11 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
прокурора - ОСОБА_5
адвоката - ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення обшуку 11.02.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон марки iPhone, ІМЕН : НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 із сім картою оператора мобільного зв'язку із номером НОМЕР_3 ;
- ноутбукApple MacBook, модель А2681, s/n-C999GQ3KH3
- ноутбукApple MacBook, модель A2779, s/n-FOV6YWOTVV
- ноутбукв корпусі чорного кольору марки MSI, модель MS-17B3, s/n- K1801N0039565 із жорстким диском (1 - Samsung MZVPW 256HEG4-0000, 2- ST2000L М015-2Е8174),
- ноутбукApple MacBook, модель BCGA2141, s/n-C02ZKP9LMD6N,
- планшетв корпусі сіро-білого кольору Aple iPad модель А1671, s/n - DLXVL0D6HPQ4;
- незаповнений бланк меморандуму про співробітництво від 20.03.2022 на 2 арк. бланк договору
- бланк договору суборенди нежитлового приміщення між ТОВ «Макпетер» та ТОВ «Мік» від березня 2022 на 6 арк.;
- бланк договору суборенди нежитлового приміщення між ТОВ «Макпетер» та ТОВ «Мік» від березня 2022 на 6 арк.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання.
Мотивуючи апеляційну скаргу представник вказує, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, такою що постановлена з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, а тому такою, яку необхідно залишити без змін.
Вважає, що вилучене майно не відповідає критеріям ст. 98 КПК України.
Окрім того, підозра є недоведеною, оскільки відсутні будь-які докази перешкоджання діяльності ЗСУ; відсутні будь-які докази попередньої змови TOB «МІК», його службових осіб та/або службових осіб Міністерства оборони України, ДОТ, ДП «Прозорро»; відсутні будь-які докази зловживань при здійсненні закупівель речового майна; відсутні докази поставки майна неналежної якості; відсутні будь-які докази зловживання будь-якими службовими особами службовим становищем для забезпечення перемоги ТОВ «МІК» у закупівлях; відсутні докази порушення порядку здійснення закупівель.
Також, подані разом з клопотанням документи не відповідають вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України та не є належними доказами, оскільки не містять жодних фактичних даних щодо вчинення кримінальних правопорушень.
Так в ухвалі про обшук від 31.01.2025 надавався дозвіл на відшукання мобільних телефонів, комп'ютерної техніки, якщо на них містяться дані про постачання речового майна на потреби ЗС.
Згідно клопотання та доданих до нього доказів ОСОБА_8 не мас жодного відношення до постачання речового майна на потреби ЗСУ.
При зверненні з клопотанням стороною обвинувачення не дотримано строків визначених ч. 5 ст. 171 КПК України.
Щодо строків на апеляційне оскарження повний текст ухвали було надіслано 12.04.2025, тому апеляційна скарга подана в межах строків визначених ч. 3 ст. 395 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, думку адвоката, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, а відтак необхідності залишення її без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з наданих матеріалів, слідчими Головного слідчого управління Служби безпеки України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024000000000375 від 29.04.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 191 КК України.
05.03.2025 прокурор третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 звернулась до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна, вилученого в ході проведення обшуку 11.02.2025, за адресою АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон марки iPhone, ІМЕН : НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 із сім картою оператора мобільного зв'язку із номером НОМЕР_3 ;
- ноутбукApple MacBook, модель А2681, s/n-C999GQ3KH3
- ноутбукApple MacBook, модель A2779, s/n-FOV6YWOTVV
- ноутбукв корпусі чорного кольору марки MSI, модель MS-17B3, s/n- K1801N0039565 із жорстким диском (1 - Samsung MZVPW 256HEG4-0000, 2- ST2000L М015-2Е8174),
- ноутбукApple MacBook, модель BCGA2141, s/n-C02ZKP9LMD6N,
- планшетв корпусі сіро-білого кольору Aple iPad модель А1671, s/n - DLXVL0D6HPQ4;
- незаповнений бланк меморандуму про співробітництво від 20.03.2022 на 2 арк. бланк договору
- бланк договору суборенди нежитлового приміщення між ТОВ «Макпетер» та ТОВ «Мік» від березня 2022 на 6 арк.;
- бланк договору суборенди нежитлового приміщення між ТОВ «Макпетер» та ТОВ «Мік» від березня 2022 на 6 арк.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
11.02.2024 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2025 було проведено обшук за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено вказане майно.
Наявність такої ухвали обумовлює законність проведення обшуку за наведеною адресою та законність вилучення виявленого під час обшуку майна.
В подальшому постановою слідчого 5 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 від 11.02.2025 вилучене в ході обшуку майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 22024000000000375 від 29.04.2024.
Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, за обставинами вчинення яких розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, з метою забезпечення кримінального провадження та збереження вищевказаного майна, яке відповідає ознакам речового доказу згідно ст. 98 КПК України, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстави для арешту цього майна.
При цьому, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.
Для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів КПК України передбачено дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК (частина 3 статті 170 КПК України).
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу причетність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об'єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.
Враховуючи обставини можливого вчинення злочину, яке розслідуються у цьому кримінальному провадженні, існує сукупність розумних підозр вважати, що зазначене майно може бути використане як доказ у кримінальному провадженні.
Твердження апелянта про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення строків, визначених ч. 5 ст. 171 КПК України, колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судці, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено. При вирішенні питання про арешт майна, яке має значення для виконання завдань кримінального провадження, слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (ч. 2 ст. 173 КПК України).
Таким чином, такої підстави для відмови в арешті майна як пропущення строку звернення з клопотанням КПК не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів (чи навіть з інших підстав), ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт.
Отже, сам по собі факт порушення строків звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає завданням кримінального провадження. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна не позбавляє таке майно доказової (у разі його арешту як речового доказу) чи забезпечувальної (при забезпеченні цивільного позову чи можливої конфіскації) «сили» в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.
Крім того, варто зазначити, що сплив процесуального строку виконання обов'язку вжиття заходів до збереження майна не припиняє необхідності виконати цей обов'язок стороною обвинувачення і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов'язкової дії. Аналогічна правова позиція щодо правових наслідків пропуску строку виконання обов'язку детально висвітлена в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 08.04.2020 у справі №263/15845/2019.
Тобто, з одного боку порушення передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України строку є юридичним фактом, з яким закон пов'язує припинення режиму тимчасового вилучення майна (ст. 169 КПК України «Припинення тимчасового вилучення майна»), встановлює обов'язок негайно повернути майно особі, в якої воно було тимчасово вилучене, а з іншого - не є підставою для відмови в арешті майна. Така суперечність, на переконання суду, вирішується наступним чином.
Правові інститути тимчасового вилучення майна та арешту майна є пов'язаними, але відносно автономними, з різними цілями та правовими наслідками, вони стосуються різних аспектів процесу доказування.
Правове значення встановленого законодавцем строку, визначеного як «протягом 48 годин після вилучення майна» (абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України) для звернення із клопотанням про арешт майна полягає в тому, що законодавцем презюмується достатність цього часу для сторони обвинувачення, щоб визначитись з приналежністю майна, наявністю достатніх підстав для його арешту та підготувати відповідне мотивоване клопотання з одного боку, та встановлено такий нетривалий проміжок часу втручання у право власності особи (тимчасове позбавлення її правомочностей володіння та користування) в інтересах кримінального провадження, протягом якого можливе утримання майна особи в силу закону, без вмотивованого рішення суду, для вирішення його подальшої долі слідчим, прокурором (у разі бездіяльності, нереалізації обов'язку звернення з клопотанням до слідчого судді, суду про арешт такого майна) або слідчим суддею, судом з урахуванням належності, вагомості такого майна (речей) для досягнення завдань кримінального провадження.
Таким чином, положення ч. 5 ст. 171 КПК України у взаємозв'язку із положеннями ч. 1 ст. 169 КПК України визначають лише тривалість законного перебування (утримання) чужого майна (вилученого в результаті обшуку) в розпорядженні сторони обвинувачення (слідчого, прокурора). Будь-яке подальше перебування (поза межами встановленого процесуального строку та часу, необхідного для негайного повернення), утримання такого майна слідчим, прокурором є таким, що не має правових підстав та є втручанням в право власності особи, якій належить це майно, без законних на те підстав.
У той же час, вказані порушення речових прав не можуть перешкоджати досягненню цілей й завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Адже головним призначенням кримінального провадження як процесуального зводу норм є ефективна реалізація матеріально-правових норм кримінального права. Своїм завданням КК України має правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
Таким чином, норми КПК України щодо правового режиму, тривалості, припинення тимчасового вилучення майна функціонально призначені перш за все для вирішення цивільно-правових аспектів такого тимчасового вилучення та встановлення обов'язку щодо негайного повернення майна законному його володільцю у разі пасивності, незацікавленості сторони обвинувачення у його використанні для вирішення завдань кримінального провадження.
Правові наслідки можливих порушень процесуальних строків, про які йдеться, на переконання суду, лежать в площині матеріально-правової юридичної відповідальності (наприклад, цивільно-правова відповідальність за утримання відповідного майна без законних на те підстав або у разі втрати чи знищення речового доказу (ч. 4 ст. 100 КПК України, дисциплінарна відповідальність прокурора, слідчого за неналежне виконання службових обов'язків, кримінальна відповідальність у разі наявності відповідних підстав тощо).
Крім цього, вирішення слідчим суддею, судом питання про арешт майна, яке було правомірно тимчасово вилучене, при порушенні строку звернення слідчим, прокурором із клопотанням про арешт, відбувається в період часу, коли режим тимчасового вилучення припинився (п. 3 ч. 1 ст. 169 КПК України).
Таким чином, вирішення питання щодо арешту майна залежить від того, чи має воно значення для досягнення завдань кримінального провадження, а не від того, чи своєчасно звернувся слідчий, прокурор з відповідним клопотанням до слідчого судді.
Зазначена позиція узгоджується з усталеною практикою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (ухвали від 05.12.2019 у справі № 991/1463/19; від 16.12.2019 у справі № 991/1463/19; від 02.02.2022 у справі № 991/416/22; від 05.06.2023 у справі № 991/4336/23).
Надані суду матеріали свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов?язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що їх сукупність, відповідно до вимог ст. 170 КПК України, є достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Решта доводів апеляційної скарги також є недоведеними та не можуть слугувати підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в подальшому власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту і вилучене майно буде повернуто згідно положень ст. 174 КПК України.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга з урахуванням викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення обшуку 11.02.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон марки iPhone, ІМЕН : НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 із сім картою оператора мобільного зв'язку із номером НОМЕР_3 ;
- ноутбукApple MacBook, модель А2681, s/n-C999GQ3KH3
- ноутбукApple MacBook, модель A2779, s/n-FOV6YWOTVV
- ноутбукв корпусі чорного кольору марки MSI, модель MS-17B3, s/n- K1801N0039565 із жорстким диском (1 - Samsung MZVPW 256HEG4-0000, 2- ST2000L М015-2Е8174),
- ноутбукApple MacBook, модель BCGA2141, s/n-C02ZKP9LMD6N,
- планшетв корпусі сіро-білого кольору Aple iPad модель А1671, s/n - DLXVL0D6HPQ4;
- незаповнений бланк меморандуму про співробітництво від 20.03.2022 на 2 арк. бланк договору
- бланк договору суборенди нежитлового приміщення між ТОВ «Макпетер» та ТОВ «Мік» від березня 2022 на 6 арк.;
- бланк договору суборенди нежитлового приміщення між ТОВ «Макпетер» та ТОВ «Мік» від березня 2022 на 6 арк.,- залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/3456/2025 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 761/9228/25
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_10
Доповідач: ОСОБА_1