09 липня 2025 р. Справа № 520/30686/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року (ухвалене суддею Лук'яненко М.О.) в справі № 520/30686/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, в якому просив суд: визнати протиправною відмову Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві у наданні ОСОБА_1 публічної інформації - копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних; зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві надати ОСОБА_1 публічну інформацію - копії всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних (з приховуванням, ретушшю інформації, яка відображає персональні дані інших осіб та/або у вигляді витягів тощо).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправною відмову Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, оформлену листом №7101-7976/7103 від 03.10.2024 р., у наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит від 10.09.2024 р. про надання копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних; зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 10.09.2024 р. про надання копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних, з урахуванням висновків суду у цій справі; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив змінити резолютивну частину рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 р. щодо похідної (зобов'язальної) позовної вимоги з наведеного судом формулювання на формулювання, яке заявлено позивачем в адміністративному позові.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позивач вважає, що зобов'язуючи відповідача повторно розглянути запит позивача на отримання публічної інформації, суд не відніс формулювання заявлених позивачем вимог як таких, що мають ознаки втручання у дискреційні повноваження відповідача.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. Крім того, підстава для повторного розгляду запиту є відсутньою, оскільки позивач не оскаржував нерозгляд запиту, так як його запит було відповідачем розглянуто, отже, перша стадії не є спірною у справі.
Позивач вважає, що спірним у справі є результат розгляду запиту у формі відмови у наданні інформації, відтак, суд, визнаючи її протиправною повинен вчинити конкретні дії з метою поновлення порушеного права позивача, а саме, зобов'язати відповідача надати затребувані докази.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Враховуючи, що позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог, у суду апеляційної скарги відсутні підстави для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 10.09.2024 р. позивач звернувся до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві з запитом в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації", у якому просив: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві надати копії всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік; інформацію просив надати без вказання персоніфікованих (персональних) даних.
За результатами розгляду вищевказаного звернення позивача Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві листом № 7101-7976/7103 від 03.10.2024 р. повідомлено що ОСОБА_1 в підрозділах Головного управління ДСНС України в м Києві службу не проходив та за обліковими даними не значиться.
Позивач, не погоджуючись з отриманою відповіддю на запит, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, з огляду на встановлені у справі обставини, а також за відсутності у відповіді на запит, визначених у ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" підстав для відмови у наданні публічної інформації, відмова відповідача є необґрунтованою.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що для захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 10.09.2024 р. про надання копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі наказів про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та наказів про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантовано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Суд першої інстанції, надаючи правову оцінку підставам відмови Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві у наданні позивачу публічної інформації на запит від 10.09.2024 р., зазначив про необґрунтованість наданої відповіді, з урахуванням чого визнав протиправною відмову Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, оформлену листом №7101-7976/7103 від 03.10.2024 р., у наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит від 10.09.2024 р. про надання копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі наказів про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та наказів про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних, що в межах вимог апеляційної скарги позивача не переглядається.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві повторно розглянути запит позивача від 10.09.2024 р. про надання копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі наказів про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та наказів про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Надаючи обраному судом першої інстанції способу захисту порушених прав позивача суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові Верховного Суду 25.03.2020 р. у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивної в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Судовим розглядом встановлено, що 10.09.2024 р. за наслідками розгляду запиту позивача про надання копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі наказів про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та наказів про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік без вказання персоніфікованих (персональних) даних відповідач листом № 7101-7976/7103 від 03.10.2024 р., повідомив, що ОСОБА_1 в підрозділах Головного управління ДСНС України в м Києві службу не проходив та за обліковими даними не значиться.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач обґрунтовував правомірність відмови у наданні відповіді тим, що оскільки позивач не проходив службу у підрозділах та за обліковими даними не значиться. У відзиві на позов та в апеляційні скарзі відповідач посилався на вимоги ч. 3 ст. 34, ч. 2 ст. 64 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» якими визначено, що право на доступ до інформації в умовах воєнного стану може підлягати обмеженням, насамперед, для захисту інтересів національної безпеки та територіальної цілісності держави.
Відповідач зазначив, що виходячи із суті позовних вимог та з огляду на те, що премія носить індивідуальний характер та встановлюється керівником відповідно до результатів роботи, Головне управління вважає, що позивач, отримавши копії всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії, опосередковано зможе отримати і інформацію про кількість наявного особового складу Головного управління, що в умовах воєнного стану є недопустимим.
Щодо наказу про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, то відповідач зазначив, що Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві такий наказ не створювався та не видавався.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що суб'єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність відмови у наданні відповіді на запит відповідача іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в документі, що оскаржується. За іншого підходу суб'єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення, з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для скасування обраного судом першої інстанції способу захисту, оскільки відповідач в ході розгляду справи посилався на вимоги ч. 3 ст. 34, ч. 2 ст. 64 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», але ці обставини не відображені у відповіді відповідача на запит позивача, у зв'язку з чим належним способом захисту та відновлення прав позивача є зобов'язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві повторно розглянути запит позивача від 10.09.2024 р.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 по справі № 520/30686/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич Я.В. П'янова