальність у вигляді накладення штрафу в сумі 15368,00 грн.
Постанова №880 Відповідачем отримана 21.05.2024, що не заперечується сторонами.
У цій постанові вказано, що зазначена сума штрафу має бути сплачена до державного бюджету України у 30-тиденний строк з дня одержання копії постанови (код бюджетної класифікації 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції») /а.с.12/.
КП «Полтававодоканал» 23.05.2024 платіжною інструкцією №26592 сплатив зазначений штраф у повному обсязі /а.с.32/.
Листом від 24.05.2024 № 5/1941, направленим на електронну адресу, відповідач повідомив позивача про сплату вказаного штрафу та надав копію платіжної інструкції №26592 від 23.05.2024 /а.с.35/.
Вказаний лист було отримано та зареєстровано позивачем 27.05.2024 за № 4226/2-24, що підтверджується листом позивача № 10947/14.2Л/7-24 від 27.09.2024 /а.с.36-37/.
Листом 27.09.2024 НКРЕКП повідомило КП «Полтававодоканал» про прийняття інформації про сплату штрафу /а.с.36-37/.
При цьому, позивач не повідомляв відповідача про відсутність надходження суми штрафу в розмірі 15368,00 грн до державного бюджету.
З 27.05.2024 КП «Полтававодоканал» мало документальне підтвердження з боку позивача (лист від 27.05.2024 /а.с.36-37/) про виконання обов'язку зі сплати штрафу.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що за отримання письмового повідомлення відповідача про сплату штрафу, НКРЕКП було відомо про початок сплати відповідачем вищевказаного штрафу і відомо за якими саме реквізитами така сплата з боку відповідача проведена.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначенні Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон №1540-VIII).
Відповідно до частин першої статті 1 Закону №1540-VIII НКРЕКП (регулятор) є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Приписами статті 19 Закону №1540-VIII визначено, що Регулятор здійснює державний контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових виїзних, а також невиїзних перевірок відповідно до затверджених ним порядків контролю. Перевірка проводиться на підставі рішення Регулятора.
Статтею 22 Закону №1540-VIII передбачено, що за порушення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг до суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у відповідній сфері, Регулятор може застосовувати санкції у вигляді: 1) застереження та/або попередження про необхідність усунення порушень; 2) накладення штрафу; 3) зупинення дії ліцензії; 4) анулювання ліцензії.
За порушення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг до посадових осіб суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у відповідній сфері, Регулятор може застосовувати адміністративні стягнення.
У разі виявлення порушень законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор у 30-денний строк з дня складення акта перевірки розглядає питання відповідальності суб'єкта господарювання, його посадових осіб на своєму засіданні та приймає рішення про застосування до суб'єкта господарювання санкцій та/або застосування адміністративного стягнення до посадової особи такого суб'єкта господарювання. При застосуванні санкцій Регулятор має дотримуватися принципів пропорційності порушення і покарання та ефективності санкцій, які мають стримуючий вплив.
Регулятор застосовує штрафні санкції до суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, у розмірах, встановлених цим Законом, законами України "Про ринок електричної енергії", "Про природні монополії", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про ринок природного газу", "Про теплопостачання".
Суб'єкти господарювання, на яких накладено штраф, зобов'язані сплатити його у 30-денний строк з дня одержання копії рішення про накладення штрафу, крім випадків, встановлених частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
За заявою суб'єкта господарювання, на якого накладено штраф, Регулятор своїм рішенням має право відстрочити або розстрочити сплату накладеного ним штрафу.
За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі 1,5 відсотка суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням Регулятора.
Суми стягнутих штрафів та пені зараховуються до Державного бюджету України.
Протягом п'яти робочих днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати Регулятору документи, що підтверджують сплату штрафу.
У разі відмови від сплати штрафу та пені їх примусове стягнення здійснюється на підставі відповідного рішення суду за позовом Регулятора, крім випадків, встановлених частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 5 Закону №1540-VIII рішення Регулятора можуть бути оскаржені в судовому порядку. Оскарження рішень Регулятора не зупиняє їх виконання.
Частиною 9 статті 14 Закону №1540-VIII передбачено, що рішення Регулятора є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.
Отже, НКРЕКП є органом, уповноваженим здійснювати державний контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових виїзних; у разі виявлення порушень у діях таких суб'єктів, застосовувати до них за результатом проведених перевірок санкції, у тому числі штрафні, виключний перелік яких визначений статтею 22 Закону №1540-VIII, а також здійснювати інші заходи державного регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави.
У постанові від 08.05.2024 № 880 вказано, що зазначена сума штрафу має бути сплачена до державного бюджету України у 30-тиденний строк з дня одержання копії постанови (код бюджетної класифікації 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції») /а.с.42/.
Відповідач зазначив, що конкретних реквізитів для сплати вказаного штрафу ця постанова не містила.
КП "Полтававодоканал" сплатило штрафні санкції на розрахунковий рахунок № UA 808999980314090542000016395 у призначені платежу вказавши «121 21081100 Постанова НКРЕП №880 від 08.05.2024. Адміністративні штрафи та інші санкції з КП ПОР «Полтававодоканал».
КП «Полтававодоканал» 23.05.2024 платіжною інструкцією №26592 сплатив зазначений штраф у повному обсязі /а.с.32/.
Листом від 24.05.2024 № 5/1941, направленим на електронну адресу, відповідач повідомив позивача про сплату вказаного штрафу та надав копію платіжної інструкції №26592 від 23.05.2024 /а.с.35/.
Вказаний лист було отриманий та зареєстрований позивачем 27.05.2024 за № 4226/2-24, що підтверджується листом позивача № 10947/14.2Л/7-24 від 27.09.2024 /а.с.36-37/.
Позивачеві станом на 27.05.2024 було відомо про сплату КП «Полтававодоканал» штрафу в повному обсязі і відомо за якими саме реквізитами така сплата з боку відповідача проведена.
Листом 27.09.2024 НКРЕКП повідомило КП «Полтававодоканал» про прийняття інформації про сплату штрафу /а.с.36-37/.
При цьому, позивач не повідомляв відповідача про відсутність надходження суми штрафу в розмірі 15368,00 грн до державного бюджету.
У подальшому, встановивши, що сплата відбулася на неправильний розрахунковий рахунок, відповідач звернувся з відповідним листом до Полтавської районної військової адміністрації про зарахування цих коштів на правильний рахунок.
За затримку сплати штрафу НКРЕКП нарахувало пеню відповідачеві.
Надаючи оцінку спірним обставинам колегія суддів зазначає.
Матеріалами справи та доводами представників сторін підтверджено, що у постанові НКРЕКП від 08.05.2024 № 880 НКРЕКП не вказало реквізитів на які КП "Полтававодоканал" мало обов'язок сплатити штраф.
При цьому, твердження відповідача та суду першої інстанції про те, що КП "Полтававодоканал" сплатило штраф на реквізити, розміщені на сайті https://www.nerc.gov.ua/ дійсно є помилковими, оскільки ані на головній сторінці НКРЕКП, розміщеній за посиланням https://www.nerc.gov.ua/, ані на сторінці «Інформація щодо сплати штрафів», розміщеній за посиланням https://www.nerc.gov.ua/derzhavnij-kontrol/informaciya-shchodo-splati-shtrafiv відсутні жодні реквізити для сплати штрафних санкцій, які були накладені НКРЕКП.
Колегія суддів зауважує, що помилковість твердження суду першої інстанції про наявність реквізитів для сплати штрафу на веб-сайті https://www.nerc.gov.ua/ враховується судом апеляційної інстанції проте не впливає на результат розгляду справи в цілому.
Стосовно доводів апелянта, про те, що на нього законодавством не покладався обов'язок повідомляти реквізити розрахункового рахунки, на який відповідач мав сплатити штраф, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015 вказав, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
За своєю суттю принцип правової визначеності в аспекті податкових правовідносин вимагає, аби законодавчі норми, якими визначаються загальнообов'язкові правила поведінки відповідних суб'єктів, були чіткими та зрозумілими, стабільними й несуперечними, а також передбачуваними.
За своєю сутністю передбачуваність в контексті права означає можливість передбачити наслідки своїх дій чи бездіяльності на основі чітких та зрозумілих законодавчо сформованих правил. Суб'єкти права на підставі аналізу відповідних норм повинні розуміти заздалегідь, які їхні дії або бездіяльність є передумовою застосування відповідальності, зокрема шляхом накладення штрафних санкцій(пені).
За змістом пункту 170 Рішення Європейського Суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) у справі "Олександр Волков проти України" формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі "C.G. та інші проти Болгарії" (C. G. and Others v. Bulgaria), заява №1365/07, п.39).
Щодо "якості закону" ЄСПЛ у пункті 169 вищенаведеного рішення зауважує, зокрема, що закон має бути доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (див., серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі "Копп проти Швейцарії" (Корр v. Switzerland), п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
За змістом рішення ЄСПЛ у справі "Кантоні проти Франції" (CANTONI v. FRANCE) від 11 листопада 1996 року обсяг поняття "передбачуваність" значною мірою залежить від змісту правової норми, сфери, на яку він розрахований, а також кількості та статусу тих, кому він адресований.
Окрім того, за змістом рішень ЄСПЛ у справах "Вєренцов проти України", "Кантоні проти Франції" відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить в тому числі й на судових органах, які застосовують та тлумачать закони. Роль судового рішення, покладена на суди, полягає саме в тому, щоб розвіяти такі сумніви щодо тлумачення, які залишаються, беручи до уваги зміни в повсякденній практиці.
У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
У рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа №1-6/2018) зазначено, що основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.
Аналізуючи наявність легітимної мети втручання держави у майнові права відповідача за обставин, що склалися у цій справі, суд у справі бере до уваги те, що позивачем, як суб'єктом владних повноважень, не зазначено, з метою повідомлення відповідачеві повного, чіткого та зрозумілого способу виконання постанови Регулятора від 08.05.2024 № 880, розрахункового рахунку, на який КП "Полтававодоканал" мало сплатити штраф.
Колегія суддів вважає, що саме з підстав того, що НКРЕКП не повідомило позивача про необхідність сплати штрафу на конкретний розрахунковий рахунок, відповідач помилково здійснив платежі на інший розрахунковий рахунок.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що КП "Полтававодоканал" після сплати штрафу надіслало НКРЕКП лист від 24.05.2024 № 5/1941 з відповідним платіжним дорученням.
Під час судового розгляду НКРЕКП не заперечувала отримування усіх цих листів разом з платіжними дорученнями.
Отже, колегія суддів вважає, що НКРЕКП отримавши лист від 24.05.2024 № 5/1941 мало перевірити зарахування суми частини штрафу на відповідний розрахунковий рахунок, а дізнавшись про сплату штрафу на неправильний розрахунковий рахунок - повідомити КП "Полтававодоканал" про відповідні обставини.
Колегія суддів, враховуючи принципи верховенства права та належного врядування, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що державні органи не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Посилання апелянта про наявність підстав для стягнення з відповідача пені в 15 368,00 грн колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Національної комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року по справі №440/11241/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк