Справа № 755/7625/23 Головуючий у суді І інстанції Колесник О.М.
Провадження № 22-ц/824/7592/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
08 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Тетяна Василівна, про визнання заповіту недійсним,
У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Т.В., про визнання заповіту недійсним.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 липня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року за клопотанням позивача призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу.
22 жовтня 2024 року до суду першої інстанції від Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» надійшов висновок судово-психіатричної експертизи № 814 від 10 липня 2024 року.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 27 січня 2025 року.
07 січня 2025 року позивач надіслав до суду клопотання зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що з 05 травня 2024 року він проходить військову службу у складі Збройних Сил України військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2025 року клопотання ОСОБА_2 задоволено.
Зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Т.В., про визнання заповіту недійсним до винесення наказу про демобілізацію позивача ОСОБА_2 або до припинення воєнного стану на території України.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивач надав суду довідку від 02 травня 2024 року № 366/32, відповідно до якої рядовий ОСОБА_2 дійсно проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України. Однак, дата перебування на військовій службі (з якої і по яку дату) відсутня, а також відсутній номер і дата наказу про зарахування до військової частини. Крім того, ця довідка видана за 9 місяців до постановлення ухвали про зупинення провадження у справі.
На думку відповідача, матеріали справи не містять достовірних доказів на підтвердження того, що на сьогоднішній день позивач перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Враховуючи викладене, а також те, що позивачем не надано доказів перебування у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан, і виконання бойових завдань у зоні бойових дій, виходячи із принципів справедливості, співмірності та верховенства права, вважає, що суд помилково зупинив провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, виходив з того, що позивач проходить службу у Збройних Сил України, тому існують обставини, які відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України унеможливлюють продовження розгляду цивільної справи та наявність яких є підставою для зупинення провадження у справі № 755/7625/23.
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений на підставі неправильно досліджених судом письмових доказів та з порушенням норм процесуального права.
Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Водночас потрібно враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).
Такі правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Вирішуючи питання про зупинення провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, суд першої інстанції з огляду на те, що рядовий ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України, що підтверджено довідкою командира зазначеної військової частини від 02 травня 2024 року № 366/32, вважав, що в нього існує обов'язок суду зупинити провадження у справі.
Так, підстави, за наявності яких суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, передбачені статтею 251 ЦПК України.
За змістом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
У такому випадку провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 253 ЦПК України).
Конструкція пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов'язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.
Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може бути застосована судами під час вирішення питання про зупинення провадження у справі у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Аналогічні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 05 грудня 2024 року у справі № 285/7724/23, від 19 грудня 2024 року у справі № 484/40/21, від 14 лютого 2025 року у справі № 405/1261/24, від 09 квітня 2025 року у справі № 405/9040/19.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Згідно з пунктом 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Результат аналізу пункту 12 Положення № 1153/2008 дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17 (провадження № 61-9218св22), від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20 (провадження № 61-7918св22).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Матеріали справи не містять достовірних доказів на підтвердження того, що позивач ОСОБА_2 на час розгляду справи по суді перебував у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, оскільки він не надав наказ по особовому складу.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що копія довідки форми 5 військової частини НОМЕР_1 від 02 травня 2024 року № 366/32, яку він помилково ідентифікував в оскаржуваній ухвалі як копію витягу з наказу, не є достатнім доказом для зупинення провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Таким чином, обставини, на які послався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про зупинення провадження, не свідчать про наявність достатніх і обґрунтованих підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Крім того, згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Колегія суддів зауважує, що необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування сторін у стані невизначеності, що призведе до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення ЄСПЛ у справі «Фрідлендер проти Франції» «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року,«Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
Однак, суд першої інстанції з метою виконання завдань та основних засад цивільного судочинства жодним чином не проаналізував доцільність та ймовірні наслідки зупинення провадження у цій справі з урахуванням введення воєнного стану в Україні та відсутністю можливості встановлення конкретної дати його завершення, а також в контексті перебігу розгляду справи та наявних у ній процесуальних документів, відповідно до яких: саме ОСОБА_2 пред'явив позов про визнання заповіту недійсним та приймав участь у справі особисто, користуючись підсистемою ЕСІТС «Електронний суд»; у справі були зібрані (витребувані) і подані сторонами докази, які вони вважали за необхідне подати, в тому числі допитані свідки як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, та проведена судово-психіатрична експертиза; в підготовчому засіданні 09 грудня 2024 року всі учасники справи не мали клопотань, які б підлягати вирішенню судом та висловили свою згоду на закриття підготовчого провадження; клопотання позивача про зупинення розгляду справи надійшло після постановлення відповідної ухвали від 09 грудня 2024 року про призначення розгляду справи по суті та обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_2 ще з травня 2024 року перебуває на військовій службі.
Суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув та з порушенням норм процесуального права дійшов передчасного висновку про задоволення клопотання позивача про зупинення провадження у справі в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 був мобілізований і перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо зупинення провадження у справі є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 27 січня 2025 рокускасувати, справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Тетяна Василівна, про визнання заповіту недійсним направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній