Справа № 11-сс/824/59/2025 Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_1
Унікальний № 755/18781/23 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ст. 193 ч. 6 КПК
10 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді- ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого в ОВС першого відділу СУ ГУ Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_9 , погодженого прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки та процесуального керівництва і публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_6 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки російської федерації, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою:
АДРЕСА_1 , яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, захисник підозрюваної подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року, не обирати відносно підозрюваної жодних запобіжних заходів.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, а висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а тому ухвала слідчого судді підлягає скасуванню.
Вважає, що ризик впливу на свідків відсутній, оскільки відсутні самі фізичні особи, а потерпілою стороною у даному кримінальному провадженні є держава України.
Крім того, на думку апелянта, лише тяжкість покарання, у разі визнання ОСОБА_8 винною у скоєнні даного кримінального правопорушення, не може слугувати підставою для застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, беручи до уваги те, що підозрювана є раніше несудимою особою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів провадження, слідчим управлінням ГУ СБ України в АР Крим здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023011000000027 від 14.02.2023 за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
19.12.2023 слідчий в ОВС першого відділу СУ ГУ Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_9 , за погодженням з прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки та процесуального керівництва і публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва з клопотанням в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України з проханням обрати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що остання обґрунтовано підозрюється, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, наявності підстав, передбачених частиною першою статтею 177 КПК України, за умов перебування особи у міжнародному розшуку.
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року клопотання органу досудового розслідування було задоволено та обрано щодо підозрюваної ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Порядок встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), як певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі № 671/463/15-к) та безпосередньо з питання порушеного заявниками у даному зверненні (обрання запобіжного заходу) регламентує потребу надати відповіді на такі питання перед розглядом питання щодо виду самого заходу, як-то:
(а) щодо набуття статусу підозрюваного у кримінальному провадженні
Згідно з ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Велика Палата Верховного Суду у поставі від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к зазначила, що викладена в письмовому повідомленні підозра служить підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов'язків, визначених ст. 42 КПК України.
Дотримання прав особи при врученні їй складеного щодо неї повідомлення про підозру, у разі тимчасової відсутності такої особи за місцем її проживання та за відсутності відомостей про її місце перебування, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 42, ст. 135 КПК України, полягає не у фактичному врученні такого повідомлення (процесуального документа), а у вжитті органом досудового розслідування усіх можливих заходів для того, щоб така особа могла дізнатися про факт складання такого повідомлення про підозру щодо неї та суть викладених у ньому обставин не тільки від правоохоронних органів чи суду, а й з інших, доступних для неї джерел.
Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з ч. 1, 2, 4 - 7 цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
З матеріалів клопотання вбачається, що повідомлення про підозру опубліковано на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр».
Отже, у провадженні доведено вжиття можливих заходів для доведення до відома підозрюваної особи фактів складання повідомлення про підозру щодо неї та суть викладених у ньому обставин у порядку, передбаченому КПК України.
(b) щодо наявності підстав для розгляду клопотання за відсутності підозрюваної особи
Аналіз ч. 6 ст. 193 КПК України дозволяє зробити висновок, що під час вирішення питання обрання запобіжного заходу у порядку цієї норми слідчому, прокурору необхідно довести, а слідчому судді достатньо встановити, що певна особа переховується на тимчасово окупованій територій.
Згідно ст. 1 Закону тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
В цьому випадку з'ясовано, що підозрювана особа перебуває на ТОТ АР Крим та державний кордон і адміністративну межу з тимчасово окупованою територією АР Крим не перетинала.
Згідно ст. 12 Закону порядок вручення повістки про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, а також правові наслідки ухилення визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України.
Згідно ч. 9 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
На виконання вимог ст. 135 КПК України у зв'язку з тим, що підозрювана особа перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим, повістки про її виклик до слідчого в дати вказані в розділі І цієї ухвали опубліковані в газеті «Урядовий кур'єр», яка являється друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Водночас, як зазначив Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19, під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо).
Суд встановив, що в цьому провадженні у відношенні підозрюваної особи є достатні підстави вважати можливою її обізнаність, з огляду на вжиті стороною обвинувачення дії, визначені ст. 135 КПК України, про:
- здійснення щодо неї кримінального провадження, свій статус у ньому, а також покладені процесуальні обов'язки та необхідність їх виконання;
- виклик до органу досудового розслідування щонайменше двічі.
Ці ж дані засвідчують собою, факт не прибуття підозрюваної особи у зазначені в оголошенні в газеті дати до органу досудового розслідування, не надання доказів поважності причин неприбуття.
За вказаних обставин, враховуючи положення ч. 3 ст. 12 Закону та ч. 5 ст. 139 КПК України, слід дійти висновку про наявність достатніх підстав вважати, що підозрювана особа переховується від органу досудового розслідування на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим з метою ухилення від кримінальної відповідальності у зв'язку з чим за рішенням слідчого підозрювану оголошено в розшук.
Кримінальний процесуальний закон не містить визначень понять «розшук» та «міжнародний розшук». Водночас «розшук» можна витлумачити як комплекс слідчих та оперативно-розшукових заходів, здійснюваних компетентними органами та спрямованих на встановлення місцезнаходження особи з метою виконання завдань кримінального провадження.
Отже, «розшук» є більш широким інститутом по відношенню до «міжнародного розшуку», який є його кваліфікованим різновидом.
Тим самим, оголошення особи в розшук є супутнім додатковим фактором, котрий вказує на наявність підстав для розгляду клопотання у порядку ч. 6 ст. 193 КПК поряд із даними про перебування на ТОТ з метою ухилення, оскільки сам факт перебування особи в розшуку уже вказує на те, вона ухиляється від правосуддя, позаяк академічний тлумачний словник Української мови передбачає, що розшук (юр.) - це система слідчих та оперативних заходів щодо виявлення злочинця, який зник.
Враховуючи, що ОСОБА_8 набула статусу підозрюваної у даному кримінальному провадженні, а також факт того, що вона перебуває на тимчасово окупованій території України та оголошена у розшук, слідчим суддею належним чином встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваної відповідно до приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.
У підсумку, вирішуючи по суті саме питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, необхідно з'ясувати наявність ряду наступних обставин:
(і) характеристика особи
Перелік обставин, які б свідчили «за» або «проти» обрання запобіжного заходу, може бути лише приблизним і не є вичерпним. З огляду на це, у кожному випадку розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини з числа передбачених ст. 178 вказаного Кодексу.
В цій ситуації відносно підозрюваної особи установлено такі дані, як-то: ОСОБА_8 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянки України серії НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима;
(іі) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення
Національне законодавство не містить визначення поняття обґрунтованої підозри, однак відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини «розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у ст. 5 п.1(с) Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, передбачає «наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин» (див. рішення «O'Hara v. United Kingdom», заява № 37555/97, від 16 жовтня 2001 року, п. 34, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-59721).
Відповідно до ч. 1 ст. 111-2 КК України згідно із Законом № 2198-IX від 14.04.2022 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки», котра діє з 23 квітня 2022 року, слідує, що кримінально караним є умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора.
Отже, Розділ І Особливої частини Кримінального кодексу України доповнено з 23 квітня 2022 року статтею 111-2 «Пособництво державі-агресору», в якій визначено такі форми злочину:
1) реалізація рішень держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора («реалізації дій» не може існувати, бо це тавтологія. Реалізація рішень дорівнює діям на виконання рішень);
2) підтримка рішень або дій держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора;
3) добровільний збір або підготовка та передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням або окупаційній адміністрації держави-агресора;
4) добровільна передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням або окупаційній адміністрації держави-агресора.
Водночас, допущена законодавцем стилістика норми («добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам») не дозволяє визнавати збір, підготовку та передачу активів трьома окремими формами злочину. На відміну від конструкції «передача… активів… представникам», неясно, що мають означати слова «збір… активів… представникам» та «підготовка… активів… представникам». Таким чином, відповідальність може наставати лише за передачу активів, якій передують їх збір або підготовка, чи тільки за передачу таких активів. Вжиті сполучники «та/або», на переконання слідчого судді, не заперечують такого тлумачення.
Обов'язковими ознаками кожної із чотирьох наведених форм злочину є: а) прямий умисел (він пояснюється спрямованістю дій та наявністю мети); б) спрямованість дій суб'єкта на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора; в) мета - завдання шкоди Україні; г) вчинення злочину особою належності до будь-якого громадянства (чи без громадянства), за винятком громадян держави-агресора - як негативна ознака.
З другої і третьої ознаки випливає, що добровільність дій суб'єкта стосується усіх без винятку форм цього злочину, а не лише двох із них.
Положення норми в поєднанні з тими обставинами, котрі зазначені в підозрі, також потребують розуміння значення наступних термінів, застосованих у ст. 111-2 КК:
1) держава-агресор - РФ (див.: постанова ВР від 27.01.2015 р. №129-VIII «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. №64/2022, затверджений Законом від 24.02.2022 р.);
2) збройні формування держави-агресора - збройні сили, прикордонні війська, війська цивільної оборони, внутрішні війська («росгвардія»), федеральна служба безпеки, служба зовнішньої розвідки, органи державної охорони, військова прокуратура, військові слідчі органи слідчого комітету РФ, федеральний орган забезпечення мобілізаційної підготовки органів державної влади РФ, військові підрозділи федеральної протипожежної служби, спеціальні формування, створювані у воєнний час (див. ст. 2 закону РФ «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 13 грудня 2021 р.);
3) окупаційна адміністрація держави-агресора - будь-які квазі-органи влади, створені РФ на окупованих територіях України;
4) завдання шкоди Україні - завдання Україні політичної, економічної, екологічної чи будь-якої іншої шкоди;
5) рішення держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора - політичні заяви, закони, укази, постанови, накази, розпорядження та інші відповідні рішення, що приймаються органами влади РФ, командуванням її збройних формувань, окупаційною адміністрацією;
6) дії держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора - будь-які дії вказаних суб'єктів, вчинені повністю чи частково на виконання зазначених рішень;
7) реалізація рішень та/або дій - здійснення, втілення у життя (може стосуватися виключно рішень, бо «реалізація дій» - це тавтологія);
8) підтримка рішень та/або дій - сприяння, надання моральної, матеріальної чи іншої допомоги, вираження солідарності з діями чи рішеннями держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, висловлення симпатії їм, виступ на захист зазначених рішень чи дій;
9) добровільний - здійснений з власного бажання, без фізичного та психічного примусу;
10) матеріальні ресурси - речові запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби;
11) активи - частина господарського балансу, що відображає на певну дату всі матеріальні цінності, кошти й боргові вимоги, належні підприємству чи установі (наприклад, Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначає активи як кошти, у т.ч. електронні гроші, інше майно, у т.ч. виробниче обладнання, будівлі та споруди, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, меблі, природні ресурси, майнові та немайнові права);
12) збір - взяття з різних місць чи від різних осіб;
13) підготовка - приготування для передавання чи для використання, вироблення запасів;
14) передача - вручення, передавання у власність чи користування.
Отже, дослідивши матеріали клопотання можно дійти висновку, що прокурором доведено наявність достатніх підстав вважати, що підозрювана особа в цій справі може бути причетною до вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, що стверджується, зокрема:
- рапортом оперативного працівника ВКІБ 1 управління ГУ СБУ в АР Крим від 13.02.2023 №76/6/28-21, з якого вбачається, що перебуваючи на тимчасово окупованій території АР Крим, ОСОБА_8 добровільно та на систематичній основі через телеграм канал «ІНФОРМАЦІЯ_3» проводить дії, спрямовані на збір грошових коштів та гуманітарної допомоги військовослужбовцям збройних сил РФ, які беруть участь у збройній агресії проти України;
- протоколом огляду мережі Інтернет від 04.04.2023, відповідно до якого на каналі «Ru tube» знайдено відеозапис під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», де ОСОБА_8 закликає до підтримки зс РФ у війні з Україною;
- протоколом огляду мережі Інтернет від 04.04.2023, відповідно до якого на каналі «Ru tube» знайдено відеозапис під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5 », де ОСОБА_8 на тлі символу російського символу вторгнення в Україну «Z», розповідає про важливість т. зв. «патріотичної роботи» у війні РФ з Україною;
- протоколом огляду мережі Інтернет від 04.04.2023, відповідно до якого на каналі «Ru tube» знайдено відеозапис під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6», де ОСОБА_8 на тлі пропогандистського розповідає про збір грошових коштів та гуманітарної допомоги військовослужбовцям збройних сил РФ, які беруть участь у збройній агресії проти України;
- протоколом огляду мережі Інтернет від 22.08.2023, відповідно до якого на каналі «Ru tube» оглянуто та складено стенограму з відеозапису під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», де ОСОБА_8 виправдовує та визнає правомірною збройну агресію РФ проти України;
- протоколом огляду мережі Інтернет від 22.08.2023, відповідно до якого на каналі «Ru tube» оглянуто та складено стенограму з відеозапису під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5 », де ОСОБА_8 розповідає про важливість т. зв. «патріотичної роботи» у війні РФ з Україною;
- протоколом огляду мережі Інтернет від 22.08.2023, відповідно до якого на каналі «Ru tube» оглянуто та складено стенограму з відеозапису під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6», де ОСОБА_8 розповідає про збір грошових коштів та гуманітарної допомоги військовослужбовцям збройних сил РФ, які беруть участь у збройній агресії проти України;
- висновком експерта УНДІСТСЕ СБ України від 26.04.2023 № 289/1 за результатами проведення судово-портретної експертизи, відповідно до якого у відеофайлах «ІНФОРМАЦІЯ_7», «ІНФОРМАЦІЯ_5 » та «ІНФОРМАЦІЯ_8» та у наданому в якості порівняльного зразка файлі «ОСОБА_8.pdf» з особовою картки ДМСУ, зображена одна й та сама особа, тобто громадянка України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- відповіддю з Офісу Президента України від 22.09.2023 р. № 43-01/861, відповідно до якого матеріали стосовно припинення громадянства України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходили.
При цьому, розумна підозра, згадана в статті 5 § 1(с) Конвенції, не означає, що винуватість підозрюваного має бути встановлена на цій стадії. Саме у чіткому доведенні як події, так і характеру того злочину, у якому підозрюється особа, і полягає мета розслідування (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справі «N.C. v. Italy» від 11.01.2001, §45, https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-4891).
Щодо відмежування діяння за ст. 111-2 КК від суміжних кримінальних правопорушень, то слід зауважити наступне:
- реалізацію рішень держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора (ст. 111-2 КК) слід відмежовувати від надання іноземній державі, або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України (ст. 111 КК). Проте, оскільки всі ознаки цих злочинів збігаються, тут має місце не конкуренція, а колізія норм. Її треба вирішувати за правилами розв'язання темпоральних колізій в основі яких передбачено, що у разі виявлення колізії між положеннями різних нормативно-правових актів, які мають однакову юридичну силу, застосовуються положення нормативно-правового акта, що набрав чинності пізніше. Це положення ґрунтується на юридичній традиції.
Також, ВС у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 911/1521/18 зауважує, що відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта, адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.
Таким чином, перевагу між нормативними актами, прийнятими в різний час, має акт, прийнятий пізніше, а разі прийняття в один і той же час діє правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.
Таким чином, оскільки обидва цих закони (111 та 111-2 КК) регулюють одне питання, до того ж злочин, передбачений ст. 111-2 КК, є менш тяжким, то відповідно до правил, визначених у ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК, застосуванню підлягає більш новий закон, тобто ст. 111-2 КК;
- підтримку рішень або дій держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора (ст. 111-2 КК) слід відмежовувати від передбачених ст. 111-1 КК злочинів у формах організації та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, активної участі у таких заходах (ч. 6), а також від виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України чи глорифікації її учасників (ст. 436-2 КК).
Як і в попередньому випадку, тут мають місце не конкуренція, а колізія норм, яку в усіх цих ситуаціях слід вирішувати на користь статті 111-2 КК, яка набрала чинності пізніше за статті 111-1 і 436-2 КК;
- добровільний збір або підготовку та/або передачу матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням або окупаційній адміністрації держави-агресора (ст. 111-2 КК) слід відмежовувати від передачі матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора (ч. 4 ст. 111-1 КК), бо якщо йдеться про передачу матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора, то має місце знову ж колізія норм, яку так само слід вирішувати на користь статті 111-2 КК.
(ііі) щодо ризиків, передбачених статтею 177 КПК України
У поданому клопотанні слідчий вказував на ризик, передбачений п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого злочину, що відносяться до злочинів проти основ національної безпеки, суть та характер кримінального правопорушення, відомості про особу визначені ст. 178 КПК та з'ясовані органом досудового розслідування, факт перебування в розшуку, а також інші обставини, що мають значення у їх сукупності, слідчий суддя дійшов висновку, що стороною обвинувачення доведено обставини, які дають достатні підстави вважати наявними ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Дійсними є і ризики визначені п. 3 ч. 2 ст. 177 КПК, позаяк можливий вплив на свідків, котрі перебувають на ТОТ та допити котрих через що є неможливим нині органом досудового розслідування.
Також, враховуючи, що ОСОБА_8 залишається на тимчасово окупованій території та обіймає посаду голови виконавчого комітету «Народного Фронта в Крыму», цілю якого є підтримка окупаційної влади на території окупованого півострову Крим, та враховуючи характер підозри, де йдеться про низку вчинків підозрюваної (епізодів підтримки РФ), дійсним є ризик передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України;
(іv) можливість застосування альтернативних запобіжних заходів
Зі змісту поданого на розгляд слідчого судді клопотання вбачається, що обґрунтування слідчим підстави для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слугувало те, що заявлені ризики виправдовують тримання підозрюваного під вартою, санкція інкримінованого злочину, а також посилання на норму ч. 6 ст. 176 КПК.
Слід зазначити, що згідно частини 1 статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.
При цьому, відповідно до частини 6 статті 176 КПК під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 109-114-2 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Слідчий суддя ураховує, що 25 червня 2019 року Конституційний Суд України визнав положення ч. 5 ст. 176 КПК про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, таким, яке суперечить статті 29 Конституції України, що гарантує право на свободу та особисту недоторканість. Рішення Суду ґрунтувалося на тому, що положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, дозволяло тримання під вартою на підставі формальних судових рішень, які ґрунтувалися виключно на офіційній кваліфікації злочину, що суперечило принципам верховенства права і не забезпечувало правильного балансу між суспільними інтересами, що виправдовують тримання під вартою та особистою свободою, вимогою, передбаченою ст. 29 та іншими положеннями Конституції України.
Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Грабчук проти України» (заява № 58444/15, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_118#Text) від 17 вересня 2020 року у п. 116 вказував, що існування законодавчих механізмів, що обмежують повноваження національних судів щодо ухвалення рішень у справах про тримання під вартою під час досудового слідства, було порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі «S.B.C. v. the United Kingdom», заява № 39360/98, п. 23, 24, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-59521; «Boicenco v. Moldova», заява № 41088/05, п. 134, 138, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-76295 і «Piruzyan v. Armenia», заява № 33376/07, п. 105, 106, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-111631).
Згідно ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема ст. 29 Конституції.
За таких обставин, незважаючи на існування положення частини 6 статті 176 КПК щодо безальтернативності запобіжного заходу, та не залежно від відсутності на час розгляду клопотання слідчого вирішення питання про відповідність такого положення Конституції України, слідчий суддя вважає за обов'язкове необхідним дослідити питання можливості застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Судом ураховує наявність вагомих доказів, що вказують на обґрунтованість підозри у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, котрий відноситься до злочинів проти основ національної безпеки України, початкову стадію досудового слідства, наявність високих ризиків вчинення підозрюваним дій, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, те, що підозрювана перебуває тривалий час у розшуку та в цей час знаходиться на ТОТ з метою ухилення, а також слідчий суддя приймає до уваги особу підозрюваної та не може залишити поза увагою обставину вчинення інкримінованих дій в період дії воєнного стану, введеного у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, в той час, як злочин власне пов'язаний із вчиненням дій у взаємодії з державною агресором. З урахуванням вказаних обставин, встановлених ризиків, а також інших обставин, що мають значення для розгляду клопотання, слідчий суддя дійшов переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, не здатний запобігти встановленим у кримінальному провадження ризикам та гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Отже, наявні підстави для застосування до підозрюваної виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наведених вище обставин доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді є безпідставини.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала слідчого судді постановлена з дотриманням вимог ст. 370 КПК України, у зв'язку з чим її необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_8 , - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193, 194, 196, 199, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року, якою задоволено клопотання слідчого в ОВС першого відділу СУ ГУ Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_9 , погодженого прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки та процесуального керівництва і публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_8 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _______________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4