09 липня 2025 року справа №200/4556/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Сіваченка І.В., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 р. у справі № 200/4556/24 (головуючий І інстанції Чекменьов Г.А.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати рішення № 052530004559 від 10.06.2024 про відмову у призначенні пенсії;
-зобов'язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 13.07.2001 по 30.09.2001, з 01.10.2001 по 28.02.2003, з 01.03.2003 по 01.04.2004, та до пільгового підземного стажу за списком № 1 періоди роботи 31.07.2012 - 31.07.2012, 18.09.2012 - 30.09.2012, 27.11.2012 - 30.11.2012, 31.07.2014 - 31.07.2014, 26.02.2015 - 28.02.2015, 28.03.2015 - 31.03.2015, 21.04.2015 - 30.04.2015, 30.06.2015 - 30.06.2015, 29.09.2015 - 30.09.2015, 29.11.2015 - 30.11.2015, 31.01.2016 - 31.01.2016, 28.02.2016 - 29.02.2016, 30.03.2016 - 31.03.2016, 29.04.2016 - 30.04.2016, 31.05.2016 - 31.05.2016, 30.08.2016 - 31.08.2016, 30.11.2016 - 30.11.2016, 28.02.2017 - 28.02.2017, 30.10.2017 - 31.10.2017, 31.08.2018 - 31.08.2018, 30.09.2018 - 30.09.2018, 29.10.2018 - 31.10.2018, 30.04.2021 - 30.04.2021, 29.11.2021 - 30.11.2021, 27.02.2022 - 28.02.2022, 27.03.2022 - 31.03.2022, 10.04.2022 - 30.04.2022, 12.09.2022 - 31.12.2022 та прийняти нове рішення за результатами зарахування стажу.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд:
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 052530004559 від 10.06.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії від 03.06.2024 з урахуванням висновків суду про зарахування до страхового стажу періодів роботи з 13.07.2001 по 30.09.2001, з 01.10.2001 по 28.02.2003, з 01.03.2003 по 01.04.2004 та застосування пункту “а» частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Варшавська, 3Б, с-ще Макарів, 08001, ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В обґрунтування скарги зазначено, що заява позивача з доданими документами про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та винесено рішення від 10.06.2024 № 052530004559 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Електронна пенсійна справа передається засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації/фактичного) місця проживання особи.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Зниження пенсійного віку відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону (Список №1) особам, які набули не менше половини необхідного стажу у особливо важких і особливо шкідливих умовах праці на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 № 1566/11846 до заяви про призначення пенсії на пільгових умовах додається: довідка, видана підприємством, установою, організацією відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 (у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктами 1-6, 8 частини другої, частиною третьою статті 114 Закону та пунктом 23 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону); документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 "Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" (для зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 або із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, після 21 серпня 1992 року).
Страховий стаж позивача на день звернення становить 23 роки 11 місяців 5 днів, пільговий стаж за Списком № 1 - 8 років 8 місяців 10 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до пільгового стажу Позивачу зараховано всі періоди; за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_2 , дата заповнення 20.01.1984, з 13.07.2001 по 30.09.2001, з 01.10.2001 по 28.02.2003, з 01.03.2003 по 01.04.2004, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків. До пільгового стажу позивачу зараховано всі періоди.
За вимогами законодавства, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим.
Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач не набув необхідного страхового стажу.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.06.2024 та доданих до неї документів Головне управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийняло рішення № 052530004559 від 10.06.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного стажу 25 років. Вік заявника 53 роки 3 місяці.
В оскарженому рішенні відповідачем зазначено: страховий стаж позивача становить 23 роки 11 місяців 5 днів, пільговий стаж за списком № 1 - 8 років 8 місяців 10 днів; до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 13.07.2001 по 30.09.2001, з 01.10.2001 по 28.02.2003, з 01.03.2003 по 01.04.2004, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків; до пільгового стажу зараховано всі періоди.
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , дата заповнення 10.03.1992, позивач працював: з 02.01.1992 на посаді експедитора в ТОВ “Донмаркет»; з 28.02.1994 по 12.08.1998 на посаді комерційного директора в ТОВ “Сталкер-94»; з 13.07.2001 по 30.09.2001 на посаді комерційного агента ТОВ “Мітос - транс»; з 01.10.2001 по 28.02.2003 на посаді комерційного агента ТОВ “Автодон»; з 01.03.2003 по 01.04.2004 начальником відділу постачання ВАТ “Мітос строй»; з 15.02.2012 по 02.06.2014 учнем гірника підземного, гірником підземним з повним робочим днем в шахті на ПАТ “Укрвуглебуд»; з 06.06.2014 по 14.08.2019 гірником підземним з повним підземним робочим днем в шахті на ВП “Шахта “Стаханова» ДП “Мирноградвугілля»; з 28.08.2019 по 10.03.2020 гірником підземним з повним робочим днем в шахті ТОВ “Укрцентраль»; з 01.10.2020 по теперішній час гірником підземним з повним робочим днем в шахті ВП “Шахта “Капітальна» ДП “Мирноградвугілля».
Записи виконані чітко, містять посилання на номери наказів, підписи відповідальних осіб, завірені належним чином.
На підтвердження пільгового характеру роботи позивачем надані відповідні довідки №№ 09-05-4, 09/05-5 (про спуски) від 09.05.2024 ТОВ “Укрцентраль», №№ 63, 64 (про спуски) від 25.03.2016 ПАТ “Укрвуглебуд», №№ 590, 602 від 09.05.2024 ДП “Мирноградвугілля», про кількість підземних виходів №№ 336 від 17.05.2024, 307 від 13.05.2024 ДП “Мирноградвугілля». Також надані довідки про атестації робочих місць.
Відповідно до розрахунку форми РС-право до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи з 13.07.2001 по 30.09.2001, з 01.10.2001 по 28.02.2003, з 01.03.2003 по 01.04.2004, та пільгового підземного стажу за списком № 1 періоди роботи 31.07.2012 - 31.07.2012, 18.09.2012 - 30.09.2012, 27.11.2012 - 30.11.2012, 31.07.2014 - 31.07.2014, 26.02.2015 - 28.02.2015, 28.03.2015 - 31.03.2015, 21.04.2015 - 30.04.2015, 30.06.2015 - 30.06.2015, 29.09.2015 - 30.09.2015, 29.11.2015 - 30.11.2015, 31.01.2016 - 31.01.2016, 28.02.2016 - 29.02.2016, 30.03.2016 - 31.03.2016, 29.04.2016 - 30.04.2016, 31.05.2016 - 31.05.2016, 30.08.2016 - 31.08.2016, 30.11.2016 - 30.11.2016, 28.02.2017 - 28.02.2017, 30.10.2017 - 31.10.2017, 31.08.2018 - 31.08.2018, 30.09.2018 - 30.09.2018, 29.10.2018 - 31.10.2018, 30.04.2021 - 30.04.2021, 29.11.2021 - 30.11.2021, 27.02.2022 - 28.02.2022, 27.03.2022 - 31.03.2022, 10.04.2022 - 30.04.2022, 12.09.2022 - 31.12.2022.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) в редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок та з 01.01.2011 єдиний соціальний внесок.
Страховий стаж обчислюється відповідно до вимог Закону №1058 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності (01.01.2004) цим Законом.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини 2 статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року.
До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній після внесення змін Законом України № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників , затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років та стаж.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (далі - Рішення № 1-р/2020 ) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме зокрема:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам»
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць для чоловіків - після досягнення 50 років, при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах, та загального стажу.
Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Правовідносини у цій справі цілком тотожні справі №360/3611/20.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 8 листопада 2021 року у справі №580/492/21 зазначив, що за загальним правилом, суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи.
Отже, з урахуванням висновків викладених у рішенні Конституційного Суду України та постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, застосуванню у цій справі підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, а не Закону №1058-ІV.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року справа № 440/2850/20, від 30 березня 2023 року справа №300/1951/20, від 16 травня 2023 року справа № 160/5189/20, від 02 червня 2023 року справа №160/13468/20, від 18 лютого 2022 року справа № 360/4639/20.
Щодо зарахування спірних періодів роботи позивача до загального стажу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
За частиною 2 статті 27 Закону № 1058-IV, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказ Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 № 383 (далі - Порядок № 383), встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 (далі - Порядок № 637).
Згідно п.1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5)
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 23 Порядку, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Відповідно до пункту 24 Порядку, для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а та від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а, 18 травня 2021 року у справі № 229/2330/17, 24 червня 2021 року у справі № 758/15648/15-а, від 20 вересня 2022 року у справі № 291/1321/17.
Професії (посади) позивача, за якими вона працювала у спірні періоди, відносяться до відповідного Списку чинного на період його роботи.
Матеріали справи свідчать, що відповідний пільговий стаж роботи позивача у спірні періоди підтверджується записами в трудовій книжці.
Так, періоди трудової діяльності ОСОБА_1 з 13.07.2001 по 30.09.2001, з 01.10.2001 по 28.02.2003, з 01.03.2003 по 01.04.2004 підтверджені записами трудової книжки серії НОМЕР_3 від 10.03.1992.
Щодо посилання скаржника на не зарахування до стажу період роботи позивача у зв'язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків, колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.
Згідно трудової книжки позивач працював у російській федерації у цей період.
Відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та Російська Федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України “Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Зі змісту наведених норм слідує, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 2 Федерального Закону Російської Федерації від 17 грудня 2001 року “Про трудові пенсії в Російській Федерації» (далі - Закон №173-ФЗ) страховий стаж це загальна тривалість періодів праці і (або) іншої діяльності, протягом яких були сплачені страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації, а також інші періоди, зараховані в страховий стаж, враховуються при визначенні права на трудову пенсію.
Частиною 3 статті 3 Закону №173-ФЗ встановлено, що іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно проживають в Російській Федерації, мають право на трудову пенсію на рівних з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації. э
Відповідно до статті 10 Закону №173-ФЗ страховий стаж включає періоди роботи і (або) іншу діяльність, які були здійснені на території Російської Федерації особами, зазначеними в частині першій статті 3 цього Закону, за умови, що страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації були сплачені за ці періоди. э
Згідно з частинами 1 та 2 статті 13 Закону №173-ФЗ при розрахунку страхового стажу періоди трудового та (або) інших видів діяльності, передбачені статтями 10 і 11 цього Закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону “Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі загальнообов'язкового пенсійного страхування», підтверджуються документами, виданими в установленому порядку роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами. э При розрахунку страхового стажу періоди трудового та (або) інших видів діяльності, передбачені статтями 10 і 11 цього Закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону “Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування», підтверджуються на підставі відомостей з індивідуального (персоніфікованого) обліку.
З 01 січня 2015 року на території Російської Федерації набув чинності Федеральний закон “Про страхові пенсії» від 28 грудня 2013 року №400-ФЗ (далі - Закон №400-ФЗ).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №400-0ФЗ право на страхову пенсію мають громадяни Російської Федерації, застраховані відповідно до Федерального закону від 15 грудня 2001 року №167-ФЗ “Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації», за дотримання ними умов, передбачених цим Федеральним законом.
Частиною 3 статті 4 Закону №400-ФЗ встановлено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають у Російській Федерації, за дотримання ними умов, передбачених цим Федеральним законом, мають право на страхову пенсію нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.
За приписами статті 11 Закону №400-ФЗ у страховий стаж включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території Російської Федерації особами, зазначеними в частині 1 статті 4 цього Закону, за умови, що за ці періоди нараховувалися та сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації. Періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались особами, зазначеними в частині 1 статті 4 цього Федерального закону, за межами території Російської Федерації, включаються до страхового стажу у випадках, передбачених законодавством Російської Федерації або міжнародними договорами Російської Федерації, або у разі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації відповідно до Федерального закону від 15 грудня 2001 року №167-ФЗ “Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації».
01 січня 2010 року на території Російської Федерації набув чинності Федеральний закон від 24 липня 2009 року №212-ФЗ “Про страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації, Фонд соціального страхування Російської Федерації, Федеральний фонд обов'язкового медичного страхування» (далі - Закон №212-ФЗ).
Частиною 4 статті 7 Закону №212-ФЗ було встановлено, що не визнаються об'єктом оподаткування для платників страхових внесків, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 5 цього Закону, виплати та інші винагороди, нараховані на користь фізичних осіб, які є іноземними громадянами та особами без громадянства, за трудовими договорами, укладеними з російською організацією для роботи в її відокремленому підрозділі, розташованому за межами території Російської Федерації, виплати та інші винагороди, нараховані на користь фізичних осіб, які є іноземними громадянами та особами без громадянства, у зв'язку із здійсненням ними діяльності за межами території Російської Федерації у рамках укладених договорів цивільно-правового характеру, предметом яких є виконання робіт, надання послуг.
01 січня 2017 року Закон №212-ФЗ втратив силу у зв'язку із набуттям чинності на території Російської Федерації Федерального закону від 3 липня 2016 року №250-ФЗ “Про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації та визнання такими, що втратили чинність, окремих законодавчих актів (положень законодавчих актів) Російської Федерації у зв'язку з прийняттям Федерального закону “Про внесення змін до частини першої та другу Податкового кодексу Російської Федерації у зв'язку з передачею податковим органам повноважень щодо адміністрування страхових внесків на обов'язкове пенсійне, соціальне та медичне страхування».
Відповідно до статті 420 Податкового кодексу Російської Федерації не визнаються об'єктом оподаткування страховими внесками для платників, зазначених у підпункті 1 пункту 1 статті 419 цього Кодексу, виплати та інші винагороди на користь фізичних осіб, які є іноземними громадянами чи особами без громадянства, за трудовими договорами, укладеними з російською організацією для роботи у її відокремленому підрозділ, місце розташування якого знаходиться за межами території Російської Федерації, виплати та інші винагороди, обчислені на користь фізичних осіб, які є іноземними громадянами або особами без громадянства, у зв'язку із здійсненням ними діяльності за межами території Російської Федерації в рамках укладених договорів цивільно-правового характеру, предметом яких є виконання робіт, надання послуг.
Також, за приписами частини 6 статті 20 Закону №1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини 12 статті 20 Закону України №1058).
Згідно із пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема частиною 1 статті 4 Закону України №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно із частиною 2 статті 25 Закону України №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171).
Отже, як законодавством України, так і законодавством Російської Федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.
При цьому, за положенням статті 2, 11 Федерального Закону Російської Федерації №173-ФЗ, передбачено зарахування в страховий стаж, поміж періодів за які сплачено внески також інші періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались особами, за межами території Російської Федерації.
Колегія суддів зазначає, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
У справах № 490/12392/16-а, № 638/5795/17, № 683/1814/16-а Верховним Судом зроблено висновки, що внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачам у цих справах, але не сплачувались страхувальниками страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску. Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 560/4616/20, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 04.09.2018 року у справі № 482/434/17, від 30 вересня 2019 року у справі №316/1392/16-а.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що не сплата підприємством внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тобто, внаслідок відсутності інформації щодо сплати страхових внесків за спірний період позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за період роботи на вказаному товаристві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Таким чином, матеріали справи містять належні усі передбачені законодавством документи щодо підтвердження спірного загального стажу позивача.
Щодо рішення суду про відмову в задоволені позовних вимог в частині зарахування спірних періодів роботи позивача до пільгового стажу, суд враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в цій частині, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі “Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі “Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі “Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі “Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, відмова ГУ ПФУ в призначенні позивачу пенсії є протиправною.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 р. у справі № 200/4556/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 09 липня 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Сіваченко
І.В. Геращенко